Volkswagen припиняє випуск автомобіля «Жук». Позаду 80 років історії

14 Вересня 2018
підприємництво

Німецька автомобільна компанія Volkswagen оголосила, що перестає випускати культовий автомобіль «Жук». Дві останні спеціальні моделі надійдуть у продаж у 2019 році.

Компанія Volkswagen виробляла оригінальний «Beetle» з 1938 по 2003 рік у різних варіантах і на території різних країн – перша схожа модель мала назву Volkswagen Käfer. Перший перезапуск авто відбувся в 1997 році з появою Volkswagen New Beetle. Цей автомобіль протримався на конвеєрі до 2011 року, після чого поступився місцем нинішньому Beetle.

Тепер компанія офіційно повідомляє про те, що завершить виробництво «Жука» у 2019 році двома спеціальними моделями – Final Edition SE і Final Edition SEL. Вони включають ексклюзивне обладнання та унікальні елементи декоративного оформлення, мають кузови кабріолет і купе. Моделі будуть відрізнятися двома унікальними кольорами: Safari Uni та Stonewashed Blue, але також будуть доступні в Pure White, Deep Black Pearl і Platinum Grey.

Крім того, прощальні автомобілі мають люк у даху, фари Bi-Xenon, колеса з 17-дюймовими алюмінієвими литими дисками, педалі з нержавіючої сталі, автоматичний клімат-контроль і стандартні шкіряні сидіння з алмазним покриттям.

2019 Beetle Convertible Final Edition

«Втрата “Жука” після трьох поколінь і стількох десятиліть викличе масу емоцій у багатьох відданих шанувальників Beetle», – зазначив президент і головний виконавчий директор Volkswagen Group of America Генріх Дж. Вебкен, додавши, що відтепер компанія хоче орієнтуватися на виробництво сімейних автомобілів.

Ціни на Beetle Final Edition будуть починатися з $27 295 для моделей SE і $29 995 для моделей SEL.

14 Вересня 14:01
підприємництво
Найцiкавiше на сайтi

Это как вообще: снимать популярную передачу о путешествиях

В рамках рубрики «Это как вообще» мы выясняем, как разнообразные события и процессы выглядят изнутри. На этот раз генеральный продюсер популярной телепередачи «Орел и решка» Елена Синельникова рассказывает о том, как это – снимать шоу, где один из ведущих развлекается в чужом городе с неограниченными финансами, а второй – выживает на $100.

Недавно мне рассказали шутку: «По статистике 23% украинцев путешествуют, а остальные 77 % – путешествуют с шоу ‘Орел и решка’». Когда мы оглядываемся на десять снятых сезонов и на то нереальное количество стран, которое мы посетили, начинаешь верить, что где-то так оно и есть.

За четыре года  мы объездили половину мира. Теперь составить список городов на поездку для нас настоящая мука. Мы уже были практически во всех интересных странах. Теперь приходится выбирать страны и города из совсем непопулярных направлений, которые зачастую оказываются не очень интересными.

На съемки мы уже едем подготовленными. У нас есть сценарный план, есть продуманные драматургические линии, список предполагаемых локаций. Первым на место выезжает продюсер (где-то за 3-4 дня до приезда группы) и работает по списку локаций.  Обычно что-то отпадает, что-то находится новое.

Продюсер договаривается обо всем с локациями, решает вопросы с разрешениями на съемку. Позже приезжает съемочная группа, которой он рассказывает весь съемочный план и график.

Съемочные дни, как правило, начинаются очень рано – часов с 6 или 7 утра. Первая локация – это практически всегда стартовая подводка в аэропорту, где наши ведущие подбрасывают монетку и решают, кто же в этом городе будет шиковать, а кто – бюджетно исследовать город. Затем две команды разъезжаются в разные стороны и практически не пересекаются друг с другом. Встречаются еще один раз на финальной подводке в конце третьего съемочного дня. На следующий день вся команда перелетает в следующий город.

Дело в том, что мы вовсе не снимаем один уикенд, как показываем в передаче – иначе мы бы просто не успевали выходить в эфир. Мы снимаем пулами. Четыре передачи за один раз. Иногда пять. Вот недавно мы установили рекорд – отсняли шесть передач за раз. Пул длится 21-26 дней.

Съемки – это всегда крайне непредсказуемый процесс. То съемочную группу арестуют в Каире потому что мы снимали коптером, а значит нас обязательно нужно заподозрить в терроризме. То где-то на Кубе пилот решил сегодня не лететь – и ему все равно, какие там у нас графики.  Ну и погодные условия в каждом регионе – это вообще святое!

Багаж мы теряем не часто. Но если теряем, то это обычно очень смешные истории. Один раз, например, не долетел багаж одного из наших операторов. Приходим мы в соответствующую инстанцию, а нам говорят, что вещи по ошибке отправили другим рейсом, но вы не волнуйтесь – завтра все прилетит. Мы подписали нужные бумажки и поехали снимать. Отсняли город, приезжаем в аэропорт, где нам говорят, что багаж будет завтра. Но нам вот уже улетать через два часа. Представители аэропорта говорят, мол, пишите новый адрес – доставим туда.  Все закончилось тем, что в каждый город, где мы снимали, багаж приходил с опозданием на день и только в Борисполе вещи все же догнали оператора – спустя два часа после посадки.

От первого сбора креативной группы до выхода материала в эфир проходит около месяца. После съемок материал просматривается сценарной группой и весь сценарий пишется заново. Еще неделя уходит на монтаж, где режиссер монтажа собирает программу уже по готовому сценарному плану. Еще недели две отводится на окончательные правки и согласование материала с каналами. В итоге над одним выпуском передачи «Орел и решка» работает 14-15 человек. Это съемочная группа и пост-продакшн.

Для украинского и российского рынка программы практически не отличаются. Разве что спонсорами. Но иногда правки канала зависят от страны, в которой выйдет передача. Иногда чего-то нельзя показывать в России, иногда – в Украине. Но это совсем небольшие детали.

Иногда мы намеренно не показываем что-либо – потому что нас смотрят дети. В этих случаях, конечно, идет серьезная борьба с собой. Нам, как журналистам, хотелось бы показать, например, обряд жертвоприношения животных на Кубе. Выглядит жутко. В кадре еще жестче. Это колорит, это часть их культуры, но мы понимаем, что не можем себе этого позволить.

Самый острый вопрос предстоящего сезона – найти ведущего. У нас нет никакого принципа по отбору людей.  У нас нет каких-то обязательных параметров. Просто ведущий должен зацепить. Положительно, отрицательно – не важно. Своей харизмой, внешностью, речью, подачей.  Мы не гонимся за звездными лицами, потому что формат настолько интересен, что сам может сделать звездой любого ведущего. На второй сезон, например, к нам пробовались Андрей Бедняков и Ваня Дорн. При этом оба были действительно хороши.

Конечно, каждый ведущий привносит в передачу что-то свое. Андрей Бедняков принес острый юмор, Леся – просто смешная, Коля – весь такой мачо, Регина – бесстрашный человек, она может сделать практически все. Настя – очень женственная.

Многие считают, что у нас работа мечты, но в ней есть свои нюансы. Уходят от нас по разным причинам. У кого-то другие цели, кому-то просто надоело, кто-то устал.

Первый и второй сезоны я все время ездила с группой, потом на меня перешла большая часть офисной работы, и вот только сейчас выдался год, когда я могу позволить себе выезжать с командой как режиссер или редактор.

Мне кажется, что сейчас самый страшный вопрос для меня: «Какая у вас любимая страна?» И еще один: «Сколько стран вы уже сняли?» Когда твоя работа – это сплошные командировки, то отпуска у тебя, считай, нет. Разве что в новогодние праздники мы отдыхаем дней семь. Если не считать этого, то у нас постоянная работа 24 /7. Но, кажется, оно того стоит.

2017 vs. 1917: яким був Київ сто років тому

АвторPlatfor.ma
28 Грудня 2017

Початок ХХ і ХХІ століть приніс Україні революційні зміни. Спогади про одні події лишилися тільки на фотографіях, про інші – на наших вулицях. Разом з історичним курсом #1917_UA від «Культурного проекту» ми вирішили поглянути, як змінилися важливі місця Києва за цей час.

 

Володимирська, 57

Власником будівлі була київська міська управа. Будинок почали споруджувати як громадську установу і розмістили в ній педагогічний музей – з 1911 року він функціонує як Педагогічний музей цесаревича Олексія.

У березні 1917 року, коли постало питання про приміщення для щойно утвореної Української Центральної Ради, її активний учасник Микола Порш домігся передачі кількох приміщень музею майбутньому українському парламентові. Окрім цього тут розміщувалися багато громадських та громадсько-політичних організацій. Тут же проводились різноманітні зʼїзди та інші революційні заходи.

Зараз цей будинок функціонує як Київський міський будинок учителя. Також тут знаходиться багато інших установ, наприклад, київський хореографічний коледж «Кияночка», Педагогічний музей України, а в одній із кімнат працює Музей Української революції 1917-1921 рр.

 

Конфуцій, дзен і комунізм: автостопер про подорож до Китаю

Мандрівник, поет та громадський діяч Олександр Ткачинський за свої 24 роки відвідав 20 країн Європи, а також дістався автостопом уздовж Чорного моря через всю Євразію до Китаю. Для Platfor.ma він розповів про людей і небезпечні ситуації, які траплялися йому під час подорожі, а також про специфічну китайську кухню.

Олександр Ткачинський © BOROVETS, 2014

Я – киянин і все своє життя, окрім часу, коли подорожував, жив у столиці. Київ – це квінтесенція всього хорошого і поганого в Україні.

За спеціальністю я соціолог, навчався на факультеті соціології і права у КПІ. Але я не пішов на магістратуру, вважаючи, що немає гіршого рішення, ніж ще два роки життя віддати університетській парті в Україні. Прийшовши на державний екзамен з наплічником, я першим з аудиторії склав іспит, захистився і одразу ж поїхав в Одесу.

Після Одеси я зрозумів, що мені потрібна велика мандрівка, і восени я подорожував Європою. До речі, в мене є прикрий досвід поїздки з людиною, якої не знаєш. Побачивши на «Студкаучі» оголошення дівчини, що шукала напарника для подорожі у Францію, я погодився. Ми посварилися на десятий день під Ліоном і повністю розділились. Жодної романтики, ми просто не зійшлися характерами та інтересами. Після цього я вирішив, що буду подорожувати один.

Коли ти їдеш автостопом сам, більшу частину дороги спілкуєшся з водіями. А якщо б вас, стоперів, було двоє, тоді не було б такої атмосфери «дорожнього тет-а-тету».

Після Європи я почав планувати подорож до Китаю. В мене була своя причина їхати саме в цю країну. Я розмовляю китайською, яку опанував ще в школі – у Гімназії східних мов. Колись я взагалі думав, що пов’яжу своє життя з Китаєм. Ще у 15 років, навчаючись у 10-му класі, я представляв Україну на Всесвітній олімпіаді з китайської. Погодьтеся, дуже неправильно знати настільки поширену мову і не користуватися нею.

Шедевральний пошук: як видатні картини знаходили на ринках, горищах і в автобусах

За останні десять років у всьому світі було знайдено більше тисячі унікальних витворів мистецтва. Картини відомих художників з’являлись у досить незвичайних місцях – від занедбаного горища і місцевої барахолки до старовинного французького замку. Тому, перебираючи старі речі у себе вдома, не поспішайте викидати їх на смітник – можливо серед них знайдеться шедевр Ван Гога або Далі. Platfor.ma розповідає про декілька світових шедеврів, що повернулись до нас тільки у XXI столітті.

У січні 2016 року пенсіонер зі штату Арізона влаштував масштабний гаражний розпродаж, аби позбутись старого мотлоху перед переїздом. При цьому, коли він розгрібав свої завали, увагу власника привернула різнобарвна картина, написана гуашшю. Для оцінки незвичайної роботи приїхав керівник одного з місцевих аукціонних домів Джош Левін. Спочатку він запропонував за знайдену картину $300, проте невдовзі підвищив початкову ціну в тисячі разів.

Виявилось, що робота була написана легендою абстрактного експресіонізму Джексоном Поллоком. Власник гаражу навіть гадки не мав, хто такий Поллок, і розповів, що картина довгий час належала його родичці, яка мала широке коло знайомств серед відомих художників. Вважається, що «картина з гаража» була створена у період між 1945 та 1949 роками. Робота мала значні пошкодження, адже довгий час валялася у кімнаті для куріння. Після реставрації вартість картини сягнула $10 млн.