Тег  пороблено

Мутний цінник, заруби з клієнтами, велике его: Дмитро Яринич про проблеми українського дизайну

АвторІван Павлюченко
16 Жовтня 2018

В Києві започаткували 2 Hours Design Battle – публічні змагання між дизайнерами. За дві години учасникам потрібно проявити себе – наприклад, з нуля створити лендинг за заданим брифом. Судять це все авторитетні креативники. На одному з таких заходів креативний директор агентства Hooga Дмитро Яринич поділився своїм баченням культури дизайну. Platfor.ma наводить найцікавіші думки.

Часом ми всі стикаємося з якимись проблемами і труднощами. Чомусь усі сваряться, заздрять, і все це виглядає досить дивно. Я хочу, щоб наше креативне українське ком’юніті дорослішало. І щоб всі підняли руки за все хороше проти всього поганого.

Ми дуже повільно дорослішаємо. З точки зору бізнесу і творчих речей ми знаходимося в пубертаті. Є речі, які вважаються загальноприйнятими у західних клієнтів: етика, дипломатія, стандарти, такт, розуміння того, що краще залишити при собі, а що можна показати. У нашому ж випадку це все часто змішано в купу, що проявляється аж до обговорення робіт колег: «так, що це таке», «так я б зробив краще». Згадайте, під будь-якою подією дизайнерської спільноти вічно якась війна.

Історія, яка мене турбує – це конкуренція на ринку. Конкуренція – це страх бізнесмена, що завтра не буде роботи. Але якщо подивитися навіть на найменші студії, такого відчуття немає. Роботи більш ніж вистачає. Ми просто не боремося за клієнта і шматочок хліба з маслом. Природно, з таким розкладом і мови бути не може про конкуренцію на локальному ринку. А це погано! Тому що немає природної ринкової мотивації ставати краще. Потрібно розвивати внутрішню конкуренцію і підвищувати внутрішні стандарти незалежно від того, є на це попит на ринку чи ні.

 

«Слышь, автохтон, остракизма захотел?»: античные термины, которые пригодятся и нам

АвторЮрій Марченко
26 Вересня 2018

27 и 28 сентября в Киевском академическом театре на Подоле пройдут спектакли театра Мизантроп «Орестея». В честь этой постановки по мотивам трагедий Эсхила и Эврипида, а также античных мифов Platfor.ma подготовила подборку терминов Древней Греции, которые не помешают и в современном мире. С примерами!

Термин, который Аристотель использовал в учении о трагедии. Буквально он означает очищение через сопереживание и страх. Но сегодня под этим словом обычно имеют в виду высший результат, возникающий у зрителя от контакта с каким-либо действием на сцене. В общем, все артисты мечтают о катарсисе среди публики.

Пример: На концерте Олега Винника многие женщины достигают катарсиса по три-четыре раза за вечер.

 

В Древней Греции – коренные обитатели местности. То есть не понаехавшие, а те, которые жили тут до всех процессов джентрификации и ревитализации. Сейчас слово «автохтоны» вполне синонимично слову «коренные».

Пример: Недавно был на Борщаговке, так в подворотне подошли какие-то ребята и поинтересовались, автохтон ли я данной местности и если нет, то из какого района странствую.

 

Бізнес-модель для сомалійських піратів: уривок з книги «Економіка бунтівників»

АвторPlatfor.ma
9 Квітня 2018

У видавництві «Книголав» виходить книжка Алекси Клей і Кіри Майї Філіппс «Економіка бунтівників». Йдеться у ній зовсім не про Кремнієву долину, а про «креативні бізнес-ідеї поганих хлопців» – нелегальних підприємців, хакерів і гангстерів. Platfor.ma публікує уривок про піратські інновації.

Судно «Фаїна» захопила група піратів під проводом чоловіка на ім’я Афвейн (що перекладається як «велика паща»). Афвейн знайшов інвесторів, що допомогли перетворити принагідні, неорганізовані операції на функціональний плановий бізнес, і створив «Сомалійський флот» — групу вишколених піратів. Група Афвейна була добре організована, працювала за моделлю армії, з відповідною ієрархією — званнями адміралів, віце-адміралів та лейтенантів.

Багато хто вважає Афвейна однією з ключових фігур, відповідальних за перетворення сомалійського піратства з безсистемної самофінансованої сили на міжнародну багатомільйонну індустрію з великими інвестиціями. Піратську здобич невдовзі почали виявляти аж у Індії та в Дубаї, а гроші, отримані як викуп, реінвестувалися в оснащення та вишкіл, а також у розвиток торгівлі наркотиком кат — популярною в Сомалі рослиною, що містить наркотичні речовини.

Операції таких піратів, як Афвейн, відрізнялися від нападів менш просунутих піратів попередніх поколінь координуванням із корабля-бази. Використовуючи рибальські судна, вони створювали свої бази в океані, а не на березі, що давало змогу вишколеним загонам охоплювати відкрите море, шляхи, що пролягали поза межами місцевих вод, а отже — нападати на більші вантажні судна.

Деякі пірати, з якими ми спілкувалися, розповіли нам, як, використовуючи кораблі-бази, вони наближаються до судноплавних шляхів, чекають на появу судна, а потім починають раптову атаку двома, часом трьома човнами. Щойно пірати беруть судно під контроль, вони доправляють його до берега, де перемовник зв’язується із судноплавною компанією та іншими сторонами, щоб погодити викуп. Поки тривають переговори, місцева економіка обслуговує заручників та піратів, постачаючи їм їжу, воду та кат. Банди піратів також платять сутенерам, що забезпечують їх проститутками, і знаходять юристів та спеціалістів із перевірки банкнот, які використовують прилади для виявлення фальшивих грошей.

Абді Хасан, ще один пірат, із яким ми говорили, описав аналогічну стратегію нападу й розповів про ще краще організовану операцію. За його словами, на відміну від команд піратів, які просто вирушають до судноплавних шляхів і чекають нагоди напасти на судно, що проходить повз, його команду скеровував якийсь мешканець іншої держави («Можливо, з Дубаю», — мимохідь зазначив наш інформатор), повідомляючи координати корабля, що годився на роль мішені. Хасан та інші зазначали, що пірати схильні обирати для нападу недоукомплектовані особовим скла­дом кораблі, повільніші та з нижчими бортами (це спрощує абордаж). Крім того, вони воліють нападати в сутінках, коли видимість погіршена. Хасан також розповів нам, що йому та його бійцям оплачували роботу в кожному разі, від результату нападу залежала тільки сума: якщо корабель було захоплено й викуп отримано, пірати отримували вищу винагороду, якщо ні — нижчу.

За свідченнями, у випадку успішної операції пірати отримують від 30 до 75 тисяч доларів кожен, а перший пірат, який опиняється на борту корабля (і той, хто приносить власну зброю чи драбину), отримує 10 тисяч доларів як бонус. Вони можуть жувати кат, їсти й пити в борг — ця сума потім вираховується з їхньої частки викупу, коли його отримано. Такі операції можуть потребувати фінансування на рівні 30 тисяч доларів, зазвичай його забезпечують рибалки, колишні пірати, колишні поліцейські та військові й дилери кату, які забирають від 30% до 75% здобичі.

Ця відмінність у стратегії (перехід від чекання та нападу на мішень, що проходить повз, до точного знання, де перебуває ця мішень, і скеровування туди сил) відображає зміну бізнес-моделі: від «самозайнятості» на локальному рівні до комерційного бізнесу з міжнародною підтримкою під керівництвом групи інноваторів (лідерів бізнесу, фінансистів, власне піратів), які спромоглися адаптувати свій бізнес відповідно до його потенціалу зростання.

Техноетика: чи можна бити та ображати робота

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У другому випуску ми досліджуємо, чи можна ображати машину – бити робота, жартувати над Siri, знущатися над штучним інтелектом?

 

Алевтина Шевченко, психолог-консультант на телеканалі «Україна»

Бити роботів – ненормативно, адже страждає якийсь внутрішній конструкт, який заведено називати гуманністю, емпатією, людяністю. Тобто кривдник сам потерпає від своїх дій. «Але ж це залізяка!» – скаже хтось і не буде правий до кінця. Людина з легкістю проектує почуття, подібні власним, легко приписує їх тваринам, рослинам, неживим предметам. Найочевиднішим прикладом можна вважати ставлення до ляльок, а робот, строго кажучи, і є лялька, тільки просунута.

А ось в самому понятті «образити робота» є суперечність. Адже образа – це почуття, а якщо робот здатний ображатися, тобто відчувати, то він цілком живий?

Проте нам боляче і неприємно бачити, як роботів ображають, тому що ми перекладаємо на них свої почуття. Вони для цього навіть набагато зручніші, ніж тварини, які зазвичай викликають подібні емоції. Так влаштована людська психіка.

Насправді роботи не потребують захисту. Їх інтелект – програма, а почуття – всього лише імітація. Решта – тільки ілюзії та проекції. Той же, хто вірить в образу роботів, схожий на клієнта повії, який хоче думати, що вона стогне від насолоди по-справжньому. На жаль, статистично це не так.

Володимир Хіцяк, керівник Центру етики і технологій Львівської бізнес-школи Українського католицького університету

Образа чи агресія – це, передусім, намір того, хто ображає. Не має значення, чи ми вчиняємо агресію щодо робота чи людини. Агресія – в будь-якому випадку зло. Це з погляду етики. З погляду закону, треба розуміти, який правовий статус має інша сутність, чи можна стосовно нього застосовувати норму «моральної шкоди».

До того ж, ми зараз надто мало знаємо про так звану «машинну емпатію», щоби передбачити, якою може бути реакція машини на певні людські емоції. Інший аспект – щоб емоція людини стала образою, треба, щоби машина саме так її сприйняла. Тут ми вже торкаємося питання самосвідомості машини, що, як на мене, є областю фантастики.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

 

Техноетика: секс із роботом – це зрада?

Технології розвиваються надзвичайно швидко – близький час, коли «Чорне дзеркало» стане збіркою правил з етикету та посібником із виживання, а штучний інтелект – невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. Тому сьогодні ми запускаємо нову рубрику «Техноетика», в якій за допомогою фахівців будемо розв’язувати етичні питання епохи технологій. В першому випуску – думки про те, чи є зрадою близкість із сучасними технологічними секс-ляльками.

 

Юрій Вольних, психіатр, психоаналітик, президент психоаналітичної асоціації «Groupe du Champ freudien-Ukraine»

Загалом, секс-ляльки – роботи, андроїди – це просто вдосконалені сексуальні девайси. Незалежно від схожості з людиною, навіть якщо вони її точна копія, це всього лише втілення чоловічих або жіночих фантазій у реальності. Це об’єкт – предмет, а не одухотворена істота, не суб’єкт. Секс-лялька – підміна, заміщення реальної людини, без історії, бажання і пристрасті. Вони тільки допомагають втілити в життя сексуальні фантазії або урізноманітнити відчуття – без небезпеки завдати шкоди реальній людині.

У сучасному світі не зменшується кількість сексуальних насильств або домагань до жінок. Кожна друга ставала жертвою такого ставлення у житті. Доступні секс-андроїди можуть знизити ризик насильства серед особистостей з сексуальними перверсіями. До того ж така секс-лялька може бути тимчасовим замінником сексуального об’єкта, наприклад, на час розлуки. На період сексуальної деривації партнер може скористатися її послугами, а не шукати пригод на стороні

Або ж секс «утрьох» з постійним партнером не буде травматичним і не вважатиметься зрадою. Інша справа, якщо один із партнерів повністю віддав перевагу секс-андроїду, а не реальній людині. Але це вже з розряду психічної патології.

 

Ольга Маслова, кандидатка біологічних наук, співзасновниця освітнього проекту Nobilitet

Дуже важко чітко відповісти, чи можна вважати такі «стосунки» зрадою. Так само важко, як і оцінювати, чи є зрадою самозадоволення, яке еволюційно з’явилось дуже давно, перегляд порно, віртуальне інтимне спілкування тощо. З приводу порно та вірту, щоправда, все ж є зачіпки для пошуку зради, адже ми так чи інакше комунікуємо з іншою людиною: у випадку порно – однобічно, а при віртуальному спілкуванні ще й отримуємо відповідь. Може відбуватись так звана емоційна зрада, коли без фізичного контакту думки людини зайняті іншим об’єктом, а не партнером – а, отже, партнер не зможе принести стільки ж задоволення, як раніше.

Магія, марихуана, НЛО, секс: найдивніші спеціальності світових навчальних закладів

АвторНаталя Грінченко
14 Березня 2018

У розкладі студентів Київського університету імені Бориса Грінченка з’явиться новий предмет – «Гра престолів: міфи й ритуали». Курс буде присвячений не лише серіалу, але й оригінальній серії книжок Джорджа Мартіна «Пісня льоду й полум’я». Все більше західних й українських навчальних закладів вносять зміни в освітню програму, аби відповідати стрімкому розвитку сучасного світу та запитам молоді. Platfor.ma вирішила дізнатись, які ще цікаві спеціальності та курси існують в університетах по всьому світу.

 

Чилійский Университет Сантьяго

Чилі займає п’яте місце в світі за кількістю зафіксованих спостережень НЛО після США, Перу, Бразилії та Росії. За останні 60 років у різних регіонах країни повідомлялося про декілька тисяч випадків контакту з невідомими літаючими апаратами. Тому в університеті Сантьяго відкрились курси з вивчення НЛО для усіх охочих – ректорат вузу вирішив, що країні терміново потрібні фахівці в області паранормальних явищ. З 2005 року університет є єдиним в світі ВНЗ, де готують подібних спеціалістів. В рамках курсу вони вивчають фізику, астрономію, космонавтику, психологію, космічну медицину та інші дотичні дисципліни.

За словами куратора унікальних курсів і колишнього генерала ВВС Рікардо Бермудеса, такі фахівці вкрай необхідні, оскільки у світі постійно, і останнім часом все частіше, відбуваються аномальні явища, що виходять за рамки нашої свідомості, а людству варто нарешті докопатися до істини та зрозуміти, що ж це таке. Можливо, за допомогою професійних спеціалістів.

 

Шепіт, хруст, тертя: що таке дивні повільні відео для перепочинку від світу

АвторОльга Кутишенко
10 Березня 2018

Інтенсивний потік інформації та іміджева гонка у соцмережах розсіюють нашу увагу і можуть викликати тривогу. Можливо, саме тому все більше говорять про феномен автономної сенсорної меридіональної реакції (АСМР). В Youtube мільйони переглядів набирають відео людей, які годинами на камеру шурхотять папером, повільно варять мило, їдять, шепочуть чи мнуть гумові мікрофони у вигляді вух – саме це і є АСМР, яку багато людей вважають дієвим способом розслабитись. Platfor.ma розбиралась, чому монотонні подразники стали такими популярними, і що про це думає наука.

Протягом 1983-1994 років на американському телебаченні у програмі «The Joy of Painting» художник Боб Рос вчив людей малювати картини олією. Колишній старшина ВПС США, що служив на Алясці, вирішив, що ніколи не буде більше кричати і бурхливо виражати емоції. Йому був властивий повний душевний спокій і тихий голос, укупі із своєрідною манерою коментування власних дій: на небі з’являються «маленькі щасливі хмарки», дерев на картині стає більше, бо їм потрібні друзі, а зимові кущі з’являються, бо зайцям потрібно десь грітись. Незважаючи на те, що Рос помер ще у 1995 році, канал з його відео наразі має більше мільйона підписників. І хоча головною метою Боба Роса було навчити глядачів швидко малювати картини олійними фарбами, у коментарях часто пишуть про те, що прийшли сюди заспокоїтись, відволіктись від переживань, швидше заснути або підняти самооцінку.

Із приходом Youtube з’явилась неймовірна кількість таких заспокоючих каналів. Подібні відео отримали приставку ASMR – від autonomous sensory meridian response (автономна сенсорна меридіональна реакція). Люди, які їх знімають, називаються АСМР-тистами. Так і Боб Рос ненавмисно ним став. Окрім того, існують також канали-підбірки відео, які можуть викликати ефект АСМР. Наприклад, телевізійні кулінарні або медичні програми тощо.

Пiдвантажити ще