fbpx Справа молода: юнаки та дівчата про те, як отримувати новий досвід в Європі з Erasmus+ | Platfor.ma
ЮНАКИ ТА ДІВЧАТА ПРО ТЕ, ЯК ОТРИМУВАТИ НОВИЙ ДОСВІД В ЄВРОПІ З ERASMUS+
Вчитись за кордоном, спілкуватися з людьми з різних країн Європи, отримувати нові досвід і враження – це не фантазія, а реальність, яка може стати частиною вашого життя. Platfor.ma в межах проекту «Освіта на максималках» поспілкувалася з людьми, які брали участь у молодіжних обмінах Програми ЄС Erasmus+. Ділимося їхніми історіями та розповідаємо, як наважитися подати заявку, що робити та з яким «багажем» повертатися.
Вчитись за кордоном, спілкуватися з людьми з різних країн Європи, отримувати нові досвід і враження – це не фантазія, а реальність, яка може стати частиною вашого життя. Platfor.ma в межах проекту «Освіта на максималках» поспілкувалася з людьми, які брали участь у молодіжних обмінах Програми ЄС Erasmus+. Ділимося їхніми історіями та розповідаємо, як наважитися подати заявку, що робити та з яким «багажем» повертатися.
ЮНАКИ ТА ДІВЧАТА ПРО ТЕ, ЯК ОТРИМУВАТИ НОВИЙ ДОСВІД В ЄВРОПІ З ERASMUS+

Ніка Бунзяк, Харківська асоціація для активної молоді «Стелла»

Перед тим, як Програма Erasmus+ стала невід'ємною частиною мого життя, я мала досвід роботи в державному секторі – працювала в університеті та юридичній компанії, проходила стажування в Апараті Верховної Ради України. Але весь час відчувала, що чогось не вистачає і це не зовсім моє, тому вирішила спробувати себе в громадському секторі – й кардинально змінила своє життя на краще. Зараз я працюю в неприбутковій громадській організації – Харківській асоціації для активної молоді «Стелла». Наша головна мета – надавати молодим людям можливість брати участь у різних проектах мобільності і розвитку, а також сприяти їхній активній участі в громадянському суспільстві.

На свій перший проект я поїхала випадково. Побачила оголошення на Фейсбук-сторінці однієї з груп можливостей для молоді про те, що шукають людину для участі у міжнародному проекті. Вирішила податися, до того ж темою проекту було безробіття серед молоді. На той момент я якраз звільнилася з роботи, яку не любила, і хотіла поділитися своїм досвідом – як наважитись піти з роботи та відставити в бік стабільність, якщо тебе не влаштовує твоя професія. Я написала мотиваційного листа, додала резюме – і пройшла!
Україна
Туніс
Португалія
Вірменія
Фінляндія
Після того найпершого проекту я брала участь у багатьох інших можливостях від НГО «Стелла». Це були молодіжні обміни, семінари, тренінги, навчальні візити, волонтерство. Я побувала в багатьох країнах: від Португалії на заході до Вірменії на сході, від Фінляндії на півночі до Туніса на півдні. Але не настільки важливо, де були проекти, як те, які теми ми в них піднімали: робота з дітьми та молоддю, спорт, соціальний захист, охорона навколишнього середовища, культура і мистецтво, ґендерна рівність, боротьба з дискримінацією, медіа і комунікації, волонтерство, інклюзивність, радикалізація, ринок праці, лідерство та soft skills, соціальне підприємництво та багато іншого.

Звичайно, мав місце певний острах, і це абсолютно нормально. Спочатку мене дуже дивувало, як Програма може покривати усі витрати. Але спробувавши раз, розумієш, що це справді так і Європейська комісія дійсно турбується про молодь. Проїзд, проживання, харчування, кава-брейки – все покриває Erasmus+.

Другий момент, який особисто у мене викликав хвилювання – це незнання іноземної мови на ідеальному рівні. Виявилося, що це і не потрібно!
На проекти їдуть хлопці та дівчата з різних країн і верств населення, і майже для всіх англійська не є рідною. Тому навіть якщо ти говориш з помилками – ніхто не буде тебе засуджувати. Навпаки, допоможуть, підкажуть і ви знайдете спосіб, як комунікувати.
Молодіжні обміни, тренінги, семінари – це короткострокові активності, в середньому вони займають від 5 до 21 дня. Але навіть цього часу досить, щоб розвинути свої особистісні та професійні навички. Беручи участь у різних проектах мобільності, молоді люди отримують нові знання та міжнародний досвід, розвиваються, а також здобувають навички, необхідні в професійному житті, наприклад, спілкування іноземною мовою, міжнародний досвід, робота в команді, культурна обізнаність тощо.

Найскладнішим є прийняття концепції неформальної освіти, оскільки зі сторони це інколи виглядає як гра, театральна вистава чи просто розмова, але насправді має глибоке навчальне підґрунтя.

Набагато легшим завданням, ніж я собі уявляла, виявилася комунікація з іноземцями. Незважаючи на те, що всі ми виросли в різних країнах, з різною культурою, релігією, звичками, традиціями, ми можемо мати різний колір шкіри, різну освіту та сприйняття речей, – всі ми активні молоді люди, які хочуть стати генерацією, що власноруч створює і впроваджує активні зміни у своїх громадянських суспільствах, відповідно до основних європейських цінностей.
Завдяки Програмі Erasmus+ я познайомилась із чудовими людьми з різних куточків Європи та інших країн. І однаково цікаво було спілкуватися як із колишнім біженцем із Сирії, який був змушений переїхати до іншої країни заради збереження життя, так і з представником аристократичного роду з Люксембургу. Майже кожна людина, з якою я спілкувалась протягом проектів, залишила слід у моїх думках та серці. Але одна з найбільших цінностей проекту – це можливість дізнатися більше… про себе! Ти можеш ділитися своїми думками, емоціями, враженнями, рефлексувати, помилятися – і знати, що ти в найкращому та безпечному середовищі для того, щоб навчатися і розвиватися.

Коли ти вже приїжджаєш в іншу країну, то тобі надають дуже адекватні умови проживання. Організації турбуються про те, щоб учасники жили в комфорті й мали можливість задовольняти всі базові потреби. Дуже часто вони живуть у міксованих за національностями групах, відповідно до ґендеру, щоб навіть на побутовому рівні мати змогу спілкуватися з представниками різних країн. Перед проектом завжди питають, чи мають молоді люди якісь особливості в харчуванні (вегетаріанство, веганство, алергії, непереносимість лактози, дієти тощо).

Участь у Програмі дозволяє позбутися стереотипів відносно багатьох національностей. Не всі румуни – галасливі, естонці – повільні, а італійці багато жестикулюють. Але всі люди чудові, цікаві та абсолютно різні – і це чудово!
Я зрозуміла, що багато обмежень існує лише у власній голові – можна і потрібно мислити нестандартно, виходити за межі та розширювати зону комфорту. А також, що ніхто не ідеальний.
І світ не закінчиться, якщо ти зробиш помилку у реченні чи в завданні. До того ж, у багатьох завданнях немає правильних відповідей, оскільки важливим є сам процес виконання, а не результат.

Міжкультурний діалог, а також європейська обізнаність є дуже важливими для української молоді. Відмінності повинні сприйматися як збагачення, а не перешкоди між людьми, що мають різну освіту, кваліфікації та соціальний статус.

Навчатися за кордоном нескладно – треба тільки зробити перший крок. Поїхати спочатку на молодіжний обмін, вийти з зони комфорту – і не зупинятися! Після кожного проекту ти повертаєшся трішки іншою людиною та розумієш, що це тільки початок якісних особистих і професійних змін у житті. Я вже відчула це на собі. Спробуйте і ви!

Анна Ткаченко, членкиня команди Асоціації інноваційної і цифрової освіти України

Вже більше року я є членкинею команди Асоціації інноваційної і цифрової освіти України: ми з колегами займаємося соціальними освітніми проектами, а саме координацією тренінгової діяльності. Один із найвідоміших наших проектів – LingvaSkills для вивчення англійської мови.

На жаль, університет, у якому я навчаюсь, не надає доступ студентам до інформації про освітні програми та стажування за кордоном. Тому я була рада випадково почути від колеги про можливість участі у проекті Erasmus+. Я не вагаючись вирішила подати заявку, адже вже давно цікавилась такою можливістю познайомитись з активною молоддю з інших країн, дізнатись більше про їхню діяльність та погляди на життя та суспільство.

Тим паче мене зацікавила тематика тренінгу – peace-building. Зважаючи на актуальну й сьогодні геополітичну ситуацію в нашій країні, цей проект мав особливе значення для мене. Він називався «Empowering those in the field», проходив у грузинському місті Кобулеті протягом 10 днів і мав на меті розказати більше про конфлікти в цілому, шляхи їх вирішення і встановлення миру, а також надихнути активну молодь на посилення миротворчих процесів на місцях.
Україна
Грузія
Я не боялася подавати заявку на участь. Звісно, в мене були певні хвилювання щодо того, чи відберуть мою анкету, чи зможу я принести користь цьому проекту і отримати нові практичні знання натомість, а також чи вийде у мене порозумітися та комунікувати з іншими учасниками англійською на гідному рівні.

Безпосередньо під час проекту труднощів та переживань не виникало. Команда організаторів та тренерів докладали всіх зусиль, аби забезпечити комфорт кожного учасника проекту та створити дружню, майже сімейну атмосферу в дуже короткий термін. У таких умовах знайомитись, засвоювати нові знання та виконувати практичні завдання було набагато легше.

Всі учасники були забезпечені житлом, харчуванням, фінансовою компенсацією за дорогу туди й назад. Особливо хочу похвалитися розкладом наших тренінгів – він був дуже раціональним, не давав перенавантажуватись і передбачав вільний час для власних потреб.
У результаті я познайомилась з більш ніж 30 представниками різних країн: Італія, Іспанія, Данія, Молдова, Азербайджан – зараз всіх вже й не згадаю. Серед них були високваліфіковані тренери, активісти та засновники НГО, просто соціально активна молодь. Також ми мали змогу познайомитись і поспілкуватись із запрошеними гостями – спостерігачами місії ОБСЄ та активістами локальних організацій, що працюють в «гарячих точках» Грузії.

Разом із ними ми отримали теоретичні знання про базові поняття миробудування та виконували багато творчих робіт, в тому числі робили презентації на проблемні теми і презентували власні проекти.
Свої враження я можу описати трьома основними словами: локація, атмосфера, практичність. Ці три речі були продумані і втілені організаторами на всі 100%, що сприяло успішності проекту.
Цей досвід круто прокачав мої навички планування, розробки та управління проектами, допоміг краще зрозуміти людей, їхнє мислення, розібратись у причинах конфліктів та способах їхнього вирішення. Але найголовніше те, що проект розвинув мене як особистість: мої ораторські навички, мою комунікативність та впевненість у собі. А ще подарував мені крутих друзів із різних країн.

Всім, хто ще тільки придивляється до Програми Erasmus+ та її можливостей в Європі, я раджу бути активними, охочими до нових знань, ініціативними та самостійними. Важливо залишатись цілеспрямованим та наполегливим, щоб знайти саме свою навчальну програму та бути обраним. Ну і, звичайно ж, вивчайте іноземні мови! З ними світ стає набагато яскравішим.

Марина Носаченко, координаторка громадської організації «Центр UA» у Сумській області

Я закінчила педагогічний університет і працювала за спеціальністю – викладала англійську та українську мови, також працювала як аніматор й організатор свят, але за кілька років зрозуміла, що чогось таки не вистачає в моєму житті. На той момент дехто з моїх друзів і знайомих вже волонтерив за кордоном у межах Програми Erasmus+ – і я подумала, що було б круто спробувати й мені. Тим паче, що це така можливість, яка не вимагає фінансового внеску від учасника, тобто все покриває Європейська Комісія.

Ви як українець можете дізнатися, які країни відкриті для вас, в молодіжної організації, від якої хочете подаватися, або на порталі Програми. В моєму випадку все вийшло трішки легше, тому що я просто підійшла до організації «Центр Європейських ініціатив» в Сумах і запитала у них, які на той момент були можливості. Мені відразу відповіли, що є профінансований проект до Греції – і я не вагаючись погодилася й вирушила у свою мандрівку.
Мені було 25, я нічого не боялася й була відкрита до нового.
Хіба що трішки хвилювалася щодо бюрократичних моментів, тому що всі документи були грецькою і я не знала, що потрібно робити, якщо б, наприклад, не виділили фінансування. Але ніяких проблем не виникло й усе було чітко. Також я не мала гадки, на якому рівні у Греції розмовляють англійською, але, як виявилося, дуже непогано. Навіть якщо греки не знають мови, то будуть допомагати зрозуміти їх усіма способами. До того ж, велика частина міграційного населення з країн колишнього Радянського Союзу в Греції є російськомовною.
Україна
Греція
Проект, у якому я брала участь, називався «Keep it up» – його метою був обмін інформацією та досвідом між країнами. Тому ми вирушили до Греції на 10 місяців, а два греки на той же період поїхали в Україну, таким чином ми немов побудували місток солідарності та співпраці між двома державами. Якщо говорити загалом, то ми обмінювалися досвідом роботи у сфері молодіжної політики. На практиці ми займалися зовсім різними активностями, але це все залежить від приймаючої організації та її спеціалізації. В моєму випадку це була робота зі студентами, адже у грецькому місті Комотіні, де відбувався проект, є досить відомий Фракійський університет Демокрита з високими стандартами освіти.

Я викладала англійську у центрі дозвілля для людей пенсійного віку – це не будинок престарілих, але і точної альтернативи закладу в Україні немає. Навчала мові грецьких бабусь. Також брала участь у проекті культурного напрямку з назвою «Інтернаціональна поезія» – кожного тижня ми робили мистецькі зустрічі, де представники різних країн, здебільшого греки, представляли поезію рідною мовою – своєю чи улюбленого автора. Наступна задача полягала у тому, щоб інтерпретувати твори англійською та пояснити, про що у них йдеться.

Звісно, були й складнощі. Наприклад, Програма надавала 250 євро на місяць, що не так і багато для грецьких не найнижчих цін. Але ми мобілізувалися та знаходили варіанти. Ще я до цього не жила в гуртожитку, а під час волонтерства ділила квартиру з іншими людьми з різних країн, хоч кожен і мав окрему кімнату.
Я хвилювалась, як буду ділити побут із своїми сусідами. Але насправді все виявилося набагато простішим, всі навіть здружилися.
Майже не було непорозумінь і конфліктів, а все, що виникало, ми швидко вирішували. І взагалі ніякого значення не мало, чи знає людина англійську, – ми спілкувалися мовою жестів і міміки. Тож ніякої проблеми у спільному побуті не було.

Греція не дуже організована країна, тому одного разу виникла проблема – затримка опалення. І нам потрібно було це питання вирішувати. Це, насправді, було дуже цікаво. Наприклад, для волонтерів, з Бельгії та Фінляндії це стало просто шоком, тому що вони не були до такого готові, а от мене, українку, не здивувало. Ця ситуація стала дуже показовим моментом нашої взаємодії як команди – ми купляли грілки, якими 50 років вже ніхто не користувався, якось домовлялися про те, щоб нам привезли пальне. Ще, наприклад, у мене були теплі шкарпетки – їх я віддала дівчині з Іспанії, тому що вона не звикла до такого холоду. Хай там що, Греція – тепла країна, але зима там досить пронизлива.
Я безперервно знайомилася з новими волонтерами, вони часто змінювалися. Мій проект був довгостроковий, а інші приїжджали на 2-6 місяців. Я була таким, грубо кажучи, старожилом. Вдалося познайомитися з великою кількістю людей, тепер я можу поїхати майже у будь-яку країну й знайти там своїх колишніх співмешканців.

Історія Греції відкрилася для мене наново, тому що я відвідала безліч музеїв і постійно ходила на різні виставки й експозиції. Це допомогло мені глибше зрозуміти, що відбувалося в часи Османської імперії та воєн. Політичні питання стають більш прозорими, коли ти відчуваєш атмосферу країни та спілкуєшся з людьми, які у ній живуть.

Програма дала мені два важливі уроки, про які я намагаюся пам'ятати в Україні. Перший урок – я зрозуміла, що можна жити і не нервувати, не поспішати. Ми, українці, постійно за чимось женемося. А в Греції життя повільніше – це інколи дратує, але насправді в цьому є свій шарм. Люди сидять і насолоджуються життям, дивляться на море, п'ють каву з друзями, вміють щиро переживати кожен момент. Цьому я у них повчилася.

Другий урок – не нав'язувати нікому свою думку. У багатьох мам та бабусь є така риса – навчити всіх, як правильно жити, що також передається дітям. Під час життя з волонтерами з інших країн я зрозуміла, що якщо, наприклад, людина не хоче прибирати у своїй кімнаті – це її право.

Була ситуація, коли мій друг із Бельгії міг не міняти футболку три дні. Я не витримала й зауважила, що, мабуть, йому варто переодягнутися. А він спокійно казав: «Чого я маю це робити? Це моє право – носити одну футболку стільки, скільки захочу».

Я можу зрозуміти людей, які хвилюються чи навіть бояться подаватися на Програму Erasmus+ – чи то на навчання за кордоном, чи на молодіжний обмін, чи на волонтерський проект у іншій країні. Адже незрозуміло, що буде далі.
Я б радила в першу чергу уважно обирати організацію, до якої ви їдете, перевіряти дані, збирати відгуки учасників, які вже там були. Якщо ви дізналися все необхідне, але ще вагаєтеся – оцініть всі «за» та «проти».
Я спочатку теж думала: «Навіщо? Може, я ще рік попрацюю тут». Але насправді в якийсь момент перебування в Греції я зрозуміла, що досвід, який я отримую під час спілкування і співпраці з людьми з інших країн, – безцінний. Зараз волонтери, з якими я жила, – це друзі, яких ніколи не забудеш. Таке в будь-якому іншому проекті не вдасться – це не робота і не навчання. Це створення допомоги для місцевого населення у співпраці з іншими країнами – щось унікальне. Тому я би дуже радила всім поїхати на волонтерські проекти, тому що цей досвід може змінити ваше життя. Моє точно змінив.

Фелікс Новіков, студент Сумського державного університету

Я навчаюся на другому курсі в СумДУ за спеціальністю «Менеджмент» і регулярно беру участь в проектах Програми Erasmus+ – загалом вони тривають десь по два тижні. Вперше за молодіжними обмінами я поїхав у 2016 році, влітку після 10-го класу. А останній раз був восени 2018 року. Я вже знав про цю Програму перед першою своєю подорожжю завдяки відвідуванню Євроклубу в школі. Власне, вперше спробувати свої сили за кордоном мені запропонувала вчителька, котра й займалася клубом. А я й погодився, адже вирішив, що це гарна можливість здобути новий досвід, познайомитися з різними людьми та покращити англійську мову.

Справжнє хвилювання було лише напочатку, оскільки я не розумів навіть приблизно, що буде відбуватися. Надалі було лише приємне хвилювання, приблизно як перед очікуваною зустріччю.

Останній проект, у якому я брав участь, мав назву «YE Manga – Zone for Youth» і проходив у Грузії. Його основною темою були громадянська позиція, проблеми маргіналізації, стереотипи та таке інше. Наприклад, було завдання для всіх учасників – намалювати японські комікси-мангу та висвітлити з їхньою допомогою певні соціальні проблеми. Потім проводили виставку результатів для місцевого населення.
Україна
Грузія
Власне, навчання на таких проектах було неформальним, цікавим і дуже веселим, тому справжніх складнощів не було. Єдине – все розповідають англійською, тому сприйняття трішки погіршується. У межах навчання за кордоном ми завжди розглядали гострі соціальні теми й намагалися доносити наші думки до людей. Ми робили театральні вистави, флешмоби, виставки – це залежало від проекту.

А взагалі, спілкування англійською виявилося набагато простішим – всі розуміють, що ти приїхав із країни, де це не твоя рідна мова. Знаходити контакт із іншими людьми було досить легко, зазвичай є про що поговорити – а якщо розмова раптом призупинилася, завжди можна розповісти про культуру та побут своєї країни.

Умови проживання були на гарному рівні – завжди дуже весело, адже компанія велика, кожного разу близько 40 учасників. Хоча іноді бувають неприємні моменти через розбіжності в культурі, проте це все легко вирішується і, врешті, я знайшов багато знайомих і друзів із різних куточків світу. Найцікавіше було спілкуватися з людьми, які пройшли через 30-40 схожих подорожей – у них великий життєвий досвід, хоча їм в середньому по 25 років.
Також я дізнався багато корисної інформації про соціальні проблеми, екологію, проблеми біженців. Більш глибоко поринув у життя та побут інших країн, бо завжди всі учасники діляться певними особливостями своїх культур. Насправді, це дивовижно, що люди з різних країн і з інколи величезними розбіжностями можуть стати найкращими друзями.
Для мене всі ці проекти – щось неймовірне. З'ясувалося, що вихід із зони комфорту – це шлях вперед, який може відкрити нові можливості.
Я дізнався безліч нової та іноді сенсаційної інформації, покращив рівень знання англійської мови та комунікаційні здібності. Взагалі, навчання англійською навіть корисніше, ніж рідною мовою.

Я б порадив людям, які не можуть наважитися та податися на Програму Erasmus+, подолати себе й все-таки спробувати. Можна обрати проект довжиною в тиждень, а можна поїхати на навчання в університети ЄС на цілий семестр. В будь-якому разі – ви отримаєте безцінний досвід.
Дізнавайтесь більше про освітні можливості Erasmus+ у нашому гайді та на сайті Програми і слідкуйте за новими історіями проекту «Освіта на максималках».
Спецпроект підготовлено в рамках проекту
«Комунікація Європи в Україні»,
Представництва ЄС в Україні