Instagram визнали найбільш небезпечною для психічного здоров’я молоді соцмережею

24 Липня 2019
соцмережі

Соцмережа Instagram виявилася найнебезпечнішою для психічного здоров’я молоді. Про це йдеться у дослідженні Королівського товариства охорони здоров’я Великобританії. При цьому найкориснішою соцмережею став YouTube.

В опитуванні взяли участь 1479 людей у віці від 14 до 24 років. Респонденти відповідали на серію питань про те, як YouTube, Instagram, Snapchat, Facebook і Twitter впливають на їхнє щастя і самопочуття. Сервіси оцінили за 14 критеріями, серед них — депресія, самотність, буллінг, тривога, прийняття свого тіла та інші.

Стверджується, що Instagram має більший негативний ефект на дівчат, оскільки «ідеальні» фото блогерів змушують їх сумніватися в своєму зовнішньому вигляді. 

Найпозитивніше на користувачів впливає YouTube.

24 Липня 15:29
соцмережі
Найцiкавiше на сайтi

Страшний світ ґаджетів і технологій: що ми дізналися про себе через них

Боятися інновацій – це доля луддитів. У ХХІ столітті в такому навіть зізнаватися соромно, але й беззастережно кидатися у вир технологічних новинок – сумнівний подвиг. Ми зібрали матеріали, які дозволяють глибоко вдихнути та поглянути зі сторони, куди нас ведуть технології. Можливо, вам туди й не треба.

Homo smartphonikus: як ґаджети стали частинами нашого тіла


Антрополог Матеуш Халава розмірковує про те, як ми стали людством смартфонів: що вони змінили у нашій поведінці, чи можна сьогодні в принципі бути самотнім та чому наші прадіди не переживали тієї «тривоги незнання», яка з’являється із вимкненим телефоном.

«In M we trust»: як світ підсів на смартфони і що це змінило в медіа, продажах і політиці


Три речі, на які молиться сучасний діджитал-світ, три історії мобільності: mCommerce, mElections і mMedia. Керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь розповідає, звідки взялися ці тренди і що нам із ними робити.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти


У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. Десятки сповіщень, повідомлень, віконець, іконок, цифр та червоних кружечків… Інколи здається, що технології повністю взяли нас під контроль. Але ідеологи руху Time Well Spent вважають, що цьому можна зарадити. Вони закликають змінювати сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. І це можливо – ми перевірили на власному досвіді.

Біду наклікали: які дані ми віддаємо інтернету та чому це небезпечно


Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що інформація, яку ми добровільно розміщуємо в мережі, може бути доступна будь-кому. Але є ще дещо. Якого роду досьє на нас зберігається на серверах Google, Facebook, Instagram, WhatsApp, Apple, Viber, «Нової пошти» або Uber? Часто ми не замислюємося над тим, які обсяги даних вони контролюють і – найголовніше – як можуть їх використовувати. Розбираємося, як же так сталося.

Техноетика: чи можна стежити за дітьми в соцмережах?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У третьому випуску ми досліджуємо, чи можна стежити за дітьми в інтернеті (навіть з найліпших міркувань) і якими можуть бути наслідки.

Дмитро Снопченко, спеціаліст із кібербезпеки

Є різниця між поняттями «стежити» та «спостерігати». Стежити – це таємно читати листування і переглядати закриті пости. Спостерігати – бути у дитини в друзях, бачити, чим він ділиться, чим цікавиться. Спостерігати – обов’язково, стежити – залежить від того, наскільки встановлена довіра у відносинах батьки-дитина.

Звісно, краще, щоб батьки були друзями, а не церберами, та щоб дитина сама приходила до них зі своїми проблемами. Адже якщо, наприклад, дитині загрожуватимуть в особистих повідомленнях, а батьки відразу скажуть: «Ми читали твоє листування й хочемо допомогти», то це швидше викличе протест. Дитина повинна зробити це сама – це питання виховання.

Це також стосується гаджетів, через які дитину можна прослуховувати, наприклад, спеціальних годинників – це питання довіри та ступеня втручання в особисте життя. Я особисто проти смарт-годинників, тому що з технічної точки зору подібний пристрій можна зламати і за дитиною буде стежити вже зловмисник з усіма можливими наслідками.

Переставати спостерігати (а не стежити) треба тоді, коли батьки будуть повністю довіряти своїй дитині. Це може бути і в 15 років, і в 25, і в 55, а може й ніколи не статися.

Технології контролю дітей повинні бути пасивними: навчання дитини роботі в мережі, на вулиці, спілкуванню з незнайомцями, відповідальність щодо того, куди і як ходити. Також сюди відноситься актуальне ПО на комп’ютері, антивірус з функцією батьківського контролю, що захищає дитину від ненавмисного натискання не туди, куди треба, та запуску не того, що потрібно – від цільових атак, а не тотального контролю.

 

Юлія Саліженко, мати

Якби мене спитали, чи можна стежити за дитиною, вісім років тому, коли моя дочка була тільки в проекті, я би заявила, що прослуховування дітей – доля батьків-параноїків. І взагалі, нас же з сестрою батьки якось відпускали гуляти в дитинстві самих «за гаражами» без мобільних телефонів. І нічого з нами не сталось, хоча в 90-ті роки в Запоріжжі це було скоріше щасливим збігом обставин, ніж правилом.

Коли у тебе з’являється своя власна дитина, ти виявляєшся радий очолити список найзавзятіших параноїків світу. Відтоді як дочка народилась, почуття тривоги не полишає мене ані на секунду, я дуже сильно боюсь, що вона може потрапити в біду і мене не буде поруч. А після чергового сюжету в новинах про те, як дітей викрадають або вони зникають безвісти, я просто впадаю в паніку. Кожну страшну новину, де фігурують діти, я приміряю на себе, і навіть від думки про те, що з дітьми взагалі щось погане може статись на цій планеті, стає важко дихати. Тому якщо хоч якийсь гаджет у світі здатен зберегти життя і врятувати дитину від небезпеки, дайте мені їх одразу два. Але якби ж тільки все було так просто.

Коли дочка пішла в школу, ми вирішили купити їй спеціальний годинник, з якого можна дзвонити на декілька обраних номерів та послати сигнал SOS батькам, якщо є необхідність. Але головними фішками годинника були GPS-трекер і функція «тихого дзвінка», яка дозволяє прослуховувати, що відбувається навколо дитини. Дочка в курсі, що годинник має всі ці функції і поки що це їй навіть подобається – в сім років їй так само важливо бути на постійному зв’язку з батьками, як і нам.

Зараз дочка вже закінчує другий клас і з усіх функцій розумного годинника на сьогодні ми використовуємо лише прості дзвінки – бажання та потреби «слухати» і відстежувати не виникає. Але розуміння того, що ця подушка безпеки є і в разі чого я матиму хоч якийсь інструмент допомоги і зв’язку, заспокоює.

Мабуть, усі ці трекери потрібні, щоб заспокоїти нерви батьків, як в тому анекдоті: «Светр – це такий одяг, який одягає дитина, коли мамі холодно». От тільки я розумію, що скоро приватність стане для дочки набагато більш важливою, а отже стежити за нею, і тим більше читати переписки в соцмережах – це ризик втратити її довіру назавжди.

Рецепт, який ми з чоловіком знайшли для себе – зробити все, що від нас залежить, щоби виховати самостійну, сміливу і розумну людину, яка навіть в ситуації небезпеки здатна прийняти виважене рішення. В її житті точно будуть ситуації, коли нас не буде поруч, коли не буде можливості почути її чи побачити, з ким вона розмовляє. І в неї точно будуть власні таємниці, право на які ми маємо поважати. Тому, на мій погляд, куди більш важливо інвестувати свій час в те, щоб розпитати дитину про те, що її турбує, та дати пораду, що робити в складній ситуації, аніж витрачати час на прослуховування розмов і перечитування переписок. Проте в тих рідкісних, але ймовірних випадках, коли дочці може загрожувати небезпека, я була би рада знати, що у нас з нею є якась подушка безпеки, хай би і у вигляді гаджета. Чи двох.

Homo smartphonikus: антрополог о том, как гаджеты стали частями нашего тела

АвторНадія Шейкіна
5 Липня 2018

В конце июня в Киеве прошла конференция Creascope. Польский антрополог и преподаватель School of Form в Познани, Матеуш Халава провел для участников  воркшоп Black or White Mirror, посвященный взаимодействию людей и гаджетов. Platfor.ma записала его рассказ о том, как мы стали человечеством смартфонов.

Матеуш Халава. Фото: Лилия Витер

Какое-то время назад на среднюю польскую семью приходилось 1,3 телевизора. То есть помимо общего телевизора в гостиной, некоторые семьи имели второй телевизор в детской, например.

С телефонами было так же. В каждой семье был один телефон, одна линия. Мы помним времена, когда телефон звонил, мы брали трубку и там кто-то говорил: «Привет, я хочу поговорить с тем-то». Потом технологии поменялись, и у каждого появился собственный смартфон. Речь не столько о телефоне, сколько о персональном номере, собственном экране и учетной записи, привязанной к банковскому счету. Можно назвать это персональным медиумом.

Поскольку речь идет о чем-то личном, есть повод задуматься над интимной стороной, том, наcколько человек близок со своим смартфоном. Мы держим его в руках, касаемся его чаще, чем чего-либо другого, храним его близко к телу, кладем рядом с собой. С другой стороны, он участвует в нашей личной жизни – соединяет нас с любимыми людьми.

Американские социологи применяют такой метод как «социология Zen» – он предполагает, что предмет можно понять, медитируя на него. Я тоже внедряю этот подход в работе со студентами School of Form. Мы проводим следующий эксперимент: выключаем наши смартфоны на 24 часа, и изучаем свое состояние, наши микроэмоции. Что мы чувствуем по отношению к выключенному смартфону и что вспоминаем из того времени, когда гаджет работал.

Интересно смотреть на реакцию студентов, когда я даю им это задание. Сначала они начинают торговаться – например, спрашивают, можно ли включать смартфон на 5 минут каждый час.

Через 5-7 часов без телефона их эмоции становятся сильными, иногда пугающими. Возникает тревога из-за невозможности контакта с близкими, чтобы немедленно узнать как их дела. Одна из девушек рассказала, что после четырех часов с отключенным смартфоном воображение рисовало картины того, что ее родители умирают. Источником этих эмоций была ее сильная привязанность и потенциал того, что в любой момент с родными можно связаться.

В историческом контексте это очень интересно. Подумайте о ваших прапрадедах. Их дочь или сын покидали дом, уезжали в город или еще куда-то. И такого рода эмоций, этой тревоги незнания они не испытывали, ее просто не существовало. Возможно, они испытывали тревогу, но принимали тот факт, что когда человек ступает за порог – контакт обрывается.

Основательно ушли: создатели Instagram покинули компанию. При чем здесь Facebook

На прошлой неделе стало известно, что основатели популярного фотосервиса Instagram покинули проект. Хотя явно причины ухода они не озвучили, появилось множество предположений о том, что их решение связано с разными взглядами на развитие с Марком Цукербергом. Для Facebook, купившего Instagram в 2012 году за рекордную в то время сумму в $1 млрд, этот сервис является стратегически важным. Platfor.ma разбирается, что и как может измениться в Instagram в обозримом будущем.

 

Первую версию своего продукта Кевин Систром и Майк Кригер представили еще в 2010 году. Годом ранее Систром решил создать конкурента рекомендательному сервису Foursquare, очень популярному в то время, – но с функцией обмена фотографиями. Довольно оперативно поняв тщетность попытки конкурировать с Foursquare, авторы проекта переделали его в фотохостинг. Потом добавили фильтры, которые улучшали качество снимков, и выпустили в виде приложения, которое уже получило название Instagram.

Аудитория новинки росла стремительно – уже через месяц приложение скачали миллион раз, а о новом сервисе активно заговорили специализированные медиа. Когда в 2012 году число пользователей перевалило за 30 млн, проектом заинтересовался Facebook. Сумма в $1 млрд за мобильное приложение, которое не зарабатывает деньги, казалась тогда неимоверной, а решение о покупке выглядело бездумной тратой денег. Однако в итоге покупка себя оправдала, а фотосервис Instagram часто называют лучшим приобретением Facebook.