Він вирішив, що прийшов час рятувати світ від поганих інтерфейсів ще в школі, коли зайшов у чат Bizarre. Тоді ж вперше зрозумів значення вислову «кров з очей». Його заповітне бажання – переверстати сайти усіх новинних медіа України і врятувати зір молодого покоління. Він завжди повторює, що інтерфейс схожий на жарт – якщо він хороший, то його не треба пояснювати.
На шляху до розуміння, ким же все-таки працює її онук, бабуся UI-ника пройшла усі п'ять стадій від заперечення до прийняття. Хоча для нього самого його місія видається дуже чіткою та зрозумілою – показати, що дилеми «зручність або краса» просто не існує. Він досяг просвітлення і зрозумів, що правда – десь посередині. Тому в парі із UX-ером з дня у день він намагається зробити зручні інтерфейси ще й дуже естетичними.
Він не з тих художників, яких легко образити – він стійко витримує усі юзер-тести і крізь зуби промовляючи заповідь «емпатія» готовий знову і знову перероблювати інтерфейс, допоки той не сподобається і користувачам і замовникам.
Як справжній психотерапевт він працює з емоціями та мотивами, зі страхом та задоволенням, із підсвідомим, болем та радістю. Він здатен зробити красивим те, що навіть звучить жахливо, наприклад систему бухгалтерського обліку. Лише він заходить на Pornhub тільки для того, щоб помилуватись інтерфейсом.
Друзі, з якими він піде випити по пляшці пива ввечері – це розробник фронтенду та бекендник, з UX-ером він взагалі розлучається тільки на вихідні, і то тільки якщо не горять дедлайни.
UI-ник злегка кривиться, коли чує в своєму напрямку слова «веб-дизайнер», адже він прийшов на цю грішну землю не просто «клепати» сайти, а всерйоз проектувати продуктові інтерфейси і цим змінювати світ на краще. Коли знайомі просять його швиденько накидати корпоративний лендінг, він впадає в депресію, оскільки звик до всього підходити ґрунтовно – лише він усвідомлює, що робота над хорошим інтерфейсом може займати від декількох місяців до декількох років.