fbpx Музей справедливості: історія боротьби людства за свої права
Музей
Боротьба за справедливість
у листах, історіях та артефактах
Боротьба за справедливість почалася із самою появою людини. Але зараз, у цифрову добу, вона стала як ніколи ефективною – підтримати тих, чиї права було порушено, можна лише одним кліком.

Спільно з Amnesty International ми відкриваємо Музей справедливості, де ви зможете отримати листа від Нельсона Мандели, дізнатись неймовірні історії боротьби з усього світу та навіть стати одним із експонатів музею – взяти участь у Марафоні написання листів та разом з іншими небайдужими добитися справедливості для тих, хто потребує її прямо зараз.
Обирайте залу, що вас цікавить, та дізнавайтесь, як борються за справедливість в усьому світі.
Зали музею
Марафон написання листів – 2021
Це найбільша щорічна правозахисна кампанія у світі, у якій Amnesty International об'єднує мільйони людей заради справедливості. У рамках Марафону написання листів всі охочі можуть виступити на захист прав людей з різних країн.

Для цього треба лише підписати онлайн-петиції до урядів, а також надіслати листи солідарності героям та героїням кампанії. Торік акція об'єднала 7 млн людей, а чи під силу цього року побити рекорд?
Артефакти
Ми не знаємо, кого можна назвати першим борцем за справедливість в історії людства. Але знаємо, що у всі часи знаходилися люди, які не могли пройти повз страждання та неправду. У цьому розділі нашого музею можна дізнатися про 13 подій з історії боротьби за справедливість, що дійсно вражають.
Циліндр
У 539 році до н.е. армія Кіра Великого, першого царя Персії, завоювала Вавилон. Після цього він повелів звільнити рабів, дозволив сповідувати будь-яку релігію, а також оголосив расову рівність. Всі ці накази були записані на циліндр із глини, який ви бачите на фото.

Деякі дослідники вважають саме цей артефакт першим в історії людства документом про права людини, а його точна копія зберігається у штаб-квартирі ООН.
539 р.
до н.е.
Артефакт: циліндр Кіра
Артефакт: Руська правда
XI-XII століття
Століттями суспільні відносини на землях Русі визначалися звичаєвим правом — фактично, набором традицій про норми поведінки та покарання за їх порушення. Деякі з них сягали ще первіснообщинного укладу, тож серед них були й досить архаїчні — наприклад, про кровну помсту. Однак на рубежі тисячоліть, імовірно, під час правління Ярослава Мудрого, з'являється Руська правда — перша офіційна збірка законів на наших землях. Серед іншого, звичай кровної помсти замінюється грошовими викупами (так званими вирами) та іншими видами покарань. Таким чином, прадавні та жорстокі норми поступилися місцем більш гуманістичним та справедливим.
Руська
Артефакт: Петиція про виборче право для жінок в Новій Зеландії.
Артефакт: декларація написана
Жан-Жаком-Франсуа Ле Барб'є
Артефакт: дуб звільнення
Патріархальний устрій суспільства наділяв жінок та чоловіків різними соціальними функціями, через що половина людства століттями не мала права впливати на закони і норми своїх країн. Утім, витоки рівності можна знайти, наприклад, у так званій «Ері свободи» у Швеції, коли велику частину 18 століття там панував парламентаризм — зокрема, право голосувати мали жінки, які були у складі гільдій. Далі певні кроки в цьому напрямку траплялися на Корсиці, у деяких штатах США, Австралії та колоніях Британії. Однак першою з сучасних держав, де вдалося добитися виборчого права для жінок, стала Нова Зеландія 1893 року. Після цього поступово й інші країни зрозуміли важливість рівності. Останніми державами, де жінки отримали право голосувати, стали Бутан у 2008 та Саудівська Аравія у 2010-х роках. Утім, проблеми досі є в таких країнах як Пакистан, Уганда чи Кенія, або й навіть Ватикан, де голосувати можуть лише кардинали-чоловіки.
стала першою країною, що надала право жінкам голосувати
1893
1861
1789
На цьому фото – так званий Дуб звільнення. National Geographic визнав це дерево у штаті Вірджинія одним із десяти найбільш значущих для світу. Все через те, що під час Громадянської війни у США саме під цим дубом вчителька Мері Сміт Пік вперше почала викладати для дітей рабів. А у 1863-му саме тут вперше на рабовласницькому півдні прочитали Прокламацію про звільнення рабів Авраама Лінкольна. Через багато років цей дуб продовжує рости. Але тепер навколо нього виріс ще й цілий навчальний заклад – Хемптонський університет. Так місце, де колись зароджувалась освіта, продовжує нести знання людям.
Рабства в США
Ще один старовинний документ, який досі має вирішальне значення для сучасної країни. Декларацію, що вперше сформулювала поняття «права людини» підписали на хвилі Великої французької революції. «Люди народжуються і залишаються вільними й рівними в правах» – цей принцип і досі є ключовим в боротьбі за справедливість. А сама декларація й до сьогодні є чи не ключовим документом для Франції – і, врешті, для всього світу.
Декларація
Артефакт: Нобелівська медаль
1901
На самому початку 20 століття пройшла перша в історії церемонія вручення Нобелівських премій. Коли за кілька років до цього помер винахідник, підприємець та меценат Альфред Нобель, він заповів весь свій статок на п'ять премій людям, які найбільше прислужилися світу в літературі, фізиці, хімії, фізіології-медицині і за особливі досягнення перед людством у справі миротворчості — так звана Нобелівська премія миру. З того часу вона має діставатися тому, хто «зробить найбільший, або найкращий внесок у дружні відносини між націями; у скасування, або скорочення армій, що існують, та у проведення або агітацію мирних з'їздів». Першими такими Нобеліатами стали засновник Червоного хреста Жан Анрі Дюнан та захисник миру Фредерік Пассі. Із того часу премію отримали понад 100 людей та кілька десятків організацій. Серед них були й один із засновників Amnesty International Шон Макбрайд — 1974 року («за його зусилля щодо забезпечення та розвитку прав людини у всьому світі»), та сама організація Amnesty International — 1977 року («за повагу до прав людини у всьому світі»).
Нобелівської премії миру
Артефакт: відео промови
Артефакт: Елеонора Рузвельт
з документом
Артефакт: архівне фото будинку
У 1961 році британського юриста Пітера Бененсона вразила історія двох португальських студентів. Їх відправили за ґрати на сім років лише за те, що вони промовили тост «за свободу». Тоді Пітер написав статтю, в якій наполягав, що людям, які потерпають через свою боротьбу з несправедливістю, потрібна допомога. Юрист навіть придумав назву для них: «в'язні сумління».

Саме тоді народилася Amnesty International – потужна неурядова організація, що захищає права людини. За ці роки Amnesty International провела безліч акцій на підтримку в'язнів сумління, а також ініціювала написання десятків мільйонів листів. Зараз організація об'єднує понад 7 млн людей у 150 країнах світу й продовжує бути одним із головних борців за справедливість.

Приєднатися до Марафону Amnesty International та написати власний лист можна тут.
250 тис. людей в одному із ключових місць країни. І одна людина, яка промовляє в цей натовп: «Я маю мрію, що одного прекрасного дня нація підніметься і зрозуміє … що всі люди створені рівними». Нобелівський лауреат Мартін Лютер Кінг був лідером руху за громадянські права та проти сегрегації, а його промова біля меморіалу Лінкольну вважається ключовою подією цієї боротьби – й одним із головних факторів перемоги. У 1968-му Мартін Лютер Кінг був убитий снайпером. А у 1986 його погруддя встановили у Великій ротонді Капітолія – першому з афроамериканців.
Документ, до якого людство йшло століттями. Саме в цій декларації вперше в історії були визначені основні права людини, які треба захищати на міжнародному рівні. У 1948 її прийняла Генеральна асамблея ООН, а за наступні десятиліття декларація стала основою для величезної кількості національних та міжнародних документів.

Книга рекордів Гіннеса взагалі вважає декларацію «Найбільш перекладеним документом» в історії людства: слова про рівність, свободу та справедливість тепер звучать понад 500-ма мовами світу. Однією з ініціаторок декларації була перша леді США Елеонора Рузвельт. Саме її ви бачите на цьому фото.
На цьому фото – будинок у Харкові. Його сто років тому побудували для літераторів і назвали «Слово» – і через професію його мешканців, і через те, що зверху він виглядає як літера «С». У цьому будинку жили і бували: Іван Багряний, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Наталя Ужвій, Микола Хвильовий, Микола Бажан, Остап Вишня, Наталя Забіла, Лесь Курбас, Валер'ян Підмогильний та багато інших.

Будинок «Слово» – показова сторінка Розстріляного відродження – надзвичайно талановитого покоління українських літераторів, що було знищене в репресіях. Головні ідеали цієї плеяди: бунт, самостійне мислення, віра у власні цінності. Через цю зухвалість вже скоро дім отримав іншу назву: Крематорій або ж ДПЗ – «Дом предварительного заключения». На початку 31-го року приходять за першою мешканкою – актрису Галину Орлівну засудили на п'ять років. Далі чекісти приходили ще і ще, і ще.

Суха статистика: всього у «Слові» 66 квартир, репресували жителів 40 із них. Розстріляли 33 особи. Ще двоє померли на засланні. А коли Микола Хвильовий зрозумів, що скоро прийдуть і за ним, то зчинив самогубство. Зараз твори більшості цих літераторів вивчають у школах та університетах. В будинку «Слово» живуть звичайні люди. Вулиця, на якій він знаходиться, називається вулицею Культури.
«I have a dream»
Amnesty International
прав людини
Будинок «Слово»
1963
1961
1948
1930
-ті
1967
19 липня на старт знаменитого Бостонського марафону вперше вийшла жінка – 20-річна Катрін Швітцер, яка офіційно зареєструвалась на забіг під своїми ініціалами.

В правилах ніякої заборони на участь жінок не було, однак, коли приблизно на третьому кілометрі організатори помітили Катрін, то на маршрут вибіг сам директор марафону. Він спробував виштовхнути дівчину за межі траси, але її захистили чоловіки, що бігли поруч. Катрін вдало подолала дистанцію за 4 години 20 хвилин.

Одразу після забігу її виключили з Союзу атлетів-аматорів, проте у 2011 включили до Національної зали слави жінок. У 2017 році, через 50 років після свого проривного забігу, вона знову вийшла на старт Бостонського марафону – вже разом із тисячами інших жінок.
марафон
Артефакт: фото того, як директор марафону виштовхує Катрін
На самому початку 1968-го в соціалістичній Чехословаччині змінилася влада. У відповідь на запит суспільства нові керівники, зокрема перший секретар місцевої комуністичної партії Александер Дубчек, почали проводити реформи, аби створити «соціалізм з людським обличчям». Так, серед пріоритетів держави було скасування цензури і прагнення до поступового відновлення свободи слова. Утім, це не сподобалося керівництву СРСР. У ніч на 21 серпня декілька сотень тисяч бійців радянської армії на бронетехніці атакували Чехословаччину. Аби запобігти кровопролиттю, президент цієї країни закликав свої війська не відкривати вогонь. Однак тоді спротив розпочали звичайні люди. Вони, як могли, заважали радянським інтервентам та навіть переходили до відкритого протистояння з професійними військовими, використовуючи каміння й коктейлі Молотова. Встояти перед сотнями тисяч солдатів їм не вдалося, загинули понад 100 мирних громадян. Тільки 1989 року Чехословаччина все ж стала незалежною. Однак місцеві жителі й досі пам'ятають страшну картину — танки на вулицях Праги.
Празька
1968
У середині 20 століття ЛГБТКІ+ люди і в США, і по всьому світу не могли почувати себе вільно. Упередження та стереотипи призводили до того, що їх масово звільняли з роботи, суспільство піддавало їх публічним приниженням і фізичним переслідуванням, а в місцях, де вони збиралися, влаштовували облави. Один з таких рейдів і призвів до змін. У нью-йоркський бар під назвою Стоунволл-Інн вчергове вдерлися поліцейські, які поводили себе грубо та зухвало. У відповідь відвідувачі та місцеві жителі не витримали. Почалася масова бійка і відкрите протистояння з копами. Цього й наступного дня на вулиці виходили тисячі людей, аби виступити за рівність і проти агресії влади. А на наступну річницю стоунволлських подій у трьох містах США пройшли марші на згадку про ці події — прайди. Іще через рік завдяки Лондону, Парижу, Стокгольму та Берліну акція стала міжнародною. Ну а тепер прайди — одна з найважливіших подій року для тих, хто виступає за рівність та справедливість. Зокрема, і в Україні.
перші прайди
1970
Артефакт: меморіальна дошка про бунт
Артефакт: фото Танкової людини
Артефакт: афіша концерту
Наприкінці 80-х напруга в Китаї зростала. Накопичувалися економічні проблеми, а влада, що складалася переважно з літніх партійців, зовсім не чула найактивнішу частину суспільства – студентів. У квітні 1989-го на пекінській площі Тяньаньмень почали збиратися мітинги, а за кілька тижнів там з'явилися й намети, й навіть Богиня демократії – за аналогом з американською Статуєю свободи. Десятки тисяч учасників протестів вимагали боротьби з корупцією, поваги до основних прав і свобод та грошей на освіту. За кілька тижнів влада ввела у місто армію на танках. Солдати відкрили вогонь. Точне число жертв невідоме, офіційно КНР повідомила про 242 жертвах, журналісти підозрювали в декілька разів більше.

Один із найбільш відомих епізодів цих подій – Танкова людина. Коли колона бронетехніки рухалася вулицею, на декілька хвилин її зупинив худорлявий хлопець з господарськими сумками в руках. Спочатку він перегородив дорогу й не давав танкам проїхати, а потім взагалі заліз на броню та почав кричати щось екіпажу. Врешті з дороги його силою забрали невідомі люди. Влада не виконала жодної вимоги протестувальників. Ім'я та доля Танкової людини так і залишаються невідомими.
У середині 1980-х гірники Великої Британії переживали непрості часи. Уряд закривав шахти, тож працівники залишалися без роботи й без грошей. Несподівана допомога прийшла від ЛГБТ-спільноти. Її представники започаткували ініціативу «Lesbians and Gays Support the Miners» й зібрали декілька десятків тисяч фунтів на користь шахтарів, що страйкували.

Одна з ключових подій – благодійний концерт «Шахти й збоченці», на якому виступали відомі Bronski Beat. Гірники не забули цієї допомоги, тож в наступні роки неодноразово підтримували боротьбу ЛГБТ-спільноти за власні права, й не раз самі виходили на прайди.
Події на
Тяньаньмень
ЛГБТ та шахтарі
1989
1984
Іще після Першої світової війни почалися розмови про те, що світові потрібна певна інституція, яка зможе розглядати справи про вчинення міжнародних злочинів та засуджувати винуватців. Нової сили ці розмови набули після Другої світової, але Холодна війна та інші фактори так і не дали цьому статися. Зрештою, зусилля окремих держав, активістів/-ок та міжнародних організацій, серед яких була й Amnesty International, досягли мети: 1998 року було ухвалено Римський статут, яким запроваджувався Міжнародний кримінальний суд (МКС). А вже за чотири роки, у 2002, МКС нарешті розпочав свою роботу. МКС як суд має повноваження розглядати справи про геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини агресії. Іще 20 років тому Україна підписала Римський статут, однак досі не ратифікувала його, через що не має змоги повною мірою долучитися до формування складу МКС. Водночас варто зауважити, що наразі МКС розглядає факти про ймовірні злочини, вчинені під час Революції Гідності, а також під час збройного конфлікту на сході України та у Криму.
Міжнародний кримінальний суд
2002
Артефакт: будівля Міжнародного кримінального суда
Артефакт: 200 доларів
Артефакт: те саме піаніно
Amnesty International проводить масштабну акцію на підтримку в'язнів сумління по всьому світу. Щороку вона проходить одночасно у понад 200 державах. А почалася ця історія в Польщі, коли декілька активістів подумали: а чому б не спробувати за 24 години написати якнайбільше листів підтримки? Під час першого локального марафону надіслали 2000 листів. Вже за два роки ця акція стала всесвітньою і в'язні сумління отримали понад 7000 послань. А на екрані ви бачите 200 доларів, які стали бюджетом першого міжнародного марафону. Їх польським колегам надіслали активісти з Бостона.

Врешті те, що почалося як локальна ідея одного з філіалів Amnesty International перетворилося на світовий марафон з мільйонами листів щороку. Цього разу в епіцентрі уваги – історії восьми людей з різних країн: від М'янми до Мальти, від Чилі до України. Саме ваша підтримка може стати вирішальною, адже марафон листів дійсно допомагає цим людям продовжувати боротися за справедливість – і перемагати.
2021
написання листів
Відмова від курсу на Європу та зловживання влади вивели на вулиці українських міст сотні тисяч людей, які прагнули свободи та справедливості. Одним із саундтреків революції стала жива фортепіанна музика. Першим піаніно в епіцентр столичних протестів привіз львів'янин Маркіян Мацех. Таким чином він хотів відповісти добротою на насильство. «Фортепіано вже стало символом революції, мирного спротиву, а також показником культури та свідомості революціонерів...

Треба об'єднуватися навколо безсумнівних цінностей, таких, як, наприклад, мистецтво й невинність піаніно. А далі обстоюватимемо чесні суди, чесні вибори, міліцію з народом і так далі», – пояснив Маркіян. Врешті за час революції жива музика звучала в ключових місцях подій: на Майдані, біля Українського дому та на вулиці Грушевського, де піаніно стояло прямо на даху згорілого автобуса. Врешті до першого фортепіано додалися ще і ще, а пограти на них встигли й зірки, як-от Руслана Лижичко, так і прості люди. Так піаніно, яке за 500 грн купив простий 22-річний протестувальник, стало одним із символів української революції.
на Революції гідності
2013-
2014
Ікони
Імена цих людей стали символами боротьби за справедливість для всієї планети. Своїми вчинками вони доводили – масштабні зміни починаються з маленьких дій. Ми спробували уявити, що би сказали відомі борці та борчині за правду нам сьогоднішнім. Ці художні листи написані на основі реальних рукописів, промов та автобіографій героїв.
Махатма Ганді
Видатний індійський державний і політичний діяч, мислитель та юрист. Очолив кампанію за незалежність Індії від британського панування, сформувавши філософію ненасилля, яка вплинула на рухи за громадянські права в усьому світі.
Мої друзі
Те, що я до вас так звертаюся – не формальність. У мене немає ворогів. Я боровся за громадянські права у Південній Африці та повернувся до Індії, аби зробити її незалежною. За це я поплачусь шістьма роками ув'язнення в тюрмі – готелі його величності короля Британії. Втім, наміри мої непохитні – чинити опір дискримінації та насильству в різних його проявах. Ненасильство – не боягузтво, воно завжди героїзм.
У Південній Африці і я стикався з расовими упередженнями. Мене вигнали з вагона потяга лише тому, що сусіду не сподобалося, що я «кольоровий». Я думав про те, що робити: боротися за свої права чи повернутися до Індії. Але втекти, не виконавши свого обов'язку, було би боягузтвом.
Боротьба ще продовжується і невідомо, коли закінчиться, але поки вона показала, що пасивний спротив може і має перемогти там, де грубе насильство немає сенсу. Ви можете боротися за справедливість зі мною. Допомогти тим, чиї права порушуються, можна навіть одним листом.
Еммелін Панкгерст
Лідерка суфражистського руху у Великобританії, організаторка кількох феміністичних об'єднань, очільниця боротьби за виборчі права жінок. Зазнала семи арештів, поки жінки отримали право на участь у виборах.
Леді та джентельмени
Сподіваюся, вам більше не потрібно доводити той факт – дуже простий факт, – що жінки теж люди, як це робила я. Ми не хотіли бути порушницями законів, ми прагнули створювати їх.
Я пишу вам як людина, яка, згідно з рішеннями судів моєї країни, взагалі не мала цінності для громади; за своє життя визнана небезпечною, засудженою до покарання у в'язниці. У нас, британських суфражисток, був єдиний шлях вибороти право голосу для жінок – петиції та клопотання. Я казала їм: «Я, як піддана короля, користуюся своїм правом подавати петиції до прем'єр-міністра, і я твердо вирішила стояти тут, доки мене не приймуть». Вони думали, що арешти нас зупинять. Зовсім ні.
Усе більше жінок приєднувалися. Ми справді мусили звільнити половину людства, щоб вона могла звільнити іншу половину. Будь-яка несправедливість не має права на існування. Битва ще не скінчилася, і ви можете вийти на поле бою зі своїм листом.

Щиро ваша,
Еммелін Панкгерст.
Нельсон Мандела
Південноафриканський правозахисник, політик та юрист, перший президент Південно-Африканської республіки, обраний на демократичних виборах. За підпільну боротьбу з апартеїдом був засуджений та ув'язнений на 27 років.
Шановні пані
та панове,
За своє життя я написав сотні листів із в'язниць – до правозахисних організацій, тюремних чиновників, сім'ї та друзів. Я мріяв, щоб наука могла винайти дива та зробити так, аби моя дочка отримала всі загублені листівки від мене на її день народження. Примітно, що і її неодноразові спроби зв'язатися зі мною та всі надіслані світлини зникли безслідно. Втім, коли повідомлення таки приходили, я відчував, ніби весь світ, або принаймні більша його частина, втискався в мою крихітну камеру крізь залізо і камінь.
Я вийшов на волю після 27 років ув'язнення за те, що прагнув створити демократичне суспільство, де всі раси та народи жили б у мирі. За кілька років я стану першим президентом Південної Африки, обраним шляхом демократичних виборів, та наближусь до здійснення своєї мрії. Втім, хто знає, скільки таких майбутніх лідерів досі залишаються за ґратами.
У житті має значення не просто факт того, що ми його прожили. Визначає його те, що ми змінили у життях інших. Тож я прошу вас прийняти цей лист як міцне, тепле та сердечне рукостискання від мене. А також як заклик підтримати листом тих, кому це дійсно потрібно.

Щиро ваш,
Нельсон Мандела.
Роза Паркс
Американська активістка та одна із засновників руху за громадянські права темношкірого населення. Конгрес США назвав її «першою леді громадянських прав» і «матір'ю руху за свободу».
Дорогий
читачу,
Відповідаючи на твоє запитання – так, я відмовилася поступитися місцем білому чоловікові в муніципальному автобусі. Для мене той день був звичайним, хоч мене і арештували. Визначним його зробили люди, які вирішили долучитися до боротьби за власні права. Темношкірі американці, які понад рік бойкотували громадський транспорт.
Хтось каже, що я не поступилася місцем, тому що була втомлена, але це не так. Я не була втомленою фізично, чи принаймні не була втомленою більше ніж зазвичай після робочого дня. Я не була старою, хоча хтось і уявляє мене такою у ті часи. Мені було 42. І єдине, від чого я тоді втомилася – це поступатися.
Я знала, що хтось має зробити перший крок, і я вирішила не рухатися. Я хотіла би, щоб мене запам'ятали як людину, яка прагнула бути вільною, щоб інші також були вільними. Втім, іноді достатньо просто написати листа, щоб допомогти іншим здобути свободу.

З найкращими побажаннями,
Роза Паркс
Василь Стус
Український письменник, правозахисник, представник українського дисидентського руху. Зазнав репресій з боку радянської влади та був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі.
Добридень
Вам!
Мої можливості для обміну листами дуже важкі. Втім, оце пишу вам, щоб сказати: в інтересах нашого суспільства свято оберігати індивідуальні людські права. Чим більший простір індивідуальної свободи, тим кращі умови для визрівання соціяльно значущої людини.
Коли судили мене, я вимагав відкритого судового процесу за участі представників міжнародних організацій, Емнесті Інтернешнл, членів Наглядового комітету, Конґресу світових українців. А проте відмовили. Слідство і суд, насправді, перекреслили всі мої надії на будь-яку участь в літературному процесі, надовго позбавили мене прав людини. Моя душа шукає не тільки краси, але й прагне вищих сфер, справедливості й правди. Тут криються всі проблеми мого життя.
Стурбований фактами сваволі над людиною та її совістю й сьогодні, я звертаюсь до вас, сподіваючись на те, що вони викличуть ваше природне занепокоєння. Пишіть листи, даруйте свободу тим, у кого її забрали. Година справедливості вже близько. Вона стукає в усі двері.

Зичу добра,
Василь Стус
Історії
Завдяки зусиллям правозахисників, міжнародних організацій та небайдужих громадян і громадянок, все частіше вдається зробити так, аби боротьба за права окремих людей та цілих спільнот, врешті закінчувалась перемогою.

У цій залі ви зможете прочитати успішні історії людей, долі яких вдалося зміни завдяки Марафону написання листів та небайдужості багатьох звичайних людей. Ці історії доводять – за справедливість варто боротися.
В'язниця за народження мертвої дитини
У Сальвадорі діє суворе законодавство відносно абортів – вони повністю заборонені. Більше того, якщо жінка має ускладнення вагітності, що призводить до викидня або мертвонародження, прокуратура, скоріш за все, звинуватить її у вбивстві, ба навіть у вбивстві при обтяжуючих обставинах.

Тому коли Теодора дель Кармен Васкес у 2008 році народила мертву дитину прямо на роботі, поліція арештувала жінку, попри те, що вона лежала в калюжі крові. Суд виніс їй вирок – 30 років позбавлення свободи.

У 2015 році Amnesty International зібрала понад 185 тисяч підписів своїх прихильників до листа міністру юстиції Сальвадору із закликом звільнити Теодору та інших ув'язнених жінок через природні ускладнення під час вагітності.Тож, зусиллями правозахисних організацій та громадськості термін ув'язнення вдалося скоротити, але невинність Теодори все ж не визнали. Тільки у лютому 2018 року жінку звільнили – після 10 років за ґратами за злочин, який вона не здійснювала.
Було: 30 років позбавлення волі за народження мертвої дитини
Стало: звільнення після 10 років за ґратами
Тисніть на фото, аби дізнатись історію Теодори
Смертна кара
за нещасний випадок
Коли у 2017 році 15-річний Маґаї Матіопа Нгонг грався зі своїм двоюрідним братом, то не підозрював, чим все може закінчитися. Він знайшов у батька пістолет та вистрілив у підлогу під час суперечки. Але куля зрикошетила та потрапила прямо у брата хлопця – той помер у лікарні. Маґаї постав перед судом без адвоката, де й був засуджений до повішення. Тож юнак кілька років жив у страху, що завтра може не наступити.

Під час Марафону написання листів понад 765 000 людей по всьому світу приєдналися до Амністії у солідарності з Маґаї й писали листи та петиції з вимогою захистити його життя.

Улітку 2020 року Апеляційний суд Південного Судану звільнив хлопця з камери смертників і відправив його справу на повторний розгляд до Верховного суду – тому що згідно з міжнародним правом дитину не можна страчувати. Однак це не зупиняло владу країни протягом 2018-2019 років, коли щонайменше двоє неповнолітніх були засуджені до смертної кари.
Було: смертна кара неповнолітнього за нещасний випадок
Стало: смертний вирок скасовано, а справу будуть переглядати
Тисніть на фото, аби дізнатись історію Магаї
Голодування за визволення політв'язнів
У 2014 році українського режисера Олега Сенцова катували, а потім арештували у його власному будинку в Сімферополі співробітники ФСБ Росії. Олег зміг побачити свого адвоката тільки після 17 днів затримання. Жодних доказів не було, а головний свідок відмовився від своїх показань. Однак російський суд засудив режисера до 20 років ув'язнення.

У травні 2018 року режисер оголосив голодування – таким чином він вимагав у російської влади звільнити всіх політв'язнів. За чотири місяці чоловік схуд на 30 кг, але у такий спосіб привернув увагу всього світу. У вересні 2019 року Олег Сенцов був визволений з в'язниці та повернувся на Батьківщину в межах обміну полоненими між Росією та Україною.

Повернувшись в Україну, Сенцов не забув про всіх, хто йому писав: «Для будь-якого ув'язненого листи – це дуже важливо, це найважливіше. Ти можеш не поїсти один день, тобі може не бути передач, із тобою можуть щось робити, – усі чекають на листи. Тому пишіть, пишіть, пишіть. Про що завгодно. Просто це дуже підтримує. Мені писало багато людей, і я намагався всім відповідати».
Було: 20 років ув'язнення у суворих російських тюрмах
Стало: звільнення після 5 років за ґратами та ідейного голодування
Тисніть на фото, аби дізнатись історію Олега
Арешт за банківські операції
Алесь Бєляцький, голова правозахисного центру «Вясна», що надає допомогу постраждалим від утисків з боку влади та їхнім рідним, був затриманий у 2011 році. Головна причина – «приховування доходів в особливо великих розмірах», тобто ухилення від сплати податків. Під час суду у справі Алеся відбулася купа порушень – були представлені незавірені копії виписок із банківських рахунків і документи з анонімних джерел, свідків запитували не по справі, а самому Алесю дозволили виступити тільки після оголошення вироку.

Він отримав чотири з половиною роки позбавлення волі в колонії посиленого режиму з конфіскацією майна. Amnesty International визнала Алеся в'язнем совісті, що дозволило привернути увагу міжнародної спільноти до його долі.

Після трьох років за ґратами, у 2014-му, правозахисника достроково звільнили, а електричку, на якій він повертався до Мінська, журналісти, активісти та колишні політв'язні зустрічали оплесками. З 2011 року Алесь п'ять разів висувався номінантом на Нобелівську премію миру.
Було: чотири з половиною роки позбавлення волі
Стало: три роки за ґратами та п'ять номінацій на Нобелівку
Тисніть на фото, аби дізнатись історію Алеся
35 років за
свободу інформації
Рядова американської армії та спеціалістка з аналізу розвідувальних даних Челсі Меннінг (тоді ще Бредлі Меннінг) мала доступ до секретної інформації, пов'язаної з Іраком. Коли вона у 2010 році наштовхнулася на відео розстрілу мирних жителів з американського вертольота, передала запис сайту організації «WikiLeaks».

Опубліковане відео викликало резонанс, а саму Меннінг заарештували. До преси стали надходити дані про дикі умови її утримання, які мало не призвели до суїциду Челсі. У 2013 році її засудили до 35 років ув'язнення та звільнили з американської армії. Через день після цього тоді ще Бредлі Меннінг заявив про те, що він трансгендерна жінка та попросив називати його Челсі.

У 2017 році Барак Обама помилував Меннінг і вона вийшла на свободу, але знову потрапила у в'язницю на 2 місяці у 2019-му після того, як відмовилася відповідати на запитання по справі WikiLeaks в суді, а потім знову за відмову давати показання – цього разу на 18 місяців. В травні цього року Челсі знову відпустили, але на зрозуміло, чи довго їй вдасться пробути на свободі.
Було: 35 років у в'язниці
Стало: утримання у в'язниці періодами – 7 років, 2 місяці та 1 рік
Тисніть на фото, аби дізнатись історію Челсі
Боротьба за рівні права осіб
з інвалідністю
Гульзар Дуйшенова була однією з правозахисниць, які боролися за ратифікацію Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Адже таких громадян обмежували у правах, дискримінували при ухваленні урядових рішень та ігнорували під час боротьби за доступне середовище.

У 2019 році активісти домоглися свого: Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю ратифікували. Деякі обіцянки вже почали виконувати – зокрема, експрем'єр-міністр Мухаммедкалий Абулгазієв підписав наказ про створення міжвідомчої робочої групи з імплементації положень Конвенції.

Ця група буде працювати над збільшенням тривалості життя людей з інвалідністю, покращенням реабілітаційних послуг, наданням медичної та соціальної допомоги, гарантуванням рівного доступу до освіти, правосуддя, працевлаштування та забезпеченням свободи пересування тощо.
Було: утиск у країні прав людей з обмеженими можливостями
Стало: ратифікація Конвенції ООН про права людей з інвалідністю владою Киргизстану
Тисніть на фото, аби дізнатись історію Гульзар
Ув'язнення за мирні студентські протести
У березні 2015 року в М'янмі відбувалися мирні протести проти нового закону про освіту. Згідно з ним, зокрема, заборонялися створення студентських союзів і лекції мовою етнічних меншин, а керування вишами передавали спеціальній адміністрації.

Попри те, що протести були мирними, поліція застосовувала гумові дубинки та закидувала студентів камінням. А потім взагалі затримала та ув'язнила десятки студентів, в тому числі організаторку маршів Фьо Фьо Аунг, котрій погрожували 9-ма роками в'язниці. Прихильники Міжнародної амністії по всьому світу написали понад 394 000 листів, твітів та інших матеріалів на підтримку студентки.

Випустили Фьо Фьо Аунг тільки у квітні 2016 року, коли новий уряд оголосив, що буде працювати над тим, щоб звільнити всіх в'язнів совісті.
Було: арешт і загроза 9-річного ув'язнення за мирні протести
Стало: вийшла на волю через рік після ув'язнення
Тисніть на фото, аби дізнатись історію Фьо Фьо

Герої та героїні марафону написання листів 2021

ГО Сфера

Харківська ГО «Сфера» захищає права ЛГБТІ та жінок із 2006 року, і є однієї з найстарших організацій такого напрямку в Україні. Її заснували активістки Анна Шаригіна та Віра Чернигіна.

Хоча Україна вважається однією з прогресивних пострадянських країн щодо дотримання прав ЛГБТІ, вона досі не в змозі вирішити проблему зростання кількості злочинів на ґрунті ненависті. «Сфера» зазнала численних дискримінаційних атак з боку анти-ЛГБТІ груп, що поширюються всієї країною. Нападники атакували прихильників/ць і приміщення «Сфери», мочилися на стіни будівлі, мазали фекаліями дверні ручки та розбивали вікна, скандуючи гомофобні гасла. Таких випадків було десятки. Анна та Віра повідомляли про ці інциденти до поліції, але до відповідальності нікого не притягнули.

2019 року «Сфера» організувала перший у Харкові прайд. Незважаючи на погрози та залякування, у заході взяли участь біля 3 000 людей, але поліція не змогла захистити їх від насильства – замість цього правоохоронці самі вигукували гомофобні образи. Анна та Віра кажуть, що бездіяльність поліції в умовах регулярних нападів тримає «Сферу» та її активістів/ок у постійному страху.

Закличте українську владу покарати винних у злочинах на ґрунті ненависті
Харківська ЛГБТІ-організація «Сфера» зазнала десятки нападів, а винних досі не знайшли

Владислав Єсипенко

2015 року журналіст Владислав Єсипенко разом із родиною були вимушені переїхати з окупованого Криму на підконтрольну Україні територію. Проте невдовзі Владислав повернувся на півострів, щоб працювати журналістом-фрілансером і висвітлювати соціальні та екологічні проблеми Криму для критичних до окупації медіа. Його робота була дуже важливою, адже після анексії незалежних ЗМІ на півострові не лишилося.

10 березня 2021 року Владислав припинив виходити на зв'язок і відповідати на повідомлення. Пізніше стало відомо, що співробітники Федеральної служби безпеки Росії затримали журналістав районі села Перевальне нібито за те, що він збирав інформацію «в інтересах спецслужб України» та зберігав в автомобілі саморобну вибухівку.

Співробітники ФСБ вибили зізнання з Владислава тортурами – катували електричним струмом, били та знущалися. Майже місяць до Владислава не допускали адвокатів. Йому загрожує до 18 років в'язниці.

Закличте Росію негайно звільнити Владислава Єсипенка та зняти з нього всі обвинувачення.
За роботу в Криму журналісту Владиславу Єсипенку загрожує
18 років в'язниці

Цзань Цзан

Цзань Цзан була однією з небагатьох журналісток, які висвітлювали події, пов'язані зі спалахом COVID-19 в китайській провінції Ухань.

Вирушивши до Уханю в лютому 2020 року, Цзань Цзан, колишня адвокатка, розповідала в соціальних мережах, як урядовці переслідували родини пацієнтів/ок із COVID-19 та затримували незалежних журналістів/ок, які розказували про коронакризу в Китаї.

Цзань Цзан зникла в Ухані весною того ж року. Пізніше влада підтвердила, що її утримувала поліція в Шанхаї. Цзань Цзан розпочала голодування на знак протесту проти затримання. За півроку її тіло стало настільки слабким, що вона була вимушена відвідувати судові засідання в інвалідному візку. Суд засудив Цзань Цзан до чотирьох років ув'язнення за «розпалювання конфліктів і провокування безладів».

Зараз Цзань Цзан у Шанхайській жіночій в'язниці. Влада досі відмовляє їй у зустрічах із родиною. «Ми повинні шукати правду. Шукати її будь-якою ціною. Правда завжди була найдорожчою річчю у світі. Це наше життя», – каже Цзань Цзан.

Закличте владу Китаю негайно звільнити Цзань Цзан
Журналістці загрожує чотири роки в'язниці за правду про спалах COVID-19 в Ухані

Дженна Джихад

«Як і будь-яка інша дитина, я просто хочу грати у футбол зі своїми друзями без того, щоб на нас розпилювали сльозогінний газ», – каже 15-річна Дженна Джихад, яка живе на західному березі річки Йордан, що окупований Ізраїлем. Життя під щоденним тиском репресій стало для неї буденністю.

Коли Дженні було сім років, ізраїльські військові вбили її дядька. Тоді вона вперше зробила на телефон своєї матері запис, у якому розказала про жорстокість проти палестинської громади з боку ізраїльських сил.

У 13 років Дженну визнали однією з наймолодших журналісток у світі, яка висвітлює жорстокість ізраїльської армії щодо палестинського населення. Вона розповідає про нічні рейди, знесення будинків і шкіл, поранення та навіть убивства дітей. Ізраїль підписав Конвенцію ООН про права дитини, але її принципи не поширюються на захист палестинських дітей.

Сьогодні Дженна Джихад отримує постійні погрози. «Я хочу знати, що означає свобода на моїй батьківщині, що означають справедливість, мир і рівність без систематичного расизму», – каже Жанна.

Вимагайте від влади Ізраїлю захистити Дженну Джихад та припинити насильство над палестинськими дітьми.
15-річна дівчина систематично потерпає від репресій Ізраїлю на Окупованих Палестинських територіях

Мікіта Залатаров

Донедавна Мікіта Залатаров був звичайним підлітком. Він любив грати в Minecraft і слухати реп. Сьогодні 17-річного хлопця, який страждає на епілепсію, суд засудив до п'яти років у колонії для неповнолітніх.

Усе почалося в серпні 2020 року. Мікіта чекав друга на головній площі міста Гомель. Водночас там проходили мирні демонстрації проти результатів виборів президента Білорусі. Коли до людей наблизилась міліція, вони почали бігти, так само як Мікіта.

Наступного дня до дому Мікіти Залатарова прийшли працівники міліції. Його заарештували, побили та звинуватили в тому, що напередодні ввечері він кинув «коктейль Молотова» у двох міліціянтів. Утримуючи Мікіту під вартою, співробітники СІЗО били його електрошоковою дубинкою та допитували за відсутності адвоката.

Суд засудив Мікіту до п'яти років у дитячій колонії та звинуватив його в масових заворушеннях і використанні вибухівки, проте відеозаписи з вуличних камер не свідчать про участь Мікіти у зіткненнях.

Вимагайте від влади Білорусі звільнити Мікіту Залатарова та забезпечити справедливий суд.
5 років у білоруській колонії підлітку, який чекав на друга

Рунг Панусая

Рунг Панусая стала голосом молодіжного демократичного руху в Таїланді. Вона почала брати участь у мирних протестах, коли вивчала соціологію та антропологію в університеті Бангкока. Рунг закликала до соціальних та політичних змін, зокрема до рівності та свободи вираження поглядів. Сміливість говорити відкрито про проблематичність монархії зробила Рунг відомою по всій країні, і це стало приводом для утисків з боку влади.

Поліція заарештувала Рунг Панусая в березні 2021 року. Активістці закидали провокування заворушень та критику монархії та ув'язнили на 60 діб. Суд шість разів відмовляв Рунг у заставі. Тоді вона оголосила 38-денне голодування. «Щойно ти потрапляєш до в'язниці, більше не відчуваєш, що ти недоторканна», – каже вона.

Рунг звільнили, але сьогодні слідство висуває їй десятки обвинувачень. Активістці загрожує довічне ув'язнення.

Вимагайте від влади Таїланду негайно закрити всі кримінальні справи проти Рунг Панусаї.
Їй загрожує довічне ув'язнення за мирні протести в Таїланді
Марафон написання листів – 2021
Це найбільша щорічна правозахисна кампанія у світі, у якій Amnesty International об'єднує мільйони людей заради справедливості. У рамках Марафону написання листів всі охочі можуть виступити на захист прав людей з різних країн.

Для цього треба лише підписати онлайн-петиції до урядів, а також надіслати листи солідарності героям та героїням кампанії. Торік акція об'єднала 7 млн людей, а чи під силу цього року побити рекорд?
Команда
(СТОРІТЕЛІНГ)
Юрій Марченко
Тетяна Капустинська
Олена Тищук
(ДИЗАЙН)
Ірина Адамова
(КОМУНІКАЦІЇ)
Олена Теселько
(КОМАНДА AMNESTY INTERNATIONAL)
Катерина Мітєва
Максим Філіпенко
(КУРАТОРКА ПРОЄКТУ)
Юлія Саліженко