Тег  знання

Червоний – не любов, а чорний – не журба: повна історія кольорів від Олександра Трегуба

6 Жовтня 2020

Вже близько року онлайн працює Бібліотека Projector – більше 200 лекцій на різноманітні теми в дизайні, маркетингу та IT. Тепер на Platfor.ma будуть виходити розшифровки обраних виступів з цієї бібліотеки. Починаємо ми з грандіозної лекції керівника Projector Олександра Трегуба про колір. Які кольори є ключовими для людства, чому червоний – це гнів, а синій – це сум, що треба знати про кольори дизайнеру, та як очі відьми пов’язані з аптеками – все це у лекції «Отже, колір».

Дизайнери навчилися справлятися із практикою кольору: якщо клієнт має конкурентів, у яких переважає червона гама, ми обираємо синю. Проте коли починається розмова про те, що означає певний колір, це каламутна вода. У кожного є лише уривчасті знання щодо символіки кольору.

Колір – це липкий папір, на який багато тисяч років клеїться гігантська кількість сенсів. І якщо зовсім не розумітися на цьому — ми позбавляємо себе можливості використовувати цю символіку в мирних цілях. 

Дизайнери вчаться пізнавати світ через книгу Йоганнеса Іттена, одного з батьків баугаузу. Він сказав: «Закон і колір – вічні, абсолютні, не залежать від епохи і сьогодні діють так само як і у вікопомні часи». Ця думка мені здається неправильною, тому що в кожну епоху сприйняття кольору було різним. На символіку впливає і політика, і релігія, і економіка, і культура, і смак, і мода. 

Декілька років тому вийшов чудовий фільм «Думки навиворіт». П’ять персонажів символізують п’ять почуттів. Ні у кого не викликає сумнівів, що гнів справедливо червоний, презирство зелене, а сум і повинен бути таким синім. Чому? Звідки взялись ці всі значення? Розглянемо значення кольору через призму історії, живопису, кіно, коміксів, літератури, релігії, різних культур, тобто загалом різних напрямків.

 
Постер до фільму «Думки навиворіт», 2015 р.
 

Чорний колір був першим кольором Всесвіту, з нього і почнемо. Ми знаємо, що древня людина вдень полювала, майструвала, а вночі ставала мішенню для хижаків. Тому люди починають асоціювати чорноту з чимось неприємним. 

Чорнота – це щось погане, а світле – щось хороше. У більшості мовних груп ці кольори з’являються першими. Спочатку їм дають назви світле та темне, поступово вони отримують значення чорне та біле. Третім до них приєднується червоний колір. Чорний, білий та червоний – це така тріада древнього світу. І в такій примітивній древній символіці, світло – це життя, а темрява – щось пов’язане зі смертю. 

У Римській імперії з III століття до нашої ери на похорони починають одягати чорний одяг. Ближче до епохи імперії ця мода стає масовою. Таким чином, чорний колір починає асоціюватись з трауром.

Приблизно з VI до XI століття в християнській символіці виникає персонаж, якого називають Сатаною чи дияволом. Диявол розбещує людські душі, і взагалі він таке собі антибожество. І якщо в християнській символіці Бог – це світло, то відповідно Сатана – темрява. Диявола довго зображували обов’язково чорним, без варіантів. Чорний – це однозначно поганий, неприємний, огидний колір. 

Латинською мовою є два слова, які мають значення чорного кольору – «ater» і «nager». Обидва мають шлейф неприємних значень: брудний, сумний, моторошний, ворожий, підступний, жорстокий, згубний, смертоносний. Це, звісно, переноситься в культуру. Наприклад, був такий король Генріх III Чорний, і називали його так, тому що він жорстоко підкорив церкву. А граф Анжуйський Чорний отримав таку характеристику за лютий характер. 

Навіть сьогодні велика кількість неприємних виразів використовується із чорним кольором. Наприклад, «запастися на чорний день» – мається на увазі, що прийде час, коли все буде дуже погано; «чорна смуга», «чорний список», «чорний ринок». Мова впливає на сприйняття кольору. Чорний стає кольором мистецтв, яким подобається бути поганими, неприємними. Хардрок, хеві-метал, панк. Чорний символізує бунт, протест.

Британський хеві-метал гурт Black Sabbath
Люк Скайуокер та Дарт Вейдер, «Зоряні Війни»
Назгули, «Володар кілець»
Обкладинка The New Yorker присвячена 11.09

Проблема одного, проблема усіх: три історії про цькування та способи це перемогти

АвторОлександра Герт
15 Вересня 2020

Влітку за підтримки Українського культурного фонду відбувся марафон  «Arts&Rights». Однією з тем стала «Освіта без цькування». Platfor.ma наводить три промови учасників цієї панелі про те, як може виглядати булінґ у школі та як його можна перемогти.

Про свій досвід роботи з психологом та пропрацювання травм, завданих булінґом

Людина, яку цькують, ніколи не залишається в позиції «жертви». Цькування переростають в ігнорування таких же проблем, коли ми бачимо їх в інших людей. Або навпаки «жертва» переходить в стадію тих, хто цькує сам. 

Я маю поганий зір та сиділа на першій парті. Коли я почала носити окуляри регулярно, то спочатку почались такі «необразливі» коментарі. Типу «очкарик» або щось схоже. В якийсь момент вони ставали все злішими і злішими. І це вже зовсім перестало бути смішно.

Однією із особливостей моїх проблем із зором є порушення сприйняття глибини й простору. Дуже часто я могла схопитися за повітря, якщо предмет насправді далі, ніж я думаю. Однокласники це помічали і користувалися цим. Мій пенал спеціально відсували, щоб я вхопилась за повітря і всі посміялися.

Я розуміла, що всі ці вчинки вони робили не тому що вони злі, а тому що це допомагало їм самоствердитися моєю ціною. Тоді я пішла до авторитетної людини – вчителя, аби попросити поради, адже я знала, що сказати у відповідь теж саме, що говорять мені – не дуже продуктивно.

Від вчителів я отримала дві поради. Перша: «Не звертай уваги, це такий вік. Переростуть». Друга: «Не вигадуй дурниць, є люди, яким гірше за тебе». Я не вважаю жоден з цих сценаріїв адекватним.

Я зрозуміла, що ніякої підтримки не буде, тому доведеться все вирішувати самотужки. Тож після подібних коментарів, я питала цькувальників: «Ти впевнений, що хочеш це сказати?». У відповідь був або ступор, або людина навіть вибачалася. Цей сценарій мені дійсно дуже допоміг. 

Надалі в процесі роботи із психологом я зрозуміла, що корінь цієї проблеми майже завжди в оцих коротких, маленьких коментарях. І я помітила, що сама реагую на якісь речі також не зовсім адекватно і сама стою на сторону тих, хто булить. Бо всі ці відносини позначилися на моєму відчутті довіри, на тому, як я дружу зі своїми друзями, чого від них очікую.

Наприклад, я могла дуже різко зреагувати, тому що це єдиний сценарій, який я пам’ятаю. Я постійно намагалась вберегти свої межі, свій комфорт, і часто забувала про межі чужих людей. Могла образити їх і перетнути межу – просто тому що раніше зі мною робили так само. Я почала це активно пропрацьовувати із психологом. Ми шукаємо альтернативні сценарії поведінки, намагаємось зрозуміти, як найпродуктивніше цього позбутися.

Дуже дійовий спосіб – за декілька років зустрітися із людиною, яка колись тебе булила, і щиро поговорити. Тому що зазвичай ці люди насправді вже давно змінили думку. Всі дитячі комплекси зникають. Для мене було продуктивно написати цим людям листи і все це відпустити. Зараз я спілкуюся з декількома однокласниками, які мене булили, і ми абсолютно нормально тримаємо зв’язок, дружимо. Мене тішить, що зараз в соціальних мережах досить активно підіймають це питання.

Зазвичай психологи комунікують проблеми цькування для дітей як до дорослих – і така схема недієва. Це як книжки про мотивацію, які дають ефект тільки на 15 хвилин. У цьому випадку важливо говорити до дітей їхньою мовою. І, як на мене, комунікувати проблеми цькування через соціальні мережі – це найбільш дієво.

Просто додай води: показуємо всім відомий Київ з незвичного ракурсу – з Дніпра!

АвторЮлія Бевзенко
14 Серпня 2020

Київ стоїть на одній з головних європейських річок. Однак при цьому місто майже не використовує грандіозний потенціал такого розташування. Чи не найкраще за всіх принади Києва знає екскурсоводка Юлія Бевзенко. А ще вона проводить екскурсії на яхті Джуді, тому Platfor.ma попросила Юлію розповісти, як столиця виглядає з Дніпра, та які знакові місця з води відкриваються зовсім по-іншому. 

