Волонтерські табори «Будуємо Україну разом» відновлюють зруйновані домівки. Ви теж можете взяти участь

6 Травня 2019
активізм благодійність

Волонтерські табори «Будуємо Україну разом» допомагають соціально незахищеним сім’ям з облаштуванням їхніх помешкань. З травня розпочинається новий сезон: волонтери з усіх куточків України відбудують будинки та облаштують комфортний простір для громади, в якій буде відбуватися табір. І ви можете долучитися.

«Будуємо Україну разом» (БУР) – це волонтерський табір, який через спільну працю об’єднує активну молодь, виховує соціальну відповідальність та розвиває локальні громади у різних куточках України. Діяльність проекту почалася з міста Краматорськ, де в 2014 волонтери відновили 25 квартир, що були зруйновані під обстрілами під час бойових дій. З того часу відбулися ще 42 табори, в яких взяло участь понад 2 тисячі людей.

Під час БУР-таборів кожен волонтер отримує можливість:

  • подорожувати містами та селами, пізнавати і відкривати для себе Україну з нового ракурсу;
  • допомагати сім’ям, які опинилися у скрутному становищі, ремонтуючи їхні помешкання;
  • знайомитися та спілкуватися з однодумцями, формувати мережу друзів із різних куточків України та світу;
  • відпочивати з користю для свого розуму, душі і тіла.

Основним фокусом роботи у волонтерському таборі є допомога соціально незахищеним сім’ям із облаштуванням їхніх помешкань. Перші табори пройдуть на сході та заході України одночасно. З 5 по 18 травня волонтери будуть працювати пліч-о-пліч в селі Введенка Харківської області та в місті Дрогобич Львівської області. Заплановано створення громадських просторів, відбудову помешкань для сімей. Однією з важливих складових програми є культурно-освітня частина.

Табори відбуватимуться в 15 містах та селах України з травня по жовтень 2019 року. Детальна інформація – на сторінці у Facebook. Анкету зголошення на табори шукайте за посиланням.

6 Травня 20:05
активізм благодійність
Найцiкавiше на сайтi

Буде Будда: як я стала волонтеркою Далай-лами і чому він такий важливий

У свої 83 роки Далай-лама підтримує найновітніші наукові дослідження, ініціює запровадження альтернативноі освіти і продовжує багато усміхатись. А ще проводить вчення по всьому світу як для буддистів, так і для людей, які взагалі не вважають себе частиною котроїсь із релігій. Вже четвертий рік поспіль така подія проходить для усіх охочих в Ризі. Українка Катя Гладка була на цій події волонтеркою. Для Platfor.ma вона написала про те, як це було, і чому Далай-лама – унікальна особистість.

Катерина Гладка

Тибет – найвисокогірніша країна світу, яка цікава ще й тим, що духовний лідер і політичний керівник держави — одна і та сама особа—Далай-лама. Усі Далай-лами від першого до нинішнього вважаються перевтіленням найбільшого співчуття, втіленого в божественній формі—Авалакітешвари. Коли помирає попередній лідер, то він лишає вказівки, де шукати наступного. Для цього організовується спеціальна комісія. Зазвичай така процедура може займати кілька років, далі знайдена дитина проходить тести і вже згодом їде навчатися до монахів і вищих лам. Ця традиція неперервно тягнеться з 14 століття.

Нинішній Далай-лама (справжнє ім’я – Тенцзін Гьямцхо) – чотирнадцятий в лінії передачі. При цьому його духовний шлях йшов крізь війну і втрату Батьківщини. Ще молодим хлопцем він опинився у вирі конфлікту, коли Китай на чолі із Мао Цзедуном окупував Тибет. Зрештою, попри численні переговори (в тому числі особисто з Мао) Тибет так і не був звільнений— Далай-лама і його народ змушені були втікти до Індії.

За час перебування в екзилі він не лише зберіг тибетську культуру і духовні вчення, зробивши ставку на Захід, а й став одним із основних ідеологів миру і співчуття як рушіїв будь-якого прогресу. Та попри те, що Далай-лама офіційно вже не займає політичної посади і на даний час є виключно духовним представником, вплив його слова залишається дуже великим. Саме тому деякі політики відкрито зустрічаються із його святійшеством, а деякі навпаки усіляко уникають прямої взаємодії із ним, боючись китайського гніву.

 

Далай-лама постійно проводить вчення по всьому світу: від Індії до Сполучених Штатів. Така подія в Ризі відбувалася вже вчетверте і цього разу я долучилася до команди волонтерів, яка зробила цю подію можливою. Величезний критий хол стадіону Сконто з футбольного місця мав перетворитися на затишний простір для духовних вчень. Така задача постала перед більше ніж 100 волонтерами: кожна група займалася своїм сегментом роботи.

Для моєї групи завдання було з нелегких — вперше на ризьких вченнях було вирішено зробити простір для дітей. Хотілося, аби діти не просто бігали залою і заважали батькам слухати, а щоб вони мали змогу займатись творчістю, дитячою йогою, дивитися мультфільми і взаємодіяти між собою.

Гаманець чи життя:
як бізнес виконує соціальну місію і заробляє на цьому

АвторЛєра Залєвська
26 Квітня 2019

Малому і середньому бізнесу часто вдається вирішувати суспільні проблеми набагато ефективніше, ніж державі, і водночас самоокупатися. Студія онлайн-освіти EdEra нещодавно випустила курс «Соціальне підприємництво та конкурентоспроможність», а для Platfor.ma вони зібрали успішні зарубіжні та українські кейси, які доводять, що маленькі ініціативи можуть змінити світ.

Джон Кронін, юнак із синдромом Дауна, і його батько Марк у 2016 році заснували власну справу шкарпеточний бізнес. Ідея зародилася, коли Джон закінчив школу і не міг знайти роботу до смаку, оскільки люди з ментальною інвалідністю мають досить обмежені можливості працевлаштування.

Джон дуже любить різнокольорові шкарпетки, тому сім’я вирішила зайнятися саме ними. Вони з батьком зареєстрували бізнес, створили сайт, домовилися з кількома виробниками і почали приймати замовлення. Марк каже, що все почалося з інвестиції лише в кілька тисяч доларів, а в 2018 році оборот компанії становив приблизно 6 млн доларів.

John’s Crazy Socks працевлаштовує людей із ментальною інвалідністю. Також частину свого прибутку сім’я спрямовує на благодійність. Найбільш популярними виявилися тематичні шкарпетки, присвячені Дню людини з синдромом Дауна та усвідомленню аутизму.

Батько та син пропагують зміни до трудового законодавства, щоб працюючи повний робочий день, люди з інвалідністю не втрачали своїх медичних пільг. Джон і Марк виступають у Конгресі, а також просувають ідеї у своїх соціальних мережах.

 

Хто ми є і чому влізаємо в погане: Малкольм Гладуелл змусить вас переосмислити соціальні проблеми

АвторЮлія Гуріна
4 Травня 2019

Канадський журналіст і популяризатор соціології Малкольм Гладуелл постійно посягає на святе — на колективне несвідоме у наших поглядах. Цей підхід приніс йому всесвітню популярність, а його книзі «Поворотний момент» – статус бестселлера. Автор елегантно зриває ярлики, якими ми завісили лобове скло своїх уявлень про світ, і запрошує перепрошити наші інтуїтивні пояснення природи речей. Хто вплинув на наше дитинство більше: генетика чи вулиця? Чому єдиний спосіб боротьби з підлітковим курінням — це припинити боротися? Відповіді на ці та інші питання, знайдені Гладуеллом, незмінно дивують.

Невідомо, за яким принципом нікому не знайомі книги стають бестселерами на різних материках у країнах з різним менталітетом. Гладуелл вважає, що ідеї, продукти, меседжі та звички поширюються так само, як віруси. А віруси не поширюються самі по собі — за ними завжди стоять люди. Малкольм сформував три категорії людей, які спричиняють, розповсюджують та примножують «поворотний момент» певного продукту або явища, вписуючи його в історію. Це Конектори, Інформатори та Продавці.

Конектор — ваш друг, який знає геть усіх. Машу з кав’ярні, Степана Анатолієвича з 4-го під’їзду, Колю з сусіднього відділу, сестру режисера та друга сусідського собаки. Прогулянка з конектором нагадує вилазку із зіркою. Ви не можете вийти в місто, щоб хтось не впізнав Конектора і навіть у тихому районі знайдеться кілька випадкових перехожих, які колись працювали або випивали з Конектором.

У Конекторів вроджений талант зв’язувати світ довкола себе мережею своїх зв’язків. Потрібна людина в проект — вони знають де шукати. У них надзвичайне вміння заводити друзів, бо вони бачать щось цікаве в кожній людині. Конектори збирають друзів подібно до того, як хтось збирає колекцію марок.

Якщо прискіпливіше розглянуте своє коло друзів — виявиться, що це не тільки коло, але й не ваше насправді. Коли вам буде нічим зайнятися, спробуйте розплутати клубок соціальних зв’язків, який привів вас до найближчих знайомих — може виявитися, що всі нитки зав’язані на Конекторі. А ви радше не в центрі кола своїх знайомих, а запрошений гість у клубі, що належить Конектору.   

Силу слабких зв’язків легко демонструє пошук роботи. Пригадайте, як ви або ваші знайомі потрапили в компанію. Завдяки друзям? Аж ніяк, частіше за все люди дізнаються про можливості завдяки знайомим. Коли нам потрібно отримати нову інформацію, точку зору, фідбек, ідею або навіть роботу — ми звертаємося до знайомих, не до друзів. Адже друзі живуть тими самими проблемами, що і ми. Турбуються, переживають, сміються, купують приблизно те саме, що й ми. То хіба багато лишається між нами такого, що знають друзі, чого не знаєте ви?

 

Левова частка: як допомога киян віднайшла в Худмузеї 119-річну записку і чому це важливо

АвторЮрій Марченко
15 Лютого 2018

Влітку 2017-го в столичному Національному художньому музеї розпочали краудфандинг для реконструкції старовинних вхідних дверей. Чималі гроші вдалось зібрати за півроку, а під час відновлювальних робіт знайшли послання з минулого від тих, хто ці двері колись створював. Крім того, краудфандинг заради музею продовжується, і допомогти йому може кожен. Platfor.ma розповідає, чому це важливо і логічно з точки зору історії місця.

Національний художній музей України (НХМУ) був заснований 1 серпня 1899 року на кошти уряду та родини меценатів Терещенків. Наприкінці 1904 він відкрив свої двері відвідувачам, демонструючи унікальну колекцію українського мистецтва, що була зібрана на благодійні гроші. Більше ніж через століття благодійники допомогли ці ж двері реконструювати.

В. Городецький. Проектний ескiз музею.
Зала археологiчного вiддiлу музею. Початок ХХ ст.
Будiвля музею. 1906 рiк.

31 липня 2017-го року Національний художній музей оголосив про старт кампанії #ЛевовийКраудфандинг. Вхідні двері НХМУ – дійсно автентичні, їм стільки ж років, скільки й музею – 119. При цьому вони жодного разу не реставрувалися і вже двічі падали. «Оскільки музей – пам’ятка архітектури, а реставрацію пам’яток мають право робити лише ті реставраційні організації, які отримали відповідну державну ліцензію, їхні послуги зовсім недешеві. Тож реставрація “потягнула” на 378 537 грн», – пояснила співробітниця установи Валентина Клименко.

Музею, якому держава не покриває на 100% навіть послуги охорони і комунальні платежі, важко самому викручуватися з такими сумами. Тому установа вирішила звернутися до друзів. Необхідну суму кияни зібрали за півроку, і в січні цього року в музеї встановили нові тимчасові двері, а історичні поїхали на реставрацію до ТОВ «Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне проектно-виробниче управління».

Спеціалісти розпочали роботу, та у середині лютого 2018-го прислали директорці музею Юлії Литвинець фотографію: під бронзовою накладкою з мордою лева вони знайшли «записку» на дереві: «Іюня 25-го 1900 года столяра Семенъ Антоновъ, Алексей Антоновъ, Яковъ Р..ди..» А зі звороту: «Архитекторъ Городецкий Владиславъ».