З 12 по 20 липня проходить Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ). На честь ювілейного десятого форуму Platfor.ma, Port.Agency та ОМКФ представляють перший у світі онлайн-музей цього фестивалю.

У експозиції – унікальні спогади причетних, раніше невідомі пошуки фірмового стилю, вражаючі цифри та архівні фото світових зірок.
Повну виставку у вас є можливість побачити до 13 серпня в галереї Invogue, Одеса.

ПРОХОДЬТЕ, БУДЬ ЛАСКА
ВХІД ВІЛЬНИЙ

Денис Іванов

співзасновник і перший директор ОМКФ

Ми розглядали різні міста, але коли я робив презентацію, то, просто як приклад зробив її саме про Одесу. Моя презентація датована 12 березня, а вже в липні стався перший фестиваль. Після презентації Віка (президентка ОМКФ Вікторія Тігіпко. – Platfor.ma) просто сказала: «Добре, давай робити» – а на наступний ранок ми вже їхали в Одесу. Фестиваль в цьому місті вже колись був – «Золотий Дюк». Нам здалося важливим взяти успішний досвід і пов'язати його з сьогоденням.

Перша концепція ОМКФ була показувати фільми з почуттям гумору. Але одесити нам сказали, що це «вульгарно, і що не потрібно нас ставити в ці рамки». ОМКФ – це перший український фестиваль, який повісив собі на прапор «національне кіно». Він сформував якийсь новий середній рівень, нижче якого опускатися ніби вже не дуже добре. І якщо середній рівень починає підвищуватися, то з цього починають вистрілювати якісь геніальні речі.

Відразу був Оперний як місце відкриття. Ми почали обговорювати, що якось не дуже гарно виходить. З одного боку ходять святково одягнені люди по червоній доріжці, але ж одесити залишаються без свята. У нас був підрядник технічних рішень, одесит Роман Топілов – він запропонував ідею показати «Броненосець Потьомкін». І ідея з Потьомкінськими сходами. Адже це реально відкритий кінотеатр. Так з ідеї показати щось людям під час відкриття фестивалю виникла окрема масштабна подія.

Юлія Сінькевич

генеральна продюсерка ОМКФ

Українська кіноіндустрія почала розвиватися приблизно з 2010-го: саме тоді відновили пітчинг і системну підтримку кіно та почали масово з'являтися фільми. До цього індустрія обслуговувала переважно Росію – як виробнича потужність, а свого майже нічого не було.

Ми довгий час були відрізані від світового контексту. ОМКФ в цьому сенсі знову нас туди вписує. Якщо ми хочемо, щоб українські фільми виходили не тільки тут, але й за межами країни, то потрібен такий майданчик.

У 2014, коли вже розгорілася війна, ми не скасували фестиваль. Моє переконання, що кіно – це не розвага, а інтелектуальна робота. Саме там формується багато цінностей. Мій колега, директор варшавського фестивалю, тоді сказав: «Якщо я опинюся в ситуації, коли не зможу провести подію, то я натягну простирадло, буду проектувати туди кіно і все одно назву це кінофестивалем». Він став ініціатором листа підтримки від 140 кінофестивалів і професіоналів.

Головою журі в той рік був Пітер Веббер. Напередодні відкриття він десь вдома загубив свій британський паспорт. Без повного складу журі, а тим більше без голови оцінювати фільми неможливо. Пам'ятаю, ми залучили всіх від посольства до міністерства – і все ж його привезли.

Вікторія Тігіпко

президентка ОМКФ

Ми дуже швидко зробили перший фестиваль, буквально за чотири місяці. У березні придумали ідею, а в липні вже реалізували. Він був, можливо, не таким масштабним, як зараз, але всі основні атрибути збереглися. І все ж, тоді у нас було аж 40 тис. глядачів.

Близько 90% фільмів, які ми показуємо, не виходять в прокат. Ми беремо на себе місію транслювати некомерційне кіно і даємо можливість пережити, поплакати, відчути справжні історії.

До нас приїжджають тисячі кінопрофесіоналів. Більшість з них в Україні вперше. Вони відкривають фестиваль через Одесу, знайомляться з нашою культурною ДНК. У них складається позитивний досвід знайомства з нами – людьми, які люблять розумне кіно і цікавляться ним.

Михайло Рева

автор статуетки «Золотий Дюк»

Для мене все почалося з пропозиції зробити приз для першого кінофестивалю в Одесі – «Золотого Дюка». Це була моя перша публічна робота, 1986 рік. Я тоді навчався на другому курсі інституту і робив тільки перші кроки в професії. Для мене це був успіх – перша публічна робота, перші статті про мене, фотографії в газетах.

«Золотий Дюк» здавався першою ластівкою свободи, яка залетіла через кінофестиваль. Подія неймовірного масштабу, на якій була вся еліта радянського кіно. Ми були на прем'єрі фільму «Асса», який потім став культовим. Я сидів поруч з Цоєм, все було приголомшливо.

У 1987 приїхав Марчелло Мастрояні. Пам'ятаю натовп народу на Потьомкінських сходах, парад кінозірок. Головна вечiрка була у Палаці моряків. Організатор фестивалю боявся, що приз вкрадуть і я його оберігав та ходив з ним. Мало того, що я його зробив – я ще й за ним доглядав.

Статуетка, яку я зробив для ОМКФ – це відновлений приз першого фестивалю «Золотий Дюк» 1986 року. У цьому була якась спадкоємність. Я намагався витягнути з Дюка його формулу. Прибрав все: обличчя, фактуру, залишив тільки силует. залишив характер.

Свою авторську копію я подарував музею Одеської кіностудії. І коли Вікторія до мене звернулася, я думав, піду в музей, візьму приз, ми подивимося, зробимо копію статуетки. Але виявилось, що його там вкрали. І ми звернулися до кінорежисера Маміна, який першим отримав приз за фільм «Фонтан». Він відгукнувся із задоволенням, тому що його статуетка розбилася і він не знав, як про це сказати. Я відновив йому приз, а ми зробили копію для ОМКФ. Всі залишилися задоволені.

Фото: Оксана Канівець

780

стрічок показали на фестивалі

1011

фільмів у конкурсній програмі

95

країн світу взяли участь

15 000

людей прийшло на Потьомкінські сходи у 2018 році

Проект здійснений за підтримки Українського культурного фонду