Коли мій хлопець придбав яхту і ми вийшли на ній на середину Дніпра, я була шокована. Море зелені, за якою не видно сірих будинків та пильних доріг. Лише Батьківщина-Мати, Лавра, Арка. Я ніби осягнула столицю вперше – і мені сподобалося те, що я побачила.

Мені завжди було шкода, що Київ так слабко використовує можливості своєї ріки, адже у нашої столиці є потенціал бути повноцінним містом-курортом. Однак завдяки яхті я хоча б частково можу показувати переваги життя біля Дніпра. І до того ж розповідати під час екскурсій неймовірні історії про звичні, здавалося б, місця!

Що ж можна побачити з води?

Перший у світі суцільнозварний міст завдовжки 1543 метри. Безпосередню участь у проєктуванні та будівництві моста брав академік Євген Оскарович Патон, на честь якого названо цю споруду. Сину Євгена Оскаровича – Борису Євгеновичу – зараз 101 рік, він і досі є президентом Національної академії наук України. Ми проходимо під мостом двічі, висота нашої щогли 8 метрів, висота арок мосту – 9 та 14 метрів, тому проходимо легко. Але перших десять разів нашим нервам було достатньо лоскотно.

Київ – місто стародавнє, тож це, звісно, не перший міст на цьому місці. Перші переправи існували тут ще в X-XI століттях, а у XVIII з’явився і постійний міст, що належав Києво-Печерській лаврі. Останній же перед теперішнім постав тут за часів німецької окупації Другої світової війни. Майбутній міст Патона СРСР почав будувати ще до війни, однак закінчити не встиг. Тож заа якийсь час на основі вже проведеної роботи стараннями німців й угорців з’явився тимчасовий міст Райхенау, названий на честь німецького генерал-фельдмаршала Вальтера фон Райхенау. Під час боїв за Київ у 1943 році його знищили, однак і зараз за низького рівня Дніпра навпроти Наводницького парку можна побачити під водою кілька старих кесонних опор.

«На роботі я створюю дітей»: ембріологиня про свою професію

Беремо сперматозоїд і яйцеклітину, кладемо їх разом і оп – дитина! Насправді, все не так просто, а спеціалісти, які займаються штучним заплідненням, кожного дня буквально ризикують життям. Спеціально для Platfor.ma ембріологиня Ольга Малюта, яка працює в клініці «IVMED-Родинне джерело», розповіла про те, як створювати власними руками нове життя, чому не можна замовити собі дитину з обличчям Бреда Пітта та чому навіть колір шкарпеток пацієнтки важливий.

 
Ольга Малюта, ембріологиня

– Ембріолог – це досить незвичайна професія. Як ти її обрала? 

– За освітою я взагалі молекулярний біолог, а до ембріології працювала генним інженером і займалася наукою. Якось в репродуктивній клініці мені запропонували налагодити роботу лабораторії з діагностики спадкових хвороб. А дівчина-ембріолог звідти збиралася у декрет – відповідно, їй потрібно було когось підготувати, тому обрали мене. У нас в Україні взагалі ніхто не вчить безпосередньо на ембріолога – в університеті не розповідають про всі ці методики роботи в лабораторії або про те, як проводити запліднення, бо це суперспецифічна штука. 

Тож у мене було експрес-навчання за 3-4 місяці – це екстремально швидко. Зрозуміло, що залишилася біологічна база і я ніби знала, як це все працює, але потрібна практика, тому що це дуже тонкий процес. Наприклад, заморожування ембріонів – це спритність рук. Все потрібно відпрацювати до автоматизму. Зараз вважається, що ембріолога можна залишити в лабораторії самого, якщо він відпрацював два роки – тоді до нього зростає рівень довіри й він може приймати правильні рішення в екстрених ситуаціях. Мене не залишали одну, але через три місяці навчання я почала працювати з людським матеріалом, а через чотири – вже робила запліднення. Зараз в мене стаж вже п’ять років.

– Можеш назвати свою роботу цікавою?

– Так. Але основне слово, яке характеризує її – «нервова». Ти завжди хвилюєшся й кожен день ці переживання різні. У нас бувають ситуації, коли, наприклад, пацієнти вже вагітні, а лікарка приходить і каже: «В УЗД видно, що там два ембріони. А ви ж переносили один?». І якою би впевненою ти не була в тому, що ніякої помилки не зробила, ця вірогідність зводить тебе з розуму. Потім вони передивляться УЗД і з’ясується, що це ідентичні близнюки й ембріон просто розділився. Але спочатку тобі винесуть мозок, що ти якісь не ті ембріони переніс.

Також, наприклад, у нас є постійний страх не так приготувати сперму й взяти не той біологічний матеріал – тобто сперму чоловіка не для його жінки. Але для уникнення таких помилок існує система контролю, коли всі пробірки маркуються електронними чіпами, а ти перед кожною процедурою це зчитуєш. І є ембріологи, які за тобою дивляться – ти не можеш працювати один, – це таке подвійне свідчення, ми контролюємо одне одного. Буває що в інших сферах людина каже колезі: «Не дивися мені під руку», – в нас все навпаки. 

– Що входить у твої обов’язки? Опиши свій звичайний робочий день?

– Все дуже чітко за графіком. Спочатку ми перевіряємо запліднення відучора, тому що тільки о восьмій ранку можна побачити результат. Збираємо від вранішніх пацієнток яйцеклітини, потім їх запліднюємо. Це відбувається в чашках Петрі: вони такі пласкі, середовище там залите мінеральною оливою для того, щоб не було перепадів температури. До речі, всі поверхні в ембріології нагріті до 37 градусів. Якщо ти ставиш чашку на мікроскоп або на якийсь столик – вони всі такої температури.

Також вранці є біопсія та процес розморожування ембріонів, якщо сьогодні повинні прийти пацієнтки, яким ми їх будемо підсаджувати в матку. В обід ми робимо запліднення і переносимо ембріони. Під кінець дня ми їх заморожуємо: ті, що тільки  після біопсії, або ті, які доросли до п’ятого-шостого дня розвитку.

– Якщо не секрет, скільки ембріолог заробляє? 

– Середня зарплатня ембріолога, який вміє виконувати абсолютно всі процедури – біопсія вважається топом складності, як і запліднення, – півтори тисячі доларів мінімум. Я заробляю трішки більше, тому що в мене є непоганий досвід і я працюю в клініці, яка орієнтована на персонал. Є такі, які вважають, що будь-яка людина замінна у цьому світі, а в нас дуже стабільна і добре підібрана команда.

– Як зазвичай ти коротко розповідаєш про те, чим займаєшся?

– Якщо ти скажеш, що ти ембріолог, то багато хто не зрозуміє. Інколи легше сказати: «Я роблю дітей на роботі». А потім ти така: «Ну і так, я виконую штучне запліднення».

– Якими навичками та знаннями повинен володіти ембріолог?

– Це загальна біологія, генетика, молекулярна біологія, бо ти повинен знати, як та чи інша речовина діє на внутрішні процеси в клітині. Інколи потрібні деякі закони фізики та інженерії, бо ми працюємо з дуже складним обладнанням і коли мікроскоп трошки виходить з ладу, а час важливий, ми самі можемо усунути проблему, а не чекаємо інженера.

Щодо особистісних якостей – це, безперечно, можливість тримати дзен. Навіть якщо є якийсь конфлікт на роботі, суперечка з кимось із персоналу або тобі винесло мозок керівництво – ти все одно повинен приходити до лабораторії в стані спокою. І нести цю чашечку Петрі так, щоб не спіткнутися, наприклад, і вона в тебе не вилетіла з рук. Це, до речі, в страшних снах сниться ембріологу, що падає чашка Петрі. Знаєте, оцей момент перед засинанням, коли ти аж рипаєшся. 

– Чому жінкам може знадобитися штучне запліднення?

– Зазвичай ми кажемо, що це не жінкам, а парі потрібно проходити цю процедуру. Бо є жіночі фактори безпліддя – наприклад, непрохідність фалопієвих труб, які ведуть від яєчника в матку. Якщо там були якісь запальні процеси, то труби зростають і сперматозоїди не можуть запліднити яйцеклітину, а ембріон, відповідно, не може вийти в матку та прикріпитись. Це найчастіша жіноча проблема. 

Буває, але дуже рідко, коли пацієнтки не мають матки – це Синдром Майєра-Рокитанського-Кустера-Хаузера, коли під час розвитку матка не закладається, а от яєчники бути можуть й овуляція іде. Або це пацієнтки після онкології, коли матку видаляють. В Україні таке зустрічається рідко, а от з інших країн у нас часто приїжджають з таким – там вже використовуються сурогатні програми. 

У чоловіків це будь-які проблеми з кількістю сперматозоїдів, їхньою рухливістю або взагалі відсутністю. Тоді ми робимо біопсію тканини яєчка і шукаємо їх прям там – тому що вони можуть там утворюватися, але не виходити в сперму. Або використовуємо донорську сперму.

І є загальні проблеми пари. Буває таке, що пара живе статевим незахищеним життям 2-3 роки та по аналізах наче все нормально – і ніхто не розуміє причину. Іноді легше зробити повне обслідування і подивитися, може десь ембріони не розвиваються, або перевірити якість яйцеклітин.

Також ЕКЗ (штучне запліднення) можна радити тим, у когось якісь генетичні проблеми або вони є носіями генетичних захворювань. Або в їхньому наборі хромосом бувають незначні перебудови, які ніяк не впливають на людину, її здоров’я та зовнішній вигляд, але її статеві клітини формуються неадекватно. Тоді треба проводити відбір тільки нормальних ембріонів, які не успадкували ці перебудови.

Как Беларусь проведет лето: почему выборы президента вдруг стали интересными

АвторАнтон Кашліков
23 Червня 2020

В Беларуси – снова битва добра со злом. В канун очередных выборов президента, которые назначены на 9 августа, два главных оппонента Александра Лукашенко уже оказались в тюрьме, десятки активистов и случайных граждан арестованы, люди выходят на улицы, соцсети кипят от возмущения. Несмотря на то, что опытные наблюдатели многое, если не все, из этого уже видели во время предыдущих кампаний (например, выборов 2006-го и 2010-го), есть и немало важных отличий. По просьбе Platfor.ma, издатель беларусских интернет-журналов 34mag.net и 34travel.me Антон Кашликов написал о том, что же нового в событиях 2020-го.

Версию материала на украинском языке можно прочитать по ссылке

Краткая предыстория для тех, кто не знаком с ситуацией в Беларуси. Александр Лукашенко руководит страной 26 лет. Единственные выборы в Беларуси, признанные международным сообществом, прошли как раз в 1994-м году, когда Лукашенко избрали. С тех пор честных выборов не было. Все остальное было: переписывание Конституции, бесследно исчезнувшие оппоненты, уголовные дела и тюремные сроки для всех реальных и номинальных лидеров оппозиции, преследования за инакомыслие, увольнения и отчисления из вузов за участия в протестах, повальная эмиграция. 

Важная деталь, которая будет не очень понятна читателям из Украины, где голоса на выборах считают. В Беларуси их НЕ СЧИТАЮТ, а просто пишут нужные цифры, которые потом озвучивают по государственному ТВ. Всех несогласных пакуют в автозаки и закрывают на 15 суток (или на большие сроки). 

От выборов 2020-го мало кто ждал перемен и каких-то новых ходов. Но в Беларусь пришел коронавирус, который показал, насколько правитель, мягко скажем, оторван от реальности и ожиданий общества, насколько он не попадает в повестку. Кульминация этой оторванности – когда Лукашенко позволил себе хамски высказаться по поводу первых официальных умерших от коронавируса беларусах. Очевидно низкий рейтинг поддержки Лукашенко сейчас – в значительной степени результат его собственной риторики последних месяцев. Не только сомневающимся, но и многим верным сторонникам власти стало очевидно: наверху бардак и хаос, из всей государственной системы исправно работает только репрессивный аппарат, спасаться от пандемии нужно самим, а на помощь сверху рассчитывать нельзя. 

Примерно в таких условиях и было объявлено о президентских выборах. Кроме Лукашенко и нескольких невнятных кандидатов-спойлеров, об участии заявили три более интересных персонажа. И вот здесь уже начинаются отличия от всех предыдущих кампаний. 

Первый из них – блогер Сергей Тихановский, такой “народный беларусский Навальный”, который предыдущие годы колесил по стране, разговаривал с людьми и снимал “картинку, которую не показывают по ТВ”. Из-за довольно высокой популярности его быстро “закрыли” на 15 суток, чтобы он не мог податься на регистрацию кандидатом в кандидаты. От безысходности подалась его жена. Жену, Светлану Тихановскую, зарегистрировали. Муж стал главой инициативной группы, но с 29 мая находится за решеткой. Почему? Потому.  

Второй – Валерий Цепкало, экс-руководитель беларусского Парка высоких технологий, местной Кремниевой долины, до этого долгое время работавший во властных структурах. Пока на свободе. 

И третий, пожалуй, самый неожиданный “кандидат в кандидаты” – Виктор Бабарико, 20 лет до этого руководивший “Белгазпромбанком”, одним из крупнейших банков страны. Человек с репутацией интеллектуала и мецената, поддержавшего много важных культурных и социальных проектов. Например, благодаря его инициативе в Беларусь вернулись картины Марка Шагала и Хаима Сутина, ныне “арестованные” в рамках уголовного дела (да, вы прочитали все верно: в Беларуси “к делу приобщили” Шагала и Сутина). 

Фото: EPA

За несколько дней в инициативную группу Бабарико вступило 10 тыс. человек, которые за месяц собрали более 400 тыс. подписей (для выдвижения нужно 100 тыс.). За считанные недели банкир провел настолько яркую, красивую и интеллигентную кампанию, что нахождение его на свободе власть посчитала для себя опасным. Вместе с сыном Эдуардом, руководителем его штаба, Бабарико задержали утром 18 июня. Почему? Потому. Среди обвинений в его адрес официально прозвучало следующее: “Пытался снять деньги с подконтрольных ему счетов”. 

Это задержание триггернуло беларусское общество. Протесты, о которых вы, возможно, читали в новостях, начались после этого. Власть действует по своему обычному сценарию, который не менялся с 1990-х. Криво состряпанные уголовные дела, дубинки, милиционеры в штатском, запихивающие людей в микроавтобусы без номеров, запугивание. В предыдущие разы этого хватало, чтобы усмирить непокорных. Но в этот раз события происходят уже в рамках принципиально другой ситуации. 

Первое. Рейтинг поддержки Лукашенко никогда не был таким низким, это подтверждают даже официальные опросы, сделанные, кстати, до коронавируса. Все панические заявления последнего времени, кажется, свидетельствуют о том, что это прекрасно знает и сам президент. 

Второе. Денег на предвыборные пряники в стране нет, это признает и сама власть. Остается только кнут, но сколько денег осталось на поддержание боевого духа у обладателей кнутов, не очень понятно. 

Третье. С выборов 2010-го года, закончившихся сотнями арестованных и уголовными делами для практически всех альтернативных кандидатов в президенты, прошло десять лет. За это время выросло целое поколение непуганых и небитых, тех, кто в силу возраста не успел приобрести травмирующий опыт игры в догонялки с ОМОНом. 

Як Білорусь проведе літо: чому вибори президента раптом стали цікавими

АвторАнтон Кашліков
23 Червня 2020

У Білорусі – знову боротьба добра зі злом. Напередодні чергових виборів президента, які призначені на 9 серпня, два головних опоненти Олександра Лукашенка вже опинилися за ґратами, десятки активістів і випадкових громадян заарештовані, люди виходять на вулиці, а соцмережі вибухають від обурення. Багато з цього вже відбувалося під час попередніх кампаній (наприклад, виборів 2006-го і 2010-го), але є і чимало важливих відмінностей. На прохання Platfor.ma видавець білоруських інтернет-журналів 34mag.net і 34travel.me Антон Кашліков написав про те, що ж нового в подіях 2020-го.

Версію матеріалу російською мовою можна прочитати за посиланням

Коротка передісторія для тих, хто не знайомий із ситуацією в Білорусі. Олександр Лукашенко керує країною 26 років. Єдині вибори в Білорусі, визнані світом, пройшли саме у 1994-му році, коли його обрали. Відтоді чесних виборів не було. Зате було все інше: переписування Конституції, безвісти зниклі опоненти, кримінальні справи та тюремні строки для всіх реальних і номінальних лідерів опозиції, переслідування за інакомислення, звільнення і відрахування з вишів за участь в протестах, повальна еміграція.

Важлива деталь, яка буде не дуже зрозумілою читачам з України, де голоси на виборах підраховують. У Білорусі цей етап пропускають, і просто пишуть потрібні цифри, які потім озвучують по державному ТБ. Усіх незгодних пакують в автозаки і закривають на 15 діб (або й на більші строки).

Від виборів 2020-го мало хто чекав змін і якихось нових ходів. Але в Білорусь прийшов коронавірус, який показав, наскільки правитель, м’яко кажучи, відірваний від реальності й очікувань суспільства. Кульмінація цієї відірваності – коли Лукашенко дозволив собі хамські висловлювання з приводу перших офіційних загиблих від коронавірусу в Білорусі. Низький рейтинг підтримки Лукашенко зараз – значною мірою результат його власної риторики останніх місяців. Не тільки тим, хто й раніше щось підозрював, а і багатьом вірним прихильникам влади стало очевидно: нагорі бардак і хаос, з усієї державної системи справно працює тільки репресивний апарат, рятуватися від пандемії потрібно самотужки, а на допомогу зверху розраховувати не можна.

Приблизно в таких умовах і було оголошено президентські вибори. Однак крім Лукашенка і кількох невиразних кандидатів-спойлерів, про участь заявили троє цікавіших персонажів. І ось тут уже починаються відмінності від усіх попередніх кампаній.

Перший з них – блогер Сергій Тіхановський, такий «народний білоруський Навальний», який попередні роки їздив країною, розмовляв з людьми й знімав «картинку, яку не показують по ТБ». Через досить високу популярність його швидко закрили на 15 діб, щоб він не міг податися на реєстрацію кандидатом в кандидати. Від безвиході подалася його дружина. Дружину, Світлану Тіхановську, зареєстрували. Чоловік став головою ініціативної групи, але так і знаходиться за ґратами з 29 травня. Чому? Тому що.

Другий – Валерій Цепкало, екскерівник білоруського Парку високих технологій, місцевої «Кремнієвої долини», до цього довгий час працював у владних структурах. Поки що на свободі.

І третій, мабуть, найнесподіваніший «кандидат в кандидати» – Віктор Бабарика, який 20 років до цього керував Белгазпромбанком, однією з найбільших фінустанов країни. Людина з репутацією інтелектуала і мецената. За останні роки він підтримав багато важливих культурних і соціальних проєктів, наприклад, за його ініціативи в Білорусь повернулися картини Марка Шагала та Хаїма Сутіна. Щоправда, нині вони «заарештовані» в межах кримінальної справи (так, ви все правильно прочитали: в Білорусі до справи долучили Шагала і Сутіна).

Фото: EPA

За кілька днів до ініціативної групи Бабарика вступили 10 тис. людей, які за місяць зібрали понад 400 тис. підписів (для висунення потрібно 100 тис.). За лічені тижні банкір провів настільки яскраву, красиву й інтелігентну кампанію, що його перебування на свободі влада стала вважати небезпечним. Разом з сином Едуардом, керівником його штабу, Віктора затримали вранці 18 червня. Чому? Тому що. Серед звинувачень на його адресу офіційно прозвучало таке: «Намагався зняти гроші з підконтрольних йому рахунків».

Це затримання підірвало білоруське суспільство. Протести, про які ви, можливо, читали в новинах, почалися після цього. Влада діє за своїм звичним сценарієм, який не змінювався з 1990-х. Криво сфабриковані кримінальні справи, кийки, міліціонери в цивільному, людей пхають в мікроавтобуси без номерів, залякування. У попередні рази цього вистачало, щоб приборкати непокірних. Але цього разу події відбуваються вже в межах принципово іншої ситуації.

Перше. Рейтинг підтримки Лукашенко ніколи не був таким низьким, це підтверджують навіть офіційні опитування, зроблені, до речі, до коронавірусу. Всі панічні заяви останнього часу, здається, свідчать про те, що це прекрасно знає і сам Лукашенко.

Друге. Грошей на передвиборчі пряники в країні немає, це визнає і сама влада. Залишається тільки батіг, але скільки грошей залишилося на підтримку бойового духу у власників цих батогів, не дуже зрозуміло.

Третє. З виборів 2010 року, що закінчилися сотнями заарештованих і кримінальними справами для практично всіх альтернативних кандидатів у президенти, пройшло десять років. За цей час виросло ціле покоління неляканих і небитих, тих, хто через вік не встиг придбати травмуючий досвід гри в догонялки з ОМОНом.

«Вибачте, я пінгвін»: я рік вчив іноземну мову через додаток. Ось, що вийшло

АвторЮрій Марченко
17 Червня 2020

Існують десятки способів вивчити іноземну мову. Головред Platfor.ma Юрій Марченко в якості експерименту провів рік, штурмуючи іспанську виключно через безкоштовний додаток. А тепер розповідає, чи радить він це і всім іншим.

Внизу були коти. Штуки чотири чи п’ять. Це було дещо дивно, бо до того за кілька днів вештання цим європейським містом я не бачив жодного. Виявилося, що я потрапив у місто собак, а коти там тусуються тільки навколо головної туристичної пам’ятки – старовинного замку. Я просто стояв і роздивлявся, як вони валяються прямо біля древніх стін.

Раптом я почув поруч голоси:
– Там кіт!
– Так, це кіт.
– Два коти!
– Дивись, три коти!
– Чотири!

Цю філософську бесіду вела якась маленька дівчинка та її, напевно, мати. Але головне для мене було не це. Вони розмовляли іспанською! А я все розумів.

Ес ун гато. Сі. Дос гатос. Трес гатос. Вео куатро гатос. Ну, все ясно.

Це було дивовижне відчуття. Я ж ніколи не вчив цю мову спеціально, просто раз на день клацав якісь кнопки в розважальному мовному додатку. І раптом розумію чужу розмову на вулиці, хай це і не обговорення квантової механіки, а лише переоблік наявних котів.

Приблизно рік тому я помітив, що чимало часу приділяю онлайн-грі, де треба атакувати чужий замок. Атакувати замки – це, звісно, дуже важливе вміння в сучасному світі, але потім я задумався, що і я, і чимало інших людей приділяють час, аби прокачати якогось віртуального персонажа, забуваючи про те, що прокачати можна і себе реального.

Тому я захопив чужий замок, прогуглив «додатки для вивчення мови» і завмер перед 20 відкритими вкладками браузера з текстами про плюси і мінуси різноманітних сервісів. Тоді плюнув і просто навмання обрав Duolingo – тим паче, що його називали найбільш популярним у світі. Щоправда, на базі української поки що можна займатися тільки англійською. Я хотів іспанську, тож вчив її на базі російської.

Хоча, звісно, Duolingo – це не єдиний варіант. Вже після того, як я повчився кілька місяців, друзі радили мені Lingvist. Переконували, що фрази там більш актуальні для життя, та й вимова краща.

А для вивчення чи поглиблення англійської є, скажімо, Lingualeo – теж досить успішний проєкт з більш ніж 20 млн користувачів. Ще один гігант – Babbel з сотнями співробітників і 14 різними мовами.А Busuu дозволяє вчити мову в партнерстві з іншими людьми й, мабуть, знаходити таким чином мотивацію. Втім, жоден з цих додатків я не пробував, тому і радити не можу.

В Duolingo система така. Тобі дають певний вислів іноземною чи твоєю мовою, а ти його перекладаєш. Є різні способи – скажімо, обрати правильні слова та їхній порядок з «баблів» чи вводити самотужки. Є і можливість тренувати вимову, коли ти повторюєш за додатком якісь фрази. Внаслідок постійного повторення вчиш і слова, і побудову речень. Алгоритм налаштований так, що завдання весь час змінюються, і, в принципі, це не нудно.

Єдиний нюанс – що фрази ці бувають дещо дивними. Ну, так, іноді я їм пізно вночі, це корисно. Але, скажімо, мені дійсно цікаво дочекатися життєвої ситуації, коли я нарешті зможу аргументовано сказати іспанською: «Вибачте, я пінгвін».

Ну або чи вийде в мене колись скласти такий діалог?
– Чоловік платить хлопчику.
– Так, але свиня не читає листа.
– Ведмідь любить дівчинку.
– А чому ти не чіпаєш черепаху?

Це все абсолютно реальні фрази, за якими в Duolingo вчиш іспанську. В інших мовах культурні особливості теж є, скажімо, в італійській начебто зубриш «Вона не бачила тіла, коли зайшла в кімнату» або «Чому в вашій сумці пістолет», у французькій: «Чоловіки багаті й спокійні», а в турецькій: «Діти пішли в школу, не поголившись».

Ну а англійську відточуєш на «згідно з цією книгою, коні та птахи – це родичі», або чомусь такому:

Пiдвантажити ще