Тег  Україна

Вулкан етно: Марко Галаневич про мандри ДахиБрахи, музику з пластику і косу за €100

6 грудня гурт ДахаБраха зіграє один із найбільших концертів в своїй історії – в київському Палаці спорту. Із масштабним шоу на декілька тисяч глядачів музикантам допоможе співзасновник та режисер Влад Троїцький. На честь цього для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила із учасником ДахиБрахи Марком Галаневичем – про те, чому в гурту не буває поганих концертів, про пластик сучасної попси та про бажання купити косу за 100 євро.

– У журналістиці є правило на початку пояснювати, чому співбесідник крутий: ось ці люди були в рекламі Девіда Бекхема, були на Гластонбері, були у “Фарго”, були на BBC, були на легендарних американських радіостанціях. А що би ти тут про ДахуБраху написав, щоб переконати, що текст треба прочитати?

– Бо ми стараємося. А днями у нас ще й концерт у Києві, треба, щоб люди прийшли. Достатньо чесно?

– Надзвичайно. Добре, а був момент, коли щось сталося в кар’єрі і ти подумав: фух, здобули, є. 

– Ні, однієї такої події не було. Є п’ятнадцять років концертів, гастролей, вистав, фестивалів. Створили самі собі нішу, лишили в ній простір й для інших. І просто сподіваємося, що те місце, де ми зараз, ми справді заслужили, а не просто пощастило.

– А тебе впізнають на вулиці?

– Та ні, дуже рідко. Чи може впізнають, але не дістають. Хоча нещодавно в магазині “Всі.Свої” продавець сказав, що наша музика йому зовсім не заходила, поки не потрапив на прекрасний, як він сказав, концерт. На НСК Олімпійський на розігріві у Святослава Вакарчука. Ну і тоді вже, каже, все зрозумів. Але це факт – дійсно, за силою впливу й емоційним зарядом живі виступи перевищують аудіозаписи, як би ми не старалися.

– А ти знаєш зворотні випадки, коли вживу таке собі, а в записі – шедеври?

– Так. Навіть у Tinariwen – це музиканти з Малі, ми їх вже більше десяти років слухаємо, розвивалися на них. Але двічі були на концерті, і там зовсім не вразило. Може були втомлені. Таке буває. Ми навіть всередині домовилися, що ДахаБраха не буде доводити до того моменту, коли ми усі почнемо так грати. Коли тобі не цікаво, але відпрацьовуєш концерт і їдеш на наступний.

– Тобто ви обговорювали, що у гурту ДахаБраха може бути фінал?

– У всього є початок і кінець. І у ДахиБрахи теж буде, але коли – невідомо. Якщо чесно, я думав, що буде набагато швидше. А мій особистий – тим паче. 

– А ти пам’ятаєш момент, коли зрозумів, що це твоє життя – їздити по планеті з цими людьми і грати музику?

– Я й досі не усвідомлюю.

– Та вже ж 15 років…

– Але я досі не впевнений, що остаточно знайшов себе як творчу одиницю. Все настільки плинно. Зараз це так – і я щаслива людина.

 

На коні: як подружити гномів, супергероїв і людей та провести Comic Con Ukraine

АвторОлена Тищук
6 Листопада 2019
Аркадій Медведєв і Денні Трехо

Над Comic Con Ukraine працюють люди, які до цього робили інші івенти. Наприклад, я з 2008 року займався проведенням Всеукраїнського фестивалю японської культури та анімації в Києві, який пізніше став фестивалем косплею. Але таких фестивалів в Україні стало багато, десь близько 10, то з 2012 року ми почали роздумувати над тим, що потрібно щось змінювати. Нам стало нецікаво, тому що ми не спостерігали ніякого розвитку – рік за роком все рухалося в один бік, а нових відвідувачів не додавалося.

Ми хотіли розвивати популярну культуру в Україні – показувати простим людям, що усе це нормально. Певно, всі чули про сюжети на телебаченні чи матеріали у газетах, в яких розпочинають шукати винного у всіх бідах, а в нас це ігри, аніме, комікси і зовсім не проблеми в суспільстві, вдома чи в школі. Потрібно було зробити цю культуру загальнодоступною та зрозумілою. Відповідно, в 2012-2013 роках ми вперше подумати, що робити комік-кон – це круто. 

Єдина проблема полягала в тому, що фестиваль потрібно чимось наповнювати, а Україна не мала внутрішніх ресурсів. Перші видавництва коміксів лише почали з’являтися. Теоретично, і з того, що було можна було зробити якийсь фестиваль і назвати його комік-коном, але який в ньому був би сенс – це ж таки великий івент за назвою якого стоїть чітке розуміння формату та наповнення.

Повернення «Додому»:
актор Ремзі Білялов про те, як дебютувати у фільмі, що їде на Оскар

АвторТетяна Капустинська
5 Листопада 2019

7 листопада на великі екрани виходить стрічка Нарімана Алієва «Додому», яка вже встигла потрапити до лонг-листа премії «Оскар». Це пронизлива історія батька Мустафи, який після анексії Криму втрачає в АТО старшого сина і хоче поховати його на батьківщині згідно з мусульманськими традиціями. Для цього їм разом із молодшим сином потрібно повернутися на півострів. Більшість часу в кадрі поряд з Ахтемом Сеітаблаєвим знаходиться Ремзі Білялов – 22-річний кримчанин, для якого роль Аліма стала дебютною. У першому в житті інтерв’ю він розповів Platfor.ma, як виглядали зйомки зсередини.

– Розкажіть трохи про себе: чим ви займалися до зйомок у фільмі «Додому» та що робите зараз?

– Мені 22 роки, я вчуся на агронома, а на момент зйомок фільму якраз закінчив 4 роки бакалаврату. Обрав я цей напрям не випадково – у мене батьки займаються сільським господарством, як і багато хто в Криму. Мені цілком подобається – це хороша професія. Але крім того у мене був досвід створення свого бізнесу. Після зйомок у фільмі я мав якусь кількість грошей і не хотів витрачати їх на щось незначне. Тому ми з моїм молодшим братом, у якого була така ж позиція, думали, що з ними робити. Вирішили відкрити щось своє, створити свій бізнес. З декількох варіантів обрали магазин солодощів і навіть пропрацювали півроку. Та й взагалі все було добре і видимих ​​причин закриватися не було, але ми вирішили зупинитися та спробувати щось інше.

– Чому саме солодощі? Були інші варіанти?

– У нас є дядько, який давно займається бізнесом – він нам і порадив почати з солодощів. З ними легше працювати, тому що у них довший термін придатності, до того ж в Криму таких точок небагато. Але ще був варіант відкрити овочевий магазин – я навіть іноді шкодую, що ми на це не наважилися.

– Ви колись замислювалися про кар’єру актора?

– Звичайно, ні. Плани були зовсім інші, в кіно зніматися я не збирався.

– Як тоді так вийшло?

– Мій двоюрідний брат, Наріман Алієв, став режисером фільму. Коли він ще вчився, то знімав всілякі дипломні роботи та короткометражки, але це не сприймалося як щось надсерйозне. Він нечасто приїжджав, тому ми просто проводили час разом, допомагаючи йому. Не знаю, чи можна це назвати прямо акторським досвідом. 

– Коли отримали пропозицію знятися в стрічці «Додому», швидко погодилися?

– Якщо чесно, у мене взагалі вибору не було. Наріман подзвонив моєму батькові й попросив, щоб я приїхав до Києва на кастинг і спробував себе в ролі Аліма. І я поїхав. Але відчуття, що мене примушують, не було. Сім’я для нас понад усе, і якщо потрібно щось зробити та допомогти братові – я не ставлю зайвих запитань. Не скажу, що я чимось пожертвував для цього, але зйомки фільму якраз припали на перший курс магістратури – я не ходив на навчання деякий час, але мені це ніяк не завадило.

Нова програма грантів House of Europe для креативних українців від ЄС. Ось усе, що потрібно знати

АвторPlatfor.ma
18 Жовтня 2019

16 жовтня програма House of Europe оголосила перші конкурси заявок на гранти та програми в Україні. Розповідаємо, для кого відкриті ці можливості, як податися та отримати фінансування.

House of Europe («Дім Європи») – це нова ініціатива Європейського Союзу для України. Вона дає можливості для творчого та професійного обміну на персональному рівні: стажування, навчальні поїздки, резиденції в Україні та країнах ЄС.

Протягом наступних трьох років House of Europe з бюджетом у 12,2 мільйона євро реалізує понад 20 грантових програм у сфері культури та креативних індустрій, освіти, соціального підприємництва, медицини, медіа та роботи з молоддю.

 

House of Europe передбачає персональні гранти. Це означає, що вам не обов’язково належати до якоїсь організації, щоб подати заявку, – ви можете зробити це самостійно.

А ще програма функціонуватиме за межами «київської бульбашки» та приділятиме окрему увагу середнім та малим містам: працюватиме з місцевими хабами, підтримуватиме креативних підприємців у регіонах, а мобільний павільйон «Дому Європи» мандруватиме українськими містами.

 

Арт поміж дерев: в Україні створюють скульптурний парк, і це важливо

АвторКатя Тейлор
30 Вересня 2019

Скоро в Україні може з’явитися масштабний скульптурний парк. Простір, в якому мистецтво безпосередньо впливає на людину, проектується неподалік прикарпатського оздоровчого комплексу Edem Resort. Одна з кураторок проекту, засновниця Port.agency Катя Тейлор написала для Platfor.ma про те, чому парк важливий, а головне – чому культура часто не займає потрібне місце в думках та пріоритетах людини.

В Україні у багатьох досі є відчуття, що культура – це щось розважальне. Культурна подія – ну, можна завітати, коли є вільний час. Ось наука, наприклад, – це важливо, тому що від неї залежать нові технології, медицина і тривалість життя. Але це розуміли не завжди. До Ньютона вона, за великим рахунком, була на службі в релігії. А люди в основному варили зілля з очей овець і крові незайманих, щоб вилікуватися від усіх хвороб. І тільки за останні років 200, як тільки користь науки, якщо посилатися на теорію Юваля Ноя Харарі, стала зрозумілою спочатку імперіям, а потім великим корпораціям, вони пояснили цю користь суспільству. Але нам може здаватися, що ми це знали завжди.

Так ось з культурою цього не сталося. Ніхто не пояснив людям, що вона першорядна. І з часом вона стала чимось маргінальним або навпаки елітарним у світі, де люди в основному виживають. Виник конфлікт, пов’язаний із тим, що для виживання культура ніби не дуже й потрібна.

Але ж те, що нас відрізняє від тварин – свідомість, здатність вигадувати і творити, – є побічним ефектом розвитку мозку людини. Все, що стоїть за рамками практичних речей, але при цьому формує загальний міф, і називається культурою. І якби потреби створювати не було, то не було б архітектури, музики і мистецтва. А значить, не було б навколишнього світу таким, як ми його знаємо. І в цьому розумінні, подобається нам це чи ні, мистецтво у вузькому сенсі і культура в широкому є такими ж базовими речами, як їжа і безпека.

Тут, звичайно, можуть набігти з аргументами апостоли Маслоу. Але штука в тому, що можна побудувати іншу піраміду, де людина, яка ніколи не слухала музику і не поділяє з жителями свого регіону загальні міфи, – тобто те, на чому, власне, формується ідентичність – і не людина зовсім, а просто тіло, яке так само потрібно годувати і оберігати від зовнішніх небезпек. Але чи має це тіло хоч щось спільне з тим, як себе мислить особистість, – велике питання.

Йоркширський скульптурний парк. Фото: ysp.org.uk
Йоркширський скульптурний парк. Фото: ysp.org.uk

Вже декілька років я займаюся в Україні культурними проектами. Все, що ми робимо з моєю командою, побудоване на цьому фундаменті, на чіткому уявленні про те, що культура – це база для визначення особистості людини, а не концерт Олі Полякової або просто красиве зображення на стіні в музеї.

У якийсь момент нас почало виносити в публічний простір. Нам стало цікаво працювати саме у відкритому полі, отримувати живі реакції. Коли ти запираєшся в галереї або ще якійсь інституції, то ніби перебуваєш в лабораторних, стерильних умовах і в них можеш дозволити собі все що завгодно, не боячись реакції глядача. Виходячи ж у публічний простір, ти відразу отримуєш потужний відгук. Людям може подобається те, що ти робиш, чи ні, але вони в будь-якому разі включаються. Тому що це їхній простір, вони відчувають себе зобов’язаними відреагувати. Це дає велике поле для взаємодії та обговорення. Як на мене, в публічному просторі працювати набагато цікавіше.

Одне з найяскравіших вторгнень культури в публічний простір – це скульптурні парки. Я була в декількох із них, і це завжди не просто сад з деревами і лавками. Скульптурний парк – це зазвичай масштабна виставка, де ти як глядач вчишся заново взаємодіяти з твором мистецтва. По-перше, часто це значні і незвичайні речі. Вони змінюють простір, пропонують тобі якусь історію. На відміну від «Мони Лізи», навколо якої сотня людей з камерами, тут ти можеш безпосередньо бути з твором. Часто – один на один. Це просто інший досвід. Досвід, який нероздільно пов’язаний з гострим естетичним і емоційним переживанням. Досвід, який може тебе змінити.

Чиновникам дадуть «Нобеля»: як цифрова диктатура контролюватиме держслужбовців

Команда новоствореного проекту «Нобель» на чолі з Максимом Бахматовим анонсувала запуск в Україні «цифрової диктатури» – інструменту для оцінки ефективності державного менеджменту. Ми спитали у співзасновників, про що йдеться.

Про проект «Нобель» вперше заговорили в травні 2019 року. У нього четверо засновників: Максим Бахматов (Unit.City), Євген Кудрявченко (Vintage Web Production), Володимир Рогов (бізнес-тренер) і Олексій Купрієнко (Underdog The UnLawyers). За їхнім задумом, інструмент вимірюватиме рейтинг чиновників на основі відкритих даних, буде повністю публічним і покаже, хто з посадовців відпрацьовує свою зарплату, а хто ні.

«Нобель» позиціонує себе як новаторське бюро електронного контролю та спільноту людей, які «вкрай охриніли і вирішили, що у них є всі можливості змінити свою країну».

– Чому ви вирішили запустити цей проект? Чому саме зараз?

– Просто ідея дозріла. Вперше я задумався про такий проект навесні 2018 року. Перший раз з колегами по ринку обговорив після iForum того ж року. Почав ходити, думати, обговорювати, не розуміючи, як краще підійти до реалізації. Насправді, ми і зараз спершу намагаємося перевірити гіпотези, не маючи того плану, в якому впевнені на 100%. Так, це точно рейтинг, заснований на big data і аналітиці, це точно крутий IT-продукт, але який вектор буде в підсумку, на що робимо упор? Думаю, найкращий підхід – як у стартапі: пробувати, змінювати рішення, поки воно не стане ефективним, а не чекати, коли прийде розуміння, як у теорії все буде працювати найкраще.

Навіщо мені взагалі цей проект? У мене викликає щире здивування і на фізичному рівні незадоволення той факт, що держава не зацікавлена ​​в самоконтролі й результативності. Притому держава сама по собі – це прості люди, які просто неефективно і по-кінченому працюють. Значить, змусити працювати їх ефективно можна, виставивши рамки і критерії підрахунку цих результатів – як у бізнесі, тільки так.

Найуспішніші країни сьогодні – це все ж бізнес-проекти: вони ефективні, прибуткові, у них є ресурс на те, щоб боротися з корупцією, розвивати країну, годувати, поїти, воювати, бути зубастими. Відповідно, є критерії, терміни, розуміння вектора, куди вони йдуть і в якому темпі. А у нас хіба є? Це огидно.

«Нобель» – це не тільки примха, мрії про мир у всьому світі і прекрасне майбутнє. Це питання державної безпеки. Якщо ми так спокійно дерибанимо (і відсутністю відсічі дозволяємо це робити) бюджети, які нам виділяють в межах державних кредитів, ми ж не тільки б’ємо по репутації країни, але недодаємо бюджети в армію, службу безпеки, поліцію, реформи, освіту і так далі. Це замкнене коло, яке може призвести до розвалу держави.

Обирати, не шкодувати:
онлайн-інструменти для перевірки себе і кандидатів.
Не промахніться

Ми щодня користуємося мобільними застосунками, замовляємо їжу й таксі онлайн та всіляко спрощуємо своє існування. Та крім цих корисних, але короткострокових сервісів, існують інструменти, здатні вплинути на якість нашого життя не на п’ять хвилин, а на найближчі п’ять років. Разом із громадською організацією «Центр UA» ми підготували підбірку найкращих онлайн-ресурсів, які допоможуть отримати справді корисну інформацію про кандидатів в депутати на парламентських виборах.

21 липня українці обирають Верховну Раду за змішаною виборчою системою – голосувати треба і за окремих політиків, і за політичні партії. Отже, перевіряти доведеться і тих, і інших. Ці онлайн-інструменти допоможуть скинути маски з кандидатів та обрати тих, хто представлятиме ваші інтереси.

 

Зрозумій себе, щоб розуміти інших. Цей простий тест вивчає ваші погляди на економіку, роль громадянина, мораль та соціальні норми, а після проходження допомагає визначити найближчу вам ідеологію.

 

Пiдвантажити ще