Вчені з’ясували, скільки грошей треба для щастя

15 Лютого 2018
наука планета пороблено

Психологи проаналізували дані 1,7 млн людей з 164 країн світу, щоб зрозуміти, скільки потрібно грошей для щастя. Виявилось, що після досягнення певного рівня статку відчуття задоволення починає знижуватись.

Американські дослідники з Університету Пердью проаналузівали дані всесвітнього опитування Gallup, яке було сфокусовано на питаннях, пов’язаних із задоволеністю життям і добробутом. Провідний автор роботи, доцент факультету психологічних наук Ендрю Т Джебб і його колега Луї Тай надихнулися ідеєю того, що для щастя все ж існує максимальна точка доходу. Відповіді жителів 164 країн допомогли визначити суб’єктивний рівень доходу кожного регіону, з яким кількість щастя зростає, і встановити його максимальне значення.

Психологи повідомляють, що фінансове «пересичення» після підвищення доходу до певної суми існує в усьому світі, але сама сума варіюється. В середньому повсякденне відчуття щастя, пов’язане з фінансовою стороною побуту, перестає рости після того, як доходи людини досягають $60-75 тис. на рік.

Українцям, за даними дослідження, для щастя потрібно не дуже багато – $45 тис. на рік або $3750 на місяць. Ці цифри актуальні для всієї Східної Європи. Тут варто зауважити, що сьогодні середня зарплата в місяць українців за даними Державної служби статистики складає 7,5 тис. грн або $280.

У Західної Європи запити трохи вищі – $100 тис. на рік потрібно для щастя середньостатистичному мешканцю цієї частини світу. Для Північної Америки ця сума складає $105 тис., а Австралія стала рекордсменом – $125 тис.

Жителі Південно-Східної Азії мають стелю їх фінансового доходу для повного задоволення на рівні $70 тис. Найнижчий показник спостерігається у Латинської Америки – $35 тис. на рік для якісного та задоволеного життя.

При цьому в середньому жінкам потрібно більше грошей, ніж чоловікам – $100 тис. і $90 тис. відповідно. А у людей з вищою освітою запити значно більше ($115 тис. на рік), ніж у тих, у кого її немає ($70-85 тис.).

«Ці висновки говорять про широку проблему грошей і щастя в різних культурах. Гроші – це лише частина того, що дійсно робить нас щасливими», – зауважує Ендрю Т Джебб. Вчені пов’язують цей умовний максимум з підступною людською натурою. Адже гроші зазвичай потрібні для того, щоб задовольняти основні потреби, після чого бажання примножувати своє багатство тільки зростає. Люди порівнюють себе з більш заможними, заздрять, стають незадоволеними – і в результаті ні про яке щастя і мови бути не може.

Повністю роботу можна прочитати тут.

15 Лютого 13:42
наука планета пороблено
Найцiкавiше на сайтi

10 хвилин на все майбутнє: киянин про те, як його пограбували і це змінило все життя

23 Травня 2017

На початку травня молодий киянин йшов додому пізно ввечері. На нього напали ззаду, відібрали всі речі і придушили так, що він втратив свідомість. Нападників спіймали вже за кілька годин, але ця подія повністю змінила його життя. Для Platfor.ma він на умовах анонімності написав про те, як злочин і безпорадність показали йому, що в цьому житті є справді важливим.

Була ніч і я йшов додому. Нікого окрім мене на вулиці не було. Я слухав музику в своїх навушниках, здається, тоді грала пісня «Personal Jesus». Завжди любив слухати музику голосно і, скоріше за все, навіть підтанцьовував. Раптом я відчуваю, що мене вдарили по голові і я падаю вперед. Мене б’ють ще раз. Потім знову. Відтягують з дороги на узбіччя, ближче до дерев. Схоже, що з іншого боку вулиці нікого в цей момент немає.

З моєї голови знімають навушники і забирають з кишені айпод. Стягують годинник. Мене притискають до обличчям ближче до землі. Мені ставлять прості запитання про місця, де знаходяться мої речі. Я даю прості відповіді. Знімають мій рюкзак. Я розумію, що нападників двоє. Забирають інші речі. В обличчя мені пшикають балончиком. Мене починають душити. Я втрачаю свідомість – але розумію це тільки тоді, коли вже опритомнів. Я питаю дозвіл піднятись. Ніхто не відповідає. Я один.

Я встаю на ноги. Шукаю залишки своїх речей довкола. Знайшов лише мобільний телефон, який ніколи раніше не бачив