Створили онлайн-атлас мов, які знаходяться під загрозою зникнення

15 Лютого 2019
наука планета

Некомерційна організація, яка намагається зберегти писемність корінних народів, розробила інтерактивний атлас, на якому можна побачити, які мови по всьому світу знаходяться під загрозою зникнення.

У 2016 році Генеральна асамблея ООН проголосила, що 2019 буде Міжнародним роком мов корінних народів. Метою декларації є підвищення обізнаності про мовні системи в усьому світі, які знаходяться під загрозою зникнення, і одночасно з тим визначення глобальних зусиль по їхньому збереженню. Тоді було підраховано, що 40% із 6700 мов світу перебувають у зоні ризику.

Некомерційна організація з Вермонту Endangered Alphabets намагається зберегти письмові системи давніх культур. Дослідники проекту протягом шести років вивчали та збирали інформацію, співпрацювали з різними організаціями для публікації навчальних матеріалів та ігор мовами зони ризику.

Крім того, вони розробили «Атлас алфавітів, які зникають» – інтерактивний веб-сайт, за допомогою якого можна дізнатися, в якій точці світу і яка мова перебуває під загрозою. Багато з них не мають будь-якого офіційного статусу у своїй країні, штаті або провінції та не викладаються в школах.

«Моя мета полягає в тому, щоб зберегти писемність корінних народів та національних меншин, які ризикують втратити своє почуття історії, самобутності та мети», – пояснює засновник і президент проекту Тім Брукс.

Дізнатися, яка мова зникає у вашій або будь-якій іншій країні, можна тут. В Україні не відмічена жодна, хоча минулого року повідомлялося, що ЮНЕСКО знайшло в нашій державі десять мов під загрозою. Серед них найгірша ситуація у караїмської.

15 Лютого 11:12
наука планета
Найцiкавiше на сайтi

«Станьте поліглотом. Не пошкодуєте»: відомий лінгвіст про те, як мови покращують життя

АвторPlatfor.ma
13 Листопада 2018

Platfor.ma публікує переклад статті «Вивчення іншої мови повинно бути обов’язковим у кожній школі», яка вийшла в журналі Aeon. У ній американський лінгвіст Деніел Еверетт, відомий дослідженням мови пірахан та конфліктом з Ноамом Хомськи з приводу самої природи мовлення, переконує Америку (а з нею і весь світ), що знати одну мову недостатньо. Матеріал підготовлено разом з бюро перекладів «Профпереклад».

У 1960-х роках у наших державних школах у Каліфорнії на прикордонній території з Мексикою, починаючи з шостого класу, вивчення іспанської мови було вимогою. Я не міг дочекатися, щоб перейти до шостого класу й  розпочати вивчення іспанської мови. 50 відсотків учнів нашої школи були мексиканські американці, і я дуже хотів зрозуміти їх, коли вони під час розмови вільно переходили з англійської на іспанську мову (або, як вони це називають, «мексиканську») і навпаки. Коли я почав її вивчати, мої друзі запитали, чи говорив я іспанською вдома. Ні, тільки в школі. Мені запропонували приєднатися до мексиканської рок-н-рол групи, розташованої в Тіхуані, і ми виступали на мексиканських танцювальних заходах та на мексиканському телебаченні, де я співав провідну партію пісні La Bamba й інших пісень. Моя тітка казала, що я був схожий на брата-бастарда серед інших членів групи. Я любив це. У мене було дві особистості – Дан-американець і Даніель-чикано (або, як мої друзі сказали б мені – «Ви почесний мексиканець, cabrón!»).

Вивчення іспанської мови змінило моє життя. Завдяки цьому я дізнався більше про англійську мову, мені вдалося знайти друзів, зв’язки й домогтися поваги. Це те, чого у мене б не було в іншому випадку.  Як і вивчення португальської мови чи мови пірахан, а також наявність поверхових знань інших амазонських мов продовжували змінювати мене протягом усього мого життя.

Вивчення іншої мови може стати в пригоді кожному учню принаймні трьома способами: прагматично, неврологічно та культурно.

Зараз, провівши більшу частину свого дорослого життя у вищих навчальних закладах, вивчаючи мови, культури й процес мислення, я все більше переконувався, ніж коли-небудь, що ніщо не навчає нас про світ і про те, як мислити більш ефективно, ніж вивчення нових мов. Ось чому я виступаю за вільне володіння іноземними мовами. Але для того, щоб це сталося, вивчення мов має знову стати вимогою як початкової, так і середньої освіти в Сполучених Штатах. Вивчення іншої мови може стати в пригоді кожному учню принаймні трьома способами: прагматично, неврологічно та культурно.

Прагматично, розглянемо переваги вивчення мови для бізнесмена, який працює разом із тими, хто говорить іншими мовами. Хоча використання англійської як загальноприйнятої мови може стати спокусою в нових бізнес-ситуаціях, вклад у вивчення мови ваших колег і клієнтів говорить їм: «Я поважаю вас». Це може перетворити колег і клієнтів на друзів. Подумайте про це – ви цінуєте зусилля того, хто навчився говорити вашою мовою. Їхнє спілкування вашою рідною мовою допомагає вам краще ставитися до них, бачити їх як менш «інших». Насправді, деякі люди відчувають загрозу, коли лише чують іноземну мову. Мови мають силу. Чому б не скористатися цією силою замість того, щоб боятися її?

«Я взагалі не знав, що для фемінізму є назва»: розмова з актором феміністичного порно

Чи може бути чоловік феміністом і порно-актором водночас? Патрік Катуз — кінорежисер, культуролог, який працює з сексуальністю і гендером, і водночас є популярним порноактором, каже, що так. Як сприймає бабуся-католичка професію онука, чи треба впроваджувати порно в сексуальне виховання і чому фем-порно важливе – саме про це Platfor.ma поговорила з Патріком Катузом в межах проекту «Тойво».

– Ти походиш із футбольної родини, де жінки – більш успішні гравці, ніж чоловіки. Напевно, тобі було не складно ідентифікувати себе з феміністичним рухом?

– Спочатку я взагалі не знав, що для фемінізму є назва. У дитинстві я розумів лише те, що сторонні люди мали дивні, але, тим не менш, сталі погляди на те, що нібито повинні робити чоловіки і жінки. Я сприймав їх як невелику групу дивних людей, адже в моєму світі все було зовсім інакше. Пізніше мені довелося усвідомити, що ця група диваків складала ледь не весь світ. Також я зрозумів, що є певне слово для позначення того, що я вважав здоровим глуздом – це сталося, коли я вже був підлітком. Мені навіть не довелося ототожнювати себе з фемінізмом, я просто прийшов до висновку, що це поняття описує мої погляди.

– Як ти почав працювати в порно індустрії? Ти одразу потрапив в феміністську порно-студію чи мав досвід роботи в мейнстрім-порно?

– Я був активним у феміністських та політичних групах і проводив багато гендерних досліджень в університеті. Коли я дізнався про феміністське порно, я був просто зачарований, це дійсно сильно мене вразило. Фем-порно, з одного боку, виглядає досить радикальним політично, але, з іншого боку, не знаходиться в андеграунді, оскільки досягає широкої публіки. Для мене особисто спочатку прийшов фемінізм, а потім порно, а не навпаки. Тому я ніколи не працював в мейнстрім-порно. Я просто не бачу в цьому виклику або цілі.

– Розкажи нам про свій перший досвід порно зйомок, як це було? І як ти познайомився з Адріне, з якою співпрацюєш зараз в студії ArtHouse Vienna?

– Мій перший порнографічний досвід був з Ерікою Люст в Барселоні. Мені це дуже сподобалося, хоча було надто виснажливо. Я тоді був помічником з виробництва, й повинен був першим бути на знімальному майданчику і останнім, хто йде звідти.

Під час зйомок Art House Vienna

У Arthouse Vienna це в основному так само, тільки більш затишно. Все це почалося, коли один мій друг познайомив мене з моєю нинішньої партнеркою Адріне. Я тоді щойно покинув Барселону і повернувся до Австрії, збираючись завершити свою книгу. Мені кортіло знову стати до більш практичної роботи, а Адріне хотіла розпочати альтернативну порно-кампанію. Ми зі світу мистецтва, і в нас було багато спільних друзів. Протягом першої зустрічі ми відчули синхронність, і вирішили співпрацювати. Не було ще жодного дня, щоб я пошкодував.

– Як це – бути чоловіком, феміністом і порноактором водночас? Чи є в цьому щось особливе?

– Я завжди бачив своє місце більше за камерою, ніж перед нею. Крім того, я маю дуже сфокусований інтерес саме на тому, що виробляє наша агенція Arthouse Vienna. Але все ж таки я постійно сприймаюсь лише як актор і мене запрошують працювати в інших компаніях. Люди взагалі сприймають вас як об’єкт. Вони автоматично припускають, що ви дуже відкриті стосовно вашої сексуальності, і здебільшого вважають, що ви, ваше сексуальне життя або ваша сексуальність знаходяться в їхньому розпорядженні. Одного разу за ланчем під час конференції людина поруч зі мною запитала мене, чи я коли-небудь займався сексом втрьох. Це була перша фраза, яку вона сказала мені.

Іноді люди думають, що я – якийсь сексуальний психотерапевт, і починають ділитися своїми глибокими особистими сексуальними проблемами або комплексами, хоча вони ледве знають мене. Тоді я жартую, що якщо вони хочуть дізнатись про мене більше з цього боку, вони повинні для початку заплатити за мою випивку.

– Які стосунки у порно акторів поза зйомками? Чи є романтичне зближення за межами професії? І як це впливає на робочий процес?

– Професійні порно-перформери приходять, щоб зробити власну роботу і піти. Вони шукають любовний інтерес в іншому місці. Але ми працюємо з аматорами, отже, це зовсім інше. В серії Blackbox ми не робимо кастінг, люди, які хочуть приймати в цьому участь, можуть просто прийти одні чи привести когось з власного оточення. Там ви бачите пари або друзів, які займаються сексом. Вони знайомі один з іншим до того, і їхні відносини продовжуються потім. Це схоже на знімок однієї миті в сексуальній історії двох людей.

Для інших серій, наприклад, Blind Date, ми шукаємо людей, які ніколи не знімались в порно. Вони будуть займатись сексом, не знаючи один одного, навіть не маючи можливість побачити одне одного під час сексу, адже вони знімають пов’язки з очей лише потім. Цей бік нас цікавить трохи більше. Чи відреагував хтось з учасників на це, або то була єдина зустріч в нашому фільмі – я не знаю.

«Якщо злитись на гаджети, то будеш злим завжди»: розмова з творцем першого мобільного

АвторКатя Тейлор
13 Червня 2018

Американському фізику та інженеру Мартіну Куперу 89 років. У 1973 році він здійснив перший в історії дзвінок з мобільного телефона Motorola, який сам і сконструював – причому подзвонив не аби кому, а конкурентам з Bell Laboratories. Platfor.ma поговорила з винахідником мобільного Мартіном Купером про те, що він думає про тотальну перемогу телефонів по всій планеті і чому в його сім’ї мало згадували про українське коріння.

– У вашій родині якось згадували українське минуле? Залишилося взагалі хоч що-небудь з тих часів?

– Те, що пережила моя родина, особливо те, що зазнала родина моєї мами, – все це було не дуже приємно. Батько жив у Сквирі, гадаю, це містечко донині існує, біля Києва. А мама жила в селі Павлиш (селище міського типу Онуфріївського району Кіровоградської області. – Platfor.ma). Вони поїхали з України під час революції 1917-го року. Мені трохи соромно нічого не знати про ті місця, але вони, гадаю, все ж вплинули на мене.

В ті часи там було багато армій. І були козаки. Саме ці люди нападали на Павлиш і тероризували його мешканців. Тому зрештою мій дідусь вирішив, що терпіти далі вже нікуди. Він зібрав усі гроші, купив на них коней й кілька возів, до нього приєдналися інші люди з села, й вони разом подалися в західну Європу. Зрештою продали це все й пересіли на потяг до Брюсселя, а звідти вже дісталися Канади. Ось як моя мати з родиною опинилася тут.

А батько емігрував окремо. Він приплив на кораблі з Гамбургу. Вони з мамою до того не були знайомі, зустрілися в Вінніпегу. Оскільки їм було важко згадувати те, що вони пережили, вони рідко розмовляли про те зі мною. Мати одного разу розповіла, як врятувалася: вона йшла по вулиці, як раптом в село, розмахуючи шаблями, увірвалися козаки. Щоб сховатися, вона просто пірнула у якусь калюжу на узбіччі. Мати ніколи не розмовляла зі мною ні українською, ні російською, і не любила згадувати про ті події.

– Є чудова історія про те, що перший в історії дзвінок з мобільного ви зробили інженерам з конкуруючої компанії. А ви пам’ятаєте, як прокинулися і заснули в той день? Він був дійсно особливим?

– Так, добре пам’ятаю, то був один з найцікавіших днів мого життя, оскільки ми дещо таки запланували. Спочатку ми збиралися виступити по телебаченню в головній програмі країни – «Доброго ранку, Америко».  Отже, я прокинувся натхненний, аж раптом мені подзвонили й сказали, що виступ по телебаченню скасовано, бо сталося щось нібито важливіше, ніж винайдення мобільного телефону. Спочатку наші піарники дуже засмутилися, але потім влаштували зустріч з іншим журналістом. Домовилися про інтерв’ю на нью-йоркському радіо.

Коли я дзвонив конкурентам у присутності репортера, я відчував себе трохи актором. Ми зустрілися з журналістом на вулиці біля готелю Хілтон в Нью-Йорку. Така ідея продемонструвати мобільний телефон мені дуже подобалася. Бо справді, трохи по-дурному було б сісти десь в кімнаті й показувати можливості мобільних. В тому й річ, що мобільний, тобто, вільний бути де завгодно. Мобільність, так? Тому мені дуже сподобався такий спосіб демонстрації.

Ми прагнули зупинити AT&T в їхніх планах створити нову систему, яку вони збиралися застосувати для телефонів в автомобілях. Уявіть: ми сто років сиділи, наче у пастці, у своїх домівках, в офісах, залежні від телефонних дротів, підключених до стін. А тепер вони захотіли загнати  нас ще в одну пастку – в наші автомобілі. Ми були страшенно проти такої ідеї.  Але вони були однією з найбільших компаній у світі, а ми – всього лише дуже маленькою чиказькою фірмою. Отже, якось ми мали переконати уряд, що AT&T  помиляються, а ми маємо рацію, і майбутнє за технологіями персональної комунікації через пристрій, який згодом почав називався мобільним телефоном.

Але історія про мобільний не починається з самого мобільного. Все почалося з того, що ми зрозуміли важливість персональної комунікації. А допомогли нам це зрозуміти наші споживачі.

Один із керівників чиказької поліції розповідав: вони мали серйозні проблеми через те, що патрульні могли зв’язуватися з центральною службою тільки в салоні авто. Але ж коли поліцейський сідав у машину, він покидав людей. Було дуже важливо знайти спосіб, що дав би можливість патрульному зв’язуватися з центром і залишатися з іншими. Врешті офіцери чиказької поліції стали першими, хто використав наші телефони. Тоді ми точно збагнули, що майбутнє – за персональною комунікацією. Не за телефонами в авто.

– Чому в масштабне комерційне використання перший мобільний вдалося відправити лише через десять років?

– Наш найперший телефон ми змайстрували вручну, в ньому було багато складових.  Коли я стояв і розмовляв з репортером, то весь час думав: «Хоч би все працювало!» Прилад, що я тримав у руках, годі було відтворити – він був унікальний. Тому ми витратили роки на те, щоб створити технологію, яку можна практично відтворювати. Отже, це було перше наше завдання.  Друга проблема – хто буде забезпечувати обслуговування? Наш уряд мав знайти операторів, а зробити це було дуже важко. В ті часи ніхто навіть не уявляв, що в майбутньому це буде потрібно.

Це тільки зараз очевидно, що мобільні дійсно потрібні людям. Але ви не можете уявити, як було колись. Одного разу я розмовляв із товаришем з Великобританії. «Може вам, американцям, – казав він, – щось таке й стане в нагоді, але ми, брити, дуже консервативні, переносний телефон знадобиться від сили десятьом тисячам лондонців». Бачите, мав змінитися весь спосіб мислення. А сьогодні тільки в самому Лондоні працює, мабуть, десять мільйонів телефонів. Словом, тоді не всі могли збагнути важливість мобільних телефонів.

– Яким ви бачите майбутнє дистанційного людського спілкування? Можливо, майбутнє за науковою телепатією?

– Дещо передує винайденню телепатії. Передусім, я думаю, ми ще перебуваємо на самому початку відкриття того, що мобільні телефони можуть робити. Зараз найбільша проблема в тому, як ми взаємодіємо з комп’ютерами та телефонами. Тобто незручність в тому, що ми набираємо текст, ­– а я, наприклад, жахливо друкую, – або промовляємо вголос. Це дуже неефективно. Тому перед тим, як перейти до так званої телепатії, гадаю, ми повинні зрозуміти, як безпосередньо зв’язати мозок із комп’ютером і телефоном. Тоді ми зможемо набагато ефективніше взаємодіяти з приладами.

Щодо самого телефону: ми вже вклали в нього все, що можна, щоб зробити з нього універсальний пристрій, і гадаю, дещо перегнули палку. Бо універсальний пристрій, що вміщує все для всіх, зрештою стає не дуже корисним. Він виявляється усередненим, компромісним. Думаю, налаштування під потреби конкретного споживача – ось майбутнє мобільних. Ваш гаджет повинен мати функції, що потрібні, скажімо, для вашого тіла, – і саме такі функції слід оптимізувати.

До того ж найкращий спосіб розмовляти по мобільному – це помістити портативний пристрій, наприклад, у вухо чи на вухо, або, можливо, імплантувати під шкіру. Ось  так виглядає найзручніший мобільний телефон.

– А як ще ви бачите майбутнє мобільного телефону?

– Нам потрібні пристрої десь такі як Google Glass, але більш досконалі, такі, що поміщаються на поверхні очей. Так ми отримуємо найбільший екран, який коли-небудь хотіли, так ми можемо своїми очима бачити реальність, що надходить через телефонне підключення. Ось це наше майбутнє.

Між іншим, згодом з’являться революційні функції мобільного телефону. Йдеться про завчасне діагностування хвороб, людина зможе дуже рано дізнаватися про проблеми зі здоров’ям, ще коли це не становить загрози. Уявіть: ми постійно аналізуємо стан здоров’я, не раз на рік у лікаря, а постійно і щосекунди. В цьому разі ми виявляємо мікроби, хвороби, загрозливі клітини, і вбиваємо їх ще до того, як вони завдадуть нам шкоди.

Отже, в майбутньому мобiльний телефон має потенціал також знешкоджувати хвороби. Колись навіть і рак. Людина матиме на тілі пристрій, що здатен повідомляти про появу ракових клітин. Як результат, кожен зможе видалити ці клітини ще до того, як вони почнуть загрожувати здоров’ю. Хоч мине, мабуть, ще кілька поколінь, але це станеться.  

Кріс Андерсон говорить: засновник TED про промови, що змінюють світ

13 Березня 2017

Кріс Андерсон народився в Пакистані, вчився у Оксфорді, виходив в ефір з піратської радіостанції на Сейшелах і створив успішний видавничий бізнес в США. Однак з 2001 він приділяє усі сили розвитку TED – чи не головної конференції світу, локальні версії якої, TEDx, проходять по всій планеті, в тому числі в Україні. Platfor.ma поговорила з Крісом Андерсоном про секрети гарної промови, поширення хороших ідей і те, коли українці вперше виступлять на глобальному TED.

– Якби ж я тільки знав! Але зате я точно знаю, що, за даними досліджень, ми зараз живемо в найкращому часі людства. Письменник і спікер TED Юваль Харарі якраз нещодавно розповідав нашій аудиторії, що вперше в історії більше людей помирають від старості, ніж від інфекційних хвороб чи насильства. Є ще й такий факт: самогубство вчиняють більше землян, ніж гинуть від війни, злочинів чи терору.

Справа в тому, що в нашому взаємозалежному світі погані новини з усіх сторін вражають нас набагато швидше і сильніше. Тому зрозуміло, що ми відчуваємо, ніби рівень насильства зростає. Однак треба розуміти: правда в тому, що людство пройшло вже довгий шлях.

– Це те, про що я питаю себе кожен день. Хороша промова може зацікавити людей, однак справді визначна робить дещо інше: в ній є сила перелаштувати мозок слухача і, врешті-решт, змінити світ.

Все це починається просто з хорошої ідеї, яка варта поширення. При цьому варто переконатися, що ви сфокусовані на одній-єдиний думці, яка буде наскрізною лінію для всього. Все тільки звучить легко, насправді це чи не найважча частина процесу. Як тільки ви переконались, що ідея у вас є, підберіть прості слова, щоб переказувати її – і щоб кожен розумів. Якщо у вас забагато специфічного жаргону або професійних термінів, то ви просто втратите увагу аудиторії.

І, врешті, будьте собою. Люди одразу відчують, якщо ви просто використовуєте всілякі формули успішного виступу (докладніше про поради Кріса Андерсона щодо промов можна прочитати в книзі, яка нещодавно вишла в «Нашому форматі». – Platfor.ma).