Анатомія миру: онлайн-експозиція про НАТО та Україну

МИРУ

НАТО

А

МІЯ

Що таке НАТО? Як альянс із настільки різних країн зміг перетворитися на одну з найпотужніших організацій, що забезпечує мир на планеті? Де місце України в цій архітектурі безпеки? Спільно з Internews Ukraine та Посольством Великої Британії в Україні ми підготували проєкт аНАТОмія миру, в якому спростовуємо міфи про альянс, з'ясовуємо, проти наскільки багатьох проблем він насправді бореться, та дивуємося долям українських миротворців.

Матеріал створено за підтримки:

ЗМІСТ

1.
Новітня історія миру

В історії світової безпеки було чимало важливих подій. Одна з головних — заснування НАТО та робота альянсу заради безпеки по всій планеті. Тут ми обрали десять найважливіших подій після Другої світової, які показують шлях світу, НАТО та України до миру.

Утворення НАТО

Завершення Другої світової війни мало унеможливити повторення глобальних конфліктів і стати фінальним уроком для планети. Однак агресивність СРСР, побоювання реваншизму Німеччини та слабкість міжнародної спільноти в питаннях глобальної безпеки змусили західні держави шукати нову архітектуру миру. Після численних перемовин та попередніх угод 4 квітня 1949 року дванадцять країн Європи та Північної Америки утворили НАТО. У світі з'явилася потужна організація, головною метою якої став мир.

1949

Франція

США

Португалія

Норвегія

Нідерланди

Люксембург

Канада

Італія

Ісландія

Данія

Велика Британія

Бельгія

Засновники нато:

Підписано Варшавську угоду

14 травня Албанія, Болгарія, Німецька демократична республіка, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина й Чехословаччина підписали угоду, згідно з якою у випадку збройного нападу на будь-кого з них зобов'язалися допомагати всіма засобами, включно із застосуванням збройних сил. Світ остаточно став біполярним, а соціалістичний блок фактично офіційно оголосив за свою мету протистояти НАТО.

1955

Найбільші навчання в історії НАТО

У відповідь на зростання агресивності зовнішньої політики СРСР альянс провів військові навчання. Операція Strikeback та інші супутні події йшли впродовж десяти днів і моделювали зіткнення з ворожими силами у північній частині Атлантичного океану. Ці навчання досі є найбільш масштабними в історії НАТО: у них брали участь понад 250 тис. бійців, 300 кораблів і мирних суден та 1500 літаків з шести країн альянсу. Співпраця бійців різних країн НАТО показала, що альянс здатен ефективно протистояти будь-якому нападу.

1957

Підписано Угоду про заборону випробування ядерної зброї

У 50-ті роки СРСР та США провели перші вибухи термоядерної зброї — набагато більш потужної та небезпечної, ніж звичайні атомні бомби. Активісти та прості люди з усієї планети все активніше почали вимагати обмежити ці небезпечні випробування. В результаті 5 серпня 1963-го СРСР, Велика Британія та США підписали Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою. З того часу до документа приєдналися понад 120 держав, а у 1968 ключові країни світу ухвалили й Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Світ бодай трохи убезпечив себе від атомної війни.

1963

Триніті — перше у світі випробовування атомної зброї, 16 липня 1945 рік, штат Нью-Мексико, США

Перші вибори до Європарламенту

Один із найважливіших етапів об'єднання Європи. Саме у 1979 відбулися перші в історії вибори в законодавчий орган Євросоюзу — Європарламент. З того часу 705 депутатів збираються на засідання в Брюсселі, Люксембурзі та Страсбурзі, аби працювати над тим, щоб зробити Європу і всю планету безпечнішим місцем. Зараз Європарламент є представником найбільшого міжнаціонального демократичного електорату в світі — за його депутатів голосують понад пів мільярда людей.

1979

Початок активного співробітництва України та НАТО

У цьому році наша держава вступила до Ради євроатлантичного партнерства — глобального форуму, що об'єднує альянс із іншими країнами. Через два роки співробітництва Україна першою серед держав колишнього СРСР перейшла на новий рівень співпраці за програмою Партнерство заради миру, в межах якої військові з держав, що не входять до НАТО, беруть участь в навчаннях та іншій співпраці. Вже у 1997 Україна та альянс підписали Хартію про Особливе партнерство, а при НАТО запрацювала місія нашої держави.

1992

перша місія українських миротворців під егідою НАТО

Одним із вагомих факторів припинення війни на території колишньої Югославії стали міжнародні загони миротворців. До справи встановлення миру приєдналися й українські військовослужбовці, які протягом кількох років брали участь в місіях НАТО у Боснії та Герцеговині, а також Косово, де серед іншого було розгорнуто український вертолітний загін. Загалом через ці миротворчі місії пройшли тисячі українських миротворців. Пізніше наші бійці також брали участь в роботі НАТО в Афганістані та Іраку.

1996

Ухвалення Плану дій Україна-НАТО

22 листопада в межах саміту глав держав та урядів НАТО в Празі ухвалили План дій Україна-НАТО. Цей документ чітко визначив стратегічні цілі й пріоритети України для досягнення її мети — повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки. З роками ця ціль стає все ближчою — у 2008 на саміті глав держав та урядів держав-членів альянсу одностайно було погоджено декларацію, у якій Україну запевнили, що в майбутньому вона набуде членства в НАТО.

2002

Зміни до Конституції

Україна офіційно прописує в Конституції вступ до НАТО як свою мету. Верховна Рада ухвалює відповідні зміни, а Президент підписує документ. Відтепер в Основному законі є слова про прагнення до «реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору». Починаючи з червня 2020 року, Україна є однією з шести держав зі статусом партнера НАТО із розширеними можливостями. Цей статус надає країні додаткові можливості для ведення діалогу та розвитку співробітництва з державами–членами НАТО.

2019

Наразі останнє розширення НАТО

Пройшовши той же шлях, яким зараз йде Україна, до альянсу вступила Північна Македонія. В результаті за всі роки існування НАТО кількість держав-членів альянсу збільшилась з початкових 12 країн до нинішніх 30. НАТО продовжує співпрацювати з усіма, хто бореться за мир, і є гарантом безпеки для сотень мільйонів людей по всьому світу.

2020

2.
Найбільші небезпеки сучасності

Тероризм

Екологічні катастрофи

Екологічні катастрофи

Найбільші небезпеки сучасності, з якими бореться НАТО

Не лише війна загрожує людству та миру в усьому світі, а й тероризм, екологічні катастрофи, дискримінація чи кібератаки. Та й конфлікти давно не про міряння розмірами атомних бомб та потужностями танків, а про хитросплетіння різних форм та проявів агресії. Небезпеки та загрози сучасності потребують нових рішень, міжнародної співпраці та безупинного навчання. Що саме з цього пропонує НАТО та чим займається, аби загроз ставало дедалі менше, читайте тут.

Тероризм — це глобальна загроза, яка може вразити навіть наймогутнішу країну з будь-якої частини земної кулі. Він не має кордонів, етичних та релігійних упереджень. Терористи показали, що вміють проникати крізь міжнародні кордони, створювати свої осередки та ретельно вивчати цілі.

Радикальні терористичні угруповання мають підтримку ззовні й часто фінансуються кримінальними конгломератами, які займаються наркоторгівлею, контрабандою зброї, торгівлею людьми та іншими незаконними видами діяльності. Вони ховаються за різними масками — ідеологічними чи релігійними. Проте в кінцевому підсумку це не більше ніж прояви насильства, ненависті та нетерпимості, які загрожують людям у всьому світі. Лише об'єднавшись, міжнародна спільнота зможе їм протистояти.

У межах Плану дій щодо боротьби з тероризмом перед альянсом стоїть три основних завдання: колективна оборона, врегулювання криз і безпека через співробітництво. Оскільки НАТО військово-політичний союз він може не лише надавати майданчик для політичних консультацій, а й виконувати військові операції з протидії цій загрозі.

Тероризм

Рейс 175 авіакомпанії United Airlines врізався у південну вежу комплексу Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку під час нападів 11 вересня 2001 року

ПРОБЛЕМА

Пріоритетним питання боротьби з тероризмом для НАТО стало 11 вересня 2001 року після нападу ісламістської організації «Аль-Каїда» на вежі-близнюки у Нью-Йорку. Саме тоді альянс вперше, і на сьогодні востаннє, застосував положення статті 5 Вашингтонського договору, яка встановлює, що збройний напад на одну або кількох країн-учасниць НАТО вважається нападом на них усіх, і кожна з них зобов'язана надати допомогу.

Нині і сама організація, і її учасниці рішуче беруть участь у боротьбі з тероризмом. За минуле десятиріччя НАТО досяг значного прогресу в таких важливих для альянсу сферах, як операції, посилений обмін розвідданими і розвиток нових технологій в рамках Робочої програми оборони проти тероризму і програми «Наука заради миру і безпеки».

ВИРІШЕННЯ

План дій щодо боротьби з тероризмом

①
колективна оборона

②
врегулювання криз

③
безпека через співробітництво

Чи не найбільшу загрозу світовій безпеці нині несуть кліматична криза та екологічні катастрофи. ООН та інші поважні організації пророкують підняття рівнів океанів, глобальне потепління, виснаження природних ресурсів та ще низку незворотних змін на нашій планеті. Усе частіше траплятимуться й природні катаклізми: рекордна спека, повені або, навпаки, посухи в і так посушливих регіонах. Ці зміни не оминуть жоден регіон нашої планети.

Екологічні катастрофи

ПРОБЛЕМА

ВИРІШЕННЯ

Кожна країна-учасниця альянсу, звісно, сама відповідає за адаптацію до кліматичних змін. Проте без колективних дій тут також не обійтися. У березні 2021 року міністри закордонних справ НАТО схвалили Порядок денний НАТО щодо зміни клімату та безпеки. Альянс вперше визнав екологічні виклики у 1969 році, коли заснував Комітет із викликів сучасного суспільства, й досі працює в тому числі над тим, щоб зменшити вплив військової діяльності на довкілля, адаптуватися та стати більш стійким у відповідь на зміни.

Фактори довкілля можуть впливати на постачання енергоносіїв для населення та проведення військових операцій, і в такий спосіб надають неабиякої важливості енергетичний безпеці. Інша галузь діяльності — допомога країнам-партнерам позбутися запасів зброї, боєприпасів і залишків вибухових боєприпасів, що не були використані за призначенням, застарівають і становлять небезпеку для населення та довкілля.

НАТО наразі здійснює ці ініціативи за допомогою своєї наукової програми, Євроатлантичного центру координації заходів реагування на надзвичайні лиха та проектів трастових фондів програми «Партнерство заради миру». НАТО розглядає можливість розширення своєї діяльності у цій галузі, при цьому основну увагу приділяє надзвичайним ситуаціям, ефективному використанню енергетичних ресурсів і застосуванню відновлюваних джерел енергії, а також наданню допомоги країнам-членам НАТО і партнерам у зменшенні впливу глобального потепління у вразливих регіонах.

Кіберзагрози світовій безпеці стають дедалі складнішими, руйнівнішими та частішими. До цього призвели стрімкий розвиток інформаційних технологій, комп'ютеризація та створення глобального комп'ютерного простору. Усі країни намагаються адаптуватися до нових кіберзагроз, які набувають різноманітних форм. Питання кібернападів отримало особливу увагу у відносинах США та Росії — втручання у вибори, кібертероризм та шпигунство несуть загрозу міжнародній співпраці, а не лише державним політикам. Тож бореться з ними і НАТО, адже основоположні права людини мають залишатися в центрі майбутніх інновацій.

Кібератаки

ПРОБЛЕМА

ВИРІШЕННЯ

У липні 2016 року союзники утвердили оборонний мандат НАТО і визнали кіберпростір зоною операцій, в якій НАТО має захищатися так само ефективно, як і в повітрі, на суші й на воді. Представники НАТО вже заявляли, що кібернапад може стати основою для застосування 5 Статті Альянсу з колективної безпеки, а міжнародне право застосовується й у кіберпросторі. Та слід пам'ятати, що кіберзагрози стосуються людей тією ж мірою, що й технологій, тож НАТО продовжує покращувати освітні дії, тренування та навчання із кіберзахисту.

Роль НАТО у забезпеченні кібербезпеки проявляється у двох масштабних складових: захисті власних мереж та допомозі країнам-учасницям у сфері розвитку власних сил і засобів кіберзахисту. Україна теж розуміє, що колективна безпека залежить від здатності кожної окремої держави захищатися від новітніх загроз, тож нещодавно подала офіційний запит на приєднання до Об'єднаного центру передових технологій з кібероборони.

Групи НАТО з питань швидкого реагування в кіберпросторі готові цілодобово допомагати союзникам, а для своїх місій та операцій альянс може використовувати національні кіберможливості. Тож НАТО зобов'язується стримувати та протидіяти всьому спектру кіберзагроз у будь-який час — мирний, кризовий та конфліктний — на політичному, військовому та технічному рівнях.

Попри загальний розвиток цивілізації та прагнення людей до миру збройні конфлікти на земній кулі не вщухають. Разом з тим, способи ведення війн стають дедалі винахідливішими та небезпечнішими, а зброя дедалі смертельнішою. Геополітична розстановка сил змінюється і на глобальному, і на регіональному рівні, а потенційні конфлікти лише накопичуються. На їх появу впливають етнічні, релігійні, соціальні, цивілізаційні та ідеологічні чинники. Викликами стають і глобальні проблеми людства — такі, як боротьба за ресурси, кліматичні зміни, активізація міграційних процесів тощо.

Збройні конфлікти

ПРОБЛЕМА

ВИРІШЕННЯ

Ціль НАТО забезпечувати мир, а не пропагувати війну. Альянс заснований на демократичних цінностях та прагне до мирного вирішення конфліктів. Однак, якщо дипломатичні зусилля зазнають невдачі, він має військовий потенціал для операцій з врегулювання кризових ситуацій — окремо або у співпраці з іншими країнами та міжнародними організаціями.

НАТО очолює операції в Косово та Середземномор'ї, а в 2018 році розпочала навчальну місію в Іраку, аби розвинути оборонні спроможності місцевих сил, інституцій безпеки й національних академій оборони. Після незаконного військового втручання Росії в Україну НАТО посилила місію поліції повітряної безпеки. Винищувачі патрулюють повітряний простір, зокрема над Албанією, Чорногорією, Словенією та над Балтійським регіоном, де НАТО перехоплювали російські літаки, які неодноразово порушували повітряний простір держав-учасниць.

Втім, поліція повітряного простору не єдина постійна сила НАТО. За викликом готові діяти й морські сили, а проти повітряних атак існує спеціальна оборонна система. А збройні сили організації формуються на добровільній основі із частин збройних сил країн-учасниць. Це значить, що лише конкретна держава може визначити, які саме підрозділи і за яких умов вони передають в розпорядження НАТО. І залишаються вони під національним контролем.

Пропаганда, дезінформація, економічний тиск, таємне використання спецпризначенців — усе це елементи гібридної війни, які, на жаль, Україні довелося відчути на собі. Невійськові тактики дестабілізують та виводять з рівноваги, а останні роки це відбувається з більшою інтенсивністю, масштабом та швидкістю. Військова сила вже не відіграє вирішальну роль у конфліктах, тож і протистояти гібридній агресії потрібно по-новому.

Гібридні загрози

ПРОБЛЕМА

ВИРІШЕННЯ

Ситуація, що склалася, потребує гібридної оборони. Після ухвалення в 2015 році стратегії альянсу з протидії гібридним загрозам інструментарій реагування на них послідовно розширюється. Окрім покращення в роботі розвідслужб й обміні інформацією, забезпечена й можливість застосування спеціальних сил швидкого реагування. Спеціальні команди можуть терміново направити до країни-учасниці, яка звертається по допомогу, або у разі кризи, або задля допомоги в розбудові національної спроможності протистояти гібридній війні.

НАТО вчиться використовувати й інші інструменти: санкції, висилки дипломатів, нові технології, наприклад, штучний інтелект, а також неформальну співпрацю з іншими організаціями й урядами країн. Програма підготовки і освіти в НАТО також удосконалюється і передбачає дедалі більше дискусій на основі сценаріїв гібридних ситуацій. Вводячи більше гібридних елементів у навчаннях НАТО, особи, які приймають політичні і військові рішення, стикаються з проблемою управління можливою напругою між гібридними атаками на окремих союзників, бажанням реагувати колективно і робити це в середовищах, де інформація неоднозначна і неповна.

Протидія гібридним загрозам є довгостроковим стратегічним завданням для НАТО і її членів. Вона вимагає відходу від методичних, послідовних процесів планування і прийняття рішень, які були типовими для операцій НАТО в часи по закінченні холодної війни і переходу до більш динамічного підходу.

Насильство і дискримінація щодо жінок є серйозними перешкодами для побудови успішного та мирного суспільства. Жінки не є за замовчуванням залученими до всіх економічних, політичних та миротворчих процесів. Втім, гендерний баланс — не єдина проблема. Конфлікти досі диспропорційно сильніше впливають на жінок та дівчат — сексуальне та гендерне насильство потрібно розпізнавати, запобігати йому і реагувати на нього.

Гендерна нерівність

ПРОБЛЕМА

ВИРІШЕННЯ

Сьогодні гендерна проблематика повністю інтегрована в усі напрями діяльності НАТО: від політики і планування, навчальної підготовки та освіти до місій та операцій. Ці аспекти забезпечує резолюція «Жінки, мир та безпека». Вона зокрема наголошує на необхідності збільшення частки жінок у Збройних силах та подолання сексуальних домагань в армії. Для проходження військової служби і жінкам, і чоловікам повинні створюватися однакові умови. Вимоги, відповідальність за власні дії або бездіяльність, їх наслідки також мають бути рівні. Така гендерна політика НАТО поширюється й на країни-партнери, однією з яких є Україна.

Ключовим елементом у питаннях жінок, миру і безпеки є потреба визнавати жінок не лише як жертв конфліктних ситуацій, але і як акторів мирного процесу, що беруть участь у попередженні, регулюванні та вирішенні цих ситуацій.

3.
Ті, хто забезпечують мир

Amnesty International

НАТО

Війни, конфлікти, тероризм, піратство, збройні напади – світ сповнений проблем. Проте існують організації, які слідкують за безпекою в усіх куточках планети, об'єднують країни задля забезпечення миру, а також разом ухвалюють непрості рішення для розв'язання криз та конфліктів. Розповідаємо про найважливіші з них, а також про окремих людей, які ризикували власним життям у найгарячіших точках планети.

Евакуація афганців в аеропорту Кабула

Крім того, НАТО бореться з поширенням зброї масового знищення, кібератаками, піратством, загрозами для енергопостачання та екологічними проблемами — тобто викликами, які занадто страшні та великі для країн або організацій поодинці. Тому, зокрема, альянс також щільно співпрацює з ООН та ЄС — все заради миру.

Сторінка договору Організації Північноатлантичного договору (Вашингтонський договір) 1949 р.

НАТО (Організація Північноатлантичного договору)

Члени НАТО можуть консультуватися та співпрацювати у питаннях оборони та безпеки, щоб усувати наявні та потенційні конфлікти. Рішення на засіданнях організації ухвалюють одностайно — це колективна воля, однак головне, аби ці рішення були ефективними, мирними та безпечними. Якщо ж мирне врегулювання конфліктів не приносить результатів, НАТО має серйозні військові ресурси. Проте армії НАТО не існує — збройні сили кожної держави підпорядковані виключно їй. Тільки у разі потреби країни-члени можуть надати війська, техніку або інші ресурси для операцій під наглядом НАТО.

Крім того, у договорі прописана ідея колективної оборони, згідно з якою напад на одного з членів альянсу розцінюється як напад на всіх. Це убезпечує усіх членів НАТО, адже атака на найменшого з них все одно означає атаку на увесь альянс.

З часом до альянсу долучилося все більше учасників. Потрапити туди важко, але можливо — такі кандидати повинні мати спільні з організацією цінності та бути готовими забезпечувати безпеку альянсу. Для кожного кандидата на вступ НАТО має План дій щодо членства, де надаються практичні рекомендації, як досягти відповідності ключовим вимогам. Однак є одна основна умова — згода всіх наявних союзників. Цікавий факт — у 1954 році навіть СРСР подав заявку на вступ до НАТО, однак вона була відхилена.

Понад 70 років НАТО забезпечує мир на своїй території. Перші чотири десятиліття вся діяльність організації була спрямована на захист своїх членів під час Холодної війни. Після розпаду Радянського союзу НАТО продовжило роботу, адже проблеми з безпекою на планеті після цього не зникли.

Зокрема альянс провів масштабну операцію з врегулювання кризи в Боснії і Герцеговині, залучив збройні сили під час серйозних терористичних атак в Нью-Йорку і Вашингтоні, у співпраці з партнерами допоміг побудувати сталий мир на Балканах, надав сили, щоб протистояти нелегальній міграції та торгівлі людьми в Егейському морі, провів військово-повітряну кампанію над Лівією для захисту цивільних, що потерпали від диктатури Каддафі, а після теракту 11 вересня разом із союзниками та партнерами розгорнув сили в Афганістані.

Північноатлантичний альянс (як ще називають НАТО) був заснований по закінченню Другої світової війни. Тоді 12 європейських та північноамериканських країн зрозуміли, що спільними зусиллями вони можуть домогтися миру в Європі та охороняти свободу одне одного — на той час переважно від Радянського союзу. Тож у 1949 році було укладено головний для альянсу документ — Вашингтонський договір. Ця доленосна угода сповідує три непохитні істини: демократія, свобода та верховенство права, а ще мирне вирішення суперечок.

КРАЇНИ «ПРИСКОРЕНОГО ДІАЛОГУ»

КРАЇНИ ЧЛЕНИ НАТО

Ця програма є останньою сходинкою перед вступом до НАТО.

Для того, аби отримати план дій щодо членства в альянсі, а згодом і вступити до НАТО, нашим країнам необхідно провести ряд реформ: адаптувати національну безпеку та збройні сили до стандартів організації.

1. Боснія і Герцеговина

2. Україна

1. Грузія

21. Румунія
22. Словаччина
23. Словенія
24. США
25. Туреччина
26. Угорщина
27. Франція
28. Хорватія
29. Чехія
30. Чорногорія

11. Канада
12. Литва
13. Латвія
14. Люксембург
15. Нідерланди
16. Німеччина
17. Норвегія
18. Македонія
19. Польща
20. Португалія

1. Албанія
2. Бельгія
3. Болгарія
4. Велика Британія
5. Греція
6. Данія
7. Естонія
8. Ісландія
9. Іспанія
10. Італія

ПЛАН ДІЙ ЩОДО ЧЛЕНСТВА

3.
Ті, хто забезпечують мир

Amnesty International

Amnesty International

Я служив у НАТО, а зараз є командором ВМС США у відставці. У 2006-2008 роках я був командиром антитерористичного центру НАТО в Туреччині, де ми займалися спільними планами, підготовкою до операцій, навчанням. А з 2008 по 2011 рік був начальником штабу представництва НАТО в Москві. Але до цього в 1997-1998 роках я був начальником інформаційного центру місії ООН абхазо-грузинського конфлікту в Абхазії. Тобто моє життя щільно пов'язане з миротворчою діяльністю. Я все життя хотів бути військовим, а там вже йшов туди, куди пошлють.

Зараз я у відставці і живу в Україні, іноді буваю в Америці. З одного боку, я відчуваю, що зробив внесок у мир у всьому світі, з іншого боку — ні. Велика частина моєї діяльності полягала в спільній роботі з Росією, тому що багато з нас вірили, що вона буде цивілізованою і сучасною країною, частиною світового суспільства. Але не вийшло і частина нашої місії була провалена. Росія вирішила йти своїм шляхом — не в ногу з усіма іншими.

Тому складно сказати, був мій внесок позитивним чи ні. Але сьогодні я його роблю і намагаюся допомогти Україні рухатися в правильному напрямку, на демократичному і вільному ринку. Я завжди намагаюся зробити світ кращим і допомогти захистити тих, хто не може захистити сам себе. Виходить чи ні — це буде судити історія.

Я військовий і повинен жити за кодексом честі. Чому є покликання служити Богу, якщо ти священник? Або вчити дітей, якщо ти педагог? Або люди стають журналістами, коли хочуть донести правду? Тому я можу, звичайно, сказати, що я глобально хочу допомогти людям. Але насправді я з дитинства хотів бути офіцером, хоч, напевно, тоді цього й не усвідомлював. Швидше надивився фільмів про війну та хотів стати героєм. Проте коли я виріс і став вчитися на офіцера, то зрозумів, що я не герой і не великий захисник, просто це моє покликання.

Світ для мене чимось схожий на комунальну квартиру. Ми можемо жити в образах, постійно сваритися і битися, а можемо ставитися з повагою і розумінням один до одного. Розуміти, що всі ми різні та цю відмінність поважати, і навіть більше — намагатися зрозуміти її. Але, звичайно, краще, щоб в одній комунальній квартирі були співмешканці з одними цінностями, принципами та поглядами. Перемішувати їх потрібно акуратно і поступово, тому що інакше всі можуть передратися. Насправді віримо в одного Бога, просто молимося по-різному, і не потрібно за це один одного знищувати.

Всі мої миротворчі місії для мене як діти — вони різні, в них було гарне і погане, але всі мені рідні. Мені не все одно на Америку, тому що це моя країна і я готовий битися за неї. Мені не все одно на Польщу, тому що я там довго служив і проникся до поляків. Мені не все одно на абхазів і грузинів, бо я бачив нещастя і страждання цих людей. Мені не все одно на Україну, тому що я тут багато років і розумію її муки. Мені не все одно на Туреччину, тому що я там служив і там є багато моїх товаришів. Однак мені і не все одно на Росію, тому що я народився у цій країні і знаю, що там багато хороших людей, які опинилися на неправильній стороні історії. Мені не все одно на людей. Якщо ми не будемо ділити один одного на національності і країни, на правильних і неправильних, то будемо жити у мирі.

Гарі Табах

ІСТОРІЇ МИРОТВОРЦІВ

Я с 2010 по 2014 рік працював у штабі Верховного головнокомандування об'єднаних військових сил НАТО в Європі, у містечку Монс у Бельгії. Посада називалася, якщо дослівно перекласти українською, то офіцер концепції корпоративних можливостей. Це була концепція, запропонована НАТО для країн-партнерів, які виявили бажання брати участь у навчаннях та операціях НАТО. Проте одного бажання мало — треба відповідати певним критеріям. І для того, щоб з'ясувати, чи відповідають їм військові та підрозділи країн-партнерів, була створена ця концепція. В її межах ми з колегами влаштовували перевірки та допомагали підготувати підрозділи відповідно до стандартів НАТО.

Це вражаючий досвід. Я їм пишаюся й вважаю, що мені пощастило, тому що дуже небагато офіцерів мали можливість працювати в міжнародному середовищі. На такі посади зі всіх країн вибирають найдосвідченіших і найбільш підготованих офіцерів. Ну і сама робота незвичайна — як мінімум, у мене був доступ до основних документів НАТО, підручників і настанов, якими я користувався у своїй роботі. Це все сприяло моєму професійному зростанню. Якби можна було ще 4 роки так відпрацювати, то я б із задоволенням це зробив. Проте є певні нормативи і строк: три роки з можливістю пролонгації ще на один рік. Я пробув максимальний термін і мав дати дорогу наступному українському офіцеру.

Найкрутішим для мене було співвідношення штабної роботи — в кабінеті з настановами, документами і програми, — і практичної частини в полі. Принаймні один раз на два місяці я виїжджав у іншу країну, де ми з колегами брали участь у військових навчаннях і оцінювали їх. Ми тісно співпрацювали з солдатами. Загалом у збройних силах я прослужив 30 років. І дуже пишаюся, що мені була надана можливість працювати у НАТО, тому що ці чотири роки були найкращими за час моєї служби.

З 2015 я звільнився за станом здоров'я після поранення та контузії, яку я отримав під час операції в Дебальцеве. Два місяці я відпочивав, а потім влаштувався в неурядову організацію, яка займалася аналітикою та створювала рекомендації для гуманітарних організацій щодо того, як їм забезпечити безпеку своїх працівників. А потім у 2017 році я на два роки поїхав працювати від цієї ж організації в Ірак, після чого також вирішив відпочити. Повернувся в Україну, але довго не протримався й влаштувався радником з питань безпеки за викликом в організацію Оксфам. Там я надаю колегам рекомендації в забезпеченні безпеки.

Вся моя діяльність протягом життя пов'язана з тим, щоб допомагати у створенні безпечного середовища та захищати інших. Проте я ніколи не замислювався, чому таке бажання у мене взагалі є. Може це через ім'я, адже Олександр в перекладі з грецької «захисник народу». Але я точно знаю, що для мене мир — це спокій, порядок, злагода. Це стан, коли люди почувають себе у безпеці і можуть повноцінно себе реалізовувати.

Олександр Губаренко

Я брав участь у двох місіях. Перша була від НАТО у 2013-1014 роках — International Security Assistance Force (ISAF) в Афганістані, друга у 2016-2018 рр. — місія ООН у Косово.

Щоб потрапити на місії, я йшов за стандартною схемою. Пройшов необхідні курси: спочатку підготовку і мову, потім на військових спостерігачів. Після цього був відбір у збройних силах і після рішення міністра оборони через пів року я поїхав в Афганістан.

Я не можу розповідати про все, є певні правила, але можу сказати, що займався плануванням на військово-політичному рівні, в тому числі плануванням скорочення місії, і взаємодією з урядом Афганістану. Якщо порівнювати ISAF і місію в Косово — це дві абсолютно різні місії, різні країни, різні середовища та умови перебування. Якщо ми говоримо про місію НАТО, то це було життя на базі, де за твої безпеку, харчування та побут відповідає безпосередньо база. Місія ООН більш самостійна. Я, наприклад, сам знімав собі квартиру, харчувався, проживав і пересувався. Як в будь-якій подорожі. Для мене це робота, а в кожній роботі є свої нюанси — не може бути все завжди бути добре.

Українцям, за моїми спостереженнями, дуже далеко до НАТО. Не через стандарти, озброєння або техніку, а через менталітет. У офіцерів, військовослужбовців і людей у країнах-членах НАТО інші життєві цінності. У українців більш земні пріоритети — хтось женеться за модними джинсами, новою машиною або останнім айфоном. А там фокус більше на сім'ю і свою країну. Потрібно опинитися в цьому середовищі, щоб все відчути. Проте мені ближче саме такі цінності. Я за 10 років побував у 32 країнах і мені є, з чим порівнювати.

Що перша, що друга місії — це військово-політичний рівень, на якому я був не на командних посадах, а заступником начальників секторів. До моїх порад прислухалися і вони провокували певні наслідки. Тому так, я можу сказати, що своєю діяльністю зробив внесок у мир. Особисто для мене мир — це комфортні умови для моєї сім'ї. Якщо на глобальному рівні — гармонійні відносини між країнами і їхньою владою. Бо війна — це продовження бездарних рішень політиків, це інструмент. Наскільки це можливо, я намагаюся своєю діяльністю цю гармонію забезпечити.

У 2018 році я пішов у відставку, зараз я полковник запасу та керівник департаменту реагування на надзвичайні ситуації в національному комітеті Червоного хреста України. Я міг би собі дозволити після відходу у відставку не працювати, але треба чимось займатися. А якщо вже почав цей миротворчий шлях, то складно з нього зійти. Мені і зараз надходять пропозиції повернутися, зокрема звуть у місію в Косово і, чесно кажучи, я поки більше схиляюся до позитивної відповіді.

Ілля Михайлов

Організація об'єднаних націй — це також світова команда. Вона складається з незалежних країн, що об'єдналися заради спільної мети, — тотального миру та соціального прогресу. Заснували ООН 24 жовтня 1945 року. Жахи та численні смерті Другої світової війни змусили членів 51 країни, які хотіли покінчити з війнами, замислитися про створення такої структури ще під час Другої світової. Проте офіційно вони зібралися разом на одну з найбільш доленосних конференцій вже після закінчення війни та придумали план, як зберегти світовий порядок. Саме тоді був підписаний Статут ООН.

Зараз організація розвиває кілька напрямків: підтримує мир та безпеку на планеті, розвиває дружні відносини між країнами — такий собі глобальний нетворкінг, розв'язує міжнародні проблеми та працює над захистом прав людини, та узгоджує різні дії країн. На постійній основі організація слідкує за тим, щоб ядерна енергія використовувалася виключно в мирних цілях, розчищає понад 30 країн від протипіхотних мін, бореться з тероризмом, сприяє роззброєнню тощо.

На 2021 рік до складу ООН входять 193 держави з Азії, Африки, Європи, Латинської та Північної Америки, Океанії. Це майже всі держави світу, крім двох країн-спостерігачів — Ватикану і Палестини. За час існування ООН з організації нікого не виключали.

ООН (Організація Об'єднаних Націй)

З 1973 року у Європі проходила глобальна Нарада з безпеки та співробітництва. В результаті 1 серпня 1975 року 33 європейські держави, Канада та США підписали Гельсінський заключний акт та заснували організацію. Її мета амбітна та благородна — щоб Європа була єдиною та процвітала.

Саме тому в різних країнах відбуваються так звані місії ОБСЄ, мета яких — врегулювати конфлікти і подолати кризу. Крім того, організація веде боротьбу з тероризмом, формує сучасну поліцейську службу та впроваджує законодавчі зміни. В тому числі моніторингова місія працює і на війни на сході України.

Зараз до ОБСЄ входять 57 країн Європи, Далекого Сходу, Центральної Азії та Північної Америки. Офіс організації знаходиться у Відні.

ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі)

В далекому 1863 році швейцарський підприємець Жан Анрі Дюнан надивився на наслідки битви під Сольферіно та на те, як солдати з тяжкими пораненнями просто не виживали через недостатню лікарську підтримку. Тож Анрі вирішив — жертвам війни варто допомагати. Чоловік заснував незалежну гуманітарну організацію Міжнародний комітет червоного хреста. З того часу МКЧХ займається медичною підтримкою військових під час збройних конфліктів, доглядом за пораненими солдатами та полегшенням їхніх страждань, а головна їхня мета — зберегти життя на війні.

Зокрема працівники та волонтери організації діяли у таборах тимчасово переміщених осіб в Іраку, рятували людей під час збройних конфліктів в Афганістані, доставляли продуктову допомогу у Ємені і Сомалі, коли була загроза масового голоду, а зараз надають медичну допомогу мешканцям по обидві сторони лінії розмежування на сході України.

Організація заснувала цілий Рух Червоного хреста і Червоного півмісяця, завданням якого є слідкувати за дотриманням Женевських конвенцій. А це цілий список правил, наприклад, МКЧХ повинна бути нейтральним посередником між сторонами у стані війни, допомагати у пошуку зниклих людей, слідкувати за поводженням з військовополоненими, захищати цивільних тощо. Зараз представники організації є у близько 80 країнах світу.

Міжнародний комітет червоного хреста

Це міжнародна неурядова організація та цілий рух за права людини. Заснована вона була у 1961 у Великій Британії, коли місцевого адвоката Пітера Бененсона обурила історія двох португальських студентів — їх було засуджено за публічний тост «За свободу!». Чоловік написав протестну статтю, яка несподівано стала початком цілого руху. Відтоді Amnesty International підтримує в'язнів совісті — тих людей, яких затримали за нереальні злочини. Організація слідкує за тим, щоб уряд і корпорації дотримувалися принципів міжнародного права та створює гучні кампанії, якщо цього не відбувається.

Завдяки роботі Amnesty не сталося безліч фатальних помилок по всьому світу. Наприклад, у Сальвадорі виправдали жінку, яку хотіли засудити до 30 років позбавлення свободи за народження мертвої дитини. Або ж врятували 15-річного юнака, якому за нещасний випадок суд Південного Судану виніс вирок — повішення. А от рідний українцям кейс — режисер Олег Сенцов, якого російська влада запроторила за ґрати та планувала тримати там 20 років. В тому числі завдяки підтримці Amnesty International у 2019 році чоловік повернувся додому.

Amnesty International

4.
Тест:
Що ви знаєте про НАТО

5.
Майбутнє миру

Якою може бути архітектура безпеки майбутнього світу? Чи можна одного дня завершити всі збройні конфлікти? Де місце Україні в безпеці планети? На всі ці питання відповідаємо разом з експертами у сфері світової безпеки.

Зараз безпека перебуває у стані постійних змін. Якщо сьогодні в певному регіоні ми почуваємо себе в безпеці, то це не означає, що все буде так і за дві години. При цьому кожна країна сама для себе вирішує, що вважати небезпеками, а що — просто нормальним станом. Взяти хоча б природні лиха. Для якогось регіону шторм — це просто погана погода, а десь така сама подія може викликати серйозні проблеми. Те ж саме з іншими загрозами. Тому стан безпеки зараз дуже мінливий.

Зараз ніхто не знає, скільки у світі насправді конфліктів. В тому числі й через те, що раніше термін «війна» стосувався відносин між державами. Війна — це щось, що було оголошено, ми завжди знали дати її початку й кінця. Сучасні конфлікти абсолютно інші. І мова не тільки про гібридні війни. Те, що відбувається в Афганістані — це війна чи ні? А в окремих африканських країнах, наприклад, повстанські рухи — це війна? Тож насправді збройних конфліктів зараз дуже багато, а от класичних воєн, мабуть, лише декілька.

Нам треба бути реалістами. Неможливо серйозно обговорювати якісь дії, що значно покращать безпеку в масштабах світу. Як ми не можемо одним рішенням вилікувати всі хвороби, так і перемогти всі проблеми у сфері безпеки теж неможливо. Звісно, в історії є події, які призвели до значного покращення, наприклад, угоди про нерозповсюдження ядерної зброї. Однак на сьогодні ми навряд чи можемо уявити одне глобальне рішення, яке б змінило ситуацію на краще. Проблеми занадто комплексні. Кожен конфлікт вимагає те, що англійською називають tailor-made approach — "виготовленого під замовлення", унікального рішення саме під цей конфлікт. В тому числі й під нашу війну.

Українська армія зараз є набагато потужнішою, ніж у 2014. Сила будь-якої армії складається з трьох частин. Перше — це матеріально-технічне забезпечення. Якщо порівняти з, наприклад, 2014-м роком, то зараз ситуація краща. Друге — мотивація. Наші бійці розуміють, чому вони воюють і за що. І третє — політична воля. Армія має відчувати, що інші державні органи її підтримують і що вона потрібна державі та населенню. Коли цей трикутник працює, то армія є сильною. Плюс досвід. Бойовий досвід, який отримують наші солдати й офіцери, є неоціненним навіть на світовому рівні.

Що можна поліпшити — це рівень лідерства в українських Збройних силах. У нас все ще багато радянських пережитків в цьому плані. Крім того, дуже важливим є міжнародне співробітництво. Здавалося б, навіщо солдату англійська мова? Однак співробітництво з колегами інших країн, взаємосумісність — це надзвичайно корисно.

В тому числі нам потрібно йти в НАТО. По-перше, завжди варто бути з найкращими, а війська НАТО — найсучасніші та найефективніші. По-друге, НАТО — це про цінності. Це не тільки стандарти, до яких варто тягнутися, адже вже зараз українські бійці іноді діляться своїм досвідом з партнерами із НАТО. Це ще й демократичні цінності, цінності партнерства, підтримки, братерства на міжнародному рівні. Якщо ми вважаємо себе частиною Європи, то НАТО — це логічний крок. Ми отримали б додаткові гарантії безпеки, натомість Україна привнесла свій досвід до системи світової безпеки.

Аби стати частиною альянсу, Україні треба впроваджувати реформи, які ми зобов'язалися згідно з річною національною програмою — та ж реформа СБУ, наприклад. Ми вже визначили для себе ці зобов'язання, тепер їх потрібно виконувати. Плюс треба працювати з нашими європейськими партнерами. Тому що США і Канада, в принципі, не мають заперечень щодо нашого членства. Нам треба остаточно пояснити: членство України в НАТО не буде нести загрози для альянсу. Ми навпаки допоможемо НАТО бути сильніше.

Ганна Шелест

директорка Програми безпекових студій аналітичного центру «Українська призма»

Людство вже понад 100 років говорить про те, що ми усі прагнемо до миру. Однак здається, ситуація лише погіршується. Адже ця ідея розрахована на ліберальні демократії, а не всі держави є такими і навіть не всі демократії є ліберальними. Головна мета чималої кількості сучасних політиків — сіяти хаос, а не порядок, а епоха постправди вносить свої корективи та створює все нові й нові проблеми.

На жаль, світ стає все більш небезпечним. Червоні лінії посуваються все далі. Лише в Африці щороку кілька сотень конфліктів. Україна як ніхто знає, що світові організації виявились не надто ефективними в побудові глобальної архітектури безпеки. А коли світові не справляються, починають працювати регіональні. НАТО є ключовою регіональною організацією, що бореться за безпеку та цінності західного світу.

Я не бачу можливості для появи нової глобальної організації, яка б відповідала за безпеку на планеті. Згадайте, чому з'являлися Ліга націй та ООН? Це було після світових воєн. Без нового грандіозного конфлікту нова архітектура безпеки навряд чи може з'явитися.

Тож Україні однозначно треба в НАТО. Це найбільша і найефективніша організація колективної безпеки у світі. Навіть шлях в альянс є важливим — саме завдяки ментальним орієнтирам, яких ми набуваємо через стандарти та реформи. У нас багато говорять про план дій щодо членства. Однак насправді ще багато років тому з'явилися річні програми, які є практично такими ж по суті. Просто що ми майже нічого з ними не зробили, і тільки зараз все починає змінюватися. Це наше домашнє завдання, і ми маємо його виконати. На нас дивляться.

Є думка чималої кількості західних експертів, що армія України є потужнішою і боєздатнішою, ніж разом узяті армії усіх країн, що приєдналися до НАТО з 2003 року. А це чимало держав. Гадаю, наші війська входять в топ-5 Європи. Це попри те, що у нас все ще багато радянщини і нелогічна вертикаль прийняття рішень. Сержант на полі бою все бачить і розуміє все необхідне для вдалого і швидкого рішення. Однак за протоколом він має відправити всі дані в штаб і чекати відповіді командування. Поки відповідь прийде, оперативні обставини вже міняється. На щастя, це поступово змінюється, і на перший план виходять цінності НАТО: в першу чергу, важливість людського життя.

Нам треба розуміти, що всі наші ціннісні й стратегічні союзники — там, в НАТО. Тож Україні потрібно йти в альянс і пояснювати всім цим далеким столицям типу Лісабону чи Мадриду, кожному окремо, що і ми їм теж потрібні — з нашим досвідом і нашим географічним положенням першого захисту Європи.

Світу без воєн і конфліктів ніколи не буде. Це утопія. Людська природа є такою, що у нас є потреба в протиборствах. Однак варто розуміти, що на заміну слабкій ідентичності завжди приходить сильна. Тож нам треба бути готовими до цих конфліктів.

Валерій Кравченко

директор Центру міжнародної безпеки

Матеріал створено за підтримки:

Проєкт реалізований агенцією соціальних змін Platfor.ma спільно з ГО «Інтерньюз-Україна» в межах проєкту «НАТО — це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії («FCDO»).

Зараз найчастіше читають: