«Ескімо» vs «морозиво»: дві Кореї за 60 років віддалилися мовами. Тепер їм потрібен спільний словник

11 Жовтня 2018
планета

За останні півроку Південна та Північна Кореї почали активний процес зближення. Однак виявилося, що при цьому вони іноді погано розуміють один одного через зміни у мові.

З 1950 по 1953 відбувалася Корейська війна, яка завершилася поділом півострова на умовно капіталістичний Південь та комуністичну Північ. Офіційно цей конфлікт досі не закінчився, бо угоду про мир нормально так і не підписали. Тож більше ніж півстоліття сторони провели в ізоляції й тотальній пропаганді один проти одного. Але у 2018 країни зробили значні дружні кроки: провели кілька раундів перемовин, припинили поливати один одного брудом й навіть разом виступили на Олімпіаді.

Однак при цьому з’явилась несподівана проблема. Виявилось, що за більш ніж 60 років ворожнечі мови двох Корей стали досить сильно відрізнятися. Це далося взнаки, наприклад, у об’єднаній хокейній збірній: північнокорейські гравці не розуміли південнокорейських, і навпаки, оскільки Південь в основному використовував англіцизми, а Північ – власні замінники. Керівництву команди довелося розробити словник спортивних термінів на три сторінки.

На початку жовтня фахівці двох країн почали працювати над єдиним словником. За даними філологів, досить сильно відрізняються близько третини повсякденних слів, а особливі проблеми з професійними і медичними термінами.

В основному слова та вирази у Південній Кореї дещо простіші та менш формальні. Наприклад, в КНДР на штрафний удар у футболі кажуть «11-метровий удар ногою», а в Південній Кореї – «пенальті»

В КНДР кажуть «ескімо», на Півдні – «морозиво». Якщо пара кудись йде, то на Півночі кажуть «піти на прогулянку», а в Південній Кореї простіше – «побачення». Більш того, зустрічаються також і відмінності в написанні слів.

Ще одна проблема – більш ціннісна. Так, жителі КНДР насилу розуміють слова «податок» і «банк», тому що в країні немає податкової і банківських систем.

За планом, до спільного словника має увійти до 330 тис. слів, які стануть в нагоді країнам при роботі над спільними проектами.

11 Жовтня 7:23
планета
Найцiкавiше на сайтi

«Философия Либерленда заключается в свободе»: как на 7 км² пытается появиться новая страна

3 Березня 2016

Год назад на 7 кв. км нейтральной территории между Сербией и Хорватией чех Вит Едличка объявил о создании нового государства – Либерленда. За это время ни одна страна мира не признала новое образование, а доступ туда был заблокирован Хорватией. Тем временем самопровозглашенный президент Вит Едличка активно занимается продвижением Либерленда, разрабатывает Конституцию и ищет эмиссаров по всему миру. Platfor.ma поговорила с одним из них – «послом» Либерленда в Украине Петером Дейкстрой, а также с самим президентом непризнанной страны о том, как и зачем она появилась.

Либерленд – очень маленькая страна. Но при этом мы в три раза больше Монако. Провозглашение независимости Либерленда состоялось в день рождения Томаса Джефферсона – 13 апреля 2015 года.

По закону эта земля никому не принадлежала. Terra nullius – «ничья земля», ею никто не владел. Все это похоже на то, как если бы мы пошли к морю, взяли горсть песка и присвоили бы его – всем все равно, никто до нас не заявлял своего желания владеть этой территорией.

Если территорию никто не признает своими владениями, то это можете сделать вы. И если уж вы на это решились, то нужно следовать определенной процедуре. Сначала нужно найти землю, которая никому не принадлежит. Как у нас – мы находимся на клочке земли между Сербией и Хорватией, но они-то не заявляли на нее свои претензии. Дальше два способа развития событий. Первый – вы идете в международный суд и говорите что-то вроде: «Я занимаю эту землю, имею на нее право и хочу ею руководить». Это легальная процедура, международный закон, но все очень сложно и запутано, и в сумме занимает множество времени – примерно семь лет. Второй способ – начать с того, что вы просто создаете свою страну. Что наш президент, собственно, и сделал.

Вы объединяете людей, которые разделяют ваши взгляды и намерены инвестировать и помогать в развитии страны. И все вместе вы говорите миру: «Мы хотим быть признаны как жители Либерленда, и мы против того, чтобы Сербия или Хорватия нас контролировали». Так что для объявления новой страны есть два способа: де факто и де юре. По сути, мы используем оба.

 

Никто не уверен в том, что Сербия и Хорватия не начнут против нас войну. Но у нас очень маленькое государство – никому нет дела до этой земли. Тем более, что вообще-то Хорватия несколько лет назад стала членом Евросоюза, так что вряд ли они применят насилие. А Сербия только хочет вступить в ЕС, так что тоже маловероятно объявление войны просто из-за того, что несколько людей захотели создать свою страну.

Мы категорически против того, чтобы стать частью ЕС, потому что философия Либерленда заключается в свободе. Люди должны быть свободными, а властям не следует вмешиваться в их жизнь. В то время как Евросоюз – это фактически еще один уровень дополнительный власти: они будут давать нам указания что делать, и это противоречит идее свободе. По моему мнению, ЕС – это такой себе аналог Советского Союза, только его lite-версия. А кто бы захотел сейчас стать частью Советского Союза?

После провозглашения независимости все сначала подумали, что это шутка. Честно говоря, многие до сих пор так думают. Но пока все идет хорошо, мы получили очень большую поддержку со всего мира. На данный момент у нас десятки посольств (официальных дипломатических отношений у Либерленде нет ни с одной страной мира. – Platfor.ma).

Украинцы оказывают нам большую поддержку. Кажется, из Украины нам прислали уже около 400 заявок на получение гражданства в Либерленде. Правда, пока что они не могут там жить, так как первый этап – это подача заявки на сайте страны.

Вскоре мы планируем закончить карту кадастра территории, а уже потом принимать жителей. Процесс отбора новых граждан занимает много времени, но мы должны быть уверены в том, что люди отвечают нашим требованием и разделяют философию Либерленда – то есть они не преступники, не нацисты, не коммунисты и так далее.

В теории все могут стать нашими гражданами. Но должны быть некие рамки, правильно? Мы не можем впускать всех подряд, ведь в таком случае многие передумают к нам присоединяться. Сейчас человек должен заплатить за гражданство $10 тыс. или выполнить для страны какую-то работу. Например, стать послом, как поступил я.

Мы не принимаем исключительно богатых людей.  Конечно, $10 тыс. – это большая сумма, особенно учитывая сегодняшнюю ситуацию в мире, когда нет уверенности в завтрашнем дне. Но если вы действительно заинтересованы в Либерленде, то вы можете оказать нам поддержку другим образом. У меня, кстати, до сих пор нет паспорта – я пока не получил гражданства.

«Я взагалі не знав, що для фемінізму є назва»: розмова з актором феміністичного порно

Чи може бути чоловік феміністом і порно-актором водночас? Патрік Катуз — кінорежисер, культуролог, який працює з сексуальністю і гендером, і водночас є популярним порноактором, каже, що так. Як сприймає бабуся-католичка професію онука, чи треба впроваджувати порно в сексуальне виховання і чому фем-порно важливе – саме про це Platfor.ma поговорила з Патріком Катузом в межах проекту «Тойво».

– Ти походиш із футбольної родини, де жінки – більш успішні гравці, ніж чоловіки. Напевно, тобі було не складно ідентифікувати себе з феміністичним рухом?

– Спочатку я взагалі не знав, що для фемінізму є назва. У дитинстві я розумів лише те, що сторонні люди мали дивні, але, тим не менш, сталі погляди на те, що нібито повинні робити чоловіки і жінки. Я сприймав їх як невелику групу дивних людей, адже в моєму світі все було зовсім інакше. Пізніше мені довелося усвідомити, що ця група диваків складала ледь не весь світ. Також я зрозумів, що є певне слово для позначення того, що я вважав здоровим глуздом – це сталося, коли я вже був підлітком. Мені навіть не довелося ототожнювати себе з фемінізмом, я просто прийшов до висновку, що це поняття описує мої погляди.

– Як ти почав працювати в порно індустрії? Ти одразу потрапив в феміністську порно-студію чи мав досвід роботи в мейнстрім-порно?

– Я був активним у феміністських та політичних групах і проводив багато гендерних досліджень в університеті. Коли я дізнався про феміністське порно, я був просто зачарований, це дійсно сильно мене вразило. Фем-порно, з одного боку, виглядає досить радикальним політично, але, з іншого боку, не знаходиться в андеграунді, оскільки досягає широкої публіки. Для мене особисто спочатку прийшов фемінізм, а потім порно, а не навпаки. Тому я ніколи не працював в мейнстрім-порно. Я просто не бачу в цьому виклику або цілі.

– Розкажи нам про свій перший досвід порно зйомок, як це було? І як ти познайомився з Адріне, з якою співпрацюєш зараз в студії ArtHouse Vienna?

– Мій перший порнографічний досвід був з Ерікою Люст в Барселоні. Мені це дуже сподобалося, хоча було надто виснажливо. Я тоді був помічником з виробництва, й повинен був першим бути на знімальному майданчику і останнім, хто йде звідти.

Під час зйомок Art House Vienna

У Arthouse Vienna це в основному так само, тільки більш затишно. Все це почалося, коли один мій друг познайомив мене з моєю нинішньої партнеркою Адріне. Я тоді щойно покинув Барселону і повернувся до Австрії, збираючись завершити свою книгу. Мені кортіло знову стати до більш практичної роботи, а Адріне хотіла розпочати альтернативну порно-кампанію. Ми зі світу мистецтва, і в нас було багато спільних друзів. Протягом першої зустрічі ми відчули синхронність, і вирішили співпрацювати. Не було ще жодного дня, щоб я пошкодував.

– Як це – бути чоловіком, феміністом і порноактором водночас? Чи є в цьому щось особливе?

– Я завжди бачив своє місце більше за камерою, ніж перед нею. Крім того, я маю дуже сфокусований інтерес саме на тому, що виробляє наша агенція Arthouse Vienna. Але все ж таки я постійно сприймаюсь лише як актор і мене запрошують працювати в інших компаніях. Люди взагалі сприймають вас як об’єкт. Вони автоматично припускають, що ви дуже відкриті стосовно вашої сексуальності, і здебільшого вважають, що ви, ваше сексуальне життя або ваша сексуальність знаходяться в їхньому розпорядженні. Одного разу за ланчем під час конференції людина поруч зі мною запитала мене, чи я коли-небудь займався сексом втрьох. Це була перша фраза, яку вона сказала мені.

Іноді люди думають, що я – якийсь сексуальний психотерапевт, і починають ділитися своїми глибокими особистими сексуальними проблемами або комплексами, хоча вони ледве знають мене. Тоді я жартую, що якщо вони хочуть дізнатись про мене більше з цього боку, вони повинні для початку заплатити за мою випивку.

– Які стосунки у порно акторів поза зйомками? Чи є романтичне зближення за межами професії? І як це впливає на робочий процес?

– Професійні порно-перформери приходять, щоб зробити власну роботу і піти. Вони шукають любовний інтерес в іншому місці. Але ми працюємо з аматорами, отже, це зовсім інше. В серії Blackbox ми не робимо кастінг, люди, які хочуть приймати в цьому участь, можуть просто прийти одні чи привести когось з власного оточення. Там ви бачите пари або друзів, які займаються сексом. Вони знайомі один з іншим до того, і їхні відносини продовжуються потім. Це схоже на знімок однієї миті в сексуальній історії двох людей.

Для інших серій, наприклад, Blind Date, ми шукаємо людей, які ніколи не знімались в порно. Вони будуть займатись сексом, не знаючи один одного, навіть не маючи можливість побачити одне одного під час сексу, адже вони знімають пов’язки з очей лише потім. Цей бік нас цікавить трохи більше. Чи відреагував хтось з учасників на це, або то була єдина зустріч в нашому фільмі – я не знаю.

Кріс Андерсон говорить: засновник TED про промови, що змінюють світ

13 Березня 2017

Кріс Андерсон народився в Пакистані, вчився у Оксфорді, виходив в ефір з піратської радіостанції на Сейшелах і створив успішний видавничий бізнес в США. Однак з 2001 він приділяє усі сили розвитку TED – чи не головної конференції світу, локальні версії якої, TEDx, проходять по всій планеті, в тому числі в Україні. Platfor.ma поговорила з Крісом Андерсоном про секрети гарної промови, поширення хороших ідей і те, коли українці вперше виступлять на глобальному TED.

– Якби ж я тільки знав! Але зате я точно знаю, що, за даними досліджень, ми зараз живемо в найкращому часі людства. Письменник і спікер TED Юваль Харарі якраз нещодавно розповідав нашій аудиторії, що вперше в історії більше людей помирають від старості, ніж від інфекційних хвороб чи насильства. Є ще й такий факт: самогубство вчиняють більше землян, ніж гинуть від війни, злочинів чи терору.

Справа в тому, що в нашому взаємозалежному світі погані новини з усіх сторін вражають нас набагато швидше і сильніше. Тому зрозуміло, що ми відчуваємо, ніби рівень насильства зростає. Однак треба розуміти: правда в тому, що людство пройшло вже довгий шлях.

– Це те, про що я питаю себе кожен день. Хороша промова може зацікавити людей, однак справді визначна робить дещо інше: в ній є сила перелаштувати мозок слухача і, врешті-решт, змінити світ.

Все це починається просто з хорошої ідеї, яка варта поширення. При цьому варто переконатися, що ви сфокусовані на одній-єдиний думці, яка буде наскрізною лінію для всього. Все тільки звучить легко, насправді це чи не найважча частина процесу. Як тільки ви переконались, що ідея у вас є, підберіть прості слова, щоб переказувати її – і щоб кожен розумів. Якщо у вас забагато специфічного жаргону або професійних термінів, то ви просто втратите увагу аудиторії.

І, врешті, будьте собою. Люди одразу відчують, якщо ви просто використовуєте всілякі формули успішного виступу (докладніше про поради Кріса Андерсона щодо промов можна прочитати в книзі, яка нещодавно вишла в «Нашому форматі». – Platfor.ma).

Мова про промови: Уляна Супрун, Іван Примаченко та інші про улюблені TED Talks

5 Вересня 2018

Щороку по всій планеті проходять конференції TEDx – локальні версії глобального руху TED, який поширює вартісні ідеї про все на світі. 8 і 9 вересня така конференція пройде і в Києві з темою «Спадок майбутнього». Щоб надихнутися перед подією, Platfor.ma спитала в українських агентів змін про виступи, які надихають їх самих.

 

Уляна Супрун, в. о. міністерки охорони здоров’я України

 

Мій улюблений TED Talk – це виступ Дерека Сіверса про те, як лідеру перетворити ідею на рух. Це дуже дотепне, але просте, глибоке та зрозуміле трихвилинне відео, яке краще дивитися, а не читати його довгі описи.

Скажу одне: якщо ви думаєте, що лідери найбільш відважні люди на планеті, це відео змінить вашу думку. Найбільш сміливі люди – це перші послідовники, які не бояться приймати революційні ідеї лідерів та заряджають ними інших людей. Відкриваючи світу нове, цінуйте своїх перших послідовників! А ще важливіше – не бійтеся першими підтримувати ініціативи, які здаються вам крутими. Бо саме так ідеї перетворюються на рухи, які дозволяють людству здійснювати свої найкращі досягнення.

 

 

Ще один TED Talk з улюблених – відомий в усьому світі диригент Бенджамін Цандер за 20 хвилин розповідає, як полюбити класичну музику. Навіть якщо ви її ніколи не слухали, подивіться! Цей спіч нікого не залишить байдужим. Ще й тому, що він не лише про музику.

Свої концерти Бенджамін розпочинає короткою лекцією, яка допоможе слухачам, особливо тим, хто прийшов вперше, сприйняти класичну музику. В нього велика мета – допомогти кожній людині на планеті полюбити її. Він переконаний, що немає людей, які не можуть сприймати музику – є лише погані виконавці.

Бенджамін не хоче, щоб люди просто приходили на концерт та йшли з нього, не зрозумівши, що відбувається. Він хоче, щоби очі людей та музикантів після концерту «засяяли». Він пропонує кожному поставити собі питання: хто я? І відповідати на нього не через критерії кількості грошей, влади, слави, а залежно від того, скільки навколо вас людей, очі яких сяють.

Це справді питання, яке може відкрити новий світ. Це приклад, як думати не лише про завтрашній день, а про майбутнє, яке ми лишаємо після себе. Цей виступ надихає бути лідером та творити свою музику в житті.

 

Іван Примаченко, засновник платформи онлайн-освіти Prometheus

 

Легендарна дослідниця зі Стенфордського університету Керол Двек – про мислення, зростання і необмежені можливості для розвитку, яке воно відкриває. Вона розробила концепцію мотивації, яка визначає світогляд людини. У цій науково підтвердженій концепції людям може бути притаманна або модель фіксованого мислення, або мислення зростання.

Для фіксованого мислення характерна віра в те, що людям притаманні ті чи інші таланти. Щось вдається – отже, є талант, не вдається – потрібно припинити намагатися. Зрозуміло, що люди з фіксованим мисленням уникають складних завдань, бо провал свідчитиме про те, що у них немає таланту.

Для людей, яким властиве мислення зростання, успіх прямо пропорційний не таланту, а вкладеним зусиллям та правильно підібраній стратегії. Люди з таким мисленням навчаються набагато швидше, беруться за складніші завдання і врешті-решт стають успішнішими в роботі та житті. Коли ти не пасуєш перед труднощами, рано чи пізно тобі все вдасться.

Є наукові дослідження, які довели, що типи мислення можна – і треба – змінювати цілеспрямованим навчанням.