Тег  планета

З видом на зникнення:
ці тварини вимирають. І вони дивовижні

Багато видів лемурів, які мешкають лише на острові Мадагаскар, можуть зникнути. Серед них і сіфаки – незвичайні приматоподібні зі здивованим поглядом і жвавою ходою, які живуть у листяних лісах і харчуються рослинами. Ці тварини настільки ж нешкідливі, наскільки й беззахисні, і цим користуються браконьєри. Але це не єдина загроза для сіфак: викорчовування дерев і пожежі буквально знищують їхні домівки. Міжнародний союз охорони природи класифікує цих активних тварин як вимираючий вид.

Що, кому, чому: Nobilitet про премію миру та економіку на головній нагороді світу

10 грудня відбулося урочисте вручення Нобелівської премії за відкриття і досягнення 2018 року. Тим часом Platfor.ma побувала на науковій конференції Nobilitet, на якій експерти розтлумачували, кого і за що нагороджують. З усіх виступів ми переказуємо два, які здалися нам найбільш важливими та актуальними: про вплив на економіку клімату та технологічних інновацій, а також про сексуальне насильство як зброю у воєнних конфліктах.

Цього року премію отримали американські економісти Вільям Нордхаус і Пол Ромер. Їхні дослідження стосуються взаємовпливу інновацій та клімату, а також накопичення знань для поліпшення економічного зростання.

Вільям Нордхаус – професор Єльського університету, доволі знаменитий тим, що був співавтором Пола Самуельсона, по чиїм книгам вивчали та досі вивчають економіку. А Пол Ромен є професором бізнес-школи при Нью-йоркському університеті й вже дуже давно перебував у шорт-листі Нобелівської премії, як, власне, і Нордхаус.

Чому Україні має бути особливо цікава цьогорічна Нобелівська премія з економіки? Тому що цього разу мова йде про зв’язок економічного зростання з різними факторами. Пояснення знайшлися в моделі Ромера і його співавторів – вони взагалі-то кардинально змінили економічну науку і ставлення до поняття «інновації». А Нордхаус займався вивченням взаємовпливу технологічного прогресу, промислового виробництва, викидів в атмосферу СО2 і змін клімату. Відштовхувалися роботи дослідників від моделі Роберта Солоу, який отримав свого Нобеля в 1987 році – він пояснював економічне зростання через розвиток технологій.

Швидше за все наша мрія жити де-небудь у моря може легко втілитися завдяки всесвітньому потеплінню й підвищенню температури приблизно на три з половиною градуси. Вже порівняно скоро Чорне море буде плескатися десь ближче до Умані. Ще трохи – і пальми, що ростуть десь в Боярці, будуть звичайним явищем.

Динаміка збитків, яка пов’язана зі світовими катастрофами: пожежами, землетрусами, повенями – моторошна. Всього за 13 років: $1,7 трлн збитків від катастроф; 2,9 млрд людей, яких так чи інакше торкнулися світові катастрофи; 1,2 млн загиблих. І ця динаміка росте! Саме тому науковці почали шукати залежність катастроф від різних факторів – і знайшли її дуже чітко між кількістю викидів СО2 і підвищенням середньої річної температури у світі. За розрахунками Вільяма Нордхауса, якщо вона підвищиться ще на 3,5 градуса, то ми побачимо зменшення території Індії в півтора раза, істотне затоплення Китаю і Кореї, північна Європа значно зменшиться, а Венеції взагалі не буде. А Крим стане островом.

Вчені задумалися, як людство може перешкодити такому розвитку подій. Поворотним важелем якраз тут стала робота Нордхауса, який прорахував, як економіка може вплинути на стримування змін клімату. Він показав, що єдиний спосіб – це введення податку на викиди СО2. При чому ці податки повинні генеруватися стосовно держав, які мають їх виплачувати одна одній. Це повинно було простимулювати уряд провадити політику, яка буде контролювати викиди.

Нордхаус порахував оптимальний податок в приблизно $50 за тонну викидів, що зараз і закладено в форму Паризької угоди. Це дозволить стримати зростання температури до 3,5 градусів у 2100 році.

При цьому існують країни, які повністю позбулися викидів – Коста-Ріка майже на 100% перейшла на поновлювані джерела енергії, а в Норвегії вітряна енергія вже дешевша за атомну й велика частина транспорту – це електромобілі. Багато компаній зараз кинулися на будівництво міст майбутнього, які засновані на відновлюваній енергетиці.

Вплив інновацій на економіку ще цікавіший для України, тому що драйвером розвитку країни є збільшення економіки. Але шляхом чого це зробити? Сподіватися, що у нас буде більше посівних площ складно, тому що і так практично все зайнято. Витягати ж щось з нашої металургії або хімії практично неможливо.

Не звалювати, а боротися: навіщо Onuka зняла кліп на сміттєзвалищі

Грандіозні обсяги сміття – одна з ключових проблем людства. Чи не єдиною відповіддю прямо зараз є розумне споживання, сортування та переробка відходів. Однак в Україні це складно через майже відсутні станції прийому вторсировини. Та ситуація починає змінюватися, в тому числі завдяки мистецтву. Новий кліп Onuka присвячений саме цій проблемі, а його перегляди допоможуть ініціативі «Україна без сміття», яка силами активістів відкриває в Україні станції сортування. Ідеолог цього проекту Євгенія Аратовська написала для Platfor.ma про те, чому це важливо, та підказала перші кроки до перемоги над своїм сміттям.

Рух «Україна без сміття» об’єднує відповідальних людей, які не чекають, коли у держави з’являться кошти на заводи по переробці сміття і кольорові контейнери під будинками. Ми беремо на себе повну відповідальність за власні відходи вже сьогодні і шукаємо шляхи, як зменшити власний негативний вплив на навколишнє середовище – через відмову від зайвого пластику, через сортування і компостування відходів.

Щорічно українці продукують до 16 млн тонн побутових відходів. Сумно, але майже все це сміття їде на звалища і лише 4% сортується і переробляється. Це дуже мало, адже у розвинених країнах рівень переробки сягає щонайменше 50% відходів. Наслідок такого байдужого відношення до проблеми — численні переповнені звалища, які є справжньою екологічною катастрофою. Щоб ці слова не звучали надто абстрактно – за 30-40 років експлуатації звалище перетворюється на круті гори заввишки як 18-типоверховий будинок. Уявіть – цілі міста із нашого сміття.

При цьому у звалищному смітті міститься безліч отрути — важкі метали, канцерогени, небезпечні пластики і токсини, які з дощами просочуються у ґрунти і  отруюють підземні води. Відходи людства сильно впливають на водну систему і незворотньо руйнують її. Скажімо, ви знали що в Україні більше немає поверхневих джерел, з яких безпечно пити воду? Бо майже в кожному населеному пункті є маленьке чи велике звалище.

І все це через те, що в Україні досі немає іншого способу поводитися зі сміттям, ніж викидати його просто неба. Це хибний і руйнівний шлях для всіх нас — для природи, здоров’я людей і тварин.

Щоб зрозуміти, як багато сміття відправляється на звалище, достатньо почати розділяти вдома власні відходи. Вас вразить, які купи пластику ви раніше бездумно викидали.

© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв

Сортування – це єдиний спосіб контролювати життєвий шлях відходів. Тільки так ми зупиняємо його рух на звалище. Роздільний збір повертає вторинні матеріали на заводи по переробці. Сортування дозволяє зберегти природні ресурси, адже їх більше не потрібно брати тільки у природи, достатньо просто використати повторно матеріал, який міститься у вторинних ресурсах — паперових, металевих, скляних і пластикових. Щонайменше 50% всього сміття — це цінні матеріали і мільярди додаткових коштів у економіці.

Розвинені країни розділяють відходи десятиріччями. Завдяки культурі сортування пластиковий пакет замість звалища  відправляється на переробку і стає гранулою для виробництва нового сміттєвого пакету чи каналізаційної труби. Небезпечні сполуки, які містяться у батарейках, ніколи не опиняються у землі, бо люди можуть їх  здати на переробку у кожному супермаркеті електроніки. Навіть органічні відходи компостуються і перетворюються на добриво або біогаз. Наприклад, саме таким газом заправляють міський транспорт у Швеції.

Українці також починають розуміти цінність сортування. Важко порахувати, скільки людей в Україні сьогодні вже постійно сортують відходи, адже більшість населених пунктів в Україні навіть не мають послуги регулярного вивезення сміття, не те що сортування. Але результати опитувань показують, що більше 40% людей готові сортувати свої відходи, якщо отримають можливість відносити вторсировину в спеціальні баки, які мають бути розташовані у дворі багатоквартирних будинків.

Коли немає інфраструктури роздільного збору, у сміття теж немає шансів перетворитися на щось корисне і не забруднювати довкілля. Нам потрібні баки для сортування, сортувальні станції і місця здачі небезпечних відходів. Це стане можливим, якщо правильні європейські закони приймуть вже в цьому році, а не відкладатимуть їх на потім. Якщо у кожного українця під домівкою буде контейнер для вторсировини і спеціальні інструкції щодо сортування і шкоди викидання небезпечних відходів у смітник, проблема вирішиться значно швидше.  

Пояснюємо за шмот: як мас-маркет став злом і чим замінити дешевий одяг

АвторЯна Червінська
31 Серпня 2018

8 і 9 вересня в Києві в межах фестивалю Kyiv Maker Faire пройде платформа про свідому моду та раціональне споживання Sustainable Fashion Pad. Разом з її кураторкою, дизайнеркою Яною Червінською Platfor.ma відповідає на питання, чому дешевого одягу сьогодні насправді не існує, навіщо цим перейматися і що може змінити кожен, не відмовляючи собі у стилі.

Основна проблема мас-маркету – це перевиробництво та використання неекологічних тканин.

У модному виробництві синтезуються на 100% штучні речовини. Вони не входять у харчовий ланцюжок і не переробляються природним шляхом. Після виробництва речей частина отруйних речовин проникає вглиб ґрунту і негативно впливає на глибші шари землі та ґрунтові води.

Річ, пошита з якісних чи перероблених матеріалів, за виробництво якої працівник отримав справедливу плату, апріорі не може коштувати 5 євро.

Масові бренди виробляють дешевий одяг, який люди купують у великій кількості і потім викидають у смітник. Він не переробляється, тому випадає з циклу кругової економіки.

 

Термін «sustainable» сприймається неоднозначно. Стійка, екологічна, етична – яка ця мода?

Між цими поняттями є різниця. Етична мода концентрується на правах і умовах праці тих, хто виробляє одяг або продукт. Екологічна – на впливі цього виробництва на навколишнє середовище. А стійка мода фокусується на всіх аспектах: матеріалах, процесах виробництва й екологічних збитках, яких завдає виробництво.

На практиці це усунення токсичних хімічних речовин, використання перероблених матеріалів для створення одягу, взуття та аксесуарів, справедлива заробітна плата співробітникам і дотримання базових прав людини.

Немає єдиного способу домогтися «безумовної стійкості». Свідоме життя – це не чітке зведення правил і не історія одного дня.

 

Впадати в еко: чому з електрокарами, заміною пластику та енергозберіганням все не так просто

Наша планета – величезна система, де одна ланка залежить від іншої, а будь-які зміни у природному балансі ми врешті відчуваємо на собі. Все частіше ми вигадуємо нові способи збереження довкілля, використовуємо альтернативні види енергії, аби не спричинити руйнівні процеси у навколишньому середовищі. Platfor.ma вирішила розібратись, чи справді переробка сміття та енергозберігаючі лампи зможуть врятувати природу, а електрокари назавжди позбавлять людство від продуктів нафтової промисловості.

Вчені вже давно б’ють на сполох, застерігаючи нас, що з кожним роком людство споживає більше, ніж природа може давати. Це призводить до зникнення лісів, забруднення повітря й води і вимирання багатьох видів тварин. З такими темпами вже у цьому сторіччі сотні мільйонів людей будуть змушені шукати іншу планету для життя. Саме тут на допомогу приходять екологи зі своїми ідеями порятунку планети.

 

Останніми роками виробництво й використання матеріалів з пластику починають обмежувати, оскільки все більше відомо про його згубний вплив на довкілля. Проте його кількість в світовому океані продовжує зростати. За даними дослідників, в океанах вже зараз знаходиться понад 150 млн тонн пластику і з кожним роком ця кількість невблаганно збільшується. Аби зрозуміти усю масштабність проблеми, уявіть, що кожну хвилину в океан скидають цілу вантажівку таких відходів. Згідно з останніми прогнозами, за десять років пластику в океані стане майже вдвічі більше.

Все це врешті відбивається й на людях. Так, дослідження питної води по всьому світу показало, що частки пластику містяться в 83% з проб. Крім того, пластик накопичується в тканинах їстівних риб, з якими також потрапляє в раціон людей.

Більшість захисників довкілля вважають, що найдієвіший спосіб порятунку планети – це переробка пластикових відходів. Один з ключових елементів – сортування сміття. Всі знають, як відбувається цей процес – наприклад, ви купили пляшку газованого напою, а після використання викинули її в потрібний контейнер. Далі замість того, аби розкладатись на звалищі майже 500 років, її подрібнюють і повторно використовують для створення меблів, канцелярський товарів і навіть одягу.

Проте для того, щоб процес переробки відбувся правильно, слід пройти довгий шлях від сортування до використання отриманої сировини в іншій галузі виробництва. Зазвичай це не дуже вигідно. Наприклад, для того, щоб переробити одну тонну відходів у такому мегаполісі як Нью-Йорк, вам доведеться заплатити на $300 більше, ніж просто вивести сміття на звалище або спалити його. З роками ця сума перетвориться на мільйони доларів.

Якщо більшість екологів впевнені, що переробка сміття подолає забруднення планети, то чому ж ми не бачимо позитивних змін? Адже по всьому світу вже не перший рік працюють потужні станції, де відходи піддаються безпечній переробці. Відповідь дуже проста – цього замало. Наприклад, щоб компенсувати величезну кількість шкідливих вихлопів, яка виділяється під час авіаподорожі з Нью-Йорку до Лондона, слід переробити близько 40 тис. пластикових пляшок. Ознайомившись з розкладом рейсів будь-якого аеропорту, одразу можна зрозуміти – наше покоління навряд чи стане свідком екологічного дива.

Що можемо зробити ми?

Для початку, варто обмежити щоденне використання виробів з пластику у господарстві. Позбудьтесь, нарешті, вашого «пакета для пакетів» і візьміть за звичку брати з собою на шопінг торбинку з тканини. По-перше, це досить зручно, а по-друге, це справді мінімізує кількість пластикових відходів у вашій оселі. Звичайно, це лише крапля в морі, проте великі зміни завжди починаються з маленьких кроків.

 

Вверх: борьба, смерть и страсть в истории покорения человеком Эвереста

20 Липня 2018

Если спросить случайного прохожего, много ли названий гор он знает, то, скорее всего, будет перечислен в лучшем случае десяток. Но Эверест назовет любой. Причина лежит на поверхности, а точнее, на вершине, которая расположена выше всех других точек планеты. Покорить гору – событие. Покорить самую высокую гору планеты – достижение. А покорить самую высокую гору планеты первым – подвиг, которым будут восхищаться и современники, и потомки. Совершили его 29 мая 1953 года новозеландец Эдмунд Хиллари и шерпа Норгей Тенцинг, но история восхождений на Эверест началась задолго до этой знаменательной даты. В честь выхода передачи «Шерпа» о коренном населении Гималаев наши друзья из Discovery Channel написали для нас о том, как проходило покорение главной вершины планеты.

Когда-то на топографических картах Эверест значился под скромной отметкой «Пик XV», и эта цифра была присвоена отнюдь не волей случая. Британцы, составлявшие эти карты в начале XIX века, нумеровали вершины в порядке убывания высоты – в силу несовершенства геодезических приборов «крыша мира» показалась лишь пятнадцатой. Ошибка была исправлена только спустя полвека, а до этого самой высокой вершиной планеты считалась Дхаулагири (сейчас она на седьмом месте).

В 1852 году выяснилось, что «пятнадцатый пик» выше всех остальных на планете, а в 1856 гора была названа Эверестом в честь Джорджа Эвереста, который руководил в 1830 – 1843 годах геодезической службой Британской Индии – так тогда назывались британские владения в Юго-Восточной Азии. После тщательной проверки данных чуть позднее было объявлено, что высота горы – 29002 фута (8840 метров), хотя на самом деле приборы показали ровно 29000 футов: цифра была немного изменена, чтобы круглое число не вызывало подозрений в неточности. Позднее «рост» Эвереста постепенно менялся в большую сторону, и сегодня он официально равен 8848 метров.

Правда, и сегодня по этому поводу есть разногласия: в 1998 году американская экспедиция с помощью GPS получила результат 8850 м, в 2005 году китайская экспедиция объявила, что высота горы равна 8844 м, а в 2015 году после разрушительного землетрясения в Непале сообщалось, что Эверест уменьшился примерно на два с половиной сантиметра. Однако официальных корректировок пока не было, и «по паспорту» высота Эвереста по-прежнему составляет 8848 м.

 

Фото: depositphotos.com

От того дня, когда выяснилось, что Эверест выше всех других гор мира, до момента, когда его вершина была покорена Норгеем Тенцингом и Эдмундом Хиллари, прошло чуть больше ста лет. За это время штурмовать его пытались 13 экспедиций, в результате погибло в общей сложности 15 человек.

Первая из этих экспедиций была снаряжена в 1921 году, и причина того, что героический штурм так долго откладывался, была в первую очередь политической. Дело в том, что к Эвересту можно подобраться либо из Тибета, либо из Непала, но и та, и другая страна в конце ХIX – начале ХХ веков были закрыты для европейцев. Лишь по окончании Второй мировой войны британцам удалось убедить Далай-ламу, чтобы тот разрешил участникам экспедиции пребывание в Тибете, хотя попытки получить подобное разрешение предпринимались с 1890-х годов.

Соответственно, свое восхождение на Эверест группа под руководством Чарльза Говарда-Бьюри начала с северной, тибетской стороны. Впрочем, ее целью была в первую очередь разведка – весь район в те времена был достаточно плохо исследован, поэтому требовалось изучить склоны горы, чтобы понять, как на нее в принципе можно взобраться. Альпинисты, среди которых был и один из самых известных первопроходцев Эвереста Джордж Мэллори, провели на склонах несколько недель и смогли подняться до высоты 7000 метров, откуда была хорошо видна вершина. Несмотря на относительный успех, увеселительной прогулкой этот поход было назвать сложно: один человек умер от истощения, трое по аналогичной причине были вынуждены вернуться. Именно тогда Мэллори вынес вердикт, что Эверест вполне можно покорить, что он и попытался сделать по горячим следам.

 

Конфуцій, дзен і комунізм: автостопер про подорож до Китаю

Мандрівник, поет та громадський діяч Олександр Ткачинський за свої 24 роки відвідав 20 країн Європи, а також дістався автостопом уздовж Чорного моря через всю Євразію до Китаю. Для Platfor.ma він розповів про людей і небезпечні ситуації, які траплялися йому під час подорожі, а також про специфічну китайську кухню.

Олександр Ткачинський © BOROVETS, 2014

Я – киянин і все своє життя, окрім часу, коли подорожував, жив у столиці. Київ – це квінтесенція всього хорошого і поганого в Україні.

За спеціальністю я соціолог, навчався на факультеті соціології і права у КПІ. Але я не пішов на магістратуру, вважаючи, що немає гіршого рішення, ніж ще два роки життя віддати університетській парті в Україні. Прийшовши на державний екзамен з наплічником, я першим з аудиторії склав іспит, захистився і одразу ж поїхав в Одесу.

Після Одеси я зрозумів, що мені потрібна велика мандрівка, і восени я подорожував Європою. До речі, в мене є прикрий досвід поїздки з людиною, якої не знаєш. Побачивши на «Студкаучі» оголошення дівчини, що шукала напарника для подорожі у Францію, я погодився. Ми посварилися на десятий день під Ліоном і повністю розділились. Жодної романтики, ми просто не зійшлися характерами та інтересами. Після цього я вирішив, що буду подорожувати один.

Коли ти їдеш автостопом сам, більшу частину дороги спілкуєшся з водіями. А якщо б вас, стоперів, було двоє, тоді не було б такої атмосфери «дорожнього тет-а-тету».

Після Європи я почав планувати подорож до Китаю. В мене була своя причина їхати саме в цю країну. Я розмовляю китайською, яку опанував ще в школі – у Гімназії східних мов. Колись я взагалі думав, що пов’яжу своє життя з Китаєм. Ще у 15 років, навчаючись у 10-му класі, я представляв Україну на Всесвітній олімпіаді з китайської. Погодьтеся, дуже неправильно знати настільки поширену мову і не користуватися нею.

Залучені штати Америки: 10 особливостей життя у США, які не завадять в Україні

1 Липня 2018

Українка Марія Єременко жила у Нью-Йорку за студентською програмою. Для Platfor.ma вона сформулювала десять пунктів, які вразили її у США найбільше, та які було б добре колись побачити і в Україні: від дитячих майданчиків і бібліотек до транспорту і безкоштовних розваг.

Я ніколи не мріяла жити у США. Тому що не уявляла як там, окрім того, що показували в кіно. Але поїхати туди, звісно, мріяла. І коли нарешті випала така можливість, жагучого бажання залишитись жити у США так само не було. Та коли ти приїжджаєш не в ролі туриста,  а за контрактом студентської програми на один рік, то думки згодом змінюються. Ти починаєш дивитися на все зі сторони: було б чудово, якби мої діти грали на таких гральних майданчиках; хотілося б, щоб одяг, побутова техніка, житло всім були по кишені; щоб в рідній країні сфера обслуговування була на такому ж високому рівні; щоб дійсно «все профессии нужны, все профессии важны».

Тому я написала 10 пунктів, які можуть показати, чого варто прагнути у нас, щоб іноземці мріяли жити в Україні.

 

Я працюю з дітьми, тому цих гральних майданчиків бачу немало. І всі вони великі, для малесеньких дітей і для старших, чисті і доглянуті. Ось один з дитячих майданчиків у Брукліні для дітей віком від 1 до 4 років (обмежень немає, це просто мої спостереження). Всі іграшки, що ви бачите – безкоштовні. Їх ніхто не приносить з собою і, що важливо, не виносить теж. Іграшки там завжди, і часто їх кількість збільшується. Вони не прив’язані ланцюгами чи мотузкою до дерев. Ні. Вони в доступі 24/7.  Окрім того часу, коли все по коліна замело снігом.

А ось майданчик  для старших діток. Його особливість – це так звані sprinklers, тобто розбризкувачі води. Влітку це просто неймовірно приємно. Діти приходять прямо з купальниками і плавками, і коли на дворі +30 – а літо в Нью-Йорку просто пекельне – бігають через струмені води. Всі майданчики огороджені парканами і на кожному з них написано: «Дорослим вхід на територію грального майданчика без дитини заборонений».

Пiдвантажити ще