Вчителів просять позмагатися за 250 тис. грн і титул найкращого у світі

19 Квітня 2018
креатівіті особистість реформація

Національна премія Global Teacher Prize Ukraine вже вдруге пройде в Україні – взяти участь може будь-який вчитель середньої школи. Також будь-хто може номінувати свого кандидата.

Global Teacher Prize – це своєрідна Нобелівська премія для вчителів, що вручається за видатний внесок у професію. У 2014 її започаткував арабський мільярдер Санні Варкі.

Національну премію в Україні ініціювала громадська спілка «Освіторія» у 2017 році – її мета не просто знайти вчителів-новаторів, а й вибрати тих, хто своїми соціальними проектами впливає на життя дітей, наголосити на важливості професії вчителя для майбутнього України та підняти її престиж. Цього року переможець окрім поїздки в Дубай на Global Education and Skills Forum 2019 отримає приз у 250 тис. грн.

З п’ятіркою найкращих педагогів-новаторів минулого року зустрічався президент, а переможець Global Teacher Prize Ukraine Паул Пшенічка потрапив до рейтингу «100 найвпливовіших українців». Причому це перший за 26 років незалежності випадок, коли в подібному рейтингу опинився педагог. Ще одним показником успіху конкурсу стало те, що більше українців стали поважати професію вчителя –всього за півроку показник зріс з 39% до 54%.

«За кожною успішною людиною стоїть учитель. За кожним Ілоном Маском, Вінстоном Черчиллем, Тарасом Шевченком стоїть той, хто допоміг розкрити їхні таланти», – переконана голова громадської спілки «Освіторія», організатор та голова журі премії Global Teacher Prize Ukraine Зоя Литвин.

Заповнити анкету на участь або номінувати вчителя можна на офіційному сайті премії до 15 липня.

Найцiкавiше на сайтi

«Вчителі та учні часто страждають від комплексу меншовартості»: педагоги з сіл про час змін в освіті

АвторКатерина Котвіцька
7 Листопада 2017

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» продовжує розповідати про зміни у сфері середньої освіти. Спеціально для проекту «Шкільна re:форма» ми дізналися в учителів-учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, які інновації вони запроваджують у своїх опорних школах, які труднощі виникають на їхньому шляху та що допомагає їм не зупинятися.

Учителька хімії Івано-Франківської школи (Львівська обл.), півфіналістка конкурсу Global Teacher Prize Ukraine. Створила у класі віртуальну хімічну лабораторію.

Сучасний світ бурхливо розвивається, і школа залишається далеко позаду. Вона вже не є єдиним джерелом знань, а роль учителя як викладача готової інформації при цьому досі не змінюється, учень лишається споживачем. Крім того, слабке технічне забезпечення не дозволяє зробити урок досконалішим – і мова не про флешку з презентацією, а про навчальні ресурси, тести, різноманітні програми для моделювання.

Сільський вчитель і сільський учень часто страждають від комплексу меншовартості. Це, напевно, головна проблема, якої слід позбутися. Учитель має бути успішною людиною, тоді й учні теж будуть такими. Зараз надзвичайно багато можливостей для саморозвитку та навчання, треба лише хотіти ними скористатися. Якщо у людини є внутрішня потреба змінюватися і міняти своє життя, вона це зробить.

Головна моя перемога на сьогодні – це створення можливості для учнів вивчати хімію, використовуючи як «живі» досліди, так і онлайн-ресурси. Проект на GoFundEd дозволив забезпечити кабінет хімії планшетами, тому в цьому навчальному році технологію змішаного навчання я буду використовувати постійно, а не епізодично, як було раніше. Ми зможемо моделювати та програмувати у різних програмах (KoduGameLab, MolCraft, Scratch), проводити STEM- та Skype-уроки, брати участь у різних конкурсах – не лише з хімії. Також цього навчального року я стала вчителем-експертом програми «Партнерство у навчанні» компанії Microsoft, тому ми будемо продовжувати ділитися досвідом та використовувати нові можливості.

Найбільші труднощі викликає пасивність і небажання щось змінювати, причому у трикутнику «учень-батьки-школа» пасивність є у всіх.

За підтримки:

Мы вам писали: история одного письма за рубеж от украинских школьников 30-х годов

Это история письма украинских школьников, которое восемьдесят шесть лет пролежало в национальной библиотеке Уэльса, и было выловлено и прочитано участником проекта «Тайные истории посланий Мира и Доброй воли в Уэльсе 1930-х годов».

В проект исследования британских архивов я попала как местный волонтёр Европейской службы (EVS). Он проходил в национальной библиотеке Уэльса, которая по британской традиции находится в университетском городке с непроизносимым названием Абериствит на краю цивилизации, то есть в трёх километрах от Ирландского моря или ближайшего паба. По хитрому плану британцев, образовательные учреждения должны располагаться как можно дальше от разлагающего влияния цивилизации.

К тому времени я уже больше девяти месяцев прожила в Уэльсе и успела сполна насладиться изоляцией от родной культуры. Смейтесь сколько хотите, но штука под названием культурный код действительно существует, и, когда он напрочь исчезает из окружающего пространства, начинаешь подсознательно искать хоть какие-нибудь его следы.

Так я узнала, что когда в конце 19 века Уэльс, эта первая жертва Британской империи, снабжала углём половину земли, в местных шахтах работали тысячи украинских горняков. Сотрудник «Большого Пита», самой крупной шахты-музея в королевстве и сам бывший шахтёр говорит, что в шахтах даже до сих пор можно найти на стенах украинские надписи. А сын местного шахтёра добавляет, что в 1960-х его отец как-то три дня гулял на свадьбе в закрытом ныне украинском ресторане.

Потом промышленность ушла, а с ней ушли и горняки. То же самое касается переселенцев из Уэльса на Донбассе. Валлийский промышленник Джон Хьюз, отстроивший детище своей жизни – Юзовку (современный Донецк), был вынужден вернуться домой из-за революции 1917 года. К слову, родина Хьюза – посёлок Мертир – несмотря на окружающие зелёные холмы в своём пост-шахтёрском прошлом и сейчас несёт незримое сходство с Донбассом.

Чистый, студенческий и бесконечно сонный Абериствит – другое дело. Во время второй мировой сюда эвакуировали Лондонские архивы – дальше этого медвежьего угла уже было некуда, потом только Атлантический океан. Зато теперь в грандиозном классическом здании библиотеки на вершине холма с видом на Кардиганскй залив чувствуешь важность истории и себя в ней. Картину дополняют бегающие по лужайке дикие зайцы и стаи студентов, которые тут же, лёжа в траве, поедают обеденные сэндвичи.

Странно представить, что несколько столетий назад эти места считались центром борьбы за валлийскую независимость. Когда же на изломе Первой мировой мечта о суверенитете окончательно растаяла, ей на смену пришёл лозунг «спасайся кто может». Именно тогда в Абериствите было основано молодёжное движение «за мир во всём мире» Urdd.

Каждый год 15 мая активисты Urdd выходили в радиоэфир с заведомо провальной для предвоенных годов миссией мирить народы. Они обращались к молодым людям всех стран и просили поддержать мир или хотя бы отправить весточку в Уэльс с информацией о том, есть ли какие-нибудь военные угрозы в соответствующих странах, и что со всем этим делать. Что удивительно, каждый год с конца двадцатых и по сей день им кто-нибудь отвечал.

В архивах национальной библиотеки
В архивах национальной библиотеки
Обращения мира и доброй воли Urdd

Освітній максимум: як змінюються школи у селах і чому це важливо

Потреба інновацій в українській школі зараз постає як ніколи гостро. Але якщо в містах вчителі, учні та їхні батьки мають можливість обирати для себе найкращі можливості та розвиватись, то в селах такого вибору може не бути взагалі. Проте саме сільські школи часто грають вирішальну роль у розвитку всієї громади.

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» розпочинає спецпроект «Шкіль­на re:фор­ма», в межах якого ми будемо розповідати про децентралізацію освіти, труднощі та потенціал сільських шкіл, а ще про те, чому так важливо наважитись на зміни.

 

ПОЧАТИ З МАЛОГО

Про шкільну освіту в малих населених пунктах говорять нечасто, хоча саме у сільській місцевості зосереджено 65% українських шкіл. Але дітей там мало – лише 32% від загальної кількості учнів у країні. В Україні існує 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9 класи), у кожній з яких навчається менше 25 дітей. Вчителі в таких школах змушені викладати по кілька предметів, до того ж, не маючи достатнього технічного забезпечення, а через відсутність здорової конкуренції серед учнів (їм просто нема з ким змагатися) падає мотивація. Як результат – ЗНО в українських сільських школах здають гірше, ніж у міських.

Існує і фінансовий вимір проблеми. Якщо в середньому по Україні витрати держави на навчання однієї дитини складають 9100 гривень на рік, то в найменших сільських школах цей показник може сягати 50 тис. гривень на рік. Це ще одна з причин, що підштовхнули освітній сектор почати реформи з малих навчальних закладів.

Щоб оптимізувати навчальний процес та зекономити кошти, протягом 2016-2017 років у регіонах створили майже дві сотні опорних шкіл – найбільших і найпотужніших навчальних закладів, навколо яких будуть гуртуватись менші школи (філії). Таким чином найменш ефективні малокомплектні школи можна буде ліквідувати, а учнів з них перевести до сусідніх, де якість освіти вища. Подібні процеси відбувалися у Фінляндії з початку 1990-х і до 2012 року. За цей час кількість шкіл у сільській місцевості скоротилася з 2093 до 660, і сьогодні Фінляндія відома як країна з найпрогресивнішою системою освіти у світі.

В Україні опорні школи стануть таким собі тестовим майданчиком інновацій в окрузі. Концепція «Нова українська школа» передбачає, що кожну опорну школу буде добре обладнано за кошти держбюджету та зміцнено висококваліфікованими кадрами. Паралельно з початком створення опорних шкіл навесні 2016 року українські міністерства спільно з міжнародними донорами Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) запустили пробний проект: було відібрано 24 школи – по одній на кожну область, – які отримають ресурси на ремонт приміщень, нове навчальне обладнання та інформаційно-комп’ютерні технології. Спочатку йшлося лише про поліпшення матеріально-технічної бази, та за кілька місяців стало зрозуміло, що оновлене обладнання не забезпечить автоматичного підвищення якості викладання. Так виник проект «Пілот 24», який за підтримки фонду WNISEF реалізовує Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

В межах «Пілоту 24» була розроблена спеціальна програма для професійного росту вчительських колективів, за якою кожна з 24 шкіл додатково отримує допомогу від фахівців у розвитку педагогів. Адже першими, хто має втілювати зміни, є саме директори шкіл та учителі. Щоб отримати дійсно новий рівень освіти, педагогічному колективу важливо не лише якісно викладати шкільну програму учням (нехай навіть із застосуванням сучасних технологій і в класах зі свіжим ремонтом), а й насправді знаходити спільну мову з молодим поколінням, розбиратися в новітніх методиках навчання та бути ефективними проектними менеджерами.

За пiдтримки:

Фінські угоди: як в звичайній школі Полтавщини впроваджували найкращу в світі модель освіти

Фінська модель шкільної освіти вважається однією з найкращих у світі та регулярно очолює світові рейтинги. Саме тому в Україні за підтримки МОН провели освітній експеримент «Змінитися за 7 днів», в якому взяли участь українські та фінські педагоги. Всього за два тижні заявки на участь подали 675 шкiл практично з усіх регіонів країни, а перемогла школа в селі Трудолюб Полтавської області. Platfor.ma розповідає, як проходив експеримент, та чому навчилися за цей час українські вчителі та учні.

З 1960-х років освіта стає рушійною силою процвітання країни Фінляндії. Тоді країна відмовилась від стандартизації навчальних планів, створивши систему на основі різноманіття, довіри, та поваги як фінського всього суспільства, так і самої освітньої системи.

Найголовніша риса фінської моделі — розвинена система дошкільних установ, а саме — виховання у дитячих садках та ясельних групах. Після закладів дошкільної освіти дитина переходить до основної школи, де навчається до 16 років. Навчання там триває лише дев’ять років і є безкоштовним. Учні молодших класів мають по три-чотири уроки на день, старших — по п’ять-шість. Між цим довгі перерви, а дзвінків зовсім немає. У класах навчається не більше двадцяти дітей. Робота проводиться в командах, учні навчають один одного та самостійно складають свій план на рік у відповідності до заявленого педагогами річного курсу. Оцінювати учнів у балах та порівнювати їх між собою забороняється законом. Дозволяється лише словесна оцінка вчителя і порівняння успіхів самого учня на різних етапах навчання.

При цьому витрати Фінляндії на освіту далеко не грандіозні, близько 5% ВВП – приблизно $10 тис. на одного учня. Для порівняння, це менше, ніж в Бразилії, Колумбії чи сусідніх Норвегії та Швеції.

Центральне місце у системі фінської освіти займає фігура педагога. Вчителів намагаються звільнити від звітності перед контролюючими органами, щоб вивільнити їхню енергію на творчі експерименти. Крім того, на думку фінів, такий підхід також сприяє професійному розвитку педагогів. У фінській системі освіти вчитель та учень — колеги. Фіни вважають велику довіру до вчителя секретом успіхів їхньої системи, яка й сприяє підвищенню якості освіти.

В результаті місцеві школи довгі роки лідирують в світових рейтингах, а викладачі та управлінці закладають у свідомості своїх учнів принципи рівності та довіри. Ось тут, до речі, можна прочитати наш текст про те, як незвичайна українська вчителька з’їздила в Фінляндію, щоб побачити все на свої очі.