Тег  креатівіті

Підривний дизайн:
як берлінська студія змінює міста за допомогою журналу

Навіщо робити друкований журнал, присвячений одній вулиці? Чи може хороший графічний дизайн привести нових глядачів до музею та змусити студентів з більшою радістю ходити до університету? Кому взагалі потрібні гарно оформлені афіші та книги, якщо 90% людей не розпізнають у цьому щось особливе? Platfor.ma шукала відповіді на ці запитання разом із Йоганнесом Конрадом – співзасновником берлінської дизайн-студії Yukiko, в портфоліо якого роботи для Nike, Vice, Coca Cola знаходяться поряд із андеґраундними проектами. Він також узявся оцінити візуальний стиль виборчої кампанії Володимира Зеленського, брендинг України та новий стиль НАМУ. А вже 17 травня Йоганнес виступатиме у Києві на конференції Creative Loop: Kyiv-Berlin разом зі своєю партнеркою з Yukiko Мішель Філіпс.

– Ви вже декілька років допомагаєте з арт-дирекцією журналу Flaneur, який темою кожного наступного номера робить навіть не окреме місто, а одну вулицю. Чому тема вуличного життя так цікава?

– Журнал виходить приблизно раз на рік, іноді трохи частіше. Останній був про вулицю у Сан-Паулу. Новий ми робимо про вулицю в столиці Тайваню – Тайбеї. Ми віримо, що якщо ти зможеш уважно роздивитися одну вулицю, це буде найкращим відображенням історій міста. Коли ти заглиблюєшся на мікрорівень, вуличну культуру, соціальні та політичні проблеми, то розумієш, як через одну вулицю показати все, що відбувається у всьому місті.

Наприклад, останній журнал було присвячено вулиці Treze de Majo у Сан-Паулу. У перекладі назва вулиці означає «Третє травня» – день, коли у Бразилії заборонили рабство наприкінці 19 сторіччя. Ознаки рабовласницького устрою там досі залишаються, просто рабство має інше обличчя у їхньому класовому суспільстві. Примітно, що навіть у топографії вулиці це відображається: вулиця йде з долини вгору, від бідного кварталу Бешіга до заможного Паулішта, а між ними багато інших – маленьких інтернаціональних. Фактично це дзеркало бразильського суспільства. Це для нас найцікавіший аспект.

– Як вихід Flaneur вплинув на ці вулиці?

– Важливо розуміти, що кожен журнал – це не зовсім наша робота, бо кожного разу це колаборація з місцевою креативною спільнотою: музикантами, художниками, письменниками, архітекторами і так далі. Ми як команда з Німеччини розуміємо, що завжди потрібно давати слово самим місцевим авторам та художникам, подавати інсайдерський погляд, а не нашу рефлексію на те, що ми побачили.

Після наших колаборацій можна реалізувати ще більше спільних проектів. В останньому номері ми зводили разом письменників, фотографів, художників і фотографів, вони документували історії жінок, які постраждали від чоловічого насильства. Вони створювали чудові маски з речей, які знаходили на вулиці, й ці маски створювали своєрідних захист для жінок, щоб вони могли вільно розказати про пережите.

Flaneur все менше стає журналом. Так і задумувалось із самого початку – розширювати поняття того, що таке журнал: різний папір, різні техніки згинання сторінок. Але зараз йдеться не лише про розширення журналу як медіуму, але і як одного проекту, де він є однією великою колаборацією, цікавий цілісно, а не як набір певних статей та проектів.

Ми завжди робимо ці номери безпосередньо на місці, разом із авторами їдемо туди. Коли ми вирушаємо в нове місто та шукаємо нову вулицю, ми завжди вивчаємо контекст: соціальні зв’язки, політику, місцевих героїв – все, що може допомогти створити повну картину.

Гаманець чи життя:
як бізнес виконує соціальну місію і заробляє на цьому

АвторЛєра Залєвська
26 Квітня 2019

Малому і середньому бізнесу часто вдається вирішувати суспільні проблеми набагато ефективніше, ніж державі, і водночас самоокупатися. Студія онлайн-освіти EdEra нещодавно випустила курс «Соціальне підприємництво та конкурентоспроможність», а для Platfor.ma вони зібрали успішні зарубіжні та українські кейси, які доводять, що маленькі ініціативи можуть змінити світ.

Джон Кронін, юнак із синдромом Дауна, і його батько Марк у 2016 році заснували власну справу шкарпеточний бізнес. Ідея зародилася, коли Джон закінчив школу і не міг знайти роботу до смаку, оскільки люди з ментальною інвалідністю мають досить обмежені можливості працевлаштування.

Джон дуже любить різнокольорові шкарпетки, тому сім’я вирішила зайнятися саме ними. Вони з батьком зареєстрували бізнес, створили сайт, домовилися з кількома виробниками і почали приймати замовлення. Марк каже, що все почалося з інвестиції лише в кілька тисяч доларів, а в 2018 році оборот компанії становив приблизно 6 млн доларів.

John’s Crazy Socks працевлаштовує людей із ментальною інвалідністю. Також частину свого прибутку сім’я спрямовує на благодійність. Найбільш популярними виявилися тематичні шкарпетки, присвячені Дню людини з синдромом Дауна та усвідомленню аутизму.

Батько та син пропагують зміни до трудового законодавства, щоб працюючи повний робочий день, люди з інвалідністю не втрачали своїх медичних пільг. Джон і Марк виступають у Конгресі, а також просувають ідеї у своїх соціальних мережах.

 

Сідай, пиши, страждай: що не так із копірайтерами та що з цим робити

АвторКатерина Іголкіна
12 Березня 2019

Нещодавно в Києві пройшла конференція Copyrafting для всіх, хто пише. Найгарячіші відгуки отримав виступ головного редактора WAS Івана Сіяка про те, чому погано бути копірайтером, а також як стати райтером і трохи заспокоїтися. Platfor.ma записала найцікавіше.

Іван Сіяк, головний редактор WAS

1997 року я вперше влаштувався на роботу, пов’язану з текстами, і десять років працював на телебаченні, тому багато знаю про погані тексти. Потім була реклама, й ось що мене схвилювало: в українських креативних агентствах працюють дуже молоді люди. Якщо ви дорослий, зрілий копірайтер, з часом вам доведеться шукати іншу роботу.

Звісно, є в рекламі круті люди 35-40+: креативний директор BBDO Ден Келеберденко, Андрій Федорів, Євген Камінський із Think McCann. Але вони піднялися з дизайнерів і акаунт-менеджерів. Копірайтерів, які б виросли, посивіли і лишилися в українському рекламному бізнесі, дуже мало.

Я пропоную кожному копірайтеру замислитися про майбутнє. Головною компетенцією в агентствах вважають креативність. Але вам треба прокачувати вміння писати довгі тексти на різні теми. Ви маєте забезпечити собі життя після реклами.

«Вам потрібні горизонти неможливого»:
талановиті жінки про культурне лідерство

7 Березня 2019

Leadership School for Women in Culture — це програма розвитку лідерських навичок у жінок, які працюють у креативних індустріях на Сході України. В межах проекту відомі культурні менеджерки ділились власним досвідом про те, як створювати гучні проекти, співпрацювати та змінювати професійний світ. Platfor.ma зібрала найцікавіше.

Тетяна Соловей, оглядачка Vogue Ukraine

Сейчас, в условиях быстро меняющейся реальности, женщины оказываются более эффективными топ-менеджерами, ведь они более мобильны и гибки. Например, я наблюдаю перемену в очень консервативной индустрии – изготовлении ювелирных украшений и часов – там всегда заправляли мужчины. Они управляли бизнесом, делали украшения и, чего тут греха таить, последние лет 20 лишь они и покупали их. Это был совершенно мужской мир – женщины были просто витринами, на которые выкладывали украшения. Сейчас ситуация кардинальным образом изменилась – самыми модными дизайнерами становятся женщины, ведь они производят продукт, который меняет традиционную форму.

В силу неуемности натуры я два года работала с Музеем Ивана Гончара как независимый куратор – занималась пиаром, коммуникациями и имиджем музея. Я попробовала, как это – на волонтерских началах помогать государственной институции и достигать поставленных целей.

Когда я только начала заниматься Музеем Гончара, первым примером, о котором я думала, был Музей моды в Антверпене. Этот музей стал вишенкой на торте культурной политики Бельгии, которая в какой-то момент заявила о себе на мировой арене как о стране суперталантливых дизайнеров. Этот музей собирает всю бельгийскую моду и таким образом играет еще и очень важную роль в культурной дипломатии. Можете себе представить, что я себе нафантазировала: Музей Гончара может улучшить репутацию Украины. Мне казалось, что наш традиционный крафт – это история, которую можно донести всему миру.

Музеї – це не нудно. Доводимо топ-скандалами в історії, навіть одеситом, який надурив Лувр

АвторГеоргій Арабулі
26 Лютого 2019

Музеї зазвичай асоціюються зі спокоєм і тишею. Але і довкола них можуть розгорнутись події не менш захопливі, ніж у гостросюжетному фільмі. І в більшості випадків такі події мають вплив не лише на сам музей, а й на світ мистецтва в цілому. Вже цього тижня Культурний Проект запускає курс Наталі Романової, у 11 авторських лекціях якої зібрано все найцікавіше про топ-музеї світу. А приклади того, що може ховатись за спокоєм та непорушністю музеїв, – у матеріалі Platfor.ma.

Зараз картина Леонардо да Вінчі є чи не найвідомішою за всю історію людства. Однак до початку ХХ століття картина Леонардо да Вінчі не була настільки знаменитою, як сьогодні. Такою її зробив злочин. У 1911 році працівник Лувру, італієць Вінченцо Перуджа, викрав її з музею, сповнений патріотичних мотивів повернути «Джоконду» до Італії.

Адміністрацію музею миттєво звільнили, а Франція закрила кордони, намагаючись не випустити невідомого злодія. Скандал був настільки гучним, що під підозрою були усі – в крадіжці звинувачували навіть Пабло Пікассо та Гійома Аполлінера. Більш того, останнього ще й арештували на короткий термін.

Загадкова посмішка «Мони Лізи» не сходила зі сторінок журналів та газет. Саме медіа зіграли важливу роль у тому, що картина да Вінчі на шпальтах стала одним з найбільш розтиражованих зображень твору мистецтва.

«Джоконду» знайшли в Італії два роки потому. Перуджа невдало спробував продати картину директору галереї Уффіці, чим викрив себе. До Лувру роботу повернули на початку 1914 року, а її історія лишалась темою №1 для світових медіа аж до квітня того року, допоки її не затьмарила загибель «Титаніка».

У 1896 році головний музей світу придбав золоту тіару. Унікальний артефакт нібито знайшли під час розкопок давньої Ольвії на узбережжі Чорного моря. За легендою, тіара належала скіфському царю, про що свідчив напис давногрецькою: «Царю великому і непереможному Сайтаферну. Рада та народ Ольвії».

Авторитетні спеціалісти, серед яких був керівник античного відділку і сам директор Лувру, визнали автентичність знахідки, і музей виставив її як надзвичайно цінний експонат. Але згодом вчені все ж засумнівались у справжньості прикраси. Оскільки Лувр витратив колосальні гроші на купівлю тіари Сайтаферна, то довгий час ревно доводив її автентичність. Але артефакт все ж виявився підробкою.

З’ясувалося, що прикрасу виготовив одеський ювелір Ізраїль Рухомовський. Спочатку йому не вірили, але він легко довів авторство, показавши ескізи і виготовивши фрагмент тіари. Всіх настільки це вразило, що ювеліра за підробку навіть не покарали. Навпаки – за майстерну роботу нагородили золотою медаллю «Салону декоративних мистецтв».

Оговтавшись від ганьби, Лувр про всяк випадок зберіг за тіарою статус цінного експоната – навіть віддавав її на виставки у Єрусалим і Атланту. А на стіні одеського будинку, в якому створили тіару, сьогодні можна побачити меморіальну дошку, присвячену Ізраїлю Рухомовському.

Геніальність під ключ: я на собі спробувала методи натхнення видатних людей. Ось результати

«Не варто чекати натхнення — за ним треба бігти з палицею», — любив говорити Джек Лондон. Інші видатні люди використовували безліч різних методів, щоб надихнутися та почати творити. Іноді ці методики були досить дивними — наприклад, блохи, запах гниття і миття посуду. Журналістка Катерина Марченко вирішила перевірити деякі з них на собі — і написала про це для Platfor.ma.

Очікування: 
Письменниця і королева французької словесності писала не тільки про права жінок на сексуальну свободу. Величезне місце в її творчості займали образи тварин. Тому не дивно, що Колетт надихали її домашні улюбленці, а саме французький бульдог Сусі і коти. Коли натхнення покидало письменницю – вона просто брала на руки Сусі і починала шукати бліх в його густій шерсті. Якщо ступор не минав — допомогали коти. Магічним чином пошук паразитів сприяв творчому підйому Колетт. Що ж, перевіримо.

Реальність: 
В моїх котів бліх немає, тому я вирішила залучити до експеримента Тішку, великого кудлатого пса, який живе в моєму дворі і користується повагою і авторитетом серед жителів будинку. А тому завжди ситий і добрий, а сьогодні ще й терплячий. У нього обладнано своє спальне місце в під’їзді, тому я знала, де його шукати.

А от пошук комах мені особливого задоволення не приніс. Але Тішці процес явно подобався, він раз у раз перевертався з одного боку на інший, мовляв, нічого там шукати, потрібно просто почухати його черевце. У самий розпал дійства сусіди, ніби змовившись, виходили з квартир по своїм справам, проходячи повз мене з німим запитанням в очах «Що це ти твориш, жінко?». Ми не так близько спілкуємося, тому перспектива стати «тією дивною сусідкою» мене не лякала. Я все чекала натхнення, методично перебираючи густу шерсть пса. Однак муза явно в цей вечір випивала з кимось в барі. І все, чого мені хотілося — скласти їй компанію.

Творчий результат: 
Білий пудель Франц виринув з підворіття, і квапливо поспішив уздовж вулиці. Раптом з’явилася зграя бродячих собак і оточила його. Нічого хорошого це не віщувало. Але і здаватися Франц не мав наміру. Він пішов в сторону потенційних кривдників, вирішивши діяти на випередження, і сказав:

— Ем .. Я можу вам чимось допомогти?

— Можеш. Я бачу, пес ти домашній, а значить освічений, — хриплим голосом відповів найголовніший зі зграї, — Допоможеш нам у філософській суперечці. Я, наприклад, згоден з думкою Канта і вважаю, що людина вільна як моральна істота, що творить культуру, але в емпіричному світі, де панує необхідність, людина не вільна.

— А я підтримую Гегеля і впевнений, що люди не вільні у виборі об’єктивних умов дійсності, але вільні у виборі засобів їх здійснення,— відповів його опонент.

— Що скажеш? — в один голос запитали вони.

«Гав-гав, — подумав Франц, — просто гав-гав …» 

Добрі в’язниці, сад у хаті, чат після смерті: незвичайні ідеї, які довели свою ефективність

На кожну велику та страшну проблему знаходяться винахідливі люди, які пропонують її інноваційне рішення. Platfor.ma розбирає деякі з таких ідей і пояснює, як можна розмовляти з мертвим батьком, жити до 120 років і навіщо любити некрасиві овочі.

Чат із батьком після смерті

Як подарувати своїм батькам вічне життя та спілкуватися з ними постійно? Відповідь знайшов американець Джеймс, який створив чат-бота Dadbot – діджитал-копію свого батька. Програма вчиться з плином часу та розширює свої можливості – вона може підлаштовуватися під тон дискусії, вловлювати контекст або настрій бесіди. Розмова з Dadbot настільки природна, що складається враження, ніби тобі відповідає реальна людина. І навіть це ще не все, адже сьогодні свою системну копію може розробити кожен.

 

Дитсадок + будинок для людей похилого віку

Доведено: у будинках для людей похилого віку мешканці страждають від почуття самотності, що може призвести до розвитку деяких хвороб, наприклад, хвороби Альцгеймера та депресії. Ще у 1998 році один дослідник припустив, що присутність дітей може врятувати старих людей від цього жахливого стану. Виявилося, що ідея працює – її практикують у різних форматах по всьому світу. Так, у центрі в Оклахомі діти навчаються разом із пенсіонерами, а ось до Будинку сходження провидіння святого Вінсента у Сіетлі щотижня навідуються дошкільнята.

 

Репортаж із норвезьких в’язниць – найефективніших у світі

Platfor.ma зазирнуа до декількох в’язниць Норвегії – країни, яка має одну з найефективніших виправних систем у світі. Тут рівень рецидивів складає 19%, у той час як у більшості держав Європи – 50-70%. Умови перебування у норвезькій в’язниці максимально наближені до звичайного життя – тут грають у PlayStation, навчаються математиці та графічному дизайну, ганяють м’яча та мають все для комфортного життя. Ми поговорили із в’язнями та зробили знімки, щоб показати, як воно – коли держава дбає про злочинців.

 

Що робити зараз, щоб довше не старіти

Модні журнали, популярні блогери, екстрасенси та баба Галя з третього під’їзду – всі знають відповідь на питання «Як прожити довше?» та роздають поради. Але чи дійсно вони ефективні? Щоб не мучитися здогадками, ми попросили допомоги в озброєних науковим знанням експертів – біологині, генетика, дієтологині, тренерки та косметологині. Вони дали вичерпні інструкції для того, щоб прожити хоча б до 120 років.

 

Що таке сон і як ми можемо його контролювати

У давнину наші пращури спали двічі – серед ночі вони переривалися для того, щоб зробити якісь справи та пірнути у царство Морфея знову. Цей час між спанням вважався найкращим для ефективної роботи. Якщо ви цього не знали, то все ще попереду – ми знайшли купу інформації щодо сну, яка вас здивує. Наприклад, дізналися, як контролювати жахи та хто насправді любить спати голяка.

 

Як втамувати спрагу мільйонів

Наприкінці XX століття більше мільярда людей мали проблему доступу до чистої питної води. Наприклад, мешканці Африки витрачали на її доставку додому від 4 до 6 годин та мали постійно повертатись до джерела, адже не могли транспортувати відразу багато води. Усі рішення проблеми вимагали часу та коштів, аж поки на допомогу не прийшло дизайн-мислення. Інженери створили контейнер для води, який можна котити, штовхаючи за допомогою спеціального держака. Тепер це економить африканцям третину їхнього життя.

 

Землеробство у квартирах і на дахах

Урбанізація наступає на п’яти селам, фермам, а отже, й землеробству. Але винахідливе людство знайшло зручну альтернативу – вирощувати городину на підвіконні або на даху, що гарантує завжди свіжі овочі та зелень під боком. Міське фермерство вже набирає популярності – розповідаємо де та яким чином.

 

10 креативних способів подолати корупцію

Корупція – проблема, яку важко подолати, якщо вона вже пустила коріння. Тому боротьба з нею – це складна справа, у якої, втім, величезний потенціал для креативу. Ми пропонуємо 10 творчих варіантів того, як ви можете протидіяти корупції та водночас цікаво проводити час.

 

Як дизайн шукає нові шляхи та знаходить

Ресурси нашої планети не безмежні, тому новатори зі світу дизайна шукають способи робити нове із старого. Так з’явилися ложка з картоплі, плащ із трави, пластинка з крові, посуд із водоростей та ще багато предметів з біоматеріалів – розповідаємо про деякі з них.

 

Як некрасиві овочі та фрукти рятують світ

Краса – не головне, важливо те, що всередині. Це ми не про людей, а про овочі, які вважаються огидними, проте зовсім не відрізняються від своїх більш привабливих родичів. Навіть більше – вони особливі та унікальні, тому варті шаленої популярності та зіркового статусу, адже можуть нагодувати багато людей. Як це і чому – читайте у нашому матеріалі.

Маршрут до любові: як берлінське метро всіх у себе закохало

АвторМарія Іванова
14 Січня 2019

Поїздки у громадському транспорті бувають не дуже приємними не лише в Україні – там штурхнуть, тут ноги відтопчуть, хтось забув прийняти ранковий душ, а десь двері зачинилися прямо перед вашим носом. Берлінська транспортна компанія BVG так втомилась від незадоволених пасажирів, що вирішила провести тотальний ребрендинг і завоювати любов прискіпливих німців неординарною рекламною кампанією, текст про яку вам вже колись сподобався. Про креативні ідеї та їх реалізацію розповів у своїй лекції на Social Media Week Kyiv Крістіан Артопе, керуючий партнер рекламної агенції GUD.berlin.

Крістіан Артопе. Фото: Аліна Рудя. Джерело: telegraf.design.

З чого розпочалась кампанія #weilwirdichlieben («Бо ми вас любимо»)? Три роки тому BVG прийшли до нас із бажанням змінити громадську думку про себе. Компанія була переконана – вони надають якісні послуги за доступною ціною, проте прискіпливі берлінці мало цінують роботу BVG та ще й жаліються на всі найменші незручності, яких просто не уникнути під час поїздок громадським транспортом.

BVG були переконані – варто лише пояснити берлінцям, наскільки старанно і з любов’ю до них ми працюємо кожного дня, і ставлення громадськості до компанії зміниться на краще. Для нас завдання висловити любов транспортної компанії до жителів міста було цікавим, адже такі зізнання часто не зустрінеш.


Концепція

Ми вирішили показати, що Берлін та BVG – це ідеальна пара. Ми розробили такі пункти кампанії:

– обіцянка бренда,

– особистість бренда,

– презентація бренда.

Також ми розуміли, що представити любов транспортної компанії до своїх пасажирів варто дещо іронічно. Крім того, не можна просто ігнорувати незручності пасажирів – необхідно визнати, що поїздка у громадському транспорті не завжди буває приємною.

У наших комунікаціях ми хотіли показати BVG в особі простого співробітника, який іноді може непривітно попросити всіх завершити посадку або відійти в сторону – але лише тому, що хоче, аби все працювало без затримок.

Ще однією особливістю кампанії стала відмова від використання дуже глянцевих зображень. Ми хотіли ілюструвати меседжі картинками, які сприймалися б органічно – так, як самі пасажири могли б показати вагони та станції.

Ми придумали хештег кампанії – #weilwirdichlieben («Бо ми вас любимо»). У BVG розуміли, що повідомлень буде багато, і на всі зреагувати не вдасться. Тим не менше, бачити реакцію та розуміти, з якими проблемами стикаються пасажири, було важливо.


Початок

Кампанію відкрила серія тізерів у транспорті – не розкриваючи мети кампанії, ми намалювали емоційну картину: ми забрали тебе з універу о четвертій, підвезли на тренування о пів на сьому і навіть підібрали з пізньої вечірки.

З січня 2015 року ми стали наповнювати соцмережі BVG: Facebook, Twitter, YouTube. Перед запуском ми активно обговорювали очікуваний потік реакцій, тому після старту були готові до повідомлень. Так, у Твіттері ми щохвилини отримували близько 5-10 відповідей на наші пости.

Найновіше промовідео BVG

Ми хотіли продовжувати отримувати фідбек від пасажирів, тому відповідали, що цінуємо та збираємо їхні коментарі, навіть якщо і не встигаємо відповісти на всі.

Скоро на кампанію звернула увагу преса. В газетах з’явилися заголовки на кшталт «BVG накликала бурю новою рекламною кампанією». Усім відомо: подія перетворюється на «бурю лайна» (shitstorm) в той момент, коли поважні новинні ресурси так її назвуть. Такі заголовки збільшили охоплення нашої кампанії, і ми продовжували:

– Доброго ранку, Берліне! Чудові новини – ми все ще любимо вас!

Хтось казав, що кампанія не працює, хтось говорив «вони хочуть стати улюбленим брендом». BVG відповідали – ми хочемо перестати бути брендом, який ненавидять. Ми не сприймаємо себе надто серйозно, і наша кампанія теж не така вже серйозна.

До прикладу, BVG писали коментарі про наклейки на вікнах вагонів – не всіх вони влаштовували. Ось одна із наших відповідей на таку критику: «Ми розглянули ваше питання і нам не до тями, чого ви причепилися до наших наклейок».

Інструменти

Ми часто використовуємо картинки користувачів – user generated content. Працювати з таким контентом дуже просто, адже потрібно лише вибрати вдалу фотографію, додати смішний підпис і запостити.

Маленькою жертвою цього підходу стала група художників, які заповнили один із вагонів метро осіннім листям заради художнього жесту. BVG використало кадр із їхнього відео, додавши: «Ви насмітили у нашому вагоні, тож принаймні дозвольте використати ваше фото в нашій рекламі».

Пост на Фейсбук-сторінці кампанії Weil wir dich lieben. Художники TOY Crew влаштували арт-інтервенцію та насмітили у вагоні. BVG використали їхнє відео для власної реклами.

Одним із вдалих проектів для нас стали тейковери (takeovers) на Instagram. Ми запрошуємо популярні сторінки, здебільшого присвячені Берліну, розмістити свій контент у нас. Картинки з Instagram ми перепощуємо у Twitter та Facebook, але додаємо якогось нового значення, щоб не дублювати меседж повністю.

Експериментували з постами у соцмережах в режимі прямих трансляцій. Вибірку найкращих твітів BVG під час футбольної гри між ірландською та німецькою командами навіть опублікували у місцевих медіа.

Ми прагнемо спілкуватися мовою наших користувачів, виступаючи з позиції рівного їм співрозмовника – такого ж берлінця. Ми вживаємо зрозумілі читачам метафори та підходимо до переписки з гумором.

Обов’язково дивимося, від кого надійшов коментар чи відповідь на пост, – якось нам написав більш-менш впізнаваний репер. У відповідь на критику ми вирішили трохи покепкувати, відповівши щось на кшталт: «Ви ніби репер, а на метро ще їздите, лол».

Нам пощастило, що між BVG та GUD – повна довіра. Так, креативна команда не узгоджує окремі пости та коментарі з керівництвом BVG. Це дає велику творчу свободу та дозволяє працювати дуже оперативно.

Наші жартівливі слогани ми публікуємо не лише у соцмережах – рекламу розміщуємо і на потягах та бусах BVG.

Наприкінці першого року кампанії почали створювати ще й промовідео. Ось одне з них.

У відео «Is mir egal» («Мені все одно») майже 13 млн переглядів. За сюжетом, співробітнику BVG плювати на гучну музику, собак у костюмі акули, бородатих жінок чи робота з гірчицею в метро – аби за квиток було сплачено.

Цим роликом BVG ніби говорить: «Пасажире, ми любимо тебе таким, який ти є. Роби у наших вагонах майже все, що захочеш, – ми не проти». До речі, багато хто у BVG вважав, що цей ролик занадто прямолінійний. Але відео швидко завоювало любов мас і співробітники BVG теж стали фанатами відео.

Той ролик – не єдина частина кампанії, яку спершу зустріли насторожено. До серії жовтих наклейок у формі серця з лого BVG (як на аватарі Instagram-кампанії) теж спершу поставилися непривітно, а зараз вони стали такими популярними, що ми постійно друкуємо нові партії.

Ще кілька прикладів

Коли в Америці президентом став Дональд Трамп, ми не втрималися і трохи з нього покепкували: «Приходьте до нас водієм, маленькі долоньки – не проблема!» (невеликий розмір рук Дональда Трампа став досить популярним приводом для жартів в США під час передвиборчої кампанії. Тренд не зник і після перемоги Трампа на виборах президента у 2016 році.– Platfor.ma).

Під час Тижня моди у Берліні ми розмістили серію плакатів на фешн-тему. На одному з них – фото похилого чоловіка у шортах (друге фото у цій статті) з жартівливим написом «Покажіть стиль до Тижня моди».

BVG. Плакат до берлінського тижня моди


А у цьому пості до Тижня моди ми скористалися сніжною погодою у ті дні та повторно опублікували цей знімок вдруге, але вже з написом по темі: «Тиждень моди ледь розпочався, а білий порошок уже всюди».


Продати більше квитків

У BVG є формат річного проїзного. Щоб продати його, ми запустили кілька реклам. Ось наш ролик, який пояснює пасажирові, чому квиток такий дорогий – хтось же має у реальному часі створювати несподівані поштовхи у вагонах та вчити водіїв закривати двері вагона за мить до того, як у вагон заскочить пасажир.

Секретна лабораторія BVG. «Деякі речі просто треба планувати заздалегідь, щоб добре працювати».


Мерч

Обивку на сидіннях вагонів BVG ніколи не вважали шиком, але зараз компанія продає мерч кольорів цієї обивки – і він дуже популярний. (До прикладу, в магазині можна купити ось такі пляжні капці – прим. авт.)

«При цих температурах ми не скаржимося, якщо пасажири приїжджають з нами до моря».


Колаборації

Ми любимо співпрацювати з іншими брендами та організаціями. Одного разу ми запросили класичний хор заспівати хештег #weilwirdichlieben BVG.

Вже легендарним став спільний проект із групою U2. Справа у тому, що у BVG є лінія з назвою U2. Коли група збиралась на гастролі в Берлін, вони зв’язались з BVG і запропонували виступити прямо в метро на тій лінії. Виявилося, що вони чули про нашу рекламну кампанію і захотіли її підтримати.


Виступ U2 в берлінській підземці

Концерт привернув шалену увагу з боку ЗМІ та користувачів соцмереж. Охоплення новини склало 5,8 млн користувачів, з них 3,2 млн – органічне. Успіх був величезним. Я б назвав цей проект найуспішнішим за всю мою кар’єру. BVG не витратило на гонорар групі ні копійки.

Ще однією вдалою співпрацею став спільний проект з Adidas. Ми випустили кросівки, які водночас були річним квитком на проїзд у BVG.

Кожна з 500 пар унікальних кросівок, в язички яких були вшиті прозні квитки на берлінський транспорт, коштувала 180 євро.


Що далі

Новим експериментальним проектом BVG став BerlKönig – сервіс виклику мініавтобусів за вимогою. Цей незвичний формат транспортних послуг було складно пояснити користувачам. Щоб швидко та доступно передати основні переваги нового продукту, ми знову обрали формат рекламного ролика:

Поетичне (буквально) відео на підтримку нового сервісу BVG – знавці німецької можуть оцінити рими в закадровому тексті.


Підсумки

Наостанок скажу, що рекламна кампанія #weilwirdichlieben (вона триває і досі) мала дуже позитивні результати – ставлення до BVG змінилося на краще, співробітники говорять, що тепер пасажири їх поважають.

Усім, хто веде подібні кампанії, раджу прагнути робити їх максимально справжніми – ваша аудиторія здатна відрізнити реальне від штучного. Ще кілька років тому бренди намагалися презентувати себе такими собі ідеальними компаніями. Але ніхто не ідеальний – будьте відкритими, говоріть про проблеми відверто. Це просто соцмережі – що може піти не так?

Пiдвантажити ще