fbpx Кніжність Сергія Майдукова: якою літературою надихається ілюстратор The New Yorker
СЕРГІЙ МАЙДУКОВ
(КНІЖНІСТЬ)
якою літературою надихається
ілюстратор The New Yorker

Література формує особистість, наповнює голову думками, створює ідеї та іноді навіть змінює життя. Сила та міць однієї невеличкої книги незмірні: часто саме між рядків ми закохуємося, знаходимо вірного друга або досвідченого вчителя, пізнаємо себе. Разом із видавництвом IST Publishing Platfor.ma продовжує проєкт, який розкриє вплив літератури на життя наших сучасників. Третій герой нашої рубрики – український ілюстратор Сергій Майдуков, який працює з такими виданнями як The New Yorker, The Guardian Weekly, The New York Times. Сергій розповів нам про книжки та журнали, які вплинули на формування його професії, про літературу, що змінила сприйняття світу, а також про твори, які розчарували.
Моє ставлення до книжок як до того, що я люблю, сформувалося через екземпляри з красивими картинками. Через Всеволода Нестайка та його «Країну сонячних зайчиків», тільки стару — 70-х років. Через «Мохобородька, Полуботка та Муфтика». І, напевне, через велику кількість журналів «Перець», які виписував дідусь, — мені подобалося їх гортати та дивитися, я їх більше сприймав як книжки. На моє становлення як професіонала, я думаю, також вплинули журнали: польські «Шпильки (szpilki)» та «Panorama», що виписував мій тато. Я завжди тягнувся до польської, чеської та німецької естетики умовних 70-х років. А от найперша книжка, яка потрапила мені в руки, — Івасик Телесик. Я думаю, що роки у 2–3 я її гортав та роздивлявся картинки.
Книжки та зображення в них серед іншого сформували мою професію. Саме тому я певною мірою оберігаю свою доньку від книжок, які дарують їй родичі. Буває, що подарунки навіть не потрапляють до неї, тому що мені здається, що це дуже важливо — в малому віці це формує естетичні критерії, з якими ти дивишся потім на все надруковане, намальоване та візуальне.
Всеволод Нестайко
«В країні сонячних зайчиків»
Ено Рауд
«Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько»
Обкладинка журналу «Перець»
Обкладинка журналу «Szpilki», 1977 рік
Обкладинка журналу «Szpilki», 1978 рік
Іллюстрація до книги «Івасик Телесик»
Найнудніша книга на моїй пам'яті — з української літератури в школі. Я погано її знаю й тільки нещодавно почав знайомитися, але це однаково щось сучасне — Жадан та Андрухович, — або зовсім давнє, 20–30-х років, Розстріляне відродження. Це дуже цікавий період, справжній авангард — там навіть речення побудовані так, ніби вони кольорові. Тобто той прошарок, який вважається класичним, де Кобилянська або Коцюбинський, я не охопив.

На мою думку, зараз ставлення до книжок в школах змінилося. Хоча б тому, що з'явилася НУШ (Нова українська школа) та повідкривалися приватні. Моя дочка вчиться саме в такій, тому що державні поки не тягнуть рівень цікавості для дітей. Також вплинув величезний внесок Богдани Павличко та видавництва «Основи» — я думаю, це початок тектонічних зрушень у сфері освіти. Поки що, не таких помітних, але якщо є такий попит і така потужна дія, далі буде тільки більше. Наприклад, з'явилася «Проста Конституція» від «Основ». Також вони перевидали класичний твір «Тигролови» Івана Багряного, який я в школі не охопив, а тепер прочитав за три вечори. Новий формат та яскраві зображення чіпляють. Взагалі, видавництва «Основи» та IST Publishing формують навколо себе коло читачів — це дуже важливо. Завдяки цьому вони можуть дізнаватися про смаки своєї аудиторії та вирішувати, що видавати.
Іван Багряний «Тигролови», Видавництво Основи, 2016 рік
Юрій Марченко, ілюстрації WE BAD, «Проста Конституція», Видавництво Основи, 2020 рік
У мене буде стелаж, заповнений улюбленими книжками. В мене багато фотографічних красивих альбомів, які не погортаєш в електронному форматі, наприклад, видання про польські плакати. Поза тим серед фізичних книжок простіше здійснювати пошук того, що тобі треба — коли ти все бачиш в першому шарі і не треба клікати, скролити, міняти екрани.

Я дуже люблю, як пахнуть книжки — і нові, і старі. Люблю їх дарувати, при чому не обов'язково нові. Можна подарувати екземпляр зі своєї бібліотеки — це щиро та завжди доречно, тому що це справжня улюблена річ. Якщо я дарую комусь книгу, то спираюся на характер людини та її вподобання. Якомусь естету можна обрати книжку ч-б фотографій з бразильських пляжів 70–х років, а хтось любить історію — ти подаруєш йому книгу Сергія Плохія і він буде щасливий. Людина, якій даруєш, і визначає вибір, а мій смак тут не на першому місці.

Мені мій смак у літературі здається дивним, тому я думаю, перш ніж запропонувати комусь щось почитати. Колись я взяв у друга біографію фотографа Роберта Капи — у нас її складно знайти, та й видається вона англійською, а оскільки я цією мовою рідко читаю, я брав її з собою на тренування, в метро, на прогулянки, кудись ще. Я читаю за один підхід 2–3 сторінки — уявіть, скільки разів потрібно таку книжку відкрити, щоб закінчити, якщо в ній 400 сторінок.

Якось вона промокла разом із наплічником під дощем, постраждала. Я не міг повернути її у такому стані, тому купив нову. Але друг обрав саме ту, яку читав я, затерту часом і «досвідчену». Дуже крута книга, без оцінювальних суджень — не треба думати про ставлення автора до цієї людини, ставлення своє до автора та взагалі про ставлення когось до когось. Це просто сухе викладення фактів, класно написане, інколи жартівливою мовою.
Я читаю менше, ніж хотів би, у мене дитина — це сфера, в яку вкладаю дуже багато часу. Інколи буває, що читаю паралельно, але тільки в тому випадку, коли одна книжка художня, а інша — якийсь графічний роман. За минулий рік я прочитав 9 книжок.

Зараз я читаю три книги одночасно, але вони різні за наративом та темпом, тому одна одній не заважають. Це «Постійне місце проживання» Сергія Жадана, «Лексикон львівський» Видавництва Старого Лева та «Брама Європи» Сергія Плохія.
Сергій Жадан, Павло Маков, «Постійне місце проживання», IST Publishing, 2020 рік
Хобзей Наталя, Сімович Оксана, Ястремська Тетяна, Дидик-Меуш Ганна, «Лексикон львівський», Видавництво Старого Лева, 2019 рік
Сергій Плохій, «Брама Європи», Клуб Сімейного Дозвілля, 2016 рік
Найбільше люблю читати за сніданком — буває, що це затягується на години. Також в метро, як їду на Лівий берег. А от перед сном у мене просто не вистачає часу, я пізно лягаю. Взагалі, як на мене, ідеальний антураж для читання: зелена трава, сонечко, ковдра і дві книги.

Раніше, коли читав якусь складну літературу типу філософії, я мав з собою зошит — туди записував якісь терміни, вислови, які я потім перевіряв. Це було в часи, коли я не мав інтернету, тому доводилося все шукати в словнику. Коли життя прискорилося — нотатки перейшли на поля книжок. Але в художній літературі я припинив це робити, тому що зосередився на сприйнятті фабули та красі мови.

Моя проблема в тому, що коли я отримую книжку, яка мені не подобається, я однаково її дочитую. Тому що мені якось і незручно обірвати процес, і ти все одно даєш їй шанс. Наприклад, я довго мучив «Бойчукізм», і, напевно, не закінчу її ніколи.

«Бойчукізм. Проект "Великого стилю"», Мистецький арсенал, 2019 рік
Мабуть, про це соромно казати, але в якийсь час на мене вплинув Кастанеда. Це такі байки та казки, але в 16–18 років, коли ти дуже активно сприймаєш світ, вони перевертають свідомість. Наприклад, хоча б те, що «можна бачити об'єкт, а можна бачити простір навколо об'єкту» – можна дивитися на контрформу в житті, а не тільки на картинках. Наприклад, не на дерево, а на простір між листям. Можна керувати сновидіннями. Ти експериментуєш із цим досвідом і свіжістю сприйняття світу.

Усім обов'язково треба прочитати книжки з історії — світу та України. Філософію, перевірену часом: Канта, Юнга, Вейнінгера. З художньої літератури, я вважаю, важлива вся європейсько-американська класика 1950–2000 років для того, щоб розбиратися у тому, що відбувається сьогодні. Той же Орвелл із «Скотофермою» і «1984».
Мотиваційну літературу не читаю, тому що це давно перетворилося на мейнстрім. Мені відбиває охоту читати твір, якщо всі це вже зробили і всі про це говорять – навіщо тут ще й моя експертиза. Муракамі, «Сапієнс», «7 навичок високоефективних людей» — я не читав.

Я завжди привожу книжки з-за кордону. Зазвичай це артбуки, які продаються в музейних крамницях. Було, що я вранці купив книгу за останні 50 євро, що в мене були на день.

Книжки відіграють важливу роль у стосунках з людьми. Вони свідчать про те, чи поділяємо ми з людиною однакові цінності, чи у нас схоже почуття гумору, чи таке ж ставлення до історії. А якщо ви читаєте кардинально різні книжки, і твої, наприклад, зовсім не подобаються опонентові, то це може свідчити про різні позиції в житті.

У книжці для мене важливий емоційний аспект. Це як кіно: занурення або є, або — немає. Для мене це дуже важливо: емпатія, зростання з обставинами і героями, якась рефлексія щодо їхніх вчинків. Це про художню літературу. В інших випадках — це знання, що їх книга формує чи збагачує. Зовнішній вигляд книжки має значення на 120%. Інколи я купую книгу через обкладинку. Вона ілюструє смаки видавця: ціннісні, змістовні та сучасні. Тому обкладинка є підсумком, а не просто відірваним шматком графіки, який супроводжує зміст. Одні з найкрасивіших книжок, які я останнім часом тримав у руках, — «Пам'ятки модернізму» (видавництво Основи), «Знак» (IST Publishing), «Казимир Малевич. Київський період» (видавництво Родовід), Expressionism (Taschen), а також «Hopes and Dreams» by Christoph Niemann та «Avoid This» by Brian Rhea.
Alex Bykov, Ievgeniia Gubkina, Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism, Основи, 2019 рік
Тетяна Філевська, «Казимир Малевич. Київський період 1928–1930», Родовід, 2016 рік
Norbert Wolf, Expressionnisme, Taschen, 2004
Ольга Гладун, Лія Безсонова, Рокас Суткайтіс, У,Н,А колектив, «ЗНАК. Українські товарні знаки 1960–1980», IST Publishing, 2019 рік
Christoph Niemann, Hopes and Dreams, Abstractometer Press, 2018
Brian Rea, Avoid This, Princeton Architectural Press, 2020
Жан-Поль Сартр «Шляхи свободи»
Три томи цієї книжки я прочитав минулого року. Мені здається, що це найкраще, що я читав за все життя. Не дарма Сартр після «Шляхів свободи» був номінований на Нобелівську премію. Це екзистенційна проза, яка написана про часи Другої світової, але вже після неї. Про французів і те, як змінюється їхнє життя та безпосередньо кожен із героїв. Але це все не просто і поверхнево відмальовано, це дуже складна, чуйна і велична проза — і її мова бездоганна. Тут є сторінки, номери яких я хотів запам'ятати, щоб повертатися до них. Це божественна книжка, а Сартр — геній.

Борис Пастернак «Доктор Живаго»
Книжка про російсько-японську війну. Вона дуже класно написана, тому що Пастернак – великий майстер слова. Вона занурює читача в бруд цієї війни, у зрадництво, яке на кожному кроці, та показує, як війна ламає все, чого торкається: і характери, і загальне життя країни, і економіку, і стосунки між людьми та народами. Вона російською мовою – я читав її ще до війни, — і не знаю, чи є вона українською.

Курт Воннегут «Бійня №5»
Це одна з моїх найулюбленіших книжок, яка до того ж дуже круто оформлена. Мені подобається, як розбиті параграфи, що тут є ритм і колір, що є багато місця, і видавець не шкодує паперу. Я намагався читати цю книгу у більш юному віці й мені не зайшло — можливо тому, що я ще був не готовий, адже вона досить жорстока. А може й тому, що те видання було не дуже оформлено. Тому має значення, що ти тримаєш у руках. Такий мінімалістичний нуар – як японська поезія, де мало слів, але багато суті. Я таке дуже люблю. Я читав її влітку, коли навколо було багато зелені, фруктів, полуниці, сонця, тому в депресію я не впав. Але з нею ця небезпека є.
книжок з особистої бібліотеки
5
Джозеф Геллер «Пастка-22»
Як не дивно, знову книжка про Другу світову. Також американська. Я читав її декілька разів. Дуже хотів замінити російський переклад українським, але такий, який мені сподобався б, поки що не вийшов — щоб я змінив саме цей, 76 року перекладу, на інший. Тут геніальний гумор — це сатирична та абсурдистська книга, яка показує інший бік тієї війни: виконання безглуздих наказів, існування кота Шрьодінгера одночасно в обох станах. Це дуже якісний американський роман. Я вперше прочитав цю книжку десь у 16 років і вона стала єдиною, яку я перечитував. Я зазвичай не роблю цього, адже виходить купа нового — не встигаєш за всім.

Igort Tuveri «The Ukrainian and Russian Notebooks: Life and Death Under Soviet Rule»
Це графічний роман про Голодомор, який починається з Жовтневого перевороту 1917 року. Тут також є Грузія, Чечня та Україна. Автор цієї книжки італієць — він народився на Сардинії, але його родичі з України. Тому його дуже бентежить ця тема — і це не єдине, що він зробив про Україну та РФ. Він висвітлює історію так, як зазвичай італійці це не роблять, тому що вони, як мені здається, латентні русофіли. А оскільки він частково українець, то бачить все в дещо іншому фокусі. Крутий роман з гарними ілюстраціями.

За цими книжками може здатися, що я фанатію від теми війни. Але це не так. Поза цим в мій топ входять, звісно, видання, які приємно і просто гортати — графічні альбоми, польський плакат, Матісс, Куліков, Дейнека, Собачко, Леже, Малевич.
Видавництво IST Publishing подарувало Сергію Майдукову артбук «Постійне місце проживання» двох харківських митців, поета Сергія Жадана та художника Павла Макова — з віршами першого та графічними роботами другого. «Це була наша новинка, а у Сергія, за останніми даними, є майже всі наші книги. До того ж ми знаємо, що йому подобаються артбуки та книжки з візуальними історіями, тому вирішили, що ця, в якій розповідається історія про спільне проживання в одному місті через зображення й тексти, буде для нього цікавою та корисною».
ІНТЕРВ'ЮЕРКА:
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА
КОМАНДА
ТРАНСКРИБУВАЛЬНИЦЯ:
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА
РЕДАКТОР:
ЮРІЙ МАРЧЕНКО
ДИЗАЙНЕРКА:
ВАЛЕРІЯ ГОРОДЧАНІНА
ФОТОГРАФКА:
АЛЬОНА ЛОБАНОВА
КУРАТОРКИ:
КАТЕРИНА НОСКО (IST PUBLISHING)
АНАСТАСІЯ ЛЕОНОВА (IST PUBLISHING)
ОКСАНА СЕМЕНІК (IST PUBLISHING)
ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА (PLATFOR.MA)
МАРІЯ ФРОНОЩУК (PLATFOR.MA)

КУРАТОРКИ ПРОЄКТУ:
THE NAKED ROOM
ДЯКУЄМО ЗА ПРОВЕДЕННЯ ЗЙОМКИ: