Вчені з австралійського Університету Едіт Коуен провели ряд експериментів і спростували поширений стереотип, що для найкращої комунікації потрібно дивитися людині прямо в очі.

Контакт «очі в очі» вважається важливим інструментом для продуктивної комунікації – але чи так це насправді? Наприклад, родоначальник психоаналізу Зигмунд Фрейд взагалі боявся зорового контакту з людьми, тому й винайшов свою техніку роботи з пацієнтом, коли той лежить на кушетці. При цьому на якість його роботи це не впливало.

Сучасні вчені з австралійського Університету Едіт Коуен вирішили спростувати цей стереотип і провели серію коротких діалогів з кожним із майже 50 добровольців. Учасники використовували спеціальні окуляри Tobii, щоб відслідковувати напрямок погляду. Те ж саме робив і дослідник, який розмовляв із ними, при цьому в половині випадків він дивився прямо в очі людині, а в інших– на її рот.

Після експерименту добровольці заповнили анкету – виявилося, що ніякої різниці між двома групами не було, а ті, кому в очі не дивилися, зовсім не відчували себе обділеними інтересом. Судячи з отриманих даних, щоб захопити людину розмовою, з однаковим успіхом можна дивитися і на вухо, і на лоб, і на будь-яку іншу частину голови.

«Люди не надто чутливі до конкретної точки фокусування погляду співрозмовника на своєму обличчі. Прямий погляд у бік особи вже сприймається як контакт “очі в очі”. Так що дивіться просто на обличчя та дозвольте ілюзії контакту очей зробити за вас всю роботу», – пояснює провідний автор роботи Шейн Роджерс.