fbpx
Музей
Боротьба за справедливість
у листах, історіях та артефактах
Боротьба за справедливість почалася із самою появою людини. Але зараз, у цифрову добу, вона стала як ніколи ефективною – підтримати тих, чиї права було порушено, можна лише одним кліком.

Спільно з Amnesty International ми відкриваємо Музей справедливості, де ви зможете отримати листа від Нельсона Мандели, дізнатись неймовірні історії боротьби з усього світу та навіть стати одним із експонатів музею – взяти участь у Марафоні написання листів та разом з іншими небайдужими добитися справедливості для тих, хто потребує її прямо зараз.
Обирайте залу, що вас цікавить, та дізнавайтесь, як борються за справедливість в усьому світі.
|
01
02
03
04
05
Марафон написання листів – 2020
Це найбільша щорічна правозахисна кампанія у світі, у якій Amnesty International об'єднує мільйони людей заради справедливості. У рамках Марафону написання листів всі охочі можуть виступити на захист прав людей з різних країн.

Для цього треба лише підписати онлайн-петиції до урядів, а також надіслати листи солідарності героям та героїням кампанії. Торік акція об'єднала 7 млн людей, а чи під силу цього року побити рекорд?
Артефакти
Ми не знаємо, кого можна назвати першим борцем за справедливість в історії людства. Але знаємо, що у всі часи знаходилися люди, які не могли пройти повз страждання та неправду. У цьому розділі нашого музею можна дізнатися про 13 подій з історії боротьби за справедливість, що дійсно вражають.
Циліндр
У 539 році до н.е. армія Кіра Великого, першого царя Персії, завоювала Вавилон. Після цього він повелів звільнити рабів, дозволив сповідувати будь-яку релігію, а також оголосив расову рівність. Всі ці накази були записані на циліндр із глини, який ви бачите на фото.

Деякі дослідники вважають саме цей артефакт першим в історії людства документом про права людини, а його точна копія зберігається у штаб-квартирі ООН.
539 р.
до н.е.
Артефакт: декларація написана
Жан-Жаком-Франсуа Ле Барб'є
Декларація
Ще один старовинний документ, який досі має вирішальне значення для сучасної країни. Декларацію, що вперше сформулювала поняття «права людини» підписали на хвилі Великої французької революції. «Люди народжуються і залишаються вільними й рівними в правах» – цей принцип і досі є ключовим в боротьбі за справедливість. А сама декларація й до сьогодні є чи не ключовим документом для Франції – і, врешті, для всього світу.
Рабства в США
На цьому фото – так званий Дуб звільнення. National Geographic визнав це дерево у штаті Вірджинія одним із десяти найбільш значущих для світу. Все через те, що під час Громадянської війни у США саме під цим дубом вчителька Мері Сміт Пік вперше почала викладати для дітей рабів. А у 1863-му саме тут вперше на рабовласницькому півдні прочитали Прокламацію про звільнення рабів Авраама Лінкольна. Через багато років цей дуб продовжує рости. Але тепер навколо нього виріс ще й цілий навчальний заклад – Хемптонський університет. Так місце, де колись зароджувалась освіта, продовжує нести знання людям.
Артефакт: дуб звільнення
Артефакт: значок
«Ув'язнена за свободу»
1789
1861
1893
1930
-ті
1948
1961
1963
Виборче право
Будинок «Слово»
прав людини
Amnesty International
«I have a dream»
Саме в цей рік повне виборче право для жінок впровадила перша країна світу – Нова Зеландія. За нею цим шляхом пішли Австралія, Фінляндія та інші. Втім, у деяких країнах боротьба за просте, здавалося б, право обирати своїх представників, була надзвичайно запеклою. Рух суфражисток – жінок, що боролися за рівноправ'я, – стикався з погрозами, арештами та іншими переслідуваннями. На цьому фото – значок «Ув'язнена за свободу».

Американські суфражистки отримували такі відзнаки після арештів за протести. У Великій Британії та США можливість голосувати вони вибороли лише у 1918 та 1920-му роках відповідно. Втім, і багато років по тому знаходились країни, де це право обмежували. Так, Саудівська Аравія дозволила голосування жінок лише у 2011-му році. Наразі їхня участь у виборах заборонена лише в одній країні світу – Ватикані.
На цьому фото – будинок у Харкові. Його сто років тому побудували для літераторів і назвали «Слово» – і через професію його мешканців, і через те, що зверху він виглядає як літера «С». У цьому будинку жили і бували: Іван Багряний, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Наталя Ужвій, Микола Хвильовий, Микола Бажан, Остап Вишня, Наталя Забіла, Лесь Курбас, Валер'ян Підмогильний та багато інших.

Будинок «Слово» – показова сторінка Розстріляного відродження – надзвичайно талановитого покоління українських літераторів, що було знищене в репресіях. Головні ідеали цієї плеяди: бунт, самостійне мислення, віра у власні цінності. Через цю зухвалість вже скоро дім отримав іншу назву: Крематорій або ж ДПЗ – «Дом предварительного заключения». На початку 31-го року приходять за першою мешканкою – актрису Галину Орлівну засудили на п'ять років. Далі чекісти приходили ще і ще, і ще.

Суха статистика: всього у «Слові» 66 квартир, репресували жителів 40 із них. Розстріляли 33 особи. Ще двоє померли на засланні. А коли Микола Хвильовий зрозумів, що скоро прийдуть і за ним, то зчинив самогубство. Зараз твори більшості цих літераторів вивчають у школах та університетах. В будинку «Слово» живуть звичайні люди. Вулиця, на якій він знаходиться, називається вулицею Культури.
Артефакт: архівне фото будинку
Документ, до якого людство йшло століттями. Саме в цій декларації вперше в історії були визначені основні права людини, які треба захищати на міжнародному рівні. У 1948 її прийняла Генеральна асамблея ООН, а за наступні десятиліття декларація стала основою для величезної кількості національних та міжнародних документів.

Книга рекордів Гіннеса взагалі вважає декларацію «Найбільш перекладеним документом» в історії людства: слова про рівність, свободу та справедливість тепер звучать понад 500-ма мовами світу. Однією з ініціаторок декларації була перша леді США Елеонора Рузвельт. Саме її ви бачите на цьому фото.
Артефакт: Елеонора Рузвельт
з документом
250 тис. людей в одному із ключових місць країни. І одна людина, яка промовляє в цей натовп: «Я маю мрію, що одного прекрасного дня нація підніметься і зрозуміє … що всі люди створені рівними». Нобелівський лауреат Мартін Лютер Кінг був лідером руху за громадянські права та проти сегрегації, а його промова біля меморіалу Лінкольну вважається ключовою подією цієї боротьби – й одним із головних факторів перемоги. У 1968-му Мартін Лютер Кінг був убитий снайпером. А у 1986 його погруддя встановили у Великій ротонді Капітолія – першому з афроамериканців.
Артефакт: відео промови
У 1961 році британського юриста Пітера Бененсона вразила історія двох португальських студентів. Їх відправили за ґрати на сім років лише за те, що вони промовили тост «за свободу». Тоді Пітер написав статтю, в якій наполягав, що людям, які потерпають через свою боротьбу з несправедливістю, потрібна допомога. Юрист навіть придумав назву для них: «в'язні сумління».

Саме тоді народилася Amnesty International – потужна неурядова організація, що захищає права людини. За ці роки Amnesty International провела безліч акцій на підтримку в'язнів сумління, а також ініціювала написання десятків мільйонів листів. Зараз організація об'єднує понад 7 млн людей у 150 країнах світу й продовжує бути одним із головних борців за справедливість.

Приєднатися до Марафону Amnesty International та написати власний лист можна тут.
Артефакт: циліндр Кіра
Артефакт: фото того, як директор марафону виштовхує Катрін
марафон
19 липня на старт знаменитого Бостонського марафону вперше вийшла жінка – 20-річна Катрін Швітцер, яка офіційно зареєструвалась на забіг під своїми ініціалами.

В правилах ніякої заборони на участь жінок не було, однак, коли приблизно на третьому кілометрі організатори помітили Катрін, то на маршрут вибіг сам директор марафону. Він спробував виштовхнути дівчину за межі траси, але її захистили чоловіки, що бігли поруч. Катрін вдало подолала дистанцію за 4 години 20 хвилин.

Одразу після забігу її виключили з Союзу атлетів-аматорів, проте у 2011 включили до Національної зали слави жінок. У 2017 році, через 50 років після свого проривного забігу, вона знову вийшла на старт Бостонського марафону – вже разом із тисячами інших жінок.
Артефакт: афіша концерту
1967
1984
1989
2013-
2014
ЛГБТ та шахтарі
Події на
Тяньаньмень
на Революції гідності
У середині 1980-х гірники Великої Британії переживали непрості часи. Уряд закривав шахти, тож працівники залишалися без роботи й без грошей. Несподівана допомога прийшла від ЛГБТ-спільноти. Її представники започаткували ініціативу «Lesbians and Gays Support the Miners» й зібрали декілька десятків тисяч фунтів на користь шахтарів, що страйкували.

Одна з ключових подій – благодійний концерт «Шахти й збоченці», на якому виступали відомі Bronski Beat. Гірники не забули цієї допомоги, тож в наступні роки неодноразово підтримували боротьбу ЛГБТ-спільноти за власні права, й не раз самі виходили на прайди.
Наприкінці 80-х напруга в Китаї зростала. Накопичувалися економічні проблеми, а влада, що складалася переважно з літніх партійців, зовсім не чула найактивнішу частину суспільства – студентів. У квітні 1989-го на пекінській площі Тяньаньмень почали збиратися мітинги, а за кілька тижнів там з'явилися й намети, й навіть Богиня демократії – за аналогом з американською Статуєю свободи. Десятки тисяч учасників протестів вимагали боротьби з корупцією, поваги до основних прав і свобод та грошей на освіту. За кілька тижнів влада ввела у місто армію на танках. Солдати відкрили вогонь. Точне число жертв невідоме, офіційно КНР повідомила про 242 жертвах, журналісти підозрювали в декілька разів більше.

Один із найбільш відомих епізодів цих подій – Танкова людина. Коли колона бронетехніки рухалася вулицею, на декілька хвилин її зупинив худорлявий хлопець з господарськими сумками в руках. Спочатку він перегородив дорогу й не давав танкам проїхати, а потім взагалі заліз на броню та почав кричати щось екіпажу. Врешті з дороги його силою забрали невідомі люди. Влада не виконала жодної вимоги протестувальників. Ім'я та доля Танкової людини так і залишаються невідомими.
Відмова від курсу на Європу та зловживання влади вивели на вулиці українських міст сотні тисяч людей, які прагнули свободи та справедливості. Одним із саундтреків революції стала жива фортепіанна музика. Першим піаніно в епіцентр столичних протестів привіз львів'янин Маркіян Мацех. Таким чином він хотів відповісти добротою на насильство. «Фортепіано вже стало символом революції, мирного спротиву, а також показником культури та свідомості революціонерів...

Треба об'єднуватися навколо безсумнівних цінностей, таких, як, наприклад, мистецтво й невинність піаніно. А далі обстоюватимемо чесні суди, чесні вибори, міліцію з народом і так далі», – пояснив Маркіян. Врешті за час революції жива музика звучала в ключових місцях подій: на Майдані, біля Українського дому та на вулиці Грушевського, де піаніно стояло прямо на даху згорілого автобуса. Врешті до першого фортепіано додалися ще і ще, а пограти на них встигли й зірки, як-от Руслана Лижичко, так і прості люди. Так піаніно, яке за 500 грн купив простий 22-річний протестувальник, стало одним із символів української революції.
Артефакт: 200 доларів
Артефакт: фото Танкової людини
Артефакт: те саме піаніно
написання листів
2020
Amnesty International проводить масштабну акцію на підтримку в'язнів сумління по всьому світу. Щороку вона проходить одночасно у понад 200 державах. А почалася ця історія в Польщі, коли декілька активістів подумали: а чому б не спробувати за 24 години написати якнайбільше листів підтримки? Під час першого локального марафону надіслали 2000 листів. Вже за два роки ця акція стала всесвітньою і в'язні сумління отримали понад 7000 послань. А на екрані ви бачите 200 доларів, які стали бюджетом першого міжнародного марафону. Їх польським колегам надіслали активісти з Бостона.

Врешті те, що почалося як локальна ідея одного з філіалів Amnesty International перетворилося на світовий марафон з мільйонами листів щороку. Цього разу в епіцентрі уваги – історії восьми людей з різних країн: від М'янми до Мальти, від Чилі до України. Саме ваша підтримка може стати вирішальною, адже марафон листів дійсно допомагає цим людям продовжувати боротися за справедливість – і перемагати.