Тег  соцмережі

Мандруй Україною в дупу: чому ми розучилися критикувати і як це виправити

АвторЮрій Марченко
15 Липня 2020

Днями український інтернет дружно розтоптав візуальну частину ініціативи #мандруйУкраїною. А до цього схожим чином топтав дизайн Євробачення, ВДНГ, Ukraine Now і ще купу речей з абсолютно різних галузей. Головред Platfor.ma намагається розібратися, чому не будь-який негатив можна назвати критикою, і як все-таки лаяти так, щоб це пішло на користь.

Наприкінці червня Державне агентство розвитку туризму викотило візуальну складову для слогана #мандруйУкраїною. Чиновники цілком резонно припустили, що, оскільки міжнародний туризм заблокований, потрібно ще активніше агітувати за внутрішній. Для цього порадилися з верховним брендологом країни Андрієм Федорівим і за його підказкою покликали художницю й ілюстраторку Ольгу Селіщеву. Людина це помітна – навчалася в Україні й в Німеччині, сотня виставок по всьому світу, сім персональних експозицій. Ольга відгукнулася і безкоштовно підготувала шрифтовий логотип з декількома візуальними елементами.

І інтернет миттєво її розірвав. Ілюстраціям дорікали чужорідністю українській культурі, копіюванням російських контекстів і просто поганою якістю. Було багато зважених і аргументованих коментарів, які по ділу вказували, що в Україні таких мотивів ніколи не було, що колір не підходить і що в цілому проєкт невдалий. Але вони часто тонули в гнівних викриках про те, що художниця – зрадниця, що вона профнепридатна і що всіх причетних потрібно лінчувати (хоча б морально).

В результаті Агентство туризму відмовилося від цих ілюстрацій і залишило тільки шрифтовий логотип і хештег, що як раз виявився вдалим – тільки в Інстаграмі по ньому вже кілька десятків тисяч публікацій. Щодо візуальної частини #мандруйУкраїною тепер збираються провести окремий конкурс.

Нещодавно я теж зіткнувся з подібною історією. Взимку Мінінформполітики прийшло до видавництва Основи з ідеєю видати книгу, яка б простими словами пояснювала дітям Конституцію. Основи своєю чергою прийшли до мене і до ілюстраторів WeBad. Задум полягав у тому, щоб ця книга змогла вирвати дітей з ТікТока і челленджів, і зрозумілою їм мовою розповіла про принципи існування держави, про громадян, про права та обов’язки. У грудні я здав останній текст і сів чекати новин.

Новини з’явились в червні. Книжка вийшла.

І інтернет її, зрозуміло, розірвав.

Арт, французький декор, Вес Андерсон: поповнюємо вашу Instagram-стрічку неймовірним

АвторДар’я Бессонова
24 Червня 2020

Чим живуть українські музеї та галереї України? Відповідь на це питання знає Дар’я Бессонова, Senior Creator в Havas Digital Kyiv й, за сумісництвом, авторка Instagram-сторінки @museumsofukraine. У своєму блозі оглядачка культурної спадщини та мистецтва розказує про виставки, замки, фортеці, картинні галереї та цікаві експонати українських музеїв. За словами авторки, цей проєкт не тільки про скарби різних куточків країни, а й пошук нових ідей, яких людина креативної індустрії завжди потребує. Тож для Platfor.ma Дар’я підготувала підбірку цікавих Instagram-акаунтів, в яких саме і варто шукати натхнення.

Очевидно, що моє захоплення мистецтвом та хобі впливає на instagram-стрічку. Саме тому перше, про що я згадала, – це акаунти з живописом. Коли заходиш на сторінки Classic Art Works та Free Limes, складається враження, ніби відвідуєш картинну галерею. Ви не знайдете тут довжелезних текстів про історію картини, «що цим мазком хотів сказати автор» та інший копіпаст з Вікіпедії. Якщо хочеться не тільки подивитися, але й почитати, ненапряжно і коротко це робить ось цей хлопець –  @lets_talk_about_art. А на сторінці mehmetgeren можна знайти першокласні музейні меми.

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Mehmet Geren (@mehmetgeren)

.сom в горлі: як працює sadfishing – пошук уваги й підтримки через скарги в інеті

АвторАнна Соха
17 Грудня 2019

Останнім часом за кордоном заговорили про появу нової тенденції, яку назвали седфішинг. Це систематичні розповіді про свої проблеми, сумні події та навіть хвороби на широку аудиторію – у соцмережах. Platfor.ma разом із психологом та блогерками розбирається, добре це чи погано.

У соцмережах люди часто показують своє життя з найкращого боку: курорти, красива їжа, спорт. Але для багатьох віртуальний простір стає до того ж і можливістю пожалітись на невдалий день. Нещодавно для такого контенту з’явився спеціальний термін – sadfishing. Його придумала британська дослідницька організація Digital Awareness UK, що вивчає психічне здоров’я. 

Отже, седфішинг – прагнення людей ділитися особистими проблемами і переживаннями в інтернеті, замість того щоб по-старому обговорити це з парою близьких людей. Загалом ми розповідаємо про свої переживання та проблеми, аби отримати слова підтримки і співчуття або щоб витягнути засілі думки з голови у світ та відпустити. Ми можемо накручувати себе, а перечитавши текст, зрозуміти, що насправді все добре.

Чому простір соціальних медіа замінює нам плече друга/подруги/партнера/мами? Невже, розповідаючи про проблеми з самооцінкою на широкий загал в Інстаграмі, ми почуваємось затишніше і комфортніше, аніж вдома в обіймах на дивані? Разом із гештальт-терапевтом та трьома героїнями ми спробували відповісти на ці питання. 

Отже, чи є седфішинг таким корисним явищем, чи він може погано впливати на здоров’я? Розповідає Антон Федорець – кандидат психологічних наук, гештальт-терапевт, співзасновник платформи онлайн-психотерапіі treatfield.com.

 

Антон Федорець

Цікаво, що термін «седфішинг» виник лише на початку 2019 року, – і це в англомовних матеріалах. Українською ж про явище досі майже нічого не написано. Зараз цей феномен трапляється часто і метафора дійсно дуже вдала: пишучи про свої проблеми, люди начебто «закидають вудку» – і ніколи не можуть бути впевненими, що саме вони витягнуть: підтримку, сміття чи токсичні відходи. 

Слід від початку зазначити, що причини і наслідки такої поведінки бувають різні, і седфішинг навряд чи можна розглядати як щось однозначно шкідливе або однозначно корисне. 

Почнемо з плюсів. Така кількість постів про хвороби, проблеми та складнощі – досить природна реакція на надмір «інстаграмного глянсового життя‎». Багато хто демонструє в мережі тільки свої перемоги, завжди шукає найкращого ракурсу для селфі, замовчує усе негативне. Не дивно, що в соцмережах народжується протест: ні, життя складається не тільки з професійних успіхів та подорожей тропічними пляжами! Ще один плюс в тому, що пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам. 

Пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам.

Колосальна цифра: інформаційне ожиріння, діджитал залежність та як з цим вижити

АвторНадя Перевізник
14 Листопада 2019

В еру шаленого розвитку цифрових технологій складно не спокуситися та не втекти від реальності у більш привабливі та функціональні віртуальні світи. Але чи це панацея від всіх життєвих складнощів? Фахівчиня з комунікацій та психологиня за освітою Надя Перевізник спеціально для Platfor.ma написала колонку про цифрову залежність, інформаційне ожиріння, вплив технологій на людство, і запросила на воркшоп про те, як з усім цим жити.

Надя Перевізник

6 годин і раз у 10 хвилин. Саме стільки пересічний житель планети проводить часу онлайн, а підлітки перевіряють соцмережі раз у 10 хвилин. Лінки та аналіз цієї статистики будуть далі – аби ви не відволікалися від тексту.

Якщо ви читаєте цю колонку, з великою ймовірністю належите до креативного класу, медіасередовища і «гуманітарії» за освітою, як і я. Принаймні, такий основний профіль аудиторії Platfor.ma. Більшість свого робочого дня ми фактично офіційно проводимо онлайн, працюючи з інформацією та спілкуючись в чатах. І якщо запитати – скільки часу проводимо там, ми скажемо «пару годин».

Однак мабуть багатьох вразив скрінінг екранного часу, який з’явився у мобільних рік тому, де видно ці вражаючі 4-8 годин у мережі щодня. Тобто, більшість активного дня. Що, власне, підтверджено і серйозними дослідженнями: середня щоденна тривалість перебування в інтернеті жителя планети – 6 годин 42 хвилини, звіт Digital in 2019, We Are Social & Hootsuite.

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

АвторВалерія Діденко
15 Серпня 2019

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

Золотий фонд Фейсбуччини: Іван Примаченко про найважливіший соціальний експеримент

3 Березня 2019

В рубриці «Золотий фонд Фейсбуччини» Platfor.ma збирає розумні дописи розумних людей, які хочеться зберегти для нащадків. Перший – від засновника онлайн-курсів Prometheus Івана Примаченка, який зараз навчається в Стенфордському університеті та пише про результати найважливішого соціального експерименту для тих, хто хоче змінити світ.

Якщо б я мав обрати одну найважливішу ідею зі Стенфорду, якою хотів би поділитися з усіма, то обрав би Кембридж-Сомервільський експеримент. Я переконаний, що про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст, державний службовець, освітянин і просто будь-яка людина, яка прагне змінити світ на краще. Чому? Давайте розбиратися.

Кембридж-Сомервільський проект 1939 року був одним з перших масштабних соціальних експериментів, що базувався на принципах рандомізованого контрольованого дослідження – золотого стандарту проведення наукових експериментів. Ціль експерименту полягала в тому, щоб перевірити ефективність новітньої програми попередження злочинності серед неповнолітніх.

Вчені обрали 500 хлопчиків з бідних родин з неблагополучного району Массачусетсу і випадковим чином поділили їх на дві групи. Діти з експериментальної групи стали учасниками інтенсивної соціальної програми попередження злочинності: хлопчиків часто відвідували соціальні робітники, їм надавалося безкоштовне менторство, індивідуальне репетиторство, медична і психіатрична допомога, участь в літніх таборах, а їх батькам пропонувалися консультації психолога. Як сказав про це один зі Стенфордських професорів, програма була вологою мрією соціального активіста. Друга ж група дітей – контрольна, просто продовжила жити своїм звичним життям і використовувалися вченими лише для того, щоб результати першої групи було з чим порівняти.

Через п’ять років після початку програми вона не була подовжена, що залишило багато запитань. Було очевидно, що такий комплекс надзвичайно потужних заходів мав позитивно вплинути на учасників програми. Але наскільки значним і довгостроковим був ефект? І наскільки економічно обґрунтованим було існування програми? Через 30 років після завершення експерименту випускниця Стенфорду Джоан МакКорд провела титанічну роботу і зуміла зв’язатися з абсолютною більшістю учасників програми. Вона ретельно зібрала суб’єктивні і об’єктивні оцінки ефективності програми, а потім проаналізувала їх.

Коли дослідниця почала розпитувати тепер вже дорослих учасників експерименту про їх власну оцінку ефективності програми, то їх відгуки були приголомшливо позитивними. Дві третини чоловіків заявили, що проект допоміг їм. Багато хто з учасників тепло згадував своїх менторів і хотів зв’язатися з ними. Опитані говорили, що «програма допомогла мені обрати вірну дорогу в житті», «відвернула від життя злочинця» та вважали, що без участі в експерименті «напевно, опинилися б в тюрмі».

Маршрут до любові: як берлінське метро всіх у себе закохало

АвторМарія Іванова
14 Січня 2019

Поїздки у громадському транспорті бувають не дуже приємними не лише в Україні – там штурхнуть, тут ноги відтопчуть, хтось забув прийняти ранковий душ, а десь двері зачинилися прямо перед вашим носом. Берлінська транспортна компанія BVG так втомилась від незадоволених пасажирів, що вирішила провести тотальний ребрендинг і завоювати любов прискіпливих німців неординарною рекламною кампанією, текст про яку вам вже колись сподобався. Про креативні ідеї та їх реалізацію розповів у своїй лекції на Social Media Week Kyiv Крістіан Артопе, керуючий партнер рекламної агенції GUD.berlin.

Крістіан Артопе. Фото: Аліна Рудя. Джерело: telegraf.design.

З чого розпочалась кампанія #weilwirdichlieben («Бо ми вас любимо»)? Три роки тому BVG прийшли до нас із бажанням змінити громадську думку про себе. Компанія була переконана – вони надають якісні послуги за доступною ціною, проте прискіпливі берлінці мало цінують роботу BVG та ще й жаліються на всі найменші незручності, яких просто не уникнути під час поїздок громадським транспортом.

BVG були переконані – варто лише пояснити берлінцям, наскільки старанно і з любов’ю до них ми працюємо кожного дня, і ставлення громадськості до компанії зміниться на краще. Для нас завдання висловити любов транспортної компанії до жителів міста було цікавим, адже такі зізнання часто не зустрінеш.


Концепція

Ми вирішили показати, що Берлін та BVG – це ідеальна пара. Ми розробили такі пункти кампанії:

– обіцянка бренда,

– особистість бренда,

– презентація бренда.

Також ми розуміли, що представити любов транспортної компанії до своїх пасажирів варто дещо іронічно. Крім того, не можна просто ігнорувати незручності пасажирів – необхідно визнати, що поїздка у громадському транспорті не завжди буває приємною.

У наших комунікаціях ми хотіли показати BVG в особі простого співробітника, який іноді може непривітно попросити всіх завершити посадку або відійти в сторону – але лише тому, що хоче, аби все працювало без затримок.

Ще однією особливістю кампанії стала відмова від використання дуже глянцевих зображень. Ми хотіли ілюструвати меседжі картинками, які сприймалися б органічно – так, як самі пасажири могли б показати вагони та станції.

Ми придумали хештег кампанії – #weilwirdichlieben («Бо ми вас любимо»). У BVG розуміли, що повідомлень буде багато, і на всі зреагувати не вдасться. Тим не менше, бачити реакцію та розуміти, з якими проблемами стикаються пасажири, було важливо.


Початок

Кампанію відкрила серія тізерів у транспорті – не розкриваючи мети кампанії, ми намалювали емоційну картину: ми забрали тебе з універу о четвертій, підвезли на тренування о пів на сьому і навіть підібрали з пізньої вечірки.

З січня 2015 року ми стали наповнювати соцмережі BVG: Facebook, Twitter, YouTube. Перед запуском ми активно обговорювали очікуваний потік реакцій, тому після старту були готові до повідомлень. Так, у Твіттері ми щохвилини отримували близько 5-10 відповідей на наші пости.

Найновіше промовідео BVG

Ми хотіли продовжувати отримувати фідбек від пасажирів, тому відповідали, що цінуємо та збираємо їхні коментарі, навіть якщо і не встигаємо відповісти на всі.

Скоро на кампанію звернула увагу преса. В газетах з’явилися заголовки на кшталт «BVG накликала бурю новою рекламною кампанією». Усім відомо: подія перетворюється на «бурю лайна» (shitstorm) в той момент, коли поважні новинні ресурси так її назвуть. Такі заголовки збільшили охоплення нашої кампанії, і ми продовжували:

– Доброго ранку, Берліне! Чудові новини – ми все ще любимо вас!

Хтось казав, що кампанія не працює, хтось говорив «вони хочуть стати улюбленим брендом». BVG відповідали – ми хочемо перестати бути брендом, який ненавидять. Ми не сприймаємо себе надто серйозно, і наша кампанія теж не така вже серйозна.

До прикладу, BVG писали коментарі про наклейки на вікнах вагонів – не всіх вони влаштовували. Ось одна із наших відповідей на таку критику: «Ми розглянули ваше питання і нам не до тями, чого ви причепилися до наших наклейок».

Інструменти

Ми часто використовуємо картинки користувачів – user generated content. Працювати з таким контентом дуже просто, адже потрібно лише вибрати вдалу фотографію, додати смішний підпис і запостити.

Маленькою жертвою цього підходу стала група художників, які заповнили один із вагонів метро осіннім листям заради художнього жесту. BVG використало кадр із їхнього відео, додавши: «Ви насмітили у нашому вагоні, тож принаймні дозвольте використати ваше фото в нашій рекламі».

Пост на Фейсбук-сторінці кампанії Weil wir dich lieben. Художники TOY Crew влаштували арт-інтервенцію та насмітили у вагоні. BVG використали їхнє відео для власної реклами.

Одним із вдалих проектів для нас стали тейковери (takeovers) на Instagram. Ми запрошуємо популярні сторінки, здебільшого присвячені Берліну, розмістити свій контент у нас. Картинки з Instagram ми перепощуємо у Twitter та Facebook, але додаємо якогось нового значення, щоб не дублювати меседж повністю.

Експериментували з постами у соцмережах в режимі прямих трансляцій. Вибірку найкращих твітів BVG під час футбольної гри між ірландською та німецькою командами навіть опублікували у місцевих медіа.

Ми прагнемо спілкуватися мовою наших користувачів, виступаючи з позиції рівного їм співрозмовника – такого ж берлінця. Ми вживаємо зрозумілі читачам метафори та підходимо до переписки з гумором.

Обов’язково дивимося, від кого надійшов коментар чи відповідь на пост, – якось нам написав більш-менш впізнаваний репер. У відповідь на критику ми вирішили трохи покепкувати, відповівши щось на кшталт: «Ви ніби репер, а на метро ще їздите, лол».

Нам пощастило, що між BVG та GUD – повна довіра. Так, креативна команда не узгоджує окремі пости та коментарі з керівництвом BVG. Це дає велику творчу свободу та дозволяє працювати дуже оперативно.

Наші жартівливі слогани ми публікуємо не лише у соцмережах – рекламу розміщуємо і на потягах та бусах BVG.

Наприкінці першого року кампанії почали створювати ще й промовідео. Ось одне з них.

У відео «Is mir egal» («Мені все одно») майже 13 млн переглядів. За сюжетом, співробітнику BVG плювати на гучну музику, собак у костюмі акули, бородатих жінок чи робота з гірчицею в метро – аби за квиток було сплачено.

Цим роликом BVG ніби говорить: «Пасажире, ми любимо тебе таким, який ти є. Роби у наших вагонах майже все, що захочеш, – ми не проти». До речі, багато хто у BVG вважав, що цей ролик занадто прямолінійний. Але відео швидко завоювало любов мас і співробітники BVG теж стали фанатами відео.

Той ролик – не єдина частина кампанії, яку спершу зустріли насторожено. До серії жовтих наклейок у формі серця з лого BVG (як на аватарі Instagram-кампанії) теж спершу поставилися непривітно, а зараз вони стали такими популярними, що ми постійно друкуємо нові партії.

Ще кілька прикладів

Коли в Америці президентом став Дональд Трамп, ми не втрималися і трохи з нього покепкували: «Приходьте до нас водієм, маленькі долоньки – не проблема!» (невеликий розмір рук Дональда Трампа став досить популярним приводом для жартів в США під час передвиборчої кампанії. Тренд не зник і після перемоги Трампа на виборах президента у 2016 році.– Platfor.ma).

Під час Тижня моди у Берліні ми розмістили серію плакатів на фешн-тему. На одному з них – фото похилого чоловіка у шортах (друге фото у цій статті) з жартівливим написом «Покажіть стиль до Тижня моди».

BVG. Плакат до берлінського тижня моди


А у цьому пості до Тижня моди ми скористалися сніжною погодою у ті дні та повторно опублікували цей знімок вдруге, але вже з написом по темі: «Тиждень моди ледь розпочався, а білий порошок уже всюди».


Продати більше квитків

У BVG є формат річного проїзного. Щоб продати його, ми запустили кілька реклам. Ось наш ролик, який пояснює пасажирові, чому квиток такий дорогий – хтось же має у реальному часі створювати несподівані поштовхи у вагонах та вчити водіїв закривати двері вагона за мить до того, як у вагон заскочить пасажир.

Секретна лабораторія BVG. «Деякі речі просто треба планувати заздалегідь, щоб добре працювати».


Мерч

Обивку на сидіннях вагонів BVG ніколи не вважали шиком, але зараз компанія продає мерч кольорів цієї обивки – і він дуже популярний. (До прикладу, в магазині можна купити ось такі пляжні капці – прим. авт.)

«При цих температурах ми не скаржимося, якщо пасажири приїжджають з нами до моря».


Колаборації

Ми любимо співпрацювати з іншими брендами та організаціями. Одного разу ми запросили класичний хор заспівати хештег #weilwirdichlieben BVG.

Вже легендарним став спільний проект із групою U2. Справа у тому, що у BVG є лінія з назвою U2. Коли група збиралась на гастролі в Берлін, вони зв’язались з BVG і запропонували виступити прямо в метро на тій лінії. Виявилося, що вони чули про нашу рекламну кампанію і захотіли її підтримати.


Виступ U2 в берлінській підземці

Концерт привернув шалену увагу з боку ЗМІ та користувачів соцмереж. Охоплення новини склало 5,8 млн користувачів, з них 3,2 млн – органічне. Успіх був величезним. Я б назвав цей проект найуспішнішим за всю мою кар’єру. BVG не витратило на гонорар групі ні копійки.

Ще однією вдалою співпрацею став спільний проект з Adidas. Ми випустили кросівки, які водночас були річним квитком на проїзд у BVG.

Кожна з 500 пар унікальних кросівок, в язички яких були вшиті прозні квитки на берлінський транспорт, коштувала 180 євро.


Що далі

Новим експериментальним проектом BVG став BerlKönig – сервіс виклику мініавтобусів за вимогою. Цей незвичний формат транспортних послуг було складно пояснити користувачам. Щоб швидко та доступно передати основні переваги нового продукту, ми знову обрали формат рекламного ролика:

Поетичне (буквально) відео на підтримку нового сервісу BVG – знавці німецької можуть оцінити рими в закадровому тексті.


Підсумки

Наостанок скажу, що рекламна кампанія #weilwirdichlieben (вона триває і досі) мала дуже позитивні результати – ставлення до BVG змінилося на краще, співробітники говорять, що тепер пасажири їх поважають.

Усім, хто веде подібні кампанії, раджу прагнути робити їх максимально справжніми – ваша аудиторія здатна відрізнити реальне від штучного. Ще кілька років тому бренди намагалися презентувати себе такими собі ідеальними компаніями. Але ніхто не ідеальний – будьте відкритими, говоріть про проблеми відверто. Це просто соцмережі – що може піти не так?

Пiдвантажити ще