Лікарі вперше відновили зір пацієнтам, які майже осліпли

22 Березня 2018
здоров'я наука

Вчені з лікарні Moorfields Eye Hospital в Лондоні успішно використали стовбурові клітини та змогли відновити зір двом літнім пацієнтам, які вже не могли навіть розпізнавати обличчя.

Пацієнти страждали від вікової макулодистрофії – хвороби, яка відповідає приблизно за половину всіх випадків сліпоти. Вона провокує руйнування клітин, які допомагають транспортувати поживні речовини до зовнішнього шару сітківки та видаляти відходи. Це призводить до накопичення матеріалів, які повільно вбивають навколишні клітини, і з часом може перерости в «сліпу пляму», яка заважає зору.

Попри невеликі розміри, положення сліпих плям припадає на крихітну зону, макулу, яка вловлює більшість деталей, на яких ми фокусуємося. Тому хвороба виключає читання, перегляд телевізора або навіть розпізнавання облич.

«За кілька місяців до операції мій зір був у жалюгідному стані, а праве око не бачило взагалі нічого», – зауважує 86-річний Дуглас Уотерс, один із пацієнтів.

Рік тому Уотерсу в сітківку був вставлений патч спеціально розроблених і вирощених стовбурових клітин – вони були покриті синтетичним з’єднанням, яке допомогло клітинам стати на місце. Невеликі ознаки відторгнення все ж були, але клітини залишалися відносно здоровими. Через рік обидва пацієнти повідомили про значне поліпшення зору, і дослідження це підтвердили. Дуглас Уотерс стверджує, що тепер він може читати газети.

Після успіху в лікуванні двох пацієнтів лікарям дозволили продовжити експеримент ще на вісьмох. Якщо метод ще раз доведе свою ефективність, фахівці сподіваються впровадити його в клінічну практику по всьому світу протягом найближчих п’яти років.

22 Березня 13:37
здоров'я наука
Найцiкавiше на сайтi

Шепіт, хруст, тертя: що таке дивні повільні відео для перепочинку від світу

АвторОльга Кутишенко
10 Березня 2018

Інтенсивний потік інформації та іміджева гонка у соцмережах розсіюють нашу увагу і можуть викликати тривогу. Можливо, саме тому все більше говорять про феномен автономної сенсорної меридіональної реакції (АСМР). В Youtube мільйони переглядів набирають відео людей, які годинами на камеру шурхотять папером, повільно варять мило, їдять, шепочуть чи мнуть гумові мікрофони у вигляді вух – саме це і є АСМР, яку багато людей вважають дієвим способом розслабитись. Platfor.ma розбиралась, чому монотонні подразники стали такими популярними, і що про це думає наука.

Протягом 1983-1994 років на американському телебаченні у програмі «The Joy of Painting» художник Боб Рос вчив людей малювати картини олією. Колишній старшина ВПС США, що служив на Алясці, вирішив, що ніколи не буде більше кричати і бурхливо виражати емоції. Йому був властивий повний душевний спокій і тихий голос, укупі із своєрідною манерою коментування власних дій: на небі з’являються «маленькі щасливі хмарки», дерев на картині стає більше, бо їм потрібні друзі, а зимові кущі з’являються, бо зайцям потрібно десь грітись. Незважаючи на те, що Рос помер ще у 1995 році, канал з його відео наразі має більше мільйона підписників. І хоча головною метою Боба Роса було навчити глядачів швидко малювати картини олійними фарбами, у коментарях часто пишуть про те, що прийшли сюди заспокоїтись, відволіктись від переживань, швидше заснути або підняти самооцінку.

Із приходом Youtube з’явилась неймовірна кількість таких заспокоючих каналів. Подібні відео отримали приставку ASMR – від autonomous sensory meridian response (автономна сенсорна меридіональна реакція). Люди, які їх знімають, називаються АСМР-тистами. Так і Боб Рос ненавмисно ним став. Окрім того, існують також канали-підбірки відео, які можуть викликати ефект АСМР. Наприклад, телевізійні кулінарні або медичні програми тощо.

Кому потрібна та Нобелівська премія: уривок з книги «Та ви жартуєте, містере Фейнман!»

АвторPlatfor.ma
19 Березня 2018

У видавництві «Наш формат» вийшов бестселер «Та ви жартуєте, містере Фейнман!» – збірка дотепних автобіографічних історій з життя відомого фізика Річарда Фейнмана. У ній Нобелівський лауреат і один із творців квантової електродинаміки грає на бонго, зламує сейфи, втрачає і знову знаходить любов до фізики та робить ще багато чого незвичайного. Platfor.ma публікує уривок про те, як Нобелівська премія знайшла вченого – навіть попри його спротив.

Мій друг Мет Сендс колись збирався написати книжку під назвою «Ще одна помилка Альфреда Нобеля».

Довгий час я стежив за тим, кому дають Нобелівську премію, але з роками навіть перестав помічати, що настав «нобелівський тиждень». Тому й уявити не міг, що мене піднімуть телефонним дзвінком о четвертій ранку:

— Професор Фейнман?

— Що таке?! Я ще сплю!

— Вам присуджено Нобелівську премію. Я подумав, вам буде приємно про це дізнатися.

— Так, але я сплю! Подзвонили б уранці, — і поклав трубку.

Дружина питає:

— Хто там?

— Кажуть, я отримав Нобелівську премію.

— Та ну тебе, Річарде, хто дзвонив? — моя розумна дружина вже звикла до розіграшів і знає, що не треба вестися, але цього разу я її підловив.

Знову телефонний дзвінок:

— Професоре Фейнман, ви чули, що…

(Незадоволеним голосом). Так.

Тоді я почав думати: як би все це припинити? Навіщо мені ця морока? Першим ділом я зняв телефонну трубку з апарата, бо дзвінки йшли один за одним. Спробував заснути, але не зміг.

Спустився в кабінет, щоб зібратися з думками: що робити? Може, відмовитися від премії? Що тоді? А раптом це неможливо? Поклав трубку на місце — і одразу задзеленчав телефон. Дзвонив журналіст із журналу «Тайм». Я сказав йому:

— Слухайте, у мене проблема: я не хочу, щоб ви про це писали. Я не знаю, що з усім цим робити. Може, є варіант не брати премію?

— Боюся, сер, що відмова від премії здійме ще більше галасу, ніж вручення. Краще лишити все як є, — сказав він.

Це і так було ясно. Ми поговорили хвилин п’ятнадцять- двадцять (і хлопець з «Тайму» не опублікував ані слова з нашої розмови).

Я подякував йому і поклав трубку. Телефон одразу задзеленчав знову: цього разу дзвонили з газети.

— Так, ви можете прийти до мене додому. Так, усе в порядку. Так. Так. Так.

Дзвонили зі шведського консульства. Вони хотіли влаштувати прийняття на мою честь у Лос-Анджелесі.

Я подумав, що раз вирішив прийняти премію, то мушу пройти ці кола пекла.

Праця з особливими потребами: як заробляють люди з інвалідністю

АвторЛєна Шуліка
5 Квітня 2015

Україна не пристосована для людей з особливими потребами. Їм важко пересуватись містами і забезпечувати собі необхідне піклування. А ще – боротися зі стереотипами, в тому числі в працевлаштуванні. Platfor.ma розповідає про те, як заробляють люди з офіційною інвалідністю.

В Україні 2,6 млн людей з інвалідністю, 80% з яких є працездатними. Проте навіть за найоптимістичнішими оцінками лише 26% з них працевлаштовані. У суспільстві людей з інвалідністю часто маргіналізують і не розуміють, але у більшості випадків – жаліють. Але насправді багато людей з інвалідністю можуть мати цілком звичайні професії.

Робочий день програміста Сергія Старового розпочинається із заварювання чаю і читання звіту. Єдина відмінність від роботи його колег – використання навушників та спеціальної програми, котра зачитує знаки з екрану, адже у нього − перша група інвалідності по зору з народження.

Сергій навчався у спеціалізованій школі і ще в четвертому класі зацікавився комп’ютерами. «Я проходив повз наш комп’ютерний клас і почув дивні звуки з кабінету. Це була спеціальна програма, що озвучує текст, що написаний на екрані, – розповідає він. – Ну а програмуванням почав цікавитися років з 12. В основному я вчився самостійно: сходив на кілька занять до викладача, котрий дав мені найбільш базові знання та кілька книжок, які треба було читати, – а далі вже сам. Спочатку для мене це було цікавою іграшкою, ну а через кілька років зрозумів, що це і професія непогана».

Проте, не всі вважали, що це так. Із труднощами Сергій зіткнувся уже при вступі до університету – там відмовлялися зрозуміти, як незряча люди зможе писати код. «Основний аргумент був – ти ж не бачиш і не зможеш працювати за комп’ютером. Тобто не було якихось інших доводів, – зізнається програміст. – В мене так і не вийшло вступити до університету Шевченка і в КПІ. Пробився в Національний авіаційний, і там, в принципі, вже все було добре. Мої однокласники йшли на інші професії, наприклад, на юриста чи масажиста – і у них зі вступом проблем не було. А на програмуванні я в Києві був одним із перших, якщо взагалі не першим. Більшість проблем в мене була саме через це. Ті, хто вступав після мене, уже через кілька років, мали набагато менше клопоту, тому, що був прецедент».

Спать мейнстримом: как сон стал таким крутым и почему его стоит разделить на два

16 марта весь мир просыпается в Международный день сна. В честь этого Platfor.ma разобралась, из-за чего наши предки спали дважды, как мы можем контролировать наши кошмары, а также кто любит спать голышом.

 

В древности со сном обращались совсем иначе, чем сейчас. Если иногда вы не можете заснуть глубокой ночью, не спешите переживать — это вовсе не обязательно из-за расстройства сна.

Оказывается, наши предки спали ночью дважды, прерываясь на временное бодрствование. В начале 2000-х историк Роджер Экирч опубликовал книгу «В конце дня: ночь в прошлом» («At Day’s Close: Night in Times Past»), где на основе более 500 источников – от медицинских книг до «Одиссеи» Гомера – исследовал такую удивительную для нынешних времен штуку, как сегментированный сон.

Считается, что в древние времена первый период отдыха составлял до четырех часов, а после пары часов бодрствования человек досыпал оставшиеся 4-5 часов. При этом наиболее продуктивными оказывалось именно это время в перерыве, когда человек был отдохнувшим и бодрым. Такой промежуток люди использовали для чтения, молитвы, секса и других не менее судьбоносных вещей.

В своей книге Роджер Экирч пришел к выводу, что привычка сегментированного сна стала исчезать в начале 17 столетия из-за появления уличного и внутреннего освещения. К 20 веку сегментированный сон окончательно перестал быть общественной нормой.

В конце 90-х ученый Томас Уэр провел эксперимент, чтобы проследить, как наш организм зависит от окружающих факторов. В течение месяца группа людей проводила в темноте по 14 часов вместо привычных восьми. Привыкнув к таким условиям, люди стали просыпаться после первых двух часов сна, а далее засыпали снова на оставшиеся четыре часа. Это исследование показало, что сегментированный сон — процесс, видимо, биологический.

Кроме того, те, кто практикуют сегментированный сон, бодрствуют на 40 дней в году больше – и получают множество дополнительного времени для работы и отдыха.

К слову, о работе. В своей книге «24/7: Поздний капитализм и конец света» Джонатан Крери рассматривает, как становление капитализма изменило восприятие времени, а вместе с ним и отношение к сну. По его словам, с развитием торговой промышленности человек начал воспринимать время механически, забывая отделять рабочее от нерабочего времени: «Время для отдыха и регенерации в современную эпоху капитализма превратилось попросту в слишком дорогое удовольствие». Во многом именно из-за этого все больше людей жалуются на расстройство сна, ночные кошмары и утреннюю усталость.

Если, сокращая привычный ритм сна, вы все равно чувствуете усталость, значит, такой режим попросту не для вас. В этом случае поможет эффективное использование часов бодрствования. Есть, например, гипотезы, что лучше спать помогает спорт. Кроме того, для здорового сна регулярно проветривайте комнату вечером, исключите все источники шума, скажем, тиканье часов и – по возможности – сопение партнера.