fbpx Диз_орієнтація | Platfor.ma
Відеоігри, ілюстрації, шрифти, комп'ютерні мишки та інтерфейс вашого улюбленого додатка – усе це створюють дизайнери. Різні. Разом зі школою Projector ми вирішили покласти край прокляттю «Ти ж дизайнер» і розібратися, чим займається кожен із них.
Людина не може просто так взяти і стати дизайнером шрифтів. Скоріш за все, вона ступила на цей тернистий шлях ще у буремних 90-х, коли на її комп'ютер якимось чином (не інакше як боже провидіння!) потрапив FontLab або Corel Draw. З того часу її непросту долю було вирішено.

З впертістю блаженного шрифтовик не втомлюється пояснювати рідним та друзям, що «напівжирний» – це не образливий евфемізм, а накреслення, і що Times New Roman 14-го кегля – не все, чим багатий світ.
Рука шрифтовика тверда, як засічка, а нерви міцні, як гротеск. Він ніколи не зізнається, що вважає Comic Sans не таким вже й поганим (звісно, якщо застосувати його доречно). Проте його серце все ще боляче стискається, коли він дивиться на логотип «Фуршету». Його улюблена пара – кернінгова, а його діти будуть відрізняти Arial від Helvetica ще до того, як навчаться читати.

Його робота часто непомітна, але коли вона зроблена недбало – це видно одразу. В глибині душі кожен шрифтовик знає: без гарних гарнітур людство було би приречене на загибель. Тому він прийшов на цю грішну землю, аби зробити її кращою та врятувати всіх нас. Амінь. Ні, не так. А М І Н Ь.
Якщо побачите на вулиці людину, голова якої випромінює сяйво, знайте – це шрифтовик. Створювати гарнітури – свята, складна та невдячна праця. Тому після смерті вони потрапляють одразу до раю. Для шрифтовиків.
Він доклав руку до всього навколо: логотипів, білбордів, вітрин, меню в ресторані, візиток, упаковок продуктів, журналів та навіть схем метро. Володіє священним знанням про те, як скласти з місива текстів й ілюстрацій щось притомне. Він знається на типографії і вміє працювати в кривих, через що часто страждає – в видавництві він цілком може замінити арт-директора, верстальника та ілюстратора. Якщо не збожеволіє, звісно. А якщо освоїть HTML та CSS, то зможе зазіхнути на святе і перейти в інтернет. Кажуть, дороги назад звідти немає.
Вид, якому пророкували вимирання в діджитал-епоху, завдяки Фотошопу та Ілюстратору зміг мутувати і стати в рази сильнішім.
Але графічний дизайнер-професіонал, який нарешті досягнув дзену, концентрується на чомусь одному: оформлює простір, створює логотипи, малює сайти чи розробляє фірмові стилі, а найзухваліші камікадзе займаються друкованою продукцією. Вміє подружити творчість з логікою, а красу з функціональністю. Знає, як створити яскравий продукт, тому маркетологи в глибині душі вважають його царем і богом, хоч ніколи в цьому не зізнаються. Без нього реклама помре, але й він не може існувати без неї – ось парадокс, над яким б'ються дизайнери-філософи.
Він здатен помічати те, чого не помічають звичайні смертні –асиметрію обличчя, відблиски сонця на воді, нову зачіску своєї мами. Переживає праведний гнів, коли бачить поганий рендер. Власні страшні рендери від початку кар'єри давно спалив, а попіл розсіяв над Дніпром.
Може зробити портфоліо з будь-чого: власного робочого столу, сусідського авто чи героїв фентезі. В глибині душі вважає двовимірні картинки атавізмом. З цієї ж причини не сприймає плаский гумор. Залежно від навичок та амбіцій може зробити кар'єру в ігровій індустрії, архітектурі, дизайні інтер'єрів або шукати себе в 3D-мистецтві.
В попередньому житті скоріш за все був скульптором, художником чи архітектором. Коли вперше відкрив 3dMax, зрозумів, що недарма п'ять років бився в художній академії над пропорціями, композицією і скульптурою. Але і без цього ніяк – створювати 3D без художньої освіти здатен лише Всевишній.
Каліграфи вірять у особливу силу літер, а правильно підібрана шрифтова композиція взагалі здатна викликати демона. Кілька сторіч тому каліграфічно писати (та й взагалі писати) вміли лише дуже освічені люди. В принципі, сьогодні нічого не змінилося.
У справжнього каліграфа в арсеналі є кілька десятків пер, лінерів та маркерів, розрізнити які з першого погляду зможе хіба що штучний інтелект. Найбільш витривалі з них вже навчились спокійно реагувати на запитання родичів: «Твоя робота це що, красиво писати?». Але досі дико нервують, коли бачать в інтернеті оголошення про дводенні курси каліграфії, бо самі вивчали це ремесло не один рік.
Завжди тримають перо на пульсі шрифтових трендів, зависають в Інстаграмі на сторінках відомих каліграферів типу Seb Lester, John Stevens, Karla Lim. Основне джерело прибутку для них – це розписи запрошень, стін у кафе чи ресторанах, створення ілюстрацій для видань, а також приватні замовлення.
Під час навчання у художній школі він купував акварель «Білі ночі» і вже тоді зрозумів, що працювати йому доведеться не лише вдень. Коли натхнення покидає його, ілюстратор може наточити усі олівці у радіусі 5 кілометрів.
Більше за все обожнює пропозиції намалювати картинку «за піар» чи «на завтра» – або і те, і інше (комбо!). Щоразу, коли бачить свою ілюстрацію в рекламі, про яку вперше чує, дивується, як дитина. Саме тому загартований ілюстратор в Україні знається не лише на техніці малювання та художніх методах, а ще й може вам прочитати цілу лекцію про захист авторських прав на зображення. Ось і нехай прочитає. А ще краще – намалює.
Завжди має напоготові мільйон ідей для власних персонажів, проте в основному створює малюнки для видавців, рекламістів та редакторів. Ілюстратора можна впізнати по купі дитячих книжок на полицях вдома та за варіаціями облич героїв улюблених книжок на будь-якому вільному клаптику паперу.
Найщасливіший момент професійного життя міського дизайнера — це поява нової схеми київського метрополітену, а найбільший страх – потрапити в автомобільну розв'язку на Видубичах.
Дизайнер із глибоким почуттям справедливості. Одного разу він зібрався назавжди переїхати до Славутича, щоб не бачити більше рекламного ґвалту столиці, але потім зрозумів, що мета його життя — зробити міста України хоча би трохи комфортнішими. Місто його мрії не мало би підземних переходів, велосипедними доріжками їздили би свідомі чиновники, а в оголошеннях ЖЕКів можна було би зрозуміти хоч щось.
Із жахом очікує на відкриття нових торгівельно-розважальних центрів, навколо яких обов'язково виростуть свіженькі МАФи. Можливо саме він організовує підпільні гуртки МАФо-ненависників і ночами розфарбовує ларьки у «колір року» за версією Pantone.
Гейм-дизайнер 80-го рівня знає код і вміє розмовляти з програмістами їхньою мовою, орієнтується в історії, літературі, мистецтві – бо визубрив все це в грі Civilization. Давно загубив диплом, але в ньому могло бути що завгодно – від авіаінженерії до хімії та психології.
Він і сценарист, і арт-директор, і аналітик, і психолог – особливо в маленьких ігрових стартапах, де треба, мов богу, бути одним в трьох особах. Придумає гру для консолі і мобільного, напише концепцію, поспілкується з розробниками, збере відгуки, проаналізує статистику – і авторитетно пояснить, чому все треба переробити.
Його зброя – невгамовна фантазія, право змінювати правила на ходу та вміння передбачати дії людей на три кроки вперед. Грав у всі ігри від початку інтернет-ери, тому з одного скріншота відрізнить GTA-4 від GTA-5. Іноді це навіть заважає. Скажімо, коли гейм-дизайнер ходить по гриби, то нічого не приносить, бо рефлекторно стрибає на них, як велів всім нам Супер Маріо. Звичайних гравців зневажає, адже окрім ігор в них є реальне життя.
Одного разу в темному провулку на нього напали якісь зловмисники. Гейм-дизайнер двічі присів, зробив сальто і помахав хуліганам. Це було славнозвісне фаталіті з Mortal Kombat: вниз-вниз-стрибок-удар рукою.

А взагалі, якщо вчасно засейвиться і не зненавидить ігри, стане безсмертним.
Тестують інтерфейси на мамі, другові та наляканому випадковому перехожому. В солодких снах їм сниться, як вони б'ють по пальцях тих, хто ставить важливі кнопки на сайтах у неочевидних місцях. Вони завжди повторюють, що їхня робота — про досвід, емоції та враження. А непосвячені профани їм не вірять, поки не вирвуть собі з голови усе волосся, намагаючись знайти значок «закрити» в інтерфейсі комп'ютера.

Його робота часто непомітна, але якраз це для нього і є найбільшим визнанням.
Його постійно плутають із UI-ником, що викликає справедливе обурення в обох. Він наголошує, що його варто би називати «архітектором» чи «інженером», адже саме він вирішує, як юзери будуть користуватися будь-чим — від мобільних додатків до роботів. Простіше кажучи, він думає, як ви будете кип'ятити воду в чайнику і які кнопки вам для цього потрібні. Сам вигляд чайника лишає на поталу UI-нику.
Його часто плутають із промисловим дизайнером, чим ставлять в ступор і його і промдизайнера. Адже продакт має справу із екранними інтерфейсами, а от промдизайнер займається продуктами фізичного світу (і ми зараз не про хліб чи молоко).

Він шукає проблему, докопується до її причин, проводить власні дослідження, створює прототипи для вирішення цієї проблеми, розробляє дизайн-стратегію (так, вона існує!), і займається еволюцією продукту. В теорії він, звісно, теж може щось намалювати чи спроектувати, але його покликання – мислити глобально.
Він — сірий кардинал дизайну: непомітний, але дуже важливий. А ще він ламає стереотипи, адже своєю роботою доводить: дизайн — це не лише про естетику, а, що важливіше, – про вирішення проблеми. Кажуть, досвідчені продакти ніби у казці доторкаються дизайном до проблеми і вона одразу перетворюється на бізнес-ідею. Часто це профдеформує його і змушує шукати проблеми там, де їх немає, — у звичайному житті.
Дизайн-мислення для нього – не просто яскравий тренд, а щодення праця. До речі, це єдиний дизайнер, якому графічний редактор потрібен лише для того, щоб накидати ідею — весь основний масив роботи відбувається у нього в голові.
Він вирішив, що прийшов час рятувати світ від поганих інтерфейсів ще в школі, коли зайшов у чат Bizarre. Тоді ж вперше зрозумів значення вислову «кров з очей». Його заповітне бажання – переверстати сайти усіх новинних медіа України і врятувати зір молодого покоління. Він завжди повторює, що інтерфейс схожий на жарт – якщо він хороший, то його не треба пояснювати.
На шляху до розуміння, ким же все-таки працює її онук, бабуся UI-ника пройшла усі п'ять стадій від заперечення до прийняття. Хоча для нього самого його місія видається дуже чіткою та зрозумілою – показати, що дилеми «зручність або краса» просто не існує. Він досяг просвітлення і зрозумів, що правда – десь посередині. Тому в парі із UX-ером з дня у день він намагається зробити зручні інтерфейси ще й дуже естетичними.
Він не з тих художників, яких легко образити – він стійко витримує усі юзер-тести і крізь зуби промовляючи заповідь «емпатія» готовий знову і знову перероблювати інтерфейс, допоки той не сподобається і користувачам і замовникам.
Як справжній психотерапевт він працює з емоціями та мотивами, зі страхом та задоволенням, із підсвідомим, болем та радістю. Він здатен зробити красивим те, що навіть звучить жахливо, наприклад систему бухгалтерського обліку. Лише він заходить на Pornhub тільки для того, щоб помилуватись інтерфейсом.

Друзі, з якими він піде випити по пляшці пива ввечері – це розробник фронтенду та бекендник, з UX-ером він взагалі розлучається тільки на вихідні, і то тільки якщо не горять дедлайни.
UI-ник злегка кривиться, коли чує в своєму напрямку слова «веб-дизайнер», адже він прийшов на цю грішну землю не просто «клепати» сайти, а всерйоз проектувати продуктові інтерфейси і цим змінювати світ на краще. Коли знайомі просять його швиденько накидати корпоративний лендінг, він впадає в депресію, оскільки звик до всього підходити ґрунтовно – лише він усвідомлює, що робота над хорошим інтерфейсом може займати від декількох місяців до декількох років.
Такий дизайнер може мільйони разів перемальовувати зображення ручки чайника, доки та не стане ідеальною. А його порада прибрати зайву кнопку на панелі управління в промислових масштабах може зекономити виробнику сотні тисяч гривень. Дизайнер переконаний — його задача не лише зменшити витрати за рахунок дизайну, але й винайти абсолютно новий підхід до речей. Наприклад, з'єднати ніж, ложку й виделку в одному предметі. Або кота й собаку.
Створює зручні для людей речі. Із дитинства він обожнював майструвати, а підлітком почав складати футуристичні меблі, автомобілі й комп'ютери з Lego. Тепер у його квартирі є вівтар із фотографіями Рей і Чарльза Імз та Джоні Айва.
Моушн-дизайнер здатен створити кількасекундну сумну історію про дві паралельні лінії, що ніколи не зустрінуться, або занімувати в логотипі справжню комедію. І якщо ви побачите в офісі людину, яка нерухомо сидить за екраном комп'ютера безперервно цілу добу – знайте, це моушн-дизайнер створює моушн.
Це — людина-оркестр, вузький спеціаліст широкого профілю. Він розбирається у всьому: у класичному дизайні, у шрифтах, у 2D- та 3D-анімації та навіть у математиці.
Ще підлітком він постійно дивився MTV, але не заради музики, а заради міжпрограмних вставок. Саме його колеги створили відомий глядачам фільмів студії Pixar смішний торшер із оком-лампочкою. Своїм улюбленим режисером називає Альфреда Хічкока, тому що над титрами у його фільмах працював сам Сол Басс.