Заради науки математик віднайшов дві однакових пачки Skittles. За 82 дні

20 Квітня 2019
експеримент наука

Математик, інженер та блогер Ерік Фармер підрахував: щоб знайти дві пачки Skittles з однаковою кількістю цукерок кожного смаку, потрібно дослідити від 400 до 500 пачок. Насправді Фармер просто прагнув довести силу математичного прогнозування, тому 12 січня він розпочав свій експеримент, на який пішло 82 дні.

Щодня математик оглядав шість пачок цукерок, які закуповував коробками.

Процес дослідження виглядав так:

  • Фармер брав пачку;
  • висипав вміст на чистий листок паперу;
  • фотографував цукерки (важливо було зафіксувати, скільки їх і якого вони смаку);
  • записував підрахунки;
  • висипав Skittles в миску.

І так – шість разів. Після цього він вивчав зроблені фотографії, переносив дані на комп’ютер, звіряв з записами на папері – та порівнював з показниками попередніх пачок.

Четвертого квітня, після 27 740 драже, Фармер виявив співпадіння – в пачках під номером 334 та 463 була однакова кількість цукерок того ж смаку. Про результати експерименту математик відзвітував у своєму блозі – «сила математичного прогнозу» була доведена.

Окрім того, інженер встановив, що найчастіше в пачки Skittles кладуть цукерки з лимонним і виноградним смаками.

20 Квітня 10:46
експеримент наука
Найцiкавiше на сайтi

Золотий фонд Фейсбуччини: Іван Примаченко про найважливіший соціальний експеримент

3 Березня 2019

В рубриці «Золотий фонд Фейсбуччини» Platfor.ma збирає розумні дописи розумних людей, які хочеться зберегти для нащадків. Перший – від засновника онлайн-курсів Prometheus Івана Примаченка, який зараз навчається в Стенфордському університеті та пише про результати найважливішого соціального експерименту для тих, хто хоче змінити світ.

Якщо б я мав обрати одну найважливішу ідею зі Стенфорду, якою хотів би поділитися з усіма, то обрав би Кембридж-Сомервільський експеримент. Я переконаний, що про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст, державний службовець, освітянин і просто будь-яка людина, яка прагне змінити світ на краще. Чому? Давайте розбиратися.

Кембридж-Сомервільський проект 1939 року був одним з перших масштабних соціальних експериментів, що базувався на принципах рандомізованого контрольованого дослідження – золотого стандарту проведення наукових експериментів. Ціль експерименту полягала в тому, щоб перевірити ефективність новітньої програми попередження злочинності серед неповнолітніх.

Вчені обрали 500 хлопчиків з бідних родин з неблагополучного району Массачусетсу і випадковим чином поділили їх на дві групи. Діти з експериментальної групи стали учасниками інтенсивної соціальної програми попередження злочинності: хлопчиків часто відвідували соціальні робітники, їм надавалося безкоштовне менторство, індивідуальне репетиторство, медична і психіатрична допомога, участь в літніх таборах, а їх батькам пропонувалися консультації психолога. Як сказав про це один зі Стенфордських професорів, програма була вологою мрією соціального активіста. Друга ж група дітей – контрольна, просто продовжила жити своїм звичним життям і використовувалися вченими лише для того, щоб результати першої групи було з чим порівняти.

Через п’ять років після початку програми вона не була подовжена, що залишило багато запитань. Було очевидно, що такий комплекс надзвичайно потужних заходів мав позитивно вплинути на учасників програми. Але наскільки значним і довгостроковим був ефект? І наскільки економічно обґрунтованим було існування програми? Через 30 років після завершення експерименту випускниця Стенфорду Джоан МакКорд провела титанічну роботу і зуміла зв’язатися з абсолютною більшістю учасників програми. Вона ретельно зібрала суб’єктивні і об’єктивні оцінки ефективності програми, а потім проаналізувала їх.

Коли дослідниця почала розпитувати тепер вже дорослих учасників експерименту про їх власну оцінку ефективності програми, то їх відгуки були приголомшливо позитивними. Дві третини чоловіків заявили, що проект допоміг їм. Багато хто з учасників тепло згадував своїх менторів і хотів зв’язатися з ними. Опитані говорили, що «програма допомогла мені обрати вірну дорогу в житті», «відвернула від життя злочинця» та вважали, що без участі в експерименті «напевно, опинилися б в тюрмі».

«Креативність – це сміливість»: Petcube, «Основи» та інші українські підприємці про досвід інновацій

АвторІрина Шостак
26 Квітня 2018

Як просувати інновації в консервативній сфері? Навіщо підключати тварин до інтернету? Як творчий підхід може вирішувати бізнес-завдання? Ці та інші питання обговорювали на першій події з циклу Creative innovation factory – спільного проекту Port creative hub та Havas Group Ukraine, присвяченого успішному досвіду креативних підприємців. Platfor.ma записала найцікавіші думки спікерів.

Макс Яковер, співзасновник та член стратегічної групи Radar Tech, CEO та керуючий партнер Unit.city, в минулому – директор з розвитку ВДНГ

У нас давно визріла ідея: давайте збудуємо місто інновацій, місто як коворкінг, місто, у якому ти будеш жити, у якому будеш вчитися, у якому будеш відпочивати. І ми почали таке місто створювати в Unit.city.

Tesla чи iPhone в окремому селі створити практично неможливо. Тобі для цього потрібне середовище, потрібні десятки, сотні, тисячі таких, як ти, на яких ти будеш це «обкатувати». І ми це перевіряли в «Часописі». Але в Unit.city ми це навіть порахували.

До нас заїхали 35 компаній, і з квітня до грудня вони вже розпочали 12 спільних проектів. Ми будуємо екосистему, у якій таланти, компанії, технології, події працюють разом і на виході з’являється щось принципово нове.

Unit.city
Unit.city
Unit.city

Ми дивимося на тих, у кого є технологія, на тих, хто мислить інноваційно і орієнтується на продажі не в Україні або в основному не в Україні. Також ми спрямовані на тих, хто готовий системі щось віддавати, а не тільки брати – хто відкритий до колаборації і сповідує цінності співпраці. Це три основних моменти, хоча насправді їх більше.

Одна з наших місій — закрити ніші,  через які не з’являються масові інноваційні проекти. Чому Petcube у нас один – ну, або подібних проекти два-три максимум? Тому що екосистема в цілому не працює.

Я не знаю, що буде через 20 років, але острівець стабільності ми все ж будуємо.

«Станьте поліглотом. Не пошкодуєте»: відомий лінгвіст про те, як мови покращують життя

АвторPlatfor.ma
13 Листопада 2018

Platfor.ma публікує переклад статті «Вивчення іншої мови повинно бути обов’язковим у кожній школі», яка вийшла в журналі Aeon. У ній американський лінгвіст Деніел Еверетт, відомий дослідженням мови пірахан та конфліктом з Ноамом Хомськи з приводу самої природи мовлення, переконує Америку (а з нею і весь світ), що знати одну мову недостатньо. Матеріал підготовлено разом з бюро перекладів «Профпереклад».

У 1960-х роках у наших державних школах у Каліфорнії на прикордонній території з Мексикою, починаючи з шостого класу, вивчення іспанської мови було вимогою. Я не міг дочекатися, щоб перейти до шостого класу й  розпочати вивчення іспанської мови. 50 відсотків учнів нашої школи були мексиканські американці, і я дуже хотів зрозуміти їх, коли вони під час розмови вільно переходили з англійської на іспанську мову (або, як вони це називають, «мексиканську») і навпаки. Коли я почав її вивчати, мої друзі запитали, чи говорив я іспанською вдома. Ні, тільки в школі. Мені запропонували приєднатися до мексиканської рок-н-рол групи, розташованої в Тіхуані, і ми виступали на мексиканських танцювальних заходах та на мексиканському телебаченні, де я співав провідну партію пісні La Bamba й інших пісень. Моя тітка казала, що я був схожий на брата-бастарда серед інших членів групи. Я любив це. У мене було дві особистості – Дан-американець і Даніель-чикано (або, як мої друзі сказали б мені – «Ви почесний мексиканець, cabrón!»).

Вивчення іспанської мови змінило моє життя. Завдяки цьому я дізнався більше про англійську мову, мені вдалося знайти друзів, зв’язки й домогтися поваги. Це те, чого у мене б не було в іншому випадку.  Як і вивчення португальської мови чи мови пірахан, а також наявність поверхових знань інших амазонських мов продовжували змінювати мене протягом усього мого життя.

Вивчення іншої мови може стати в пригоді кожному учню принаймні трьома способами: прагматично, неврологічно та культурно.

Зараз, провівши більшу частину свого дорослого життя у вищих навчальних закладах, вивчаючи мови, культури й процес мислення, я все більше переконувався, ніж коли-небудь, що ніщо не навчає нас про світ і про те, як мислити більш ефективно, ніж вивчення нових мов. Ось чому я виступаю за вільне володіння іноземними мовами. Але для того, щоб це сталося, вивчення мов має знову стати вимогою як початкової, так і середньої освіти в Сполучених Штатах. Вивчення іншої мови може стати в пригоді кожному учню принаймні трьома способами: прагматично, неврологічно та культурно.

Прагматично, розглянемо переваги вивчення мови для бізнесмена, який працює разом із тими, хто говорить іншими мовами. Хоча використання англійської як загальноприйнятої мови може стати спокусою в нових бізнес-ситуаціях, вклад у вивчення мови ваших колег і клієнтів говорить їм: «Я поважаю вас». Це може перетворити колег і клієнтів на друзів. Подумайте про це – ви цінуєте зусилля того, хто навчився говорити вашою мовою. Їхнє спілкування вашою рідною мовою допомагає вам краще ставитися до них, бачити їх як менш «інших». Насправді, деякі люди відчувають загрозу, коли лише чують іноземну мову. Мови мають силу. Чому б не скористатися цією силою замість того, щоб боятися її?

«Получил Нобеля, позвонил маме»: разговор с выдающимся химиком о его Украине

Роалд Хоффман – один из самых именитых химиков современности, профессор Корнеллского университета и лауреат Нобеля-1981 за работы в сфере химических реакций. А еще он родился в Золочеве Львовской области и несколько раз приезжал на историческую родину. Platfor.ma поговорила с ученым по скайпу, чтобы расспросить его об украинской семье, изнанке Нобеля и том, почему он чувствует вину за свою фундаментальную науку.

– Расскажите, как вы записывали видеопослание жителям Золочева из Корнеллского университета (оно есть чуть ниже. – Platfor.ma).

– Я надеялся заинтересовать молодых людей наукой. В первые годы после получения независимости украинская молодежь хотела изучать скорее бизнес и экономику – все то, что способствовало построению нового общества. Кроме того, тогда поддержка науки была недостаточной. И в результате молодые люди просто в ней разочаровались. Сейчас ситуация улучшилась, но это все равно нужно поддерживать.

Для того, чтобы страна развивалась, ей нужны образованные молодые люди. Какой-то процент из них поедет учиться в европейские страны или США. Кто-то там останется – и это нормально. Но важно, что они будут помнить свою родину и могут вернуться в будущем. Это определённый этап развития страны. 15 лет назад 10% китайских выпускников после окончания университета оставались в США, а теперь больше половины из них вернулись на родину. Дело в экономической ситуации страны – сегодня в Китае очень благоприятная среда для науки и исследований. Я думаю, что Украину ждёт то же самое.

Ро­алд Хоф­фман

А история с видео такая – я записал его в своем университете. Меня об этом попросил Евгений Захарчук – он мой хороший знакомый, работает в западном центре украинской Академии наук. Вообще-то поначалу он и вовсе пригласил меня снова приехать в Украину. Я был очень тронут, но, увы, не мог, поэтому хотя бы записал сообщение.