Музей Голодомору створив стікерпак із героями «Колгоспу тварин» Орвелла про злочини СРСР

18 Травня 2020
інтернет минуле

Щороку Міжнародне об’єднання музеїв обирає головну тему Дня музеїв, який відзначають 18 травня — цьогоріч це «Музеї за рівність». Команда Музею Голодомору до цього дня створила стікери для Telegram, головними героями яких є персонажі «Колгоспу тварин» Джорджа Орвелла — сатиричного твору про СРСР з легендарною фразою «Усі тварини рівні, але деякі рівніші». На жаль, їх все ще можна застосувати до нашої реальності.

У повісті «Колгосп тварин» в алегоричній формі відображено події епохи сталінізму перед Другою світовою війною. Важливо, що переклад українською став одним із перших у світі й сам Орвелл написав передмову до українського видання. Англомовна її версія не збереглася. У ній автор зазначив, що твір створено «…щоб люди на заході Европи побачили совєтський режим таким, яким він є…».

Проєкт Музею Голодомору «Рівніші за інших: про злочини та привілеї в СССР» створений для привернення уваги до історичного періоду, протягом якого відкрите суспільство та рівні права були неможливими. Серія дописів з історичними документами та фактами публікуватиметься за #рівнішізаінших у ФБ, Інстаграмі та Телеграмі, а серію стікерів-ілюстрацій можна завантажити за посиланням.

Музей Голодомору — єдиний у світі музей, присвячений геноциду українців, що навчає протистояти ненависті та порушенню прав людини, застерігає суспільство від повторення вчинення злочину геноциду шляхом накопичення і поширення знань про Голодомор.

18 Травня 11:51
інтернет минуле
Найцiкавiше на сайтi

Виговорити з себе СРСР: про що забули творці серіалу «Чорнобиль»

АвторАся Баздирєва
14 Червня 2019

Одночасно з усією планетою мистецтвознавиця Ася Баздирєва подивилася серіал «Чорнобиль» і поміркувала для Platfor.ma про те, в чому його ключова культурна суперечність з реальністю, що він говорить світу про Україну і нам – про нас самих.

Цього літа я як і всі, кому дозволяють нерви та інтернет, дивлюся серіал «Чорнобиль». Зі значно більшим інтересом я спостерігаю за реакціями – особистими й суспільними, в улюблених виданнях чи одкровеннях у Facebook.

Для мене найбільша цінність серіалу полягає в двох речах. Перше очевидно – приголомшлива деталізація в зображенні матеріальної культури того часу, яка ніде раніше не була показана з такою точністю. Під час перегляду історія Чорнобиля, яку я і так знаю дуже добре, відходить на другий план. Поки я розглядаю сміттєве відро Легасова або нічнушку Людмили – в повних флешбеках я дивлюся у власне дитинство, яке випало на зміну епох і географій, що пішли без вороття.

Друге – це не стільки сам серіал, скільки корпус знань, який він мобілізував за рахунок своєї видовищності так швидко. Аварія на ЧАЕС – далеко не єдина зона тиші на наших просторах, де адекватна рефлексія про самих себе поки можлива лише на околицях гуманітарних наук. Яка з недавніх історичних подій України було б системно вивчена та опрацьована – від травми до наративу? Я не знаю такої, але в цьому разі нам, можна сказати, пощастило, що найбільша антропогенна катастрофа в історії дісталася Україні й що в останні роки західний світ охоплений кліматичної панікою. Всім раптом стало цікаво, а коли всім – то вже і нам самим.

На цьому тлі, напевно, зовсім неважливо, яким вийшов серіал. Досить хорошим, щоб кожен вклав у нього своє. Наприклад, у статті «Сталінізм з британським акцентом» автор говорить про те, що владні й колоніальні прийоми Британії та СРСР не сильно відрізняються, а серіал повинен стати для британців приводом замислитися вже сьогодні. А ось чудовий текст Альони Солнцевої підсумовує рідкісні тривоги з російської сторони. Тут серіал «Чорнобиль» стає метафорою пошуку правди в той час, коли в Росії по радянських рейках йде повне її знецінення. У прийдешній російській версії серіалу, передбачає авторка, буде пошук ворога і диверсанта.

Але все ж серіал досить симптоматичний в своїй нерозбірливості – так добре знайомій, коли захід намагається звести своє розуміння інших контекстів до відомих формул (так само, як і Росія не здатна вийти за межі універсалізуючого імперського погляду). У «Чорнобилі», як справедливо вказує Маша Гессен в The New Yorker, неправильно показані владні ієрархії CРCР, але при цьому портретизація події відбувається виключно з позицій влади. Уособити безліч нюансів радянської системи – дійсну причину аварії – було б складно, хоча автори й спробували розставити натяки тут і там: засекречені документи, неможливість координації між відділами, пропаганда понад життя і, зрештою, блискучий, хоча й вигаданий монолог Легасова в суді. Натомість серіал вибудовується навколо скоригованої історії Валерія Легасова й вигаданої Уляни Хомюк (кожен з яких неможливий для свого контексту), які викривають лиходія Анатолія Дятлова.

Хто ми є і чому влізаємо в погане: Малкольм Гладуелл змусить вас переосмислити соціальні проблеми

АвторЮлія Гуріна
4 Травня 2019

Канадський журналіст і популяризатор соціології Малкольм Гладуелл постійно посягає на святе — на колективне несвідоме у наших поглядах. Цей підхід приніс йому всесвітню популярність, а його книзі «Поворотний момент» – статус бестселлера. Автор елегантно зриває ярлики, якими ми завісили лобове скло своїх уявлень про світ, і запрошує перепрошити наші інтуїтивні пояснення природи речей. Хто вплинув на наше дитинство більше: генетика чи вулиця? Чому єдиний спосіб боротьби з підлітковим курінням — це припинити боротися? Відповіді на ці та інші питання, знайдені Гладуеллом, незмінно дивують.

Невідомо, за яким принципом нікому не знайомі книги стають бестселерами на різних материках у країнах з різним менталітетом. Гладуелл вважає, що ідеї, продукти, меседжі та звички поширюються так само, як віруси. А віруси не поширюються самі по собі — за ними завжди стоять люди. Малкольм сформував три категорії людей, які спричиняють, розповсюджують та примножують «поворотний момент» певного продукту або явища, вписуючи його в історію. Це Конектори, Інформатори та Продавці.

Конектор — ваш друг, який знає геть усіх. Машу з кав’ярні, Степана Анатолієвича з 4-го під’їзду, Колю з сусіднього відділу, сестру режисера та друга сусідського собаки. Прогулянка з конектором нагадує вилазку із зіркою. Ви не можете вийти в місто, щоб хтось не впізнав Конектора і навіть у тихому районі знайдеться кілька випадкових перехожих, які колись працювали або випивали з Конектором.

У Конекторів вроджений талант зв’язувати світ довкола себе мережею своїх зв’язків. Потрібна людина в проект — вони знають де шукати. У них надзвичайне вміння заводити друзів, бо вони бачать щось цікаве в кожній людині. Конектори збирають друзів подібно до того, як хтось збирає колекцію марок.

Якщо прискіпливіше розглянуте своє коло друзів — виявиться, що це не тільки коло, але й не ваше насправді. Коли вам буде нічим зайнятися, спробуйте розплутати клубок соціальних зв’язків, який привів вас до найближчих знайомих — може виявитися, що всі нитки зав’язані на Конекторі. А ви радше не в центрі кола своїх знайомих, а запрошений гість у клубі, що належить Конектору.   

Силу слабких зв’язків легко демонструє пошук роботи. Пригадайте, як ви або ваші знайомі потрапили в компанію. Завдяки друзям? Аж ніяк, частіше за все люди дізнаються про можливості завдяки знайомим. Коли нам потрібно отримати нову інформацію, точку зору, фідбек, ідею або навіть роботу — ми звертаємося до знайомих, не до друзів. Адже друзі живуть тими самими проблемами, що і ми. Турбуються, переживають, сміються, купують приблизно те саме, що й ми. То хіба багато лишається між нами такого, що знають друзі, чого не знаєте ви?

 

Рецепт антивірусу: як Харарі розповів Україні про боротьбу з пандемією та роль освіти у ній

АвторPlatfor.ma
22 Квітня 2020

Історик, письменник, доктор філософії, автор бестселеру «Людина розумна» та носій інших регалій Юваль Ной Харарі виступив на Антикризовому національному онлайн-EdCamp’і, наймасовішій освітній онлайн-події в історії України. Platfor.ma розшифрувала його звернення, у якому історик торкнувся не лише теми освіти у часи пандемії, а й розповів, яку небезпеку несе ставлення до коронавірусної кризи як до війни.

Просто надавати учнівству інформацію уже недостатньо. Їм не потрібно більше інформації – її й так забагато. Варто зосередитися на тому, щоб дати учням навички розрізняти надійні і ненадійні джерела, кому варто довіряти, а кому не варто; і як критично сприймати отриману інформацію. 

Сьогодні ми живемо в умовах глобальної пандемії коронавірусу, і це гарний приклад. У середні віки люди взагалі не володіли інформацією про поширення «чорної смерті». У 14-му столітті просто не було інформації. Ніхто не знав, що спричиняє цю хворобу, як вона поширюється і як її зупинити. Натомість інформації про коронавірус дуже багато. Частина цієї інформації – це якісні надійні дані про віруси, їхні мутації та поширення. Але левова частка – це сміхотворні теорії змов.

Людям складно розібратися, кому вірити. І відповідальність учительства – дати учням інструменти, щоб вони вміли розібратися в інформації в нових умовах, уміли відрізнити надійні джерела від теорій змов.

Як це зробити? Давати їм базову наукову освіту. Наприклад, якщо хтось прийде до вас і розповість якусь теорію змови про коронавірус, поставте цій людині просте запитання: «Чи не могли б ви, будь ласка, сказати, що таке вірус і як він спричиняє хворобу?» Якщо людина не можу дати чітку відповідь чи не знає, що таке вірус, – не можна вірити жодному слову цієї людини про коронавірус. Не потрібно мати докторський ступінь із біології – базового наукового розуміння вистачить.

Ось, для прикладу, просте правило, якого вчителі можуть навчити учнів, щодо оцінювання інформації. Варто навчити дітей, звідки беруться наукові знання. І це дасть учнівству ще один інструмент: вони знатимуть, кому і чому вірити, а кому і чому – ні. Звісно, інструментів більше, це лише два приклади. Але ідея в тому, щоб не передавати учням готову інформацію, а дати їм інструменти для самостійного її пошуку та оцінювання її надійності. Звісно, це набагато складніше, ніж просто давати готову інформацію. Але це дуже важливе завдання у 21 столітті.

Я думаю, ми досить гнучкі, але для всього потрібен час. Не варто очікувати, що звички, які формувалися десятиліттями, навіть століттями, можна змінити за тиждень-другий. Іноді саму технологію можна впровадити досить швидко, але на адаптацію людям однаково потрібно більше часу. Ми зараз дуже звикли телефонувати одне одному, але коли телефони лише з’являлися, це було дуже революційно. Людям знадобилося багато років, щоб звикнути до них. Зараз вони здаються давньою технологією, ніби з іншого життя. Думаю, що так само і з новими технологіями – наприклад, відеозв’язком, який використовують у класі. Я двадцять років викладаю в університеті, а зараз веду онлайн-курси, і це досі дається мені непросто.

Технологія працює добре більшість часу. Але, наприклад, під кінець онлайн-заняття я помічаю, що і я, і студенти почуваємося більш виснаженими, ніж після звичайного. Я думаю, що це вимагає значно активнішої концентрації. Коли я заходжу у реальну аудиторію, сідаю та розмовляю зі студентами, я можу бачити усі їх обличчя, рухи тіла, я можу відчувати людей і атмосферу. А зараз я сиджу перед комп’ютером і можу бачити лише малі квадратики з малими обличчями. Але щоб зрозуміти, що відбувається в «аудиторії» – їм нудно чи цікаво, чи сміються вони з моїх жартів, – потрібно докласти значно більше уваги та зусиль. Тому я помічаю, що за півтори години почуваюся виснаженим. А студентам навіть важче, бо я викладаю лише три таких лекції, а вони навчаються щодня. Тому я думаю, що нам знадобиться значно більше часу, щоб зрозуміти, як ми можемо найефективніше застосувати ці нові технології.

Турботовірус:
як українці роблять добро під час карантину

Останніми днями кожен із вас міг чути або навіть бачити, як люди ледь не б’ються за останній рулон туалетного паперу в супермаркеті. Такі випадки, авжеж, швидко впадають в око, але найцікавіше в них зовсім не це. Особливість у тому, що насправді такі випадки трапляються набагато рідше ніж може здаватися.

Події минулого свідчать, що коли довкола відбувається щось страшне – люди об’єднуються більше ніж будь-коли. Джаміл Закі, професор психології у Стенфордському університеті пояснює це простою істиною про те, що люди – тварини соціальні. Наша суперсила полягає у співпраці. Цю ідею підтримує і думка професора Юваля Ноя Харарі про те, що саме завдяки здатності до колаборації людство змогло розвинутися так успішно.

Тому не дивно, що коли стається щось погане, взаємодопомога – перше, до чого вдається людина. Під час війни або якихось природних катаклізмів люди як ніколи схильні жертвувати власним комфортом, здавати кров, ділитися їжею, жертвувати гроші, аби врятувати інших. Ми згуртовуємося заради взаємопорятунку, встановлюємо контакт.

На відміну від війни, революції чи потопу, в часи пандемії контакт – це перше, чого людям доводиться уникати. Щоб сповільнити поширення вірусу, доводиться самоізолюватися. Але бажання бути разом у складні часи нікуди не йде навіть з карантином. Воно виливається в чудові акти доброти та взаємодопомоги на відстані – справжній вірус турботи. Ба більше, сам факт карантину спрацьовує як обмеження, що тільки примножує людську креативність.

У цьому матеріалі ми зібрали безліч хороших справ, які всі ми можемо робити, щоб разом пережити епідемію та лишитись людьми. Нехай вони надихають вас на допомогу іншим і турботу про себе.

Під час карантину бабусі та дідусі, які знаходяться у зоні ризику через коронавірус, люди з інвалідністю, а також хворі не мають навіть можливості сходити до аптеки або продуктового магазину. Ви можете допомогти їм у часи, коли без підтримки одне одного дуже складно. Наприклад, розмістіть у під’їзді оголошення зі своїми контактними даними про те, що ви готові сходити до магазину, пошти чи аптеки замість них – аби всі були здорові та ситі. Так у фб-групі Подоляночка з’явилася інформація про доставку «Добросусідська». Також можна прокачати свої творчі скіли та розробити власний креативний дизайн. Свій плакат допомоги створив і фонд «Життєлюб» – його може скачати та роздрукувати будь-хто за посиланням. Або ж напишіть з пропозицією в спільний сусідський чат, якщо він у вас є. Крім того, ви можете навчити їх магії онлайну – розповісти, як оплачувати комунальні послуги з дому або замовляти доставку продуктів.