Боротьба за справедливість почалася із самою появою людини. Але зараз, у цифрову добу, вона стала як ніколи ефективною – підтримати тих, чиї права було порушено, можна лише одним кліком.

Спільно з Amnesty International ми відкриваємо Музей справедливості, де ви зможете отримати листа від Нельсона Мандели, дізнатись неймовірні історії боротьби з усього світу та навіть стати одним із експонатів музею – взяти участь у Марафоні написання листів та разом з іншими небайдужими добитися справедливості для тих, хто потребує її прямо зараз.

Обирайте залу, що вас цікавить, та дізнавайтесь, як борються за справедливість в усьому світі.

Зали музею

Марафон написання листів – 2021

Це найбільша щорічна правозахисна кампанія у світі, у якій Amnesty International об'єднує мільйони людей заради справедливості. У рамках Марафону написання листів всі охочі можуть виступити на захист прав людей з різних країн.

Для цього треба лише підписати онлайн-петиції до урядів, а також надіслати листи солідарності героям та героїням кампанії. Торік акція об'єднала 7 млн людей, а чи під силу цього року побити рекорд?

Артефакти

Ми не знаємо, кого можна назвати першим борцем за справедливість в історії людства. Але знаємо, що у всі часи знаходилися люди, які не могли пройти повз страждання та неправду. У цьому розділі нашого музею можна дізнатися про 13 подій з історії боротьби за справедливість, що дійсно вражають.

Циліндр

У 539 році до н.е. армія Кіра Великого, першого царя Персії, завоювала Вавилон. Після цього він повелів звільнити рабів, дозволив сповідувати будь-яку релігію, а також оголосив расову рівність. Всі ці накази були записані на циліндр із глини, який ви бачите на фото.

Деякі дослідники вважають саме цей артефакт першим в історії людства документом про права людини, а його точна копія зберігається у штаб-квартирі ООН.

539 р.
до н.е.

Артефакт: циліндр Кіра

Артефакт: Руська правда

XI-XII століття

Століттями суспільні відносини на землях Русі визначалися звичаєвим правом — фактично, набором традицій про норми поведінки та покарання за їх порушення. Деякі з них сягали ще первіснообщинного укладу, тож серед них були й досить архаїчні — наприклад, про кровну помсту. Однак на рубежі тисячоліть, імовірно, під час правління Ярослава Мудрого, з'являється Руська правда — перша офіційна збірка законів на наших землях. Серед іншого, звичай кровної помсти замінюється грошовими викупами (так званими вирами) та іншими видами покарань. Таким чином, прадавні та жорстокі норми поступилися місцем більш гуманістичним та справедливим.

Руська

Артефакт: Петиція про виборче право для жінок в Новій Зеландії.

Артефакт: декларація написана
Жан-Жаком-Франсуа Ле Барб'є

Артефакт: дуб звільнення

Патріархальний устрій суспільства наділяв жінок та чоловіків різними соціальними функціями, через що половина людства століттями не мала права впливати на закони і норми своїх країн. Утім, витоки рівності можна знайти, наприклад, у так званій «Ері свободи» у Швеції, коли велику частину 18 століття там панував парламентаризм — зокрема, право голосувати мали жінки, які були у складі гільдій. Далі певні кроки в цьому напрямку траплялися на Корсиці, у деяких штатах США, Австралії та колоніях Британії. Однак першою з сучасних держав, де вдалося добитися виборчого права для жінок, стала Нова Зеландія 1893 року. Після цього поступово й інші країни зрозуміли важливість рівності. Останніми державами, де жінки отримали право голосувати, стали Бутан у 2008 та Саудівська Аравія у 2010-х роках. Утім, проблеми досі є в таких країнах як Пакистан, Уганда чи Кенія, або й навіть Ватикан, де голосувати можуть лише кардинали-чоловіки.

стала першою країною, що надала право жінкам голосувати

1893

1861

1789

На цьому фото – так званий Дуб звільнення. National Geographic визнав це дерево у штаті Вірджинія одним із десяти найбільш значущих для світу. Все через те, що під час Громадянської війни у США саме під цим дубом вчителька Мері Сміт Пік вперше почала викладати для дітей рабів. А у 1863-му саме тут вперше на рабовласницькому півдні прочитали Прокламацію про звільнення рабів Авраама Лінкольна. Через багато років цей дуб продовжує рости. Але тепер навколо нього виріс ще й цілий навчальний заклад – Хемптонський університет. Так місце, де колись зароджувалась освіта, продовжує нести знання людям.

Рабства в США

Ще один старовинний документ, який досі має вирішальне значення для сучасної країни. Декларацію, що вперше сформулювала поняття «права людини» підписали на хвилі Великої французької революції. «Люди народжуються і залишаються вільними й рівними в правах» – цей принцип і досі є ключовим в боротьбі за справедливість. А сама декларація й до сьогодні є чи не ключовим документом для Франції – і, врешті, для всього світу.

Декларація

Артефакт: Нобелівська медаль

1901

На самому початку 20 століття пройшла перша в історії церемонія вручення Нобелівських премій. Коли за кілька років до цього помер винахідник, підприємець та меценат Альфред Нобель, він заповів весь свій статок на п'ять премій людям, які найбільше прислужилися світу в літературі, фізиці, хімії, фізіології-медицині і за особливі досягнення перед людством у справі миротворчості — так звана Нобелівська премія миру. З того часу вона має діставатися тому, хто «зробить найбільший, або найкращий внесок у дружні відносини між націями; у скасування, або скорочення армій, що існують, та у проведення або агітацію мирних з'їздів». Першими такими Нобеліатами стали засновник Червоного хреста Жан Анрі Дюнан та захисник миру Фредерік Пассі. Із того часу премію отримали понад 100 людей та кілька десятків організацій. Серед них були й один із засновників Amnesty International Шон Макбрайд — 1974 року («за його зусилля щодо забезпечення та розвитку прав людини у всьому світі»), та сама організація Amnesty International — 1977 року («за повагу до прав людини у всьому світі»).

Нобелівської премії миру

Артефакт: відео промови

Артефакт: Елеонора Рузвельт
з документом

Артефакт: архівне фото будинку

У 1961 році британського юриста Пітера Бененсона вразила історія двох португальських студентів. Їх відправили за ґрати на сім років лише за те, що вони промовили тост «за свободу». Тоді Пітер написав статтю, в якій наполягав, що людям, які потерпають через свою боротьбу з несправедливістю, потрібна допомога. Юрист навіть придумав назву для них: «в'язні сумління».

Саме тоді народилася Amnesty International – потужна неурядова організація, що захищає права людини. За ці роки Amnesty International провела безліч акцій на підтримку в'язнів сумління, а також ініціювала написання десятків мільйонів листів. Зараз організація об'єднує понад 7 млн людей у 150 країнах світу й продовжує бути одним із головних борців за справедливість.

Приєднатися до Марафону Amnesty International та написати власний лист можна тут.

250 тис. людей в одному із ключових місць країни. І одна людина, яка промовляє в цей натовп: «Я маю мрію, що одного прекрасного дня нація підніметься і зрозуміє … що всі люди створені рівними». Нобелівський лауреат Мартін Лютер Кінг був лідером руху за громадянські права та проти сегрегації, а його промова біля меморіалу Лінкольну вважається ключовою подією цієї боротьби – й одним із головних факторів перемоги. У 1968-му Мартін Лютер Кінг був убитий снайпером. А у 1986 його погруддя встановили у Великій ротонді Капітолія – першому з афроамериканців.

Документ, до якого людство йшло століттями. Саме в цій декларації вперше в історії були визначені основні права людини, які треба захищати на міжнародному рівні. У 1948 її прийняла Генеральна асамблея ООН, а за наступні десятиліття декларація стала основою для величезної кількості національних та міжнародних документів.

Книга рекордів Гіннеса взагалі вважає декларацію «Найбільш перекладеним документом» в історії людства: слова про рівність, свободу та справедливість тепер звучать понад 500-ма мовами світу. Однією з ініціаторок декларації була перша леді США Елеонора Рузвельт. Саме її ви бачите на цьому фото.

На цьому фото – будинок у Харкові. Його сто років тому побудували для літераторів і назвали «Слово» – і через професію його мешканців, і через те, що зверху він виглядає як літера «С». У цьому будинку жили і бували: Іван Багряний, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Наталя Ужвій, Микола Хвильовий, Микола Бажан, Остап Вишня, Наталя Забіла, Лесь Курбас, Валер'ян Підмогильний та багато інших.

Будинок «Слово» – показова сторінка Розстріляного відродження – надзвичайно талановитого покоління українських літераторів, що було знищене в репресіях. Головні ідеали цієї плеяди: бунт, самостійне мислення, віра у власні цінності. Через цю зухвалість вже скоро дім отримав іншу назву: Крематорій або ж ДПЗ – «Дом предварительного заключения». На початку 31-го року приходять за першою мешканкою – актрису Галину Орлівну засудили на п'ять років. Далі чекісти приходили ще і ще, і ще.

Суха статистика: всього у «Слові» 66 квартир, репресували жителів 40 із них. Розстріляли 33 особи. Ще двоє померли на засланні. А коли Микола Хвильовий зрозумів, що скоро прийдуть і за ним, то зчинив самогубство. Зараз твори більшості цих літераторів вивчають у школах та університетах. В будинку «Слово» живуть звичайні люди. Вулиця, на якій він знаходиться, називається вулицею Культури.

«I have a dream»

Amnesty International

прав людини

Будинок «Слово»

1963

1961

1948

1930
-ті

1967

19 липня на старт знаменитого Бостонського марафону вперше вийшла жінка – 20-річна Катрін Швітцер, яка офіційно зареєструвалась на забіг під своїми ініціалами.

В правилах ніякої заборони на участь жінок не було, однак, коли приблизно на третьому кілометрі організатори помітили Катрін, то на маршрут вибіг сам директор марафону. Він спробував виштовхнути дівчину за межі траси, але її захистили чоловіки, що бігли поруч. Катрін вдало подолала дистанцію за 4 години 20 хвилин.

Одразу після забігу її виключили з Союзу атлетів-аматорів, проте у 2011 включили до Національної зали слави жінок. У 2017 році, через 50 років після свого проривного забігу, вона знову вийшла на старт Бостонського марафону – вже разом із тисячами інших жінок.

марафон

Артефакт: фото того, як директор марафону виштовхує Катрін

На самому початку 1968-го в соціалістичній Чехословаччині змінилася влада. У відповідь на запит суспільства нові керівники, зокрема перший секретар місцевої комуністичної партії Александер Дубчек, почали проводити реформи, аби створити «соціалізм з людським обличчям». Так, серед пріоритетів держави було скасування цензури і прагнення до поступового відновлення свободи слова. Утім, це не сподобалося керівництву СРСР. У ніч на 21 серпня декілька сотень тисяч бійців радянської армії на бронетехніці атакували Чехословаччину. Аби запобігти кровопролиттю, президент цієї країни закликав свої війська не відкривати вогонь. Однак тоді спротив розпочали звичайні люди. Вони, як могли, заважали радянським інтервентам та навіть переходили до відкритого протистояння з професійними військовими, використовуючи каміння й коктейлі Молотова. Встояти перед сотнями тисяч солдатів їм не вдалося, загинули понад 100 мирних громадян. Тільки 1989 року Чехословаччина все ж стала незалежною. Однак місцеві жителі й досі пам'ятають страшну картину — танки на вулицях Праги.

Празька

1968

У середині 20 століття ЛГБТКІ+ люди і в США, і по всьому світу не могли почувати себе вільно. Упередження та стереотипи призводили до того, що їх масово звільняли з роботи, суспільство піддавало їх публічним приниженням і фізичним переслідуванням, а в місцях, де вони збиралися, влаштовували облави. Один з таких рейдів і призвів до змін. У нью-йоркський бар під назвою Стоунволл-Інн вчергове вдерлися поліцейські, які поводили себе грубо та зухвало. У відповідь відвідувачі та місцеві жителі не витримали. Почалася масова бійка і відкрите протистояння з копами. Цього й наступного дня на вулиці виходили тисячі людей, аби виступити за рівність і проти агресії влади. А на наступну річницю стоунволлських подій у трьох містах США пройшли марші на згадку про ці події — прайди. Іще через рік завдяки Лондону, Парижу, Стокгольму та Берліну акція стала міжнародною. Ну а тепер прайди — одна з найважливіших подій року для тих, хто виступає за рівність та справедливість. Зокрема, і в Україні.

перші прайди

1970

Артефакт: меморіальна дошка про бунт

Іще після Першої світової війни почалися розмови про те, що світові потрібна певна інституція, яка зможе розглядати справи про вчинення міжнародних злочинів та засуджувати винуватців. Нової сили ці розмови набули після Другої світової, але Холодна війна та інші фактори так і не дали цьому статися. Зрештою, зусилля окремих держав, активістів/-ок та міжнародних організацій, серед яких була й Amnesty International, досягли мети: 1998 року було ухвалено Римський статут, яким запроваджувався Міжнародний кримінальний суд (МКС). А вже за чотири роки, у 2002, МКС нарешті розпочав свою роботу. МКС як суд має повноваження розглядати справи про геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини агресії. Іще 20 років тому Україна підписала Римський статут, однак досі не ратифікувала його, через що не має змоги повною мірою долучитися до формування складу МКС. Водночас варто зауважити, що наразі МКС розглядає факти про ймовірні злочини, вчинені під час Революції Гідності, а також під час збройного конфлікту на сході України та у Криму.

Міжнародний кримінальний суд

2002

Артефакт: будівля Міжнародного кримінального суда

Артефакт: 200 доларів

Артефакт: те саме піаніно

Amnesty International проводить масштабну акцію на підтримку в'язнів сумління по всьому світу. Щороку вона проходить одночасно у понад 200 державах. А почалася ця історія в Польщі, коли декілька активістів подумали: а чому б не спробувати за 24 години написати якнайбільше листів підтримки? Під час першого локального марафону надіслали 2000 листів. Вже за два роки ця акція стала всесвітньою і в'язні сумління отримали понад 7000 послань. А на екрані ви бачите 200 доларів, які стали бюджетом першого міжнародного марафону. Їх польським колегам надіслали активісти з Бостона.

Врешті те, що почалося як локальна ідея одного з філіалів Amnesty International перетворилося на світовий марафон з мільйонами листів щороку. Цього разу в епіцентрі уваги – історії восьми людей з різних країн: від М'янми до Мальти, від Чилі до України. Саме ваша підтримка може стати вирішальною, адже марафон листів дійсно допомагає цим людям продовжувати боротися за справедливість – і перемагати.

2021

написання листів

Відмова від курсу на Європу та зловживання влади вивели на вулиці українських міст сотні тисяч людей, які прагнули свободи та справедливості. Одним із саундтреків революції стала жива фортепіанна музика. Першим піаніно в епіцентр столичних протестів привіз львів'янин Маркіян Мацех. Таким чином він хотів відповісти добротою на насильство. «Фортепіано вже стало символом революції, мирного спротиву, а також показником культури та свідомості революціонерів...

Треба об'єднуватися навколо безсумнівних цінностей, таких, як, наприклад, мистецтво й невинність піаніно. А далі обстоюватимемо чесні суди, чесні вибори, міліцію з народом і так далі», – пояснив Маркіян. Врешті за час революції жива музика звучала в ключових місцях подій: на Майдані, біля Українського дому та на вулиці Грушевського, де піаніно стояло прямо на даху згорілого автобуса. Врешті до першого фортепіано додалися ще і ще, а пограти на них встигли й зірки, як-от Руслана Лижичко, так і прості люди. Так піаніно, яке за 500 грн купив простий 22-річний протестувальник, стало одним із символів української революції.

на Революції гідності

2013-
2014

Ікони

Імена цих людей стали символами боротьби за справедливість для всієї планети. Своїми вчинками вони доводили – масштабні зміни починаються з маленьких дій. Ми спробували уявити, що би сказали відомі борці та борчині за правду нам сьогоднішнім. Ці художні листи написані на основі реальних рукописів, промов та автобіографій героїв.