Економіст і викладач Коледжу Баліол Оксфордського університету, Даніель Сасскінд.

Мені здається, ми не серйозно сприймаємо загрозу зникнення роботи. Технологічний прогрес може кардинально змінити стан ринку праці, але це не станеться миттєво. Думаю, цей процес буде проходити поступово протягом XXI століття – і є ризик, що зараз ми недостатньо підготовлені до цього виклику. 

На мій погляд, є два шляхи, як люди можуть залишитися без роботи. Перший я називаю тертям. Це ситуація, коли роботи буде достатньо, але не буде фахівців, які зможуть її виконувати. Наприклад, через банальну нестачу навичок, або через розташування. 

Крім того, є ризик розбіжності ідентичності. Люди, які втратили свою роботу, можуть просто не захотіти йти на нову, бо вона не відображає їхню особистість. Це не очевидна, але водночас дуже важлива ідея. 

Другий варіант — структурний. Водночас залишається ризик, що в майбутньому роботи, яка б заслуговувала грошової винагороди, ставатиме все менше. Коли пішла перша хвиля автоматизації у минулому столітті, всі турбувалися, що роботи заберуть робочі місця. Цього не сталося, і на час про це перестали думати. У своїй книзі «A World Without Work» я пишу, що теперішня ситуація буде відрізнятися. 

Перша виходить з економічної нерівності. Як ми будемо ділити економічне процвітання у суспільстві, коли наш традиційний спосіб — платити людям за роботу, яку вони виконують, — стане менш ефективним, ніж у минулому?

Друга проблема — політична влада великих технологічних компаній. Ми бачимо як Facebook впливає на життя держави — втручання Росії у вибори США 2016 року тому приклад. І це теж буде ставати все більшою загрозою. Третя проблема криється у самій людині. Для багатьох праця означає сенс життя. Це означає, що технології не лише загрожують забрати у людства працю, але водночас позбавити багатьох сенсу життя. 

По-третє, пандемія стала попередженням для людства. Через коронавірус проблеми, які, на мій погляд, мала б створити автоматизація — нерівність, влада, втрата сенсу, — з’явилися вже зараз. 

Попри все сказане, я залишаюсь оптимістом. Протягом людської історії панувала глобальна проблема — як зробити економічний пиріг достатньо великим, щоб усі могли заробляти? Більшість людей ще зовсім нещодавно жили на межі бідності чи біля неї, але за останні кілька сотень років світ змінився. Технологічний прогрес зробив нас більш заможними, ніж будь-коли раніше.

Отже, технологічне безробіття, як не дивно, буде симптомом цього успіху. Ми вирішимо цю традиційну економічну проблему, але замінимо її трьома іншими — проблемами нерівності, сили та мети. Це важкі виклики. Існує багато розбіжностей щодо того, що нам робити, але, на мій погляд, у всього є рішення. Ці проблеми простіші за ту, з якою стикалися наші пращури протягом багатьох століть — як переконатися, що усім вистачає ресурсів, щоб жити.

Очікування. Футурист Рей Курцвейл мав свої припущення щодо того, як зміниться життя до 2020 року. Він ще у 1999 році випустив книгу «Епоха духовних машин», де переконував, що технічний прогрес призведе до збільшення тривалості людського життя. Курцвейл прогнозував, що до цього часу середній показник складатиме 100 років. «Комп’ютеризовані монітори здоров’я, вбудовані в годинники, ювелірні вироби та одяг, які діагностують як гострі, так і хронічні захворювання, використовуються скрізь. Крім діагностики, ці монітори надають цілий ряд корективних рекомендацій і втручань», – також писав американець у своїй книжці.

Реальність. У чомусь Курцвейл дійсно мав рацію, якщо згадати розумні годинники, фітнес-браслети та інші гаджети, які слідкують за показниками здоров’я користувача. А от з тривалістю життя трохи промахнувся – за даними ООН на 2019 рік, середній показник для всього світу становить 72,3 роки.

Очікування. Також американський футурист був впевнений, що технічний прогрес зробить шалений стрибок вперед, і людство буде використовувати лінзи та окуляри із вбудованими в них тривимірними дисплеями, де зображення транслюється прямо у сітківку користувача. Щось на кшталт консолі в костюмі Залізної людини.

Реальність. Реальним інженерам і винахідникам, судячи з усього, до Тоні Старка ще далеко. А от ще одне припущення Курцвейла щодо того, що кожен наш крок буде відстежуватися, а соціальна та політична безпеки громадянина ігноруватися – цілком справдилося. Пам’ятайте, Великий Брат стежить за вами.

Очікування. Інші футуристи, наприклад, автор міжнародного бестселера «The Art of the Long View» Пітер Шварц і колишній головний редактор «Wired» Пітер Лейден, в своїй сумісній роботі «Довгий бум» писали, що Китай у 2020 році здійметься на вершину економіки. Станом на 2019 рік майже так і сталося, попереду стояли лише США. 

Реальність. Але наразі світова економічна ситуація, м’яко кажучи, в дупі, а Китай відновлюється після спалаху коронавірусу і цілком можливо, що зробить це першим і найбільш ефективно. 

Очікування. Також обидва Пітери були впевнені у тому, що людська нога нарешті ступить на Марс: «У 2020 році люди прибувають на Марс … Чотири астронавти приземляються та передають свої знімки… Експедиція – це спільні зусилля, підтримувані практично всіма країнами». 

Реальність. Ну, ви в курсі – не вдалося.

– Що зараз таке EdEra?

– Cтудія онлайн-освіти. Ми можемо взяти якусь освітню задачу, проблему, виклик – і зайнятись цим. Це може бути невелике завдання, коли до нас приходять і просять зробити певний освітній матеріал для певної аудиторії. А може бути більш абстрактна задача – наприклад, люди погано здають ЗНО або журналісти не розбираються в економіці. Ми заточені під те, щоб придумати рішення, розробити концепцію, скласти програму і створити інтерактивне рішення.

Глобально ми працюємо в двох напрямках. Перший – це безкоштовні курси для всіх: від школярів до юристів, від вчителів до економістів. Другий напрямок – створення проектів під ключ, коли, скажімо, компанії потрібно навчити співробітників. Зараз десь 80% – це безкоштовні проекти, 20% – корпоративні замовлення.

У нас на сайті 66 великих проектів: онлайн-курси, інтерактивні уроки, інтерактивні підручники. На всіх наших платформах, де є реєстрація, майже півмільйона людей. Але взагалі, я думаю, більше, тому що є проекти, де ми не фіксуємо кількість. Плюс наші відео є на Ютубі і там ще 43 тис. підписників і 18 млн переглядів. Ну і на інтерактивних підручниках теж з півмільйона відвідувань на місяць.

– Наскільки я знаю, все це народилося з того, що ти хотів вступати на PhD і зрозумів, що отримувати знання толком немає де.

– Я з третього курсу готувався вступати на PhD з фізики і вчився за онлайн-матеріалами, в основному Массачусетського технологічного інституту і Берклі. Деякі курси я паралельно проходив і в університеті, і онлайн: електромагнетизм, квантову механіку. І раптом почав помічати деяку різницю.

– На користь західних курсів?

– Не зовсім. Це ключова історія: я не вважаю, що на Заході освіта однозначно краща. Це не так. Якщо брати мій досвід, то наш курс з фізики часто був глибшим і детальнішим, ніж, скажімо, в Берклі. Але що у них однозначно краще – це культура створення власне освітнього продукту.

У нашій системі всі мучаться і можуть засвоїти інформацію, тільки якщо реально постараються. Із 25 осіб в групі повністю впораються, скажімо, троє, але зате вони вже точно досягнуть справжніх висот. А на Заході все направлено на те, щоб цікаво було всім, і кому більше всіх треба, той сам заглибиться.

Складно говорити, чий підхід кращий, у них просто різні цілі. Але мені здалося, що для масової освіти західна система трохи краща. Я просто сам бачив, як в школі та університеті люди втрачали інтерес до теми тільки тому, що вона викладається не дуже добре. Тому що немає сторітелінгу, немає легкості подачі інформації, немає жартів, немає зворотного зв’язку і людиноорієнтованого дизайну матеріалів.

Я пам’ятаю, як мене вразило те, що я буквально перевідкрив для себе теми, які здавалися нудними. Приїжджав до батьків і дивувався: слухайте, а чого теорія електромереж виявилася такою цікавою? У нас же в універі суперкласний фахівець з цієї теми, але тоді мене не зачепило.

Тобто в Гарварді, Берклі чи MIT не працюють більш круті або розумні люди. Справа в якості і дизайні саме освітнього продукту. Вони ставляться до цього як до чогось комерційного. Думають про користувача, про те, щоб у нього не було нападу епілепсії від Word Art’у в презентаціях. Тому і є інтерес.

Тобто в Гарварді, Берклі чи MIT не працюють більш круті або розумні люди. Справа в якості і дизайні саме освітнього продукту.

Живе хутро – це проект-маніфест. Уявіть плащ чи сукню, яку ви самі вирощуєте, мов дитину. Обережно вдягаєте, щоб не пошкодити ніжні паростки, контролюєте свої рухи, гуляєте під дощем, щоб полити одяг. Це зовсім інший рівень стосунків із речами, інакша культура споживання, – розповідає авторка. – Ідея виникла декілька років тому під час мого навчання в Ейндговенській академії дизайну. У нас відкрили кафедру біоматеріалів, яку очолив Ерік Кларенбік. Це дизайнер, який виростив стілець з грибного міцелію та налагодив 3D-друк посуду із ряски.

В Україні у багатьох досі є відчуття, що культура – це щось розважальне. Культурна подія – ну, можна завітати, коли є вільний час. Ось наука, наприклад, – це важливо, тому що від неї залежать нові технології, медицина і тривалість життя. Але це розуміли не завжди. До Ньютона вона, за великим рахунком, була на службі в релігії. А люди в основному варили зілля з очей овець і крові незайманих, щоб вилікуватися від усіх хвороб. І тільки за останні років 200, як тільки користь науки, якщо посилатися на теорію Юваля Ноя Харарі, стала зрозумілою спочатку імперіям, а потім великим корпораціям, вони пояснили цю користь суспільству. Але нам може здаватися, що ми це знали завжди.

Так ось з культурою цього не сталося. Ніхто не пояснив людям, що вона першорядна. І з часом вона стала чимось маргінальним або навпаки елітарним у світі, де люди в основному виживають. Виник конфлікт, пов’язаний із тим, що для виживання культура ніби не дуже й потрібна.

Але ж те, що нас відрізняє від тварин – свідомість, здатність вигадувати і творити, – є побічним ефектом розвитку мозку людини. Все, що стоїть за рамками практичних речей, але при цьому формує загальний міф, і називається культурою. І якби потреби створювати не було, то не було б архітектури, музики і мистецтва. А значить, не було б навколишнього світу таким, як ми його знаємо. І в цьому розумінні, подобається нам це чи ні, мистецтво у вузькому сенсі і культура в широкому є такими ж базовими речами, як їжа і безпека.

Тут, звичайно, можуть набігти з аргументами апостоли Маслоу. Але штука в тому, що можна побудувати іншу піраміду, де людина, яка ніколи не слухала музику і не поділяє з жителями свого регіону загальні міфи, – тобто те, на чому, власне, формується ідентичність – і не людина зовсім, а просто тіло, яке так само потрібно годувати і оберігати від зовнішніх небезпек. Але чи має це тіло хоч щось спільне з тим, як себе мислить особистість, – велике питання.

Йоркширський скульптурний парк. Фото: ysp.org.uk

Вже декілька років я займаюся в Україні культурними проектами. Все, що ми робимо з моєю командою, побудоване на цьому фундаменті, на чіткому уявленні про те, що культура – це база для визначення особистості людини, а не концерт Олі Полякової або просто красиве зображення на стіні в музеї.

У якийсь момент нас почало виносити в публічний простір. Нам стало цікаво працювати саме у відкритому полі, отримувати живі реакції. Коли ти запираєшся в галереї або ще якійсь інституції, то ніби перебуваєш в лабораторних, стерильних умовах і в них можеш дозволити собі все що завгодно, не боячись реакції глядача. Виходячи ж у публічний простір, ти відразу отримуєш потужний відгук. Людям може подобається те, що ти робиш, чи ні, але вони в будь-якому разі включаються. Тому що це їхній простір, вони відчувають себе зобов’язаними відреагувати. Це дає велике поле для взаємодії та обговорення. Як на мене, в публічному просторі працювати набагато цікавіше.

Одне з найяскравіших вторгнень культури в публічний простір – це скульптурні парки. Я була в декількох із них, і це завжди не просто сад з деревами і лавками. Скульптурний парк – це зазвичай масштабна виставка, де ти як глядач вчишся заново взаємодіяти з твором мистецтва. По-перше, часто це значні і незвичайні речі. Вони змінюють простір, пропонують тобі якусь історію. На відміну від «Мони Лізи», навколо якої сотня людей з камерами, тут ти можеш безпосередньо бути з твором. Часто – один на один. Це просто інший досвід. Досвід, який нероздільно пов’язаний з гострим естетичним і емоційним переживанням. Досвід, який може тебе змінити.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, який стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.