Карти Google показуватимуть, де стихійні лиха. І прокладатимуть найбезпечніший маршрут

10 Червня 2019
технології

Тепер Google Maps сповіщатимуть про стихійні лиха, відображатимуть їх на картах та даватимуть авторитетну інформацію про природні катаклізми. Також вони передбачатимуть, куди рухається негода та підкажуть безпечний маршрут.

Після оновлення користувачі зможуть отримати детальну візуалізацію ураганів, землетрусів і повеней. Наприклад, у переддень урагану на картах автоматично з’явиться сповіщення, якщо ви поряд з потенційною зоною ураження. Ви також зможете побачити його траєкторію руху, час, коли він буде в конкретних районах, та іншу додаткову інформацію.

Сповіщення про землетрус покаже візуалізацію з епіцентром та кольоровим кодом сили катаклізму. Ця інформація допоможе швидко визначити зони, які зазнали найбільших пошкоджень.

А в Індії, на яку припадає понад 20% смертей від повеней у світі, користувачі зможуть побачити прогноз паводків та очікуваний ступінь інтенсивності.

Пізніше цього літа додаток почне сповіщати, якщо на прокладений маршрут можуть вплинути природні катаклізми, та пропонуватиме альтернативну дорогу. У разі перебування користувача в зоні, ураженій стихійним лихом, Google Maps допоможуть йому дістатися безпечного місця. Також з’явиться функція, що дозволить сповістити близьких про своє місцеперебування.

Компанія повідомила, що карти землетрусів і навігаційні попередження будуть доступні у всьому світі на Android, iOS, настільних комп’ютерах і на мобільній версії сайту, а навігаційні попередження поширюватимуться лише на Android і iOS. Пов’язані з ураганами функції з’являться в США, Мексиці, Західній Європі, Японії, Тайвані, Китаї, Філіппінах, В’єтнамі, Таїланді, Індії, Південної Кореї та на Карибах.

10 Червня 10:05
технології
Найцiкавiше на сайтi

Страшний світ ґаджетів і технологій: що ми дізналися про себе через них

Боятися інновацій – це доля луддитів. У ХХІ столітті в такому навіть зізнаватися соромно, але й беззастережно кидатися у вир технологічних новинок – сумнівний подвиг. Ми зібрали матеріали, які дозволяють глибоко вдихнути та поглянути зі сторони, куди нас ведуть технології. Можливо, вам туди й не треба.

Homo smartphonikus: як ґаджети стали частинами нашого тіла


Антрополог Матеуш Халава розмірковує про те, як ми стали людством смартфонів: що вони змінили у нашій поведінці, чи можна сьогодні в принципі бути самотнім та чому наші прадіди не переживали тієї «тривоги незнання», яка з’являється із вимкненим телефоном.

«In M we trust»: як світ підсів на смартфони і що це змінило в медіа, продажах і політиці


Три речі, на які молиться сучасний діджитал-світ, три історії мобільності: mCommerce, mElections і mMedia. Керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь розповідає, звідки взялися ці тренди і що нам із ними робити.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти


У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. Десятки сповіщень, повідомлень, віконець, іконок, цифр та червоних кружечків… Інколи здається, що технології повністю взяли нас під контроль. Але ідеологи руху Time Well Spent вважають, що цьому можна зарадити. Вони закликають змінювати сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. І це можливо – ми перевірили на власному досвіді.

Біду наклікали: які дані ми віддаємо інтернету та чому це небезпечно


Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що інформація, яку ми добровільно розміщуємо в мережі, може бути доступна будь-кому. Але є ще дещо. Якого роду досьє на нас зберігається на серверах Google, Facebook, Instagram, WhatsApp, Apple, Viber, «Нової пошти» або Uber? Часто ми не замислюємося над тим, які обсяги даних вони контролюють і – найголовніше – як можуть їх використовувати. Розбираємося, як же так сталося.

Homo urbanisticus: уривок з книжки архітектора Йена Ґела «Міста для людей»

АвторPlatfor.ma
18 Травня 2018

Нещодавно видавництво «Основи» спільно з освітньою платформою СANactions презентувало книгу Йена Ґела «Міста для людей» – визнаний у всьому світі бестселер з урбаністики. Platfor.ma публікує уривок про те, чому пішоходи не дуже змінилися за останні кількадесят тисяч років і чому квитки в оперу такі дорогі.

 

Планування міста для людей цілком природно починати з розуміння того, як люди пересуваються і як задіюють органи чуття, адже саме ці біологічні параметри визначальні для діяльності, поведінки й комунікації в міському просторі.

Міські пішоходи ХХІ століття – результат еволюції, яка тривала мільйони років. Людина розвивалася так, щоби пересуватися повільно й пішки, а тіло людини пряме і вертикальне.

Ноги легко несуть нас уперед, а от пересуватися боком чи спиною вперед нам помітно важче. Наші органи чуття теж пристосовано до повільного пересування вперед переважно горизонтальними поверхнями.

Наші очі, вуха й носи спрямовано вперед, щоби помічати небезпеку чи вигоду на шляху перед нами. Палички й колбочки сітківки наших очей так само підпорядковано пересуванню по горизонтальній земній поверхні.

Ми добре бачимо перед собою, периферійний боковий зір у нас гірший, ми непогано бачимо, що у нас під ногами, але набагато гірше – те, що над нами. Наші руки спрямовано вперед і добре пристосовано для обмацування нових об’єктів чи розсування гілок, щоб звільнити собі шлях. Одним словом, вид homo sapiens – це лінійні, фронтальні, горизонтально орієнтовані, прямоходячі ссавці. Стежки, вулиці й бульвари – простори для лінійного пересування за допомогою людського опорно-рухового апарату.

Одна з найважливіших подій у житті людини – мить, коли вона підводиться на ноги і робить перший крок, адже з цього починається справді нове життя.

Такий наш клієнт – пішохід з усіма наведеними вище якостями, обмеженнями і потенціалом. Фактично проектувати людський вимір міста – це створювати міські простори, де зручно пішоходам, звісно, з урахуванням можливостей і певних обмежень, продиктованих будовою тіла.

Time Well Spent: почему уведомления крадут наше время и как их победить

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

В среднем человек проверяет смартфон 150 раз в день. И это только смартфон, а есть ведь еще и уведомления на ноутбуках и других гаджетах. Год назад соосновательница Platfor.ma Мария Фронощук попыталась взять под контроль влияние технологий на свою жизнь, а затем случайно обнаружила движение Time Well Spent. Его идеологи призывают менять сервисы таким образом, чтобы они не отвлекали людей, а помогали им сфокусироваться на важном. Чего Мария вам и желает. ось тут цей текст можна прочитати українською.)

Представьте, что выдающиеся ученые прошлого начинали бы день не с размышлений о том, как устроена гравитация, атомы или еще что-то важное, а с разглядывания фото в Instagram и листания ленты Facebook. Затем они разбирали бы почту от уведомлений Групона и LinkedIn, а за секунду до величайшего открытия их отвлекало бы уведомление из Slack. Момент гениального озарения был бы потерян навсегда. Приблизительно такими словами создатели Dropbox объясняют, как современные технологии отчаянно борются за наше внимание и отбирают его у других занятий, изобретая для этого все больше манипуляций.

Я совсем не выдающаяся, но около года назад заметила, что слишком часто отвлекаюсь. Какие-то минутные дела затягиваются на час, а рабочий день – до полуночи. Начиная с безобидного TED-ролика на YouTube, ты заканчиваешь десятичасовым ретро-видео по аэробике, а потом находишь себя безнадежно скролящей ленту Facebook и напрочь забывшей, зачем вообще его открывала. На встречах твой телефон всегда должен быть на виду – вдруг кто-то напишет, и даже на отдыхе, где ты вроде и так отвлечен, нужно обязательно отвлечься еще на что-то, например, посмотреть новые фото друзей.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype – это даже не полный список сервисов, которыми я пользуюсь каждый день. Все они шлют мне какие-то уведомления тогда, когда запланировано алгоритмом, удобно каким-то людям или изданиям. Но не мне. Мне это почти всегда неудобно – я либо работаю, либо учусь, либо отдыхаю. Если абстрагироваться от навязчивого желания быть всегда на связи, то можно задать себе вопрос: с какой стати вообще кто-то может считать свои дела, просьбы и напоминания настолько важными, чтобы я должна была все бросить и уделить внимание именно ему?

В какой-то момент, после очередного дня со шквалом звонков и сообщений, я просто разозлилась и удалила со смартфона все приложения соцсетей и отключила абсолютно все уведомления. А потом составила себе короткий график того, когда буду проверять каждый из сервисов. Для экстренных ситуаций оставила только звонки. К счастью, за последнее время звонящих столь многие и столь часто посылали гореть в аду, что звонков стало намного меньше.

Первый месяц такой детокс давался мне сложно, но скоро кровная привязанность к смартфону, порывы проверить почту или ленту, страх, что я упускаю нечто важное, куда-то испарились. Сейчас я часто могу выйти из дома в выходной вообще без телефона, а на встречах к нему даже не прикасаюсь.

Это удивительно, и я сама была поражена, но за все этого время, за целый год, не было еще ни одного дела, которое пострадало бы из-за того, что я не была на связи в сию же минуту и круглосуточно.

Кроме прочего, во многом достичь такого дзена мне помог Тристан Харрис и его движение Time Well Spent. Этим мысли показались мне настолько ясными и уместными, что я решила пересказать самое важное.

 

Харриса и его движение называют чуть ли не единственным, что есть общего у Кремниевой долины и совести. Харрис окончил Стэндфорд по специальности «Компьютерные науки», где изучал в том числе поведенческую экономику, социальную психологию, а также способы изменения привычек и поведения людей в Лаборатории технологий убеждения.

До 2016 года Харрис работал в Google, исследуя, как можно проектировать технологические продукты так, чтобы этически уберечь миллионы людей от манипуляций. А после основал некоммерческую инициативу Time Well Spent – движение, которое стремится ввести новые стандарты этического дизайна. Именно показатель time well spent (хорошо проведенное время) Марк Цукерберг провозгласил главной дизайн-целью Fаcebook на 2018 год – большая победа, даже несмотря на то, что до цели еще далеко.

 

Виклик до директора: що можуть керівники опорних шкіл

Разом з реформою освіти перед школами постають і нові виклики: щоб ухвалювати ефективні рішення на місцях, потрібна відповідальність, стратегічне бачення і співпраця. Якнайкраще організувати процес можуть директори шкіл.

Platfor.ma спільно з Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF продовжує розповідати про новий рух у сфері середньої освіти. Цього разу в проекті «Шкільна re:форма» ми спитали керівників опорних шкіл, учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, як децентралізація позначається на їхній роботі, де вони шукають підтримку та що мотивує їх змінювати школу.

На відміну від своїх закордонних колег, українські директори шкіл лише починають отримувати більше повноважень. Якщо в нашій країні управління шкільною освітою було традиційно централізованим (діяльність навчальних закладів координували методисти, управління освіти тощо), то у США – децентралізованим (діяльність школи залежала і залежить індивідуально від особливостей і потреб конкретної школи). Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до децентралізації. Школи в Італії, Іспанії, Франції уже давно є автономними не лише в управлінні, й у дидактичній, організаційній та науково-дослідницькій роботі. Фактично вони є самостійними центрами навчання і розвитку дітей.

Для України розширення автономії навчальних закладів сьогодні – одне з найактуальніших питань, і першими децентралізацію за службовим обов`язком «тестують» саме директори.

В'ячеслав Токар

«Зникло відчуття психологічного тиску, постійної вини незрозуміло в чому. Прийшло відчуття спокою, можливості до творчості, бажання експериментувати, а також права на помилку», – ділиться враженнями від освітньої децентралізації В’ячеслав Токар, директор Мирогощанської загальноосвітньої школи на Рівненщині.

Анатолій Котенко

Потребу у змінах підтверджують й інші його колеги, учасники програми з розвитку опорних шкіл «Пілот 24». У Запорізькій області директор Олексіївської школи Анатолій Котенко розповідає про реалії життя в нових умовах: «Роботи стало набагато більше, потрібно керувати освітнім процесом й у філіях: звітувати, розробити ряд нових документів, для яких навіть немає типового зразка. З’явилося більше самостійності, а отже і відповідальності. Тепер не скажеш, що так вирішили “згори”. Робота стала більш цікавою, творчою, для позитивних ініціатив стало менше перепон».

За пiдтримки: