fbpx Кохана, ми рятуємо людей: анестезіолог Сергій Дубров про війну з ковідом та мир із собою | Platfor.ma
анестезіолог Сергій Дубров про війну з ковідом та мир із собою
дякуємо за меценатську підтримку
Медичні лідери
Grammarly
дякуємо за експертність
Реаліті-шоу — один із найпопулярніших жанрів на телебаченні. Однак прямо поруч з нами є реальне життя людей, які заслуговують на увагу. Це — лікарі. За підтримки компанії Grammarly та спільно з організацією «Медичні лідери» Platfor.ma запускає цикл публікацій про медиків України. Продовжує його Сергій Дубров — президент Асоціації анестезіологів України, професор, завідувач кафедри анестезіології Національного медичного університету, експерт МОЗ. Ми поговорили з ним про те, чим насправді займаються анестезіологи, завдяки чому наша країна непогано бореться з ковідом, та чому нам не потрібна українська вакцина.
Сергій Дубров — президент Асоціації анестезіологів України, професор, завідувач кафедри анестезіології Національного медичного університету, експерт МОЗ
Взагалі-то в дитинстві я мріяв бути двірником. Потім подорослішав і мені почали подобатися три інші професії: юрист, лікар і провідник. Ну а в старших класах, коли почали вчити анатомію, то медицина якось привернула до себе. Вступив до медичного ліцею — так і пішло.
Як, мабуть, і всім студентам медичних вишів, спочатку мені хотілось йти на якусь хірургію. Однак на п'ятому-шостому курсі почав працювати медбратом у відділенні інтенсивної терапії — і ці кілька місяців роботи стали вирішальними.
А чому саме анестезіологія?
Як ви стали лікарем?
В ДИТИНСТВІ Я МРІЯВ БУТИ ДВІРНИКОМ
На лікаря вчаться купу років. Чи є проблема з тим, що під кінець вже забуваєш все, що дізнався на перших курсах? До того ж обладнання і протоколи теж змінюються...
Шість років в університеті, а потім інтернатура ще кілька років залежно від спеціальності. Дійсно, щось забуваєш, є велика кількість предметів, з якими в повсякденній роботі не стикаєшся. Однак взагалі-то лікарям треба вчитися все життя, незалежно від того, хто ти та скільки тобі років.
ЛІКАРЯМ ТРЕБА ВЧИТИСЯ ВСЕ ЖИТТЯ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ХТО ТИ НА СКІЛЬКИ ТОБІ РОКІВ
Якщо чесно, мене це бісить. Кажеш комусь, що анестезіолог, і тобі одразу: а, це ви стоїте на операціях. Насправді тільки після пандемії ковіду чимало людей з'ясували, що анестезіолог — це не просто знеболення. Наша спеціальність включає і анестезіологію, і інтенсивну терапію — і це якраз основна робота. Тяжкий або критичний стан пацієнта — всім цим займаються анестезіологи.

Це важлива і важка робота. У США, наприклад, молодий анестезіолог менше ніж $240 тис. на рік не отримує. У нас, звісно, не такі суми. Хоча "ковідні" надбавки зіграли свою роль. Робота була каторжна, однак тоді навіть медсестра отримувала 20-25 тис. грн зарплати — вже більш чи менш пристойний рівень. Без "ковідних" лікар зі стажем отримує у Києві 10-12 тис. грн.
Є такий стереотип, що анестезіолог — це людина, яка підходить до пацієнта, надягає йому на обличчя маску, натискає кнопочку, щоб пішов снодійний газ — і все.
Як виглядає ваш робочий день?
Я дещо нетиповий анестезіолог. Бо, крім того, що я якийсь професор, завкафедри і наукову роботу веду, я ще й працюю лікарем. На жаль, у нас чимало суто теоретичної професури, яка гарно пише книжки, але не знає, як до хворого підійти.

В середньому графік такий: зранку «п'ятихвилинка», обхід пацієнтів, корекція призначень. Дуже багато часу відбирають дзвінки, їх просто десятки й сотні — когось проконсультувати, ще щось. Паралельно спроби займатися науковими дослідженнями, бо це ж все про покращення лікування. Робочі групи Міністерства охорони здоров'я, робота з документами, акредитаціями, протоколами — це потрібна робота, але займає дуже багато часу.
Ну, зараз я у відпустці, тому приходжу на роботу на 9-10. А зазвичай на 8:20. Раніше працював до 22-24 години, однак останні пару років ситуація змінилася, тому що у мене троє дітей, треба приділяти їм увагу. Тому намагаюся йти додому десь о 19.
А о котрій ви приходите і йдете з лікарні?
ЗАРАЗ Я У ВІДПУСТЦІ, ТОМУ ПРИХОДЖУ НА РОБОТУ НА 9-10
Ніяк. Препаратів жодних не приймав, тільки пив дуже багато води, 4-6 літрів на день. Під час ковіду майже ніколи не варто проводити агресивну медикаментозну терапію. Просто що багатьом пацієнтами потрібна хоч якась пігулка, інакше вони не відчувають, що їх лікують. Не поставив крапельницю — значить, поганий лікар. Насправді під час вірусних захворювань потрібні багато рідини і здорове харчування. Ну і хіба що жарознижувальні, якщо температура вище 38,5.

До речі, я захворів, знехтувавши протиепідеміологічними правилами. Машина була на ремонті, я викликав таксі — і хтось саме подзвонив. Тільки через пів години дороги я зрозумів, що сиджу не в масці.
В Україні ви один із головних спікерів про ковід. Розкажіть, як ви лікувалися, коли захворіли самі?
А як взагалі ви оцінюєте те, як світ справляється з пандемією?
Дуже по-різному. Якщо говорити про Україну, то попри, м'яко кажучи, незадовільне забезпечення медичних закладів і нестачу тих чи інших речей, загальні показники у нас непогані навіть у порівнянні з країнами високого економічного розвитку.
А завдяки чому?
Це самовідданість медиків — лікарів, сестричок, санітарок. За час пандемії я об'їздив, мабуть, сотню різних закладів і всюди робота йшла просто на знос. Я пам'ятаю, коли сам працював у червоній зоні, то вранці надягаєш захисний костюм, потім виходиш, знімаєш такі особливі високі бахіли — і в них півтора літра поту. Ми ще фото робили, бо фізіономія вся пожмакана, передавлена масками.

Загалом нам дуже пощастило з колективом, усі молоді, ідейні. Середній медперсонал — з 11 співробітників дев'ять студентів.
У ЧЕРВОНІЙ ЗОНІ ВРАНЦІ НАДЯГАЄШ ЗАХИСНИЙ КОСТЮМ, ПОТІМ ВИХОДИШ, ЗНІМАЄШ ТАКІ ОСОБЛИВІ ВИСОКІ БАХІЛИ – І В НИХ ПІВТОРА ЛІТРА ПОТУ
Якщо чесно, то і дуже добре, що ми її не створили. Я б, мабуть, нею не вакцинувався. У нас немає досвіду створення таких препаратів. І дуже не хотілося брати участь в таких перегонах, як в Росії влаштували з їх Спутником, типу, "мы впереди планеты всей" — а чи працює вона нормально, не так вже й важливо.

Однак вакцинуватися точно треба. Що особливо важливо для мене як для анестезіолога — вакцинація попереджає тяжкий перебіг хвороби. Є, наприклад, італійські дані на кінець липня — 99% померлих за останні пів року в Італії — невакциновані. Схожі дані надходять і зі США, і з Великої Британії. Вакцинація не запобігає інфікуванню, однак точно захищає від тяжкої форми хвороби. Днями спілкувався з колегами з Ізраїлю, де вакцинували понад 70% громадян. У них є спалахи хвороби, по кілька тисяч людей — це багато. Однак повністю вакцинованих пацієнтів, які померли б, немає, як немає їх і на апаратах ШВЛ.
Коли пандемія тільки починалася, то говорили, що на розробку вакцин взагалі-то потрібно багато років. Однак ось вже через рік все було готово. Це наука так добре впоралася?
Чому Україна не створила власну вакцину?
І наука добре впоралася, і зробили деякі послаблення щодо процедур виходу препаратів на ринок. Зазвичай для розробки ліків, в тому числі вакцин, потрібно 8-10 років. Однак в цій галузі вже були деякі напрацювання після епідемій вірусів SARS-CoV у 2002-2004 роках і MERS-CoV, 2012-2014. Це бета-коронавіруси, які десь на 60-70 відсотків схожі за своїми механізмами на ковід. Навіть в назві, бачите, CoV. Це дало змогу скоротити обсяги роботи над новою вакциною.

Плюс були певні послаблення щодо процедури видачі дозволів. Хоча все одно, західні вакцини проходили тести на тисячах пацієнтів. У Спутника, до речі, кількість людей в дослідженні — 76. Можна щось сказати з такою вибіркою? Однак там просто інший підхід: «Товарищи олимпийцы, Сталин просил передать, что кто не привезет золото, тот поедет его добывать».
О, їх мільйон. Перше, що згадую — спирт у судини. Я коли побачив публікації про ідею внутрішньовенного введення спирту, то просто посивів. Ідеолога цього методу колись ректор вигнав з Львівського медуніверситету, бо він хворим з онкологією на четвертій стадії вводив керосин. Я прочитав патент і став телефонувати в заклади, де нібито перевіряли цю методику — ніде ніхто такого, звісно, не робив, на щастя.

Ще антибіотиками намагалися вірус лікувати, однак це класичний ідіотизм. Навіть є дослідження, що це призводить до збільшення летальності. Та й загалом страшно собі уявити, що буде через деякий час, адже через бездумне використання антибіотиків у хвороб з'являється резистентність і небезпека від пневмоній та ангін серйозно зросте.

А ще був знаменитий тріумф української наукової думки, коли пафосно презентували якесь коромисло, яке душило подушку — і називали це апаратом штучної вентиляції легень. Взагалі-то такий апарат коштує як хороший автомобіль, а тут оце одоробло, яке може не допомогти, а навпаки нашкодити пацієнтові, бо просто не орієнтується, коли людина робить вдих, а коли видих. На щастя, тоді вдалося перемогти це безумство.
А про який найбільш дивний метод лікування ковіду ви чули?
Ми точно будемо все це пам'ятати. Гадаю, світ змінився назавжди.
А як буде виглядати повна перемога над ковідом?
Руки будемо мити хоча б після вбиральні.
О, так, цього дуже б хотілося.
Однак є надія, що ми повністю знищимо вірус, як, наприклад, віспу?
Надія є, однак ми бачимо, що цей вірус — якийсь дивний. Якщо взяти закони епідеміології, то зазвичай мутації призводять до того, що вірус стає менш небезпечним. Тому що йому просто невигідно вбивати організм хазяїна. Коли говоримо про ковід, то в штамі дельта летальність і заразність значно вищі. Тож особисто для мене велике питання — чи це природний вірус, чи штучний. Поводиться він підозріло.
Ну, лікарі точно мріють про гідну оплату праці та повагу до професії з боку суспільства. Якщо брати якісь технологічні прориви, то зможемо друкувати нові органи для людини.

Щодо роботизації — вже давно є медичний робот Да Вінчі, однак йому все одно потрібен хірург-людина. Мені взагалі здається, що медицина без лікарів неможлива. Тому що кожна людина індивідуальна. Коли в університеті ми вчили карту судин, а потім йшли препарували трупи, то я за два роки не пам'ятаю жодного схожого. Розташування судин, нервів, особливості органів, якісь аномалії — все різне. Чи зможе колись в цьому розібратися робот — я сумніваюся.

Однак повністю всі проблеми ми не вирішимо. Все одно лишаться, наприклад, травми. Або серцево-судинні захворювання — тут дещо допоможуть хіба що інноваційні системи моніторингу.
Якщо помріяти, то яким буде майбутнє медицини?
ВЖЕ ДАВНО Є МЕДИЧНИЙ РОБОТ, ОДНАК ЙОМУ ВСЕ ОДНО ПОТРІБЕН ХІРУРГ-ЛЮДИНА. МЕНІ ЗДАЄТСЯ, ЩО МЕДИЦИНА БЕЗ ЛІКАРІВ НЕМОЖЛИВА
Якщо є до цього покликання. Якщо тебе веде якась ніби рука зверху або, не знаю, нога знизу. Є ж навіть фартові й нефартові лікарі. Ось я під час операцію бачу, хто як працює. Скажімо, цей хірург все робить правильно, все чудово, — а пацієнти в нього через одного помирають. А є ледве не м'ясники, які там щось величезними лапами ялозять, — а хворий через дві години сідає на ліжку і каже: так, дякую, все прекрасно, я пішов.
Чому варто стати лікарем?
Ну, так.
Кажуть, що лікарі — це професійні циніки…
І ви?
Якщо серйозно, то якийсь захист в організмі виробляється. Коли я працював медбратом і померли перші мої пацієнти, то я пам'ятаю, як плакав. Було дуже важко втрачати. Ти ж в будь-якому разі прив'язуєшся до пацієнтів, і зараз у мене теж є такі, яких я відчуваю, як рідних. З часом вчишся все ж дистанціюватися, бо дах просто поїде. Однак не може бути хорошого лікаря без співчуття і переживань.
НЕ МОЖЕ БУТИ ХОРОШОГО ЛІКАРЯ БЕЗ СПІВЧУТТЯ І ПЕРЕЖИВАНЬ
Адамова Ірина
Дизайнерка:
Сергій Коровайний
Фотограф:
Валерія Городчаніна
Арт-директорка:
Юрій Марченко
Автор:
Марія Фронощук
Стейкхолдер-менеджерка проєкту:
Куратори проєкту:
Юрій Марченко, Юлія Саліженко
Матеріал створено за підтримки:
Grammarly — розроблений в Україні онлайн-сервіс на основі штучного інтелекту, який допомагає в написанні текстів англійською мовою. Покращує порозуміння та якість спілкування завдяки рекомендаціям щодо грамотності, чіткості, стилю та тону повідомлення.
ГО «Медичні лідери» — це платформа для об'єднання активних медичних працівників, незалежно від спеціалізації, посади чи місця роботи. Головна мета — створити успішну, спроможну та прозору систему охорони здоров'я України як для медиків, так пацієнтів.