Країну Македонію перейменували після десятирічь суперечок

13 Червня 2018
креатівіті реформація

Конституційна назва Македонії віднині буде такою: Республіка Північна Македонія. Це перейменування стало результатом десятирічь суперечок з греками, та відкриває македонцям шлях до Євросоюзу.

«Шановні співгромадяни, у нас є історичне рішення… Назва Республіка Північна Македонія з перекладом на всі мови для повсюдного вживання», – заявив голова уряду країни Зоран Заєв по всім головним телеканалам країни. При цьому ідентичність «македонці» і назва «македонська мова» – збережені.

Суперечка про назву між двома країнами тривала 27 років. Греки вважали, що «Македонія» – це грецька область, а сусідня країна забрала собі це найменування несправедливо. Більш того, саме цей конфлікт заважав прийому Македонії в НАТО і Євросоюз. Всі ці роки Греція вимагала змінити назву сусідньої республіки.

Тепер нарешті є прогрес. Він став результатом чергових перемовин македонців із грецьким колегою Алексісом Ціпрасом. Далі договір мають підписати уряди, а потім ратифікувати в обох парламентах. Заєв також уточнив, що крім цього потрібно буде внести поправки до конституції країни, а восени громадяни республіки підуть на референдум з питання затвердження назви.

Тепер Скоп’є очікує отримання дати початку переговорів про вступ до ЄС в червні і запрошення в НАТО – в липні.

13 Червня 11:57
креатівіті реформація
Найцiкавiше на сайтi

«Философия Либерленда заключается в свободе»: как на 7 км² пытается появиться новая страна

3 Березня 2016

Год назад на 7 кв. км нейтральной территории между Сербией и Хорватией чех Вит Едличка объявил о создании нового государства – Либерленда. За это время ни одна страна мира не признала новое образование, а доступ туда был заблокирован Хорватией. Тем временем самопровозглашенный президент Вит Едличка активно занимается продвижением Либерленда, разрабатывает Конституцию и ищет эмиссаров по всему миру. Platfor.ma поговорила с одним из них – «послом» Либерленда в Украине Петером Дейкстрой, а также с самим президентом непризнанной страны о том, как и зачем она появилась.

Либерленд – очень маленькая страна. Но при этом мы в три раза больше Монако. Провозглашение независимости Либерленда состоялось в день рождения Томаса Джефферсона – 13 апреля 2015 года.

По закону эта земля никому не принадлежала. Terra nullius – «ничья земля», ею никто не владел. Все это похоже на то, как если бы мы пошли к морю, взяли горсть песка и присвоили бы его – всем все равно, никто до нас не заявлял своего желания владеть этой территорией.

Если территорию никто не признает своими владениями, то это можете сделать вы. И если уж вы на это решились, то нужно следовать определенной процедуре. Сначала нужно найти землю, которая никому не принадлежит. Как у нас – мы находимся на клочке земли между Сербией и Хорватией, но они-то не заявляли на нее свои претензии. Дальше два способа развития событий. Первый – вы идете в международный суд и говорите что-то вроде: «Я занимаю эту землю, имею на нее право и хочу ею руководить». Это легальная процедура, международный закон, но все очень сложно и запутано, и в сумме занимает множество времени – примерно семь лет. Второй способ – начать с того, что вы просто создаете свою страну. Что наш президент, собственно, и сделал.

Вы объединяете людей, которые разделяют ваши взгляды и намерены инвестировать и помогать в развитии страны. И все вместе вы говорите миру: «Мы хотим быть признаны как жители Либерленда, и мы против того, чтобы Сербия или Хорватия нас контролировали». Так что для объявления новой страны есть два способа: де факто и де юре. По сути, мы используем оба.

 

Никто не уверен в том, что Сербия и Хорватия не начнут против нас войну. Но у нас очень маленькое государство – никому нет дела до этой земли. Тем более, что вообще-то Хорватия несколько лет назад стала членом Евросоюза, так что вряд ли они применят насилие. А Сербия только хочет вступить в ЕС, так что тоже маловероятно объявление войны просто из-за того, что несколько людей захотели создать свою страну.

Мы категорически против того, чтобы стать частью ЕС, потому что философия Либерленда заключается в свободе. Люди должны быть свободными, а властям не следует вмешиваться в их жизнь. В то время как Евросоюз – это фактически еще один уровень дополнительный власти: они будут давать нам указания что делать, и это противоречит идее свободе. По моему мнению, ЕС – это такой себе аналог Советского Союза, только его lite-версия. А кто бы захотел сейчас стать частью Советского Союза?

После провозглашения независимости все сначала подумали, что это шутка. Честно говоря, многие до сих пор так думают. Но пока все идет хорошо, мы получили очень большую поддержку со всего мира. На данный момент у нас десятки посольств (официальных дипломатических отношений у Либерленде нет ни с одной страной мира. – Platfor.ma).

Украинцы оказывают нам большую поддержку. Кажется, из Украины нам прислали уже около 400 заявок на получение гражданства в Либерленде. Правда, пока что они не могут там жить, так как первый этап – это подача заявки на сайте страны.

Вскоре мы планируем закончить карту кадастра территории, а уже потом принимать жителей. Процесс отбора новых граждан занимает много времени, но мы должны быть уверены в том, что люди отвечают нашим требованием и разделяют философию Либерленда – то есть они не преступники, не нацисты, не коммунисты и так далее.

В теории все могут стать нашими гражданами. Но должны быть некие рамки, правильно? Мы не можем впускать всех подряд, ведь в таком случае многие передумают к нам присоединяться. Сейчас человек должен заплатить за гражданство $10 тыс. или выполнить для страны какую-то работу. Например, стать послом, как поступил я.

Мы не принимаем исключительно богатых людей.  Конечно, $10 тыс. – это большая сумма, особенно учитывая сегодняшнюю ситуацию в мире, когда нет уверенности в завтрашнем дне. Но если вы действительно заинтересованы в Либерленде, то вы можете оказать нам поддержку другим образом. У меня, кстати, до сих пор нет паспорта – я пока не получил гражданства.

Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

АвторPlatfor.ma
10 Січня 2018

Щороку волонтери з усього світу з’їжджаються в Україну, щоб у шкільних таборах GoCamp навчати дітей англійській, німецькій і французькій мовам та ділитися своєю культурою. А вже за кілька тижнів вони везуть додому власні враження. Разом з ініціативою GoGlobal ми вирішили дослідити, що іноземцям подобається в Україні й від чого вони не в захваті, а також які з їхніх очікувань не справдилися і чому.

 

Фото: www.facebook.com/laurens.soenen

До того, як взяти участь у GoCamp, я вивчав політику та історію України, але не мав жодного уявлення про те, якою буде реальність. Коли я їхав в Україну минулого літа, у мене було кілька найпоширеніших негативних стереотипів. Усі вони виявилися помилковими. Замість сірої, старомодної та нудної країни я побачив сучасну і яскраву Україну з величезним потенціалом. Більше того, я був вражений гостинністю, незважаючи на стереотип про українців як досить відчужених людей.

Я завжди буду пам’ятати, як усі, кого я зустрів, зробили все можливе, щоб дати мені лише найкраще. Україна займає особливе місце в моєму серці завдяки надзвичайним людям, які завжди прийдуть на допомогу. Через це Україна стала моїм другим домом. Я не побачив тут чогось особливо негативного, але мушу визнати, що мої подорожі тривали не дуже довго. Я не надто переживав через погану інфраструктуру або прояви корупції, але можу уявити, наскільки це розчаровує, якщо жити в таких умовах тривалий час.

Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена

У своєму роді: як знайти власних пращурів і що зараз з генеалогією в Україні

АвторЯна Зелена
29 Березня 2017

Українці все частіше займаються дослідженням свого родинного дерева. За даними Держархівслужби України, минулого року більше 6 тис. користувачів зверталися до генеалогічної інформації, а самі працівники архівів підготували понад 3 тис. досліджень роду. Що це – дань моді, відкриття доступу до архівів чи зацікавлення власним походженням? Platfor.ma розбиралась, де шукати власних пращурів, як у цьому допомагають технології, та скільки заробляють спеціальні генеалогічні компанії.

Пращур сучасної генеалогії жив ще у Стародавній Греції. У V ст. до н.е. Геродот в «Історії» описав генеалогічні легенди скіфів, і, в принципі, звідти ДНК цієї науки і прослідковується. Справді ретельно родинні зв’язки почали фіксувати у Європі при зародженні феодалізму – тоді підтвердження генеалогічних контактів вимагали при успадкуванні батьківських земель. А вже на початку XX ст. в Російській імперії з’явилися спеціальні установи, в яких проблеми генеалогії вивчали професійно.

В Україні «родинна наука» росте досить стрімко, але у країнах Заходу вона все ж більш розвинута. В першу чергу про це свідчить кількість доступних онлайн архівних даних. «У західному світі багато документів оцифровано та викладено онлайн, тому дослідити свій родовід легше і швидше, – пояснює директор Центру вивчення генеалогії ”Пращур” Віктор Долецький. – Якщо ви увімкнете телевізор у Канаді та США і поклацаєте канали, то обов’язково натрапите на якусь генеалогічну програму».

В Україні охочих оцифровувати архівні документи не так вже й багато. Але у травні 2017 року планується важлива подія: відкриють доступ до онлайн-бази даних www.pra.in.ua. Тут розмістять інформацію про українців, народжених у період 1650-1920 років. Наразі база вже нараховує 2,3 млн осіб і до кінця року її планують поповнити до 3 млн. «Мета проекту – створити велику безкоштовну базу даних, що включає прізвища, імена та місце проживання людей, народжених на території України у цей період, – розказав Platfor.ma керівник проекту Ігор Гошовський. – Ініціатива фінансується моїми власними коштами, а також через систему збору пожертв на сайті».

До запуску онлайн-бази даних Ігор Гошовський створював власне генеалогічне дерево. Зараз його родовід включно з усіма бічними гілками налічує близько 2 тис. осіб. Однією із найцінніших знахідок Ігор вважає фотокопію грамоти Короля Ягайла від 1393 року. У ній монарх подарував пращуру Ігора – Михайлові – земельну ділянку. Також при ретельному дослідженні родинного дерева Ігор Гошовський знайшов спільне із відомими письменниками. «Є дуже далекі зв’язки з Булгаковим та Руданським. А поет Олекса Стефанович був троюрідним братом мого прадіда, – каже Ігор Гошовський. – Якщо брати ще глибше, то рід Гошовських на Галичині у XVI-XVII ст. мав яскравих представників. Зокрема, це останній православний єпископ Перемиської єпархії Юрій».

Перш ніж самому шукати пращурів, треба зробити одну важливу річ: подумати. У Київському генеалогічному товаристві «Родослов» зазначають, що дослідження обов’язково треба починати з роздумів над його метою. Справа в тому, що ця робота забирає не один місяць, а, буває, що й роки. Що повніше ви хочете дізнатись про своє походження, то довше над цим працюватимете. Це хобі потребує чіткої мотивації. «Дослідження дійсно варто почати з невеликої медитації на тему: “Навіщо я це роблю і який результат хочу отримати?” – розповідає керівник “Родослову” Микита Ковальчук. –  Історичний пошук стає важче, йдучи вглиб віків, даних все менше, і доводиться опрацьовувати все більше джерел, щоб знайти хоч якісь крихти інформації».

Рідна промова: як українка вперше виступила в рамках головного TED

З 10 по 14 квітня у Ванкувері пройшла одна з головних конференцій світу – TED. Вперше в історії на ній в рамках програми TED Fellows виступала й українка – Ольга Юркова. Ліцензіат TEDxKyiv  Владислав Грезєв спеціально для Platfor.ma поговорив з нею про те, як інноватори з усього світу слухали правду про фейки, які на TED вечірки, а також про те, чому там обожнюють черги.

– Яку історію з конференції TED ти найчастіше будеш переповідати друзям? Зустріч із кимось, їжа, якісь технологічні інновації?

– Історій багато. Але найбільш вражаючим досвідом для мене стало виголошення TED Talk. Ми всі дуже хвилювалися. При цьому все минуло краще, ніж раніше на багатьох репетиціях на сцені і поза нею. Відчуваєш енергетичний зв’язок з аудиторією, який дає додаткове натхнення. Окремо надихнула реакція людей після виступу. Ти ніби стаєш зіркою, і це також незабутні емоції.

Звичайно, було багато цікавих розмов. Одна історія запам’яталася особливо. Коли ми спілкувалися з журналістами ВВС в кімнаті преси, до мене підійшла журналістка Ніна Грегорі з вашингтонського офісу публічного радіо NPR. Розповіла, що нещодавно дізналася про своє українське коріння. Її дідусь Нікіфор Григор’єв був видатним громадським діячем та політиком, вченим, публіцистом, який активно допомагав українській боротьбі за незалежність з-за кордону.

– Якщо коротко, про що був твій виступ?

– У чотирихвилинному виступі я розповіла про наш проект StopFake.org, який спростовує фейки про Україну та аналізує російську пропаганду в усіх проявах. Йшлося про наш досвід, досягнення і висновки. Ми вже чотири роки боремося з викликами, які світ лише починає усвідомлювати. Тому тепер навчаємо фактчекерів і дослідників з усього світу виявляти фейки і боротися з пропагандою.

Головною ідеєю було те, що пропаганда і фейкові новини – загроза для демократії і суспільства в цілому. Не лише в окремому випадку російської агресії в Україні, а на глобальному рівні. Тому кожен з нас має усвідомити цю загрозу і подумати, що може зробити для її усунення.

Я вирішила почати з яскравого прикладу фейку. Провела опитування у Facebook: «Який найбезглуздіший фейк російської пропаганди ви знаєте?» Всі в один голос відповіли – «розіп’ятий хлопчик». Куратори з TED сказали, що це хороший гачок для миттєвого захоплення уваги. Але маю говорити так, щоб глядачі повірили, що це є правдою. Потім вони розповідали, що вийшло переконливо. Мовляв, аж здивувалися, чому українка трагічним тоном розказує про злочини української армії. Далі я сказала, що насправді цього ніколи не було – і перейшла до суті проблеми.

Виглядає, що мені вдалося й Україна зацікавила аудиторію. Після виступу до мене підійшло не менше двох сотень людей. На вечірці того дня люди теж підходили, висловлювали захоплення нашою роботою. Багато питали про Україну: що у нас насправді відбувається, чи є у нас громадянська війна, що з Кримом, Донбасом. Я була таким своєрідним народним дипломатом.

Аудиторія – відкрита і активно сприймає інформацію. Я дійсно відчувала сильну підтримку та інтерес. Відразу після виступу мені передали, що журналісти ВВС планували говорити зі мною згодом, але тепер хочуть зустрітися негайно. Це було приємно. Наступного дня вийшов великий матеріал. Та й врешті багато людей розповідали про свій зв’язок з Україною, навіть віддалений.

– Чи дійсно там флагмани прогресивного світу і середовище передового смислу нашої планети?

Промови TED завжди досить суб’єктивні й тому часто дають старт дискусіям. Тому не можна узагальнювати. Але точно вражає рівень цих дискусій, питання, які хвилюють світ. Це місце, де говорять про смисли, які формують майбутнє нашої планети.

У нас в Україні таких немає взагалі. Багато розмов про штучний інтелект, на що він буде впливати, хто ним керуватиме, що чекає соцмережі, на що стане здатна людина за допомогою роботів тощо. Промова Стівена Пінкера про те, що усе в світі, загалом, іде добре, спровокувала у спільноті бурхливі дискусії на різні теми, що тривають досі. Наприклад, чи можна казати, що усе йде добре, коли багаті люди вирішують глобальні проблеми своєю щедрістю – замість того, щоб вирівнювати структурні несправедливості? Чи добре, коли Захід і західна точка зору панує над усім іншим світом, зокрема у науці? Це трохи важко сприйняти з нашої перспективи.

– Яка ще тема тебе зачепила?

– Не можу сказати, що мене зацікавило щось одне. Це як набір пазлів, з яких під кінець складається загальна картинка – куди рухається світ. Винаходи, осмислення минулого і майбутнього, яскраві проекти, мистецтво, що вражає, дуже особисті історії кохання і подолання криз – усе разом складає цю картину. Багато було розмов про довіру у суспільстві, куди ведуть соціальні медіа, що буде з ними далі.

Сподобався виступ професорки Гарвардської школи економіки Френсіс Фрей про те, як повернути втрачену довіру на рівні компанії. Більшість спікерів говорили про те, що ми втрачаємо довіру на різних рівнях, світ чекають великі зміни та неясно, куди вони приведуть – а вона спробувала запропонувати рішення. Довіра має три складові: автентичність (бути собою), логіка і емпатія (співчуття). Задача – визначити, у якій з цих сфер ви недопрацьовуєте, й виправити ситуацію.

– Ти налагодила багато контактів?

– Так. Було багато ідей і пропозицій. Кілька власників компаній, які займаються штучним інтелектом, зацікавилися, чи ми використовуємо його у своїй роботі. В усьому світі працюють над тим, щоб роботи могли виявляти фейки, бо їхня пропускна здатність куди більша за людську. Поки ніхто не створив робота, який би повністю замінив людину – але допомагати такі програми можуть суттєво. Наприклад, одна з цих компаній розробляє рішення для бізнесу. Водночас на волонтерських засадах виявляє мережі тролів і публікує ці розслідування у великих світових медіа. Її власник показав мені кілька прикладів на своєму ноутбуку під час обіду.

Серед моїх нових знайомих – керівники компаній з кібербезпеки, політики, які хочуть боротися з політичними фейками, науковці, дослідники, журналісти, менеджер, який працює над етичністю Google, а також люди з найрізноманітніших сфер і країн, яких просто хвилює ця проблема.

Знайомство може відбутися дуже несподівано. Через увагу журналістів я пропустила обід з іншими Fellows. Коли вирішила поїсти, мені сказали, що їжа є лише в кошиках на чотирьох. Мушу знайти компанію. Це були випадкові люди. Похвалили промову і раптом запросили на медіаконференцію в Італію.

– Ти помітила ще якісь організаційні хитрощі, які підштовхували до взаємодії зі спікерами?

– Там ніхто не уникає черг – це додатковий привід поспілкуватися. Щодня відбувається три сесії. Але між ними є майстер-класи. Вони проходять одночасно в різних місцях і можна обрати на свій смак. Це може бути що завгодно: медитація, поїздка в ліс на велосипедах, дискусії. На всіх цих заходах зустрічаєш дуже різних людей. Я побувала на уроці з камбоджійських танців. Один із колег співав з популярною там рок-групою. Інший раз брала участь у дискусії про подорожі, де якраз познайомилася з фахівцями зі штучного інтелекту. Ввечері було багато вечірок – були як окремі для Fellows та їхніх гостей, так і організовані партнерами, наприклад, MIT або Інститутом сингулярності. Всі ці заходи – приводи для знайомства зі спікерами та між собою. Щоразу це взаємне збагачення новими ідеями.

– А які на TED вечірки?

– Все організовано на найкращому рівні. За великим рахунком, це просто хороші вечірки: гарна музика, напої, їжа, обслуговування. Але там можна зав’язати унікальні знайомства. На деякі вечірки запрошують усіх, на деякі – окремих осіб через додаток TED. Тобто відбувається підбір людей, які мають спільні інтереси.