Пам'ятаю як у дитинстві мама дістала мені «Три мушкетери», Купера, Дефо і для мене це було справжнє свято. Також у той час для мене стало потрясінням «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Я досі всім рекомендую цю книгу. Ще в мене є тітка, яка працювала бібліотекаркою в Первомайську, на промисловому Донбасі, вона теж час від часу давала мені прочитати якісь книги, які неможливо було дістати в книгарні. Це було щастя, пригода, а за кожною книгою стояв цілий світ.
В радянський час у всіх вдома були книги. Не те щоб добрані бібліотеки, але книги були у всіх. Книги купували, вони були дешеві, доступні. В таких бібліотеках завжди був набір класики, а далі — хто що міг дозволити й знайти. За великим рахунком мене цікавила шкільна хрестоматія. Гоголя і Шевченка я прочитав сам, ще в молодших класах. Це не був примус. Це справді було самостійне добровільне читання. Ранні українські повісті Гоголя – це те, що частково визначило мою оптику, моє бачення світу. Сприйняття метафор, сприйняття образу як такого. Великою мірою він поставив моє бачення. Для мене сьогодні Гоголь — це певна матриця.
Ну і Шевченко. З дитячого віку він для мене був автором не пафосних патріотичних віршів, а скоріше якихось неймовірно сильних, яскравих персонажів та образів. «Гайдамаки» — це не поема про тяжку долю українського народу, а про неймовірні пригоди, про неймовірну силу, закоханості, пристрасті.
Ще один дуже важливий автор — Грицько Чубай. Він помер ще коли я був дитиною і вперше дізнався про нього лише студентом. Для мене він був відкриттям: зовсім інша поетика, несподівана мова, абсолютно нетрадиційне формулювання поетичного наративу. А потім я познайомився з Тарасом Чубаєм, його сином, з музикою Плачу Єремії, почув ці тексти, як пісні. З того часу Чубай важливий для мене — поет, чий голос завжди зі мною.
