Чи замислювались ви над тим, чому у всі часи мудрі правителі виступали патронами мистецтва? Античні володарі прихильно ставились до архітекторів, мислителів та скульпторів. Чи не кожен Папа Римський був покровителем художників¹ — своїми витворами митці підсилювали імідж і естетичну привабливість церкви для мирян. Родина Медічі будувала імідж Флоренції навколо архітектури і мистецтв². А знаменита «Герніка» Пікассо³ створена на замовлення влади Іспанії як нагадування про жахи війни і цінність миру.
Чим далі, тим більше силу мистецтва оцінюють в конкретних цифрах: наприклад,
дослідження 2017 року показало, що 4,5 % світового ВВП припадає на креативні індустрії. На початку цьогорічного карантину уряди Німеччині та Великої Британії повідомили, що виділяють великі кошти (
50 млрд євро та
190 млн доларів відповідно) на підтримку митців, що залишилися без прибутків, бо розуміють значення культури для суспільства.
Мистецтво — це м'яка сила. Воно ніби демонструє і партнерам, і ворогам держави: в нас є міць, історія та мудрість створювати великі речі.
Держава не завжди може впоратися з фінансуванням мистецтва самотужки, оскільки в бюджеті є більш «гарячі» статті витрат. Тоді — і не тільки тоді — на допомогу приходять меценати.
Наприкінці серпня за підтримки ініціативної групи меценатів, до складу якої увійшов
наш фонд, на території Софії Київської встановили інноваційну швейцарську систему BioDry. Вона не дає стінам історичних будівель руйнуватися, бо природним шляхом як магніт «витягує» з них зайву вологу, повертаючи її у ґрунт. Пристрої працюють автономно, без електроенергії, вони майже непомітні і встановлені у багатьох відомих культурних об'єктах по всьому світу — від Палаццо Монтечиторіо в Римі
⁷ до польського замку Мальборк
⁸.
Після того, як у квітні 2019 року у Нотр-Дамі сталася велика пожежа, президент Франції Емманюель Макрон оголосив національну кампанію по збору коштів на реставрацію. За перші пів доби найзаможніші люди Франції обіцяли спрямувати на допомогу близько 600 млн євро. Щоправда, потім в медіа майорили скандальні заголовки про те, що корпорації не поспішають переказувати кошти на рахунок — мовляв, обіцянки були зроблені просто для того, щоб підняти вартість акцій власного бізнесу. Втім, основну тезу це не спростовує: велику частину коштів на реконструкцію собору, так само як і на реконструкцію чи створення багатьох культурних пам'яток по всьому світі, у всі часи виділяли меценати. Причому фінансували вони не тільки створення архітектури, але ще й розвиток театру, літератури, освіти тощо.
В Україні Софія Київська — теж далеко не єдиний об'єкт, який потребує підтримки меценатів. У західній частині держави, скажімо, ми маємо відомі замки, на стан яких часто боляче дивитися, в Одесі — будинки епохи модерну у надзвичайно сумному стані. Є в нас і культурні маршрути, про існування яких широкий загал навіть не здогадується.
Наприклад, разом з Українським культурним фондом Zagoriy Foundation підтримав
проєкт, в рамках якого вчені оцифрували видатні архітектурні пам'ятки Полтавщини
⁹. Так на віртуальній мапі з'явилося близько 200 археологічних та історичних об'єктів регіону. Уявіть собі: вчені працювали, щоб розповісти нам, як десь за рогом крім класного полтавського кафе ховається справжній скарб у вигляді скіфської баби чи іншої історичної знахідки.
ГРУПА ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ
ЗБЕРЕГТИ ВЧОРА, ЩОБ МАТИ ЗАВТРА
Меценатство – це теж форма благодійності, оскільки меценати витрачають ресурс на вирішення суспільних викликів і покращення світу навколо. «Кобзар» Шевченка був виданий завдяки меценатам Симиренкам⁴. Без мецената Лазаря Бродського в нас би не було б Бесарабського ринку⁵, без участі мецената Семена Могилевцева – «Шоколадного будиночка» та КПІ⁶.
То ж навіщо меценати вкладали і продовжують вкладати кошти в розвиток науки, культури і мистецтва? Бо це — стратегічний крок і гра "в довгу". Звісно, будівництво культурного центру чи школи не вирішить всіх проблем суспільства прямо сьогодні. Але воно стане саме тим підґрунтям, на якому вже завтра виростуть якісні зміни.
Волога не знищує будівлі миттєво — вона робить це поступово та підступно, призводить до незворотних змін. Ця система осушення дозволяє зберегти заповідник, який є свідком важливих історичних подій вже протягом 1000 років.
Професіонали працюють у комплексі щоденно, ретельно слідкуючи за станом культурної пам'ятки. Проте, для збереження музею їм не вистачало саме такої системи. Тож меценати відреагували на запит експертів і закупили необхідне обладнання.
Цей проєкт опосередковано дає відповідь на питання, яке переслідувало скептично налаштованого читача увесь цей текст: «А що робити, якщо я не меценат?» Відповідь проста: зберігати спокій і піти на екскурсію або в музей. Бо найбільше підтримка виражається саме у цьому — в зацікавленості, участі і любові. Без них поступово приходять у занепад не тільки будівлі, але й люди. Отже, першим кроком до порятунку і культурної спадщини, і особистості, є саме вона — любов до свого.
З неї ми всі і можемо почати просто зараз.
