Сингапурці створили дрон, який розпадається на п’ять дронів. Він допоможе під час стихійних лих

11 Липня 2019
технології

Сінгапурські інженери розробили дрон, здатний в польоті розпадатися на п’ять окремих керованих дронів. Їх конструкція нагадує крилатку клена, завдяки чому вони здатні самостійно розкручуватися в набігах потоків повітря і значно сповільнювати падіння. Серводвигун дозволяє швидко змінювати форму крила під час обертання, спрямовуючи дрон до потрібного місця. 

У деяких ситуаціях, наприклад, після стихійних катастроф, необхідно не точне розміщення різних датчиків або передавачів в конкретних точках, а їх масовий розподіл територією. Шаохуей Фун та його колеги з Сінгапурського університету технологій та проектування розробили просту систему, що дозволяє розподіляти легкі вантажі, масою в кілька десятків грамів, відносно великою територією. Більше того, в процесі можна керувати місцем падіння вантажу. 

Створений інженерами дрон складається з п’яти окремих апаратів, що мають форму асиметричного крила, схожого на крилатку клена, за допомогою якої дерева розподіляють свої плоди на великі відстані. Асиметрична конструкція забезпечує такому крилу авторотацію, яка значно уповільнює падіння.

П’ять окремих дронів об’єднані у великий апарат за допомогою зчіпного механізму. За зниження великого дрона до потрібної висоти механізм одночасно вивільняє всі п’ять невеликих дронів і вони продовжують кероване падіння самостійно. Падінням дрона можна керувати.

11 Липня 11:02
технології
Найцiкавiше на сайтi

«Трагедія наша, а катастрофа вселенська»: ONUKA про свій Чорнобиль

25 Квітня 2018

Гурт ONUKA присвятив Чорнобилю вже другу пісню – трек «Arka» увійшов до нового альбому «Mozaїka». Лідерка команди Ната Жижченко не раз відвідувала зону відчуження та навіть провела тиждень на самій станції. Напередодні річниці Чорнобильської аварії Ната розповіла Екодії про те, як катастрофа вплинула на її життя i творчість гурту, а також про велич арки, життя мешканців зони відчуження, а також про те, як ця тема стала однією з головних в її житті.

– Коли ти вперше почула слово «Чорнобиль»?

– Вперше – ще в дитинстві. Мій батько – ліквідатор, він працював на станції у 86-88-роках. Вони від’єднували комутації третього і четвертого енергоблоків. Я завжди уточнюю, що він працював саме на станції. Тому що просто ліквідатор – це і прибиральник, і солдат, і той, хто підписував папери. А ліквідатор, який працював на станції після аварії, – це науковець, фізик. Це абсолютно іншого рангу ліквідаторство.

Я з дитинства чула слово «Чорнобиль», тому що батько постійно був на вахтах. Настільки, що я навіть почала його забувати. Коли він повертався, то я іноді запитувала: «Що це за дядя?» Тато дуже переживав, тому що він мене любив, я була довгоочікувана дитина, єдина дівчинка у великій династії. Звісно, потім все було нормально, але Чорнобиль я все ж пам’ятаю з дитинства.

– В університеті ти захищала магістерську роботу про вплив аварії на ЧАЕС на культурний регіон Полісся. Довго обирала тему?

– В мене було єдине, про що я могла нескінченно писати і розмовляти – це Чорнобильська катастрофа. Але, звісно, тема мала бути пов’язана з фахом, тож зміст моєї роботи був у тому, щоб проаналізувати, наскільки на Поліссі зберіглась архаїчна культура.

Ми їздили з подругами цими регіонами, записали навіть кілька пісень саме з Полісся. Тож ця робота мала ще й практичне значення. Мені потім казали: «Пиши кандидатську, в тебе вже половина роботи готова». Яка кандидатська? Ви що, смієтеся? Але це було цікаво.

Чорнобиль проростає з мене, як ті берізки на дев’ятому поверсі будинків в зоні відчуження. Є думка, що Чорнобиль так чіпляє, що потім ніколи не відпустить. Це абсолютна правда.

– Позаминулої осені сталася визначна подія – встановлення арки над зруйнованим реактором. Це важливий крок, але потрібно ще й розібратися, що там всередині саркофага – навіть не всі атомники розуміють, що там відбувається. Плюс треба знайти сховище для відходів. Зараз є тимчасове, але ж треба вічне…

– Арка – дійсно шедевральна споруда. Мені взагалі здається, що це жива істота. ЇЇ зводили французи, голландці – як правило, ЗМІ акцентують увагу тільки на цьому, але ж не треба забувати й про наших робітників. До речі, саме українці будуть обслуговувати й розбирати саркофаг. Але їх чомусь не враховують, і мене це обурює найбільше. Це бійці тилу, які продовжують надзвичайно складну роботу. У когось все закінчилося у 88-му році, за ліквідації, але ж насправді роботи продовжуються і донині. Експлуатація цієї станції зараз – це такий же подвиг, як і ліквідація.

Коли на найвищих рівнях йде мова про те, що АЕС виводиться з експлуатації довічно, то для мене вперше слово «вічність» має таку документальну закарбованість. Я не можу цього усвідомити. Здається, в цьому вся трагедія і вся велич Чорнобиля. Вічність, матеріалізована на папері – це феноменально. І водночас жахливо.

© ГО “Екодія”

– Чому ти вирішила актуалізувати тему Чорнобиля в проекті ONUKA? Коли ти його створювала, то вже знала, що рано чи пізно піднімеш тему катастрофи?

– Я ніколи не думала настільки наперед. Коли ONUKA починалася, то взагалі не могла уявити, що все розвинеться до таких масштабів. Амбіції були, мабуть, разів у сто меншими.

Але пісню Чорнобильській катастрофі я хотіла присвятити ще наприкінці 2015-го року. Так вийшло, що реліз відбувся у 2016-му – це якраз було тридцятиріччя. Для мене «Vidlik» означав дуже багато: і відлік нової музики, і відлік нової країни, і відлік до та після ЧАЕС. Журналісти потім перекрутили, що «Vidlik» це на 100% про Чорнобиль, хоча йому насправді присвячена інша пісня – «1986». В ній є фраза: «Life is too short, and death is so sure, and nothing for tomorrow has left» – життя коротке, а смерть настільки очевидна чи остаточна, і нічого на завтра не залишається. Але є акцент на те, що «We fly like a feather, so immune and free». Малося на увазі, що ми літаємо, як пір’ячко в повітрі – такі ж незахищені та вільні. Як те пір’ячко у «Форресті Ґампі». Чомусь в мене таке світле відчуття було.

А «Vidlik» – це все ж не пряма присвята, а посилання. Перші фрази: «Я, дихати, хотіти. Я, припиняти, розмова». Якби станція розмовляла, то вона говорила б саме цей текст в той день. І на тому, я так колись казала, ніби закрився цей гештальт у творчості ONUKA.

Але так вийшло, що в альбомі «Mozaїka» є інструментальний трек «Arka». Він надзвичайно казково-фольклорно-магічний. Це ніби благоговіння перед аркою. Напевно, в музичному плані це вираження тих емоцій, які я відчуваю – адже арка на фотографіях абсолютно не така, як в реальності. Коли її бачиш вживу, то вона вражає величчю.

В ній я бачу вінець інженерної думки, я бачу красу. Це новий пам’ятник історії України та споруда вселенського масштабу, яка точно переживе всіх, хто її зводив. Вона на таке й розрахована. І це просто безумство якесь.

А коли розумієш, що вона отак от підіймалася, потім наїхала, і буде захищати сто років… Звісно, перше питання: «А що після того, як мине сто років?» Мені співробітник станції сказав: «Правильне питання. На жаль, воно тільки тебе зараз хвилює». Але я думаю, що за сто років все зміниться.

– Щодо «Arka» – ти казала, що це «посвящение незаслуженно обделенному вниманием эпохальному событию, детский восторг перед монументальным сооружением, призванным уберечь человечество от новой угрозы». Якої нової загрози?

– Такої ж самої. Будь-якої техногенної катастрофи. Ми ж бачимо, що стаємо на ті ж граблі, це ж не перша і не остання аварія. Я, наприклад, не уявляю, як могли дати дозвіл на будівництво станції в Щолкіному. Зараз вона входить до «Книги рекордів Гіннеса» як найдорожча недороблена АЕС у світі. Вона коштувала 500 млн рублів. Їй залишалося менше року до введення в експлуатацію, і лише через Чорнобиль будівництво зупинили.

Близькість до Великого: як і чому я працюю на адронному колайдері

АвторРіта Дудіна
23 Квітня 2018

Киянину Назару 28 років, він вчився у Києво-Могилянській академії та став науковим співробітником Національного інституту ядерної фізики в Турині. Кілька разів на рік він приїздить у відрядження до місця, де найактивніше розвивається фундаментальна наука — Великого адронного колайдера. Platfor.ma поставила Назару дилетантські запитання про науку, а він розказав, чому круто і не круто бути дослідником, показав свій робочий простір та навіть обід із їдальні, яка після дев’ятої вечора перетворюється на вчений бар.

Назар

– Навіщо нам взагалі колайдер, і як воно все працює?

– Уявіть періодичну систему в хімії та її елементи. У фізиці є подібна система, вона називається Стандартною моделлю, а її складники — це елементарні частинки.

Європейська організація з ядерних досліджень (CERN) збудувала прискорювач цих частинок – найбільший та найпотужніший у світі. Тут розробляють  передові технології для досліджень елементарних частинок на Землі та в космосі.

Коридор з офісами та відкритими робочими місцями в головному корпусі колаборацій CMS та ATLAS
Коридор з офісами та відкритими робочими місцями в головному корпусі колаборацій CMS та ATLAS

Великий адронний колайдер (ВАК) — це круговий підземний тунель завдовжки 27 кілометрів, що зачіпає Францію і Швейцарію. У ньому зіштовхуються пучки протонів, які колайдер розганяє так, щоб між собою зіткнулися їхні елементарні частинки — кварки і глюони. Коли це відбувається, народжуються нові екзотичні частинки.

Дизайн на допомогу: як в інвалідності знаходиться місце для технологій та краси

АвторОксана Федорук
5 Травня 2018

Коли йде мова про поліпшення життя людей з інвалідністю, в Україні зазвичай говорять про пандуси, підйомники чи спеціальні ліфти. Натомість у країнах Європи та США є безліч технологій та дизайнерських рішень, які роблять середовище інклюзивним та перетворюють допоміжні засоби на справжні витвори мистецтва. Нещодавно у Google Maps з’явилися спеціальні маршрути, призначені для інвалідів-візочників, Microsoft розробили VR-систему для незрячих, а дизайнери перетворили слухові апарати та протези на стильні аксесуари. Platfor.ma розповідає про інноваційні рішення, які роблять кращим життя людей з особливими потребами.

 

Декоративні накладки для протезів рук і ніг

Дизайнери канадської студії Alleles перетворили протези на модний аксесуар. Ми звикли бачити їх максимально схожими на відсутні кінцівки, а канадські дизайнери одними із перших почали робити і продавати декоративні накладки на протези рук і ніг. Тому себе вони називають митцями, а не протезистами.

«Коли ми запустили студію, то намагалися вирішити проблему стилю. Не кінцівки. У промисловості, насиченій естетикою роботів та незграбними контурами, наші протезові накладки намагаються перетворити щось механічне на щось механічно-шикове. Ми дійсно віримо, що покупка протезного покриття може бути веселою, модною та доступною», – йдеться на сайті компанії.

Протези Alleles – ручної роботи. Вони привертають увагу своєю яскравістю та унікальним красивим силуетом і в такий спосіб допомагають людині з інвалідністю адаптуватися у суспільстві. Модель і фешн-блогер Mama Cax перенесла ампутацію ноги вище коліна і зараз є амбасадором компанії Alleles. «Перший протез, який я отримала, був золотим із мармуровими різьбленням, – розповідає модель. – Пам’ятаю відчуття, що тоді я почала цим пишатися. І з того моменту я відчула зміну у ставленні інших і в тому, як я сама ставлюся до себе. Люди більше не бачили когось, хто намагався щось приховати. Вони бачили когось, хто пишався».

Мішечок для колостом

Випускниця лондонського університету Брунеля Стефані Монті розробила мішок для колостом (штучного отвору в животі людей, яким видалили пряму кишку) як більш привабливу альтернативу традиційним, які виглядають, м’яко кажучи, не дуже естетично.

https://www.dezeen.com/2016/07/25/stephanie-monty-colostomy-bag-intimate-moments-graduate-shows-2016-brunel-university-london/На ідею перетворити медичний атрибут на гламурний аксесуар її наштовхнула боротьба свого родича із хворобою Крона. «Цей прилад дає людям можливість більше відчувати себе у своєму тілі та забезпечує свободу від мішків із стоми», – пояснює дизайнерка.

Гнучкий девайс покривається водонепроникною мембраною, яка створює «натуральне, шкірне відчуття». Тиснення на поверхні може імітувати татуювання чи ажурну білизну, а силікон – підбиратися до кольору шкіри людини.

Пов’язки для ампутованих грудей

Ноелія Моралес пережила рак молочної залози, а потім сама створила нижню білизну для жінок, які втратили одну з них. Перший такий виріб вона зробила сама, дивлячись на себе у дзеркало. Жінка просто розрізала бюстгальтер і притулила те, що від нього залишилося, наче піратську пов’язку.

«Це був вражаючий момент. Я зрозуміла, що знову відчула себе вільною і розкутою, моєму партнеру це теж сподобалося», – згадує Ноелія.

Тому вона вирішила перетворити це в цілий проект, щоб допомогти іншим жінкам з подібною проблемою знову відчути себе впевненими в собі та сексуальними. Також білизна, яку на честь відомої піратки назвали Anna Bonny, має на меті допомогти змінити ставлення суспільства до раку молочної залози, жіночності та краси.

«Це простий одяг, який допомагає мастектомізованим жінкам спокійно сприйняти те, як виглядає їх нове тіло, отримати впевненість і нормалізувати життя з однією молочною залозою. Це прикраса, свято прийняття, нова опція після мастектомії. Дехто каже, що це дуже сексуально», –  так описують цю білизну на сайті.

Унікальні пов’язки Anna Bonny виготовляють вручну, є варіанти зі стразами і пляжні монокіні. Сьогодні їх можна замовити з будь-якого куточка світу.

Екзоскелет для паралізованих

Перший механізм, який повторював біомеханіку людини, розробили у США ще в 60-х роках, проте тоді він був абсолютно незручним, бо важив 680 кг.

Справжню революцію у реабілітації паралізованих людей вчинив екзоскелет від компанії ReWalk. Він забезпечує рух стегна та коліна, щоб люди, які отримали травму спинного мозку, могли стояти та ходити.

Система ReWalk Rehabilitation призначена для використання в клініках, а ReWalk Personal System – самостійно вдома. Сертифіковані тренінгові центри ReWalk розташовані у США, Європі, Канаді, Ізраїлі, Азії, Австралії та Новій Зеландії.

Страшний світ ґаджетів і технологій: що ми дізналися про себе через них

Боятися інновацій – це доля луддитів. У ХХІ столітті в такому навіть зізнаватися соромно, але й беззастережно кидатися у вир технологічних новинок – сумнівний подвиг. Ми зібрали матеріали, які дозволяють глибоко вдихнути та поглянути зі сторони, куди нас ведуть технології. Можливо, вам туди й не треба.

Homo smartphonikus: як ґаджети стали частинами нашого тіла


Антрополог Матеуш Халава розмірковує про те, як ми стали людством смартфонів: що вони змінили у нашій поведінці, чи можна сьогодні в принципі бути самотнім та чому наші прадіди не переживали тієї «тривоги незнання», яка з’являється із вимкненим телефоном.

«In M we trust»: як світ підсів на смартфони і що це змінило в медіа, продажах і політиці


Три речі, на які молиться сучасний діджитал-світ, три історії мобільності: mCommerce, mElections і mMedia. Керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь розповідає, звідки взялися ці тренди і що нам із ними робити.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти


У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. Десятки сповіщень, повідомлень, віконець, іконок, цифр та червоних кружечків… Інколи здається, що технології повністю взяли нас під контроль. Але ідеологи руху Time Well Spent вважають, що цьому можна зарадити. Вони закликають змінювати сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. І це можливо – ми перевірили на власному досвіді.

Біду наклікали: які дані ми віддаємо інтернету та чому це небезпечно


Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що інформація, яку ми добровільно розміщуємо в мережі, може бути доступна будь-кому. Але є ще дещо. Якого роду досьє на нас зберігається на серверах Google, Facebook, Instagram, WhatsApp, Apple, Viber, «Нової пошти» або Uber? Часто ми не замислюємося над тим, які обсяги даних вони контролюють і – найголовніше – як можуть їх використовувати. Розбираємося, як же так сталося.