Фінський стартап виробляє їжу з вуглекислого газу. Вона у 100 разів безпечніша для клімату

10 Липня 2019
еко їжа підприємництво

Фінський стартап під назвою Solar Foods перетворює CO2 на їжу, яка може слугувати альтернативою протеїну. Найближчими роками вони планують почати масове виробництво та постачати її до магазинів. 

Solar Foods використовує поновлювані джерела енергії і вуглекислий газ, що забруднює нашу атмосферу, для створення альтернативного протеїну – Solein. Компанія наголошує, що альтернатива у 100 разів безпечніша для клімату, аніж інші джерела білку, навіть якщо це рослини. 

Якщо вдасться організувати масове використання технології, то вона зможе вирішити питання руйнівного впливу нинішніх сільськогосподарських технік на довкілля та дати можливість виробляти продукти харчування там, де традиційні технології не працюють. 

Щоб створити Solein, Solar Foods починає з розділення молекул води на водень і кисень за використання відновлюваної енергії. Потім водень поєднують із СО2 та додають калій, натрій й інші поживні речовини. Тоді суміш згодовують мікробам, які і створюють їстівний інгредієнт.

Речовина виглядає як пшенична мука та містить близько 20-25% вуглеводів, від 5 до 10% жирів і 50% білків.

«Виробництво Solein не потребує сільського господарства, не вимагає орних земель чи зрошення та не обмежене кліматичними умовами. Його можна виробляти в будь-якій точці світу, навіть у тих місцях, де звичайне виробництво білків ніколи не було можливим», – розповіли Solar Foods.

Нині компанія збирає дані для отримання ліцензії на харчові продукти від ЄС пізніше цього року, а масове виробництво та продаж вона планує розпочати 2021 року.

10 Липня 12:34
еко їжа підприємництво
Найцiкавiше на сайтi

«Для мене мінімум— фура на 24 тонни»: як діаспорянин вчить німців допомагати Україні

Отець Богдан Пушкар народився в українській родині в Польщі, навчався у Мюнхені, а зараз служить при Українській греко-католицькій персональній парафії у баварському Бамберзі. І вже тривалий час збирає по всій Німеччині гуманітарну допомогу та передає її до України. Platfor.mа поговорила з ним про діаспору в Баварії і про те, чому допомагати Україні сьогодні — справа не з легких.

– Ви ж українець, так? Звідки ви так добре володієте мовою?

– Моїх батьків свого часу вигнали з села, що знаходилось на українсько-польському кордоні — неподалік Рави-Руської. Сьогодні цього села вже на карті не знайти. А сам я народився в Польщі.

У сім’ї виключною мовою спілкування була українська. Мені було немислимо звертатись до батьків іншою мовою. Так на слух і вчився. Потім ще працював набирачем текстів у видавництві «Сучасність», яке мало за свій осередок Мюнхен.

– А як ви з Польщі опинились у Мюнхені?

– Навчався у Люблінському католицькому університеті, де у мене не склалися стосунки із тодішнім наставником — священиком, який опікувався студентами богослов’я. Нам хотіли нав’язати целібат, через це виринув конфлікт. І після четвертого року навчання мене не відрахували з числа студентів, але попередили, що краще шукати закінчення навчання десь за кордоном. Обрав Німеччину, хоча не мав нікого зі знайомих у Мюнхені. Тоді почав вивчати німецьку мову і працювати.

– Це ви тоді і почали працювати у видавництві «Сучасність»? Із ким з українців познайомились?

– Так, тоді довкола «Сучасності» гуртувалося багато талановитих людей: Іван Кошелівець —  критик, публіцист, він же був головним редактором однойменного місячника. Із нами працював тоді публіцист і геолог, крайовий провідник ОУН Богдан Кордюк (у 1941 році ув’язнений до концтаборів Заксенгаузен та Аушвіц, – Platfor.ma). Там працював тоді український богослов, громадський та політичний діяч Іван Гриньох, український поет, український журналіст Роман Купчинський, який пізніше очолив українську редакцію Радіо Свобода у Мюнхені (за його ініціативи відкритий кореспондентський пункт Радіо Свобода у Києві, – Platfor.ma).

Мюнхен тоді став для мене місцем, де можна було зсередини вивчити діаспорну структуру. Два семестри слухав лекції українського професора, славіста та літературознавця Юрія Шевельова в Українському вільному університеті в Мюнхені (одним з його учнів був Олесь Гончар, згодом викладав українську і російську мови в Гарвардському університеті, – Platfor.ma).

– А наскільки численною була та українська еміграція у Мюнхені?

– Розумієте, після війни тут опинилось більше 2 млн українців. У більшості це були остарбайтери або ті, хто добровільно переїхав. Люди погоджувались, адже тоді на Західній Україні був вербунок, де запрошували на роботу в Німеччину, а праці у самій Галичині було недостатньо. Були і студенти, що навчались у німецьких університетах, а також члени ОУН, які переслідувались. Колишні в’язні концентраційних таборів, до речі, теж залишались тут. Але їх майже немає у статистиках, бо рахувались як громадяни Радянського Союзу або Польщі. Офіцери Червоної армії зазвичай жили разом — цілі райони були лише для їхніми.

– А коли вони поверталися додому?

– Так були і ті, хто повертався на батьківщину — повірили, що треба їхати, підіймати країну. Але важливо, що згодом почалась і велика еміграція до Америки, Канади, Австралії, Аргентини, частини Англії. Ті країни радо запрошували молодих людей. Саме тоді виїхала майже вся інтелігенція. Кінець кінцем, на початку 60-х років тут залишається не більше 20 тис. українців.

– Це з тих двох мільйонів?

– Так.

«Накачався на гречці»: вегани про свій бодібілдинг, бокс та марафони

АвторНаталя Шевчук
2 Листопада 2018

Веганство – це спосіб харчування, що на 100% складається із продуків рослинного походження. Український МОЗ визнав, що таке харчування не лише цілком повноцінне, а й є способом профілактики багатьох хвороб, наприклад, серцево-судинних та деяких видів раку. Академія харчування та дієтології США підтверджує, що за умови збереження балансу цей раціон підходить на всіх етапах життя, в тому числі жінкам під час вагітності, немовлятам, дітям, людям похилого віку, а також спортсменам. Тобто веган може бути качком чи марафонцем. На доказ цього бодібілдер, боксерка, тренер, бігунка і пауерліфтер розповіли Platfor.ma про те, чому стали веганами, як переходили на новий раціон і що їдять зараз.

Міша, 27 років

  • швейцарський бодібілдер, модель, інста-блогер
  • 9 років у спорті, 3 роки веган

3 роки тому я з’їздив у Каліфорнію та вперше в житті зайшов у супермаркет Walmart. Я пройшов крізь м’ясні прилавки і спочатку здивувався, потім був шокований, а далі відчув огиду від кількості побаченого м’яса. А це був лише один Walmart. У одному місті. Я трохи порахував і цифра тваринних продуктів, які продавала ця країна, просто не вклалася в голові. Це була перша причина зміни мого раціону.

Друга причина полягала в тому, що я знав багатьох веганів у фітнес-індустрії. Тому одного дня я просто сказав своїм фоловерам: «Знаєте що, я спробую веганство протягом місяця і розповім вам, як це впливає на мою продуктивність». Мало того, що я не відчув жодного негативного впливу, але я й почувався краще, ніж будь-коли. Я спав краще. Я відновлювася швидше. Я легко втрачав жир. І я й надалі міг постійно набирати силу м’язів. Далі я продовжив веганську дієту на два місяці, а потім на три, і, окрім декількох винятків, більше ніколи не повертався до старого способу харчування.

Я займаюся спортом з 18 років і наразі мій бодібілдинг 100%  натуральний і 100% веганський. Коли люди питають мене, що я їм, я відповідаю: «Все, окрім продуктів тваринного походження». Люди не розуміють, що я нічого не втрачаю. Зазвичай щоранку я п’ю смузі з ягід, бананів, яблук, лимонів, кориці, ванільного білкового порошку та зелені (теж у вигляді порошка). Часто їм вівсянку, рис, боби, макарони, сочевицю, овочі. Добавок використовую все менше і менше. Наразі вживаю добавку Profuel, там є омега-3 та інші важливі мікроелементи; препарат Joint support (суглобна підтримка), цинк, BCAA (незамінні амінокислоти з розгалуженими боковими ланцюгами) та креатин. І кава. Я щодня п’ю каву.

На класичне питання щодо білка я відповідаю дуже просто: протеїн є у всьому. Навіть невелика його кількість є в 100-грамовій порції рису, там 10 г білка. Бобові – моє найбільше джерело. І пам’ятайте: набирання м’язової ваги визначається тим, наскільки важко (і ефективно) ви тренуєтеся в тренажерному залі і скільки калорій ви отримуєте.

Спортсменам, котрі вирішили перейти на рослинний спосіб харчування, я раджу, у першу чергу, спробувати перехідний період. Різкий перехід в один день зазвичай нестійкий. Даючи будь-які поради щодо дієти, я завжди кажу, що та, якої ви будете дотримуватися завжди, і буде найкращою дієтою. Тож приберіть м’ясо, потім молочку, і, нарешті, рибу, наприклад. Це те, як зробив я.

Важливо займатися самоосвітою, читати поради на сайті лікарів veganhealth.org. І що більше ви маєте знань, то краще ви розумієте, як харчуватися. Якщо ви не можете бути веганом, бо «не знаєте, що їсти», то дізнайтеся, що їсти. Не забувайте про добавки, але й не покладайтеся лише на них.

Катя Бєлкіна, 26 років

  • багаторазова призерка міжнародних змагань з кікбоксингу
  • 6 років у спорті, 6 років веганка

У 17 років я стала вегетаріанкою. Мабуть, поштовхом були знайомі вегетаріанці. На мене ніхто не тиснув, але я побачила чудовий приклад, почала читати і дивитися різні фільми про виготовлення продуктів тваринного походження і зрозуміла, що не хочу більше бути причетною до цієї індустрії.

Не пам’ятаю, щоб це якось суттєво вплинуло на мій фізичний стан. Пам’ятаю тільки, що сил в мене вистачало на всі університетські і позауніверситетські справи і ще й на тренування. А через 3 роки я стала веганкою. Цей перехід був більш складним, тому що я дуже полюбляю солодке, а в той час важко було знайти цукерки й тістечка «по вегану». Тут підтримка друзів була дуже доречною.

Десь через півроку після мого переходу на веганство я пішла на тайський бокс. Порівняти фізичні навантаження при різних дієтах в мене не вийде, бо серйозні тренування я вже мала тільки на веганському харчуванні.

За цей час назбирала трохи нагород: переможиця Кубку Європи і Кубку України з кікбоксингу; срібна призерка Кубку світу з кікбоксингу; бронзова призерка Чемпіонату Європи з кікбоксингу; срібна призерка Чемпіонату України з тайського боксу та ін.

Снідаю зазвичай вівсянкою із сухофруктами. Протягом дня обов’язково їм повільні вуглеводи: гречана каша, рис, макарони з твердих сортів пшениці, булгур. З білків – квасоля, нут, гриби, дуже люблю тофу, особливо зі шпинатом. І звичайно ж овочі. Роблю прості салати а-ля огірок-помідор-редис. Намагаюсь їсти приблизно п’ять разів на день невеликими порціями. Спортивне харчування вживаю зазвичай при напружених тренуваннях. На даний момент це рисовий протеїн. Коли готуюся до змагань, додаю БЦА та Л-карнітін. Регулярно вживаю вітамінні комплекси.

Спортсменам, які теж вирішили перейти на рослинне харчування, пораджу, у першу чергу, здати загальний аналіз крові, щоб зрозуміти, чи є на даний момент якісь проблеми зі здоров’ям, чи всього вистачає організму. І опиратися на ці дані, продумуючи раціон. Обов’язково снідати! Пити достатньо води – 1,5-2 літри на день. Їсти більше, ніж 3 рази на день і слухати своє тіло.

Діма Діно, 24 роки

  • майстер спорту зі станової тяги, тренер
  • 6 років у спорті, 9 років веган

У 15 років я став вегетаріанцем, а через рік – веганом. Почалося все з того, що у старших класах я хотів бути військовим і марив про службу в спецназі. Щодня у мене були аматорські тренування, я весь час стежив за харчуванням. Потім я вступав до льотного училища і був у трійці найкращих з фізичної підготовки. Але на медкомісії у мене виявили хронічний холецистит і заборонили вживання багатьох продуктів. Тоді ж я й почав замислюватись, що, певне, щось пішло не так із моїм «традиційним» харчуванням. Тож я змінив його на рослинне і продовжив тренування.

Мої батьки бурхливо відреагували на це рішення. І я навіть рік ходив на психотренінги. Але в результаті ми знайшли далеких родичів вегетаріанців, які приїхали і навчили мене готувати. Бо їжу, яку готували мені рідні, я відмовлявся їсти після знахідок м’яса або риби в ній. Через деякий час усі побачили, що я не вмер, все зі мною добре, і заспокоїлись. Зараз я навіть не пригадаю, коли востаннє чув від когось докори щодо мого харчування.

Взимку я отримав кандидата в майстри спорту по жиму лежачи і кілька місяців тому – майстра спорту по становій тязі. Не сказав би, що рослинний раціон якось повпливав на моє здоров’я, негативно або позитивно. За 10 років веганства ніяких серйозних проблем не виникало. Якщо грамотно вибудувати свій раціон, то проблем і не повинно ніяких бути. Часом мені ставлять питання про «фармакологію, на якій я набираю вагу». На що завжди відповідаю, що накачався на сочевиці і гречці.

Їм що хочу і коли хочу. В день тренування роблю акцент на складні вуглеводи і білок. Їм не менше 5 разів на день з проміжками не більше трьох годин. Починаю день із лляної олії і спортивного харчування. Їм багато каш, бобових, салати, фрукти. Загалом намагаюся їсти якомога більше. Навіть ось зараз даю інтерв’ю, а переді мною стоїть велика тарілка сочевичного супу. До речі, кілька років я займався волонтерством: веганською їжею годував безпритульних.

До насильства і смерті ставлюся цілком нормально. Не вважаю, що потрібно шукати панацею від цього. Захоплюючись пізнім періодом Фрідріха Ніцше, зрозумів, що жалість і співчуття зовсім не хороші риси характеру. Як до себе, так і до інших. І в цьому мої погляди можуть розходитися з багатьма веганами. Просто я не вважаю, що продукти тваринного походження необхідні для людини і бачу негативний вплив тваринництва на екологію. А це впливає на всіх і кожного.

Що б могло змусити мене через 10 років повернутися до всеїдного харчування? В даній обстановці і при нинішніх умовах – нічого.

Олена, 37 років

  • інструкторка з бігу та тренер з питань фізичної підготовки
  • 15 років у спорті, 5 років веганка

На рослинний раціон перейшла саме через заняття спортом, тому що шукала такий тип харчування, який би дав можливість добре відновлюватися між тренуваннями. Працювала і жила тоді у Казахстані, познайомилася там із людьми, які вже були веганами, зацікавилась. Щодо веганства не в харчуванні, то я вже давно це прийняла для себе – не носити натуральне хутро, намагатися використовувати косметику, яка не тестувалася на тваринах і таке інше. Поступово перейшла на веганство і в їжі.

Рослинний раціон дуже позитивно вплинув на моє здоров’я. Зараз мені 37 років, а я почуваюся краще, ніж тоді, коли мені було 30 і я вже прокидалася втомленою. Мені легше бігати, я встаю зранку без будильника, можу дуже багато тренуватись і легко відновлююсь. Можу пробігти вісім напівмарафонів за місяць і чудово почуватися. Повний марафон пробігаю за 3:31 і намагаюся ще покращити свій час

Минулорічний марафон у Барселоні пробігла, харчуючись тільки рослинною їжею і на фініші посміхалася, потім ще весь день по місту бігала. А свій перший марафон у 32 я пробігла, дотримуючись всеїдного раціону, і на фініші помирала й відходила ще 2 місяці.

Щодня у мене обов’язково є сезонні фрукти і овочі; бобові (квасоля, горох, сочевиця) і тофу; горіхи, насіння льону, рослинне молоко. Крупи не кожного дня.

Загалом я не дуже обговорюю з людьми тип мого харчування. Яка кому різниця, що саме я їм? І я не лізу у тарілку до інших (мій чоловік не веган). Ми просто розуміємо, що у кожного свої погляди на деякі питання. Але мою веганську їжу чоловік дуже полюбляє і сам пропонує частенько сходити у веганське кафе.

Колегам, які теж вирішили перейти на рослинне харчування,  я раджу регулярно моніторити стан свого організму. Власне, я рекомендую це робити усім, і не важливо, який тип харчування у вас. Адже не факт, що маючи м’ясо у раціоні, у вас нема дефіцитів (я обов’язково здаю аналізи періодично, щоб розуміти, чи всього достатньо).

Не переходьте фанатично на одну моркву. Потрібно ретельно підбирати собі раціон. І не треба боятися вуглеводів. Але й не думайте, що веганські десерти не мають калорій – на них можна так набрати вагу, що потім ніякий спорт не врятує. Варто розуміти, що веганська їжа також може бути «сміттям» – печивко, фалафель зашкварений до чорного і т.д.

«Наш мозок – наркоман і лінтюх»: науковиця про секс і кохання

Що таке кохання з хімічної точки зору? Чим самозадоволення відрізняється від партнерського сексу? Чому порно – це супердоза наркоманії? Ці та інші питання обговорювали під час конференції «Пристрасть. Відверто про науку та секс», яку організувала платформа NaukRoom. Спеціально для проекту «Тойво» ми записали найцікавіші думки біологині Ольги Маслової.

Наш мозок – наркоман і лінтюх. Він шукає задоволення найкоротшим шляхом, і щойно його знаходить, намагається повторювати – більше, частіше, жорсткіше, з підвищенням інтенсивності. За це відповідає купа речовин у нашому тілі: це і дофамін, і адреналін, норадреналін і багато всього іншого.

Схема виникнення кохання у людей зазвичай включає такі етапи, як пристрасть, тяжіння, магнетизм один до одного, далі – звикання, а потім такий затишний етап. Проте все не завжди лінійно. Інколи навпаки може спершу з’явитися дружнє притяжіння, яке потім переросте у щось інше. Інколи навпаки спершу з’являється тяжіння сексуальне, потім спадає, потім знову поновлюється. Все це може виникати у різних комбінаціях.

Чому ми так часто акцентуємо увагу на тому, що кохання дуже схоже на дію якихось речовин? Тому що дійсно, якщо відірватися від романтики і сердечок, ми побачимо, що закохана людина поводить себе, як людина, яка звикла використовувати певні стимулятори – кофеїн, наприклад. На це вказують певні фізіологічні ознаки: розширені зіниці, спітніння, серце починає битись частіше. Найбільша схожість у тому, що і після кохання, і після вживання чогось є так званий період відміни, ломка і тому подібні речі. Романтично це називають тугою за коханим чи якимись такими речами, але фізіологічно те ж це саме.

За кохання відповідає в тому числі й малесенька молекула фенілетиламіну, яка є складовою багатьох інших речовин, в тому числі й амфетаміну. А ще – шоколаду. Саме з нею пов’язане відчуття ейфорії.

Ольга Маслова, кандидатка біологічних наук, співзасновниця проектів Nobilitet и Needorium

Була одна наукова робота, яка пов’язувала усі процеси, що відбуваються під дією наркотичних речовин, із тими процесами, які ми переживаємо у стані закоханості. Ця робота на повному серйозі порівнювала такі речі: трошки збочений стан контролю, коли ми не здатні себе контролювати, якщо залежні від якоїсь речовини й так само залежні від кохання, а також вплив на соціальний стан. Погодьтесь, коли ми закохані, ми хочемо більше часу проводити із коханою людиною, аніж із іншими – батьками, друзями.

Також звернули увагу на ризиковане вживання. У випадку із наркотичними речовинами люди зазвичай розуміють, що потрібно бути обережним. Про любов – ні, інформації, що це некорисно, немає. Навпаки, вважається, що це класно. За цією ознакою дві теми у порівнянні нібито не збігаються. У відповідь на цю роботу навіть з’явилась інша, в якій йшлося про те, що ідея порівнювати стани закоханості та залежності від наркотичних засобів – негативна, адже це може спотворити саму ідею кохання, відчуття близькості з коханою людиною, деромантизувати думки про кохання.

Алло, Марс на зв’язку: українець і проект, який полегшить колонізацію Сонячної системи

АвторЮрій Марченко
10 Липня 2018

Людство все активніше думає про колонізацію Марса. Один з викликів цієї амбітної мети – підтримувати якісний зв’язок між планетами, бо через особливості небесної механіки це дуже непросто. Нещодавно міжнародна команда під час масштабних змагань ідей нарешті придумала систему такого зв’язку. В складі групи був і українець Міша Рудомінський. Platfor.ma поговорила з ним про креативні підходи до науки, освіту за кордоном й те, навіщо взагалі людству потрібен Марс.

Михайло Рудомінський

– Розкажіть про себе загалом. Хто ви і чим займаєтесь?

– Я студент, інженер і підприємець. Навчаюся в Університеті Британської Колумбії у Ванкувері, але зараз переводжуся до Туринської політехніки. Працюю над створенням програмного забезпечення для оцінки вартості бізнесу разом з міжнародної командою. Також я є членом Mechanical Engineering Team в інженерній дизайнерській команді Mars Colony, де разом з іншими розробляю герметизаційну камеру–ейрлок (Airlock) для колонії на Марсі. Ще ми проводимо інтернаціональне змагання, у якому кидаємо виклик студентам з усього світу зі створення своїх ейрлоків. Наразі маємо 18 команд, серед яких Університет Торонто, Гарвард та РВТУ Аахена.

Саме після одної із зустрічей команди Mars Colony я і потрапив на ці змагання. Один мій добрий друг, який був у курсі, що я маю певні знання з астрофізики, запропонував мені після зустрічі допомогти їм з розрахунками, потрібними для розташування супутників. При цьому ми зрозуміли, що я єдиний в команді, хто взагалі щось розуміє у небесній механіці. Так я став членом групи.

Дослідження і колонізація Марса є задачею, над якою працюють тисячі інженерів і науковців по всьому світу. У це вкладається сотні мільярдів доларів. Коли настане питання комунікації між колоністами та Землею, ми сподіваємось, що наша робота буде великим кроком у шляху до його вирішення.

– Оскільки ви вже згадали про це – чому переводитесь до Італії з начебто крутої Канади?

– Переводжусь з декількох причинах. Невідповідність ціни до якості, культурна невідповідність – моя і канадська, – та й взагалі після України у Канаді нудно. Занадто там все добре.

– До речі, як ви потрапили на освіту за кордон? Чи радите ви це іншим молодим українцям?

– По секрету скажу, що то є невелика проблема. Я вибрав ВНЗ у Канаді, який мені сподобався, зайшов на їх сайт, натиснув на кнопку «Подати заявку зараз» – і через три місяці отримав позитивну відповідь. Звичайно, сама подача заявки є величезним процесом, який зайняв два місяці, а підготовка до потрібних екзаменів – півроку. Але на той момент мені здавалося, що воно того варте.

А щодо радити – я взагалі нікому і нічого не раджу, якщо люди не розуміють нащо воно їм. Ти можеш сто разів закінчити Гарвард, але вища освіта є лише одним з тисяч інструментів для досягнення своїх цілей. Якщо людина не має своєї чіткої мети, то і отримані інструменти не буде до чого використовувати. Так що моя єдина порада: «Знайте свою ціль і підбирайте правильні інструменти для її досягнення». Моя ціль – створити приватну космічну агенцію, яка буде підтримувати майбутній розвиток Марса. Для досягнення саме цієї мети вища освіта є дієвим інструментом.

– А як ви ставитеся до поняття «відтік мізків»?

– Негативно, але з розумінням.

– Самі збираєтесь колись повертатись в Україну?

– А я її і не покидав. У мене нема цілі бігти з України, я хочу досягти своєї мети і буду там, де мені краще це робити. Скажу дуже пафосно, але від серця: планета Земля – мій дім, а Україна – назавжди залишиться місцем, де я народився. Я хотів би мати можливість називати себе громадянином світу.

– Добре, давайте про змагання і зв’язок з Марсом. Що це було і як пройшло?

Змагання влаштовувались SSPI (Space Satellites Professionals International) разом із SEDS (Students for the Exploration and Development of Space) – це міжнародні організації, що об’єднують професіоналів та любителів теми супутників ы космічних комунікацій. Ми і студенти інших ВНЗ Канади повинні були створити супутникову систему комунікації для підтримки дослідження і колонізації Марса. І хоча це звучить досить просто, цей проект має багато підводних каменів.

Є декілька основних проблем, пов’язаних зі створенням такої системи: відключення зв’язку через Сонце, необхідність покриття максимальної площі Марса, використавши мінімальну кількість супутників, тощо.

Для покриття поверхні Марса сигналом ми придумали розмістити по два супутники (основний і запасний) у першій і другій точці Лагранжа Марса. Вони вийдуть на орбіти Ліссажу на відстані близько мільйона кілометрів від Марса і використають його для гравітаційного поштовху. Після цього продовжать рух цією орбітою до кінця свого терміну придатності. Наші розрахунки показали, що це надасть покриття 99.81% поверхні Марса протягом усього астрономічного дня.

Із Сонцем все ще складніше. Кожні два роки Сонце шість тижнів знаходиться між Землею та Марсом, що повністю перериває зв’язок між ними. Це може бути критичним при екстрених ситуаціях на Марсі. Перебравши десяток ідей, ми прийшли до висновку, що найефективнішими будуть варіанти розташування супутника у першій точці Лагранжа Венери, або на 45 градусах попереду руху Землі. Це дозволить все ж використовувати його для зв’язку.

До речі, на початку червня я був у команді організаторів та вів проект у Літній природничо-дослідницькій школі при київському ліцеї №145, який сам і закінчив. Там я поставив восьмикласникам те саме запитання, що було у нас: «Що треба, щоб зв’язати Марс із Землею?» І вони не те що досягли, а перевищили усі сподівання. Деякі аспекти вони опрацювали краще, ніж ми, а для декількох проблем знайшли такі естетичні і ефективні рішення, про які ми навіть не думали.