– Зараз вперше в історії людства чверть всього населення планети – молодь. Що це взагалі означає для Землі?

– Купу всього! Почнемо з того, що на планеті страшенно виріс темп. За останні 20 років наше життя змінилося сильніше, ніж за півтора століття до цього. Але при цьому у нас зараз найбільш незрозуміле молоде покоління за всю історію. Через ці божевільні швидкості змін існує просто небувалий розрив між молоддю і тими, хто перебуває при владі. Так бути не може, нам потрібно якось адаптуватися і зменшувати цю прірву.

Ось просто один маленький приклад: з одного боку, до 2025 приблизно 75% всього ринку праці будуть мілленіали. З іншого, безробіття серед молоді ще ніколи не було настільки серйозним. Візьмемо навіть Україну: наскільки я знаю, таке безробіття у вас постійно зростає і зараз становить близько 22-23%. У нас в Чорногорії молодих людей, які не навчаються і не працюють – 28,5%. Виходить, що майже третина нашої молоді просто нічого не робить.

– А це взагалі проблема молоді, яка нічого не хоче робити, або проблема системи?

– Ну, знаєте, це питання на мільярд. Гадаю, це колосальна комбінація з безлічі різних чинників. Темпи змін в нашому світі абсолютно не підтримуються системами освіти. Те, чого навчають у школах, має вкрай мале відношення до того, що потім знадобиться в реальному світі. Я бачив результати одного масштабного опитування української молоді – 33% вважають, що їхня освіта абсолютно марна. На їхню думку, вони не навчаються нічому, що потім стане в нагоді в житті. І, в принципі, така ж ситуація по всьому світу. Я згадував, що 12 років сам був частиною цієї освітньої проблеми, так що повірте мені – справи кепські.

Ще одна частина проблеми в тому, що пенсійний вік весь час підвищується, але робочі місця при цьому створюються недостатньо швидко.

І третє – те, що змінюється взагалі вся економічна система. Дивіться, типовий мілленіал до 32 років поміняє чотири роботи. Чотири! При цьому покоління, скажімо, моїх батьків до кінця кар’єри змінювало робоче місце всього двічі.

Все це веде до своєрідної gig-економіки (часткова зайнятість та економіка коротких контрактів. – Platfor.ma), коли ви більшу частину часу займаєтесь фрілансом і повинні бути готові блискавично міняти сферу діяльності, навички та вміння.

При цьому багато молодих людей досить правильно вважають, що влада про них не піклується і не допомагає. Вони почуваються покинутими. Це породжує апатію і призводить до того, що, як я вже згадував, третина молоді просто нічого не робить.

– А якщо брати сучасну молодь, то вона якось кардинально відрізняється від попередніх поколінь?

– Ви задаєте питання, у відповіді на яке у мене є шанс образити взагалі всіх. Середній бебібумер, народжений в середині 20 століття, міг дозволити собі освіту, купівлю будинку, дві машини, велику родину з собачкою – і все це з однієї хорошої зарплати. Будь-який мілленіал зараз має перед собою чудову перспективу закінчити університет з боргами на шестизначну суму, які, в принципі, не дуже зрозуміло як гасити. Купити будинок? Навряд чи коли-небудь в житті. Постійна хороша робота? Хиткі надії. Порівнювати різні покоління, коли умови життя настільки різняться – так собі ідея.

При цьому буде не зовсім вірно говорити, що нинішня молодь лінива. Вона працює не менше тяжко, ніж попередні покоління, біда в тому, що вимоги до їх умінь і необхідність постійно адаптуватися до чогось нового – ну, такого в людській історії ще не було.

Але я, звичайно, не хочу нікого виправдовувати. У мілленіалів купа не найкращих особливостей. Їм часто плювати на корпоративну культуру, вони вимагають від роботи величезної кількості вільного часу і наполегливо сподіваються займатися виключно тим, що їм подобається. Та й адаптуватися до нинішнього темпу змін їм буває лінь.

А попереду у нас ще і покоління Z, для яких цифрові технології – це річ, абсолютно звична з пелюшок. Їхні перспективи на ринку праці взагалі уявити складно. Цілком можливо, що працювати будь-ким їм доведеться всього на рік-два, а потім переучуватися і шукати щось нове.

– А молодь з різних країн відрізняється? У них більше спільного або різного?

– Думаю, у них більше спільного, ніж у будь-якого покоління в історії людства. Інтернет і масова поп-культура заполонили весь світ. В якій би країні ви не опинилися, швидше за все, зіткнетеся з приблизно однаковими захопленнями в музиці і кіно. У них приблизно одні й ті ж глобальні лідери думок, вони або дуже мало, або зовсім не дивляться телевізор.

Французький футболіст Антуан Грізманн святкував голи жестикуляцією з гри Fortnite. Так ось, більшість уболівальників старше 35 взагалі не зрозуміли, що це він таке робив, тоді як молодь просто божеволіла від захвату. І по всьому світу вона робила це однаково.

– Добре, проходить півтора десятка років – і ця молодь приходить до влади. Є ймовірність, що їм буде взагалі плювати на таке поняття як «держава»? Що їм будуть ближче і рідніше глобальні бренди на зразок Nike, Каньє Уеста, «Ювентуса»?

– Судячи з усього, ви цим інтерв’ю хочете позбавити мене роботи. Але дійсно, різноманітні побоювання з приводу цього покоління – дуже серйозні. І дійсно є ризик, що класичні поділи та кордони їм зовсім не близькі. Але тут потрібно враховувати одну штуку: завжди і всюди в 20 років люди були революціонерами, а в 40 – консерваторами. Тому хто знає, що трапиться, коли мілленіалам виповниться побільше років. На даний момент виглядає, що їх перехід до більш консервативних ідеалів відбувається повільніше, ніж у всіх попередніх поколінь.

Особисто мені здається, що відхід від націоналістичних поглядів, можливо, пішов би нашому світу на користь. Ми як ніколи близькі до відмирання поняття «кордон» або «країна», але це все ще величезний шлях, тож поки говорити про таке рано.

Навіть ті, хто дійсно приділяє увагу освіті, зазвичай у 30-32 роки виходять на якесь плато. Попередні покоління теж подібним страждали, але різниця в тому, що вони могли собі це дозволити. Нинішні темпи такого шансу не залишають. Ти не розвиваєшся? Тебе просто замінять.

Часто буває, що батьки говорять своїй дитині: «Знаєш, те, чому ми вчили тебе вдома, не завжди працює. Залиш цінності при собі, а от в суспільстві треба пристосовуватися». Аби цінності працювали і у суспільстві також, ми мусимо привчити людей жити згідно з ними і усвідомлювати важливість спільних правил для усіх.

Ми працюємо із молодими людьми, які щойно закінчили школу і готуються зробити перший важливий вибір у житті – свідомо і відповідально. Розпочинаючи навчання, наші студенти складають присягу, де обіцяють бути вільними, справжніми, мудрими, творчими, бути другом і просто бути, бо вони – Україна. Вони знають, що разом ми побудуємо суспільство, об’єднане цінностями та спільною візією, але для цього потрібні час та зусилля. Я справді вірю, що саме робота з молоддю дозволить за 50 років після епохи перебудови врешті-решт побачити в Україні сталі зміни, а ще за 20-30 – і докорінно поміняти все на краще.

Ми не тікаємо від сьогодення і його викликів. Якщо на заняттях постійно говорити лише про те, якою має стати Україна, то легко перетворитися на Алісу в Дивокраї. Без розуміння того, якою є країна сьогодні – що відбувається в економіці, політиці, культурі, як живуть наші сусіди і про що думають однолітки, – не буде ні майбутнього, ні якісного теперішнього.

Ми також працюємо із минулим. Нещодавно під час поїздки до Ізраїлю наші студенти залучили до акції, приуроченої до Дня пам’яті жертв Голодомору, мешканців десяти країн! На один день найстаріший ринок Тель-Авіва прийняв наш поп-ап ресторан із однією стравою — супом із шишок, кори та коренів  — обідом українців у часи Голодомору. У такий спосіб нам хотілося привернути увагу ізраїльтян до геноциду, який не визнає їхня країна. Ми нагодували понад сотню людей — місцевих і туристів з Німеччини, Італії, Австрії, Перу, Великобританії, Швейцарії, Бразилії, США та Чехії. Водночас, сподіваюсь, це був урок і для нас, українців: як працювати з історією в інтерактивних форматах і як доносити біль народу через особисте спілкування.

Если бы мне несколько лет назад кто-то сказал, что я пойду работать в школу учителем информатики, что предпочту зарплату 2000 грн, отказавшись от реализации фестиваля с бюджетом в полмиллиона долларов, что напишу в специализированное научно-педагогическое издание текст о создании детьми компьютерных игр как методики преподавания информатики в школах, то я бы, конечно, смеялась. Но два года назад на Майдане произошли события, которые сильно изменили многих.

В последнее время я работала над реализацией проектов разной сложности. Все они касались развлекательно-музыкальной сферы. Я заходила на проект как кризисный менеджер или как арт-директор и помогала заказчику все его фантазии воплотить с минимальными издержками и максимальной прибылью. Я никогда не думала о деньгах в том смысле, что они могут заканчиваться. Я никогда не смотрела на цены в меню ресторана или в супермаркете. Если мне не хватало на что-то, например, поездку или дорогую вещь, я просто брала дополнительный проект.

В свободное время, а его было очень мало, я вела факультативы по Photoshop в технологическом лицее для детей 11-14 лет. И с первой же секунды поняла, что подростки – это абсолютно моя аудитория. Они честные и требовательные, а для меня эти качества очень важны. Дети проверяют тебя постоянно и не прощают фальши или некомпетентности.

Это глупости, когда говорят, что учителями идут люди, которые хотят реализоваться за счет морального превосходства над детьми. Это совсем не так. Дети сразу понимают, что ты из себя представляешь. Весь пафос, работающий на взрослых, с детьми ничего не стоит. Они как правдивое зеркало – сразу покажут твои недостатки. Но если ты профессионален, искренен и любишь свое дело, то отдача будет так сильна, что все остальное уже не будет иметь никакого значения. Поверьте, нет ничего круче горящих глаз ученика, у которого все получается.

Все знают, что дела с образованием у нас очень плохи. Но вот где на самом деле все очень плохо, так это в учебном заведении, в котором педагогов учат преподавать детям информатику. Технически и концептуально это просто ад.  Вопросы экзамена по информатике вызывали и смех, и ужас одновременно.

Вы знаете, кто сейчас преподает информатику в школе? В лучшем случае учитель математики, который может сносно объяснить алгоритмы и, если повезет, базовые принципы программирования. И это в лучшем случае. Я видела и учителей музыки, и учителей труда и даже секретаря сельской школы, которым не хватает часов для зарплаты или стажа. И вот они идут переквалифицироваться. Они вообще слабо представляют, что такое компьютер и информатика, но рассказывают о них детям.

При этом учат их люди, которым тоже добросили информатику для ставки. Которые ни разу в школе не были и не представляют, как это – работать с ребенком. Как за 45 минут успокоить после переменки 32 человека, проверить домашнее задание, дать новый материал, поставить оценки и задать новое домашнее задание. С другой стороны, именно в педагогическом университете я увидела «новых» учителей, любящих свое дело, желающих меняться и совершенствоваться ради себя и учеников.

Школу, как и армию, систематически разваливали все годы независимости Украины. Просто удивительно как эта, пускай и проблемная, государственная институция до сих пор существует. Я искренне восхищаюсь учителями, теми, что не пошли торговать на базар, не уехали за границу, а остались учить и воспитывать детей.

Школа дизайну та розробки Projector

Приклади курсів: Арт-дирекшн, Основи веб-дизайну, Urban design, UX architecture, Айдентика, Digital & product marketing, Front-end, Data science, Ігрова 2D-анімація

Вартість навчання: 3 500-12 000 грн на місяць

Тривалість: від 1 місяця до 1 року

Projector спеціалізується на дизайні, ІТ-розробці, проджект-менеджменті та маркетингу. Крім основної київської локації на Воздвиженці, існують філіали школи в Одесі та Львові, а ком’юніті об’єднують не тільки заняття, а й коворкінг та постійні відкриті події.

Тут вважають, що вчитися потрібно «руками» та на фідбеках досвідчених кураторів. Серед викладачів – дизайнер і засновник школи Олександр Трегуб, ілюстраторка Варвара Перекрест, експерт з UX-дизайну Олександр Іванов, дизайнер київської Студії Артемія Лебедєва Антон Жуков, спеціалістка з комунікацій Надія Перевізник і багато інших успішних професіоналів-практиків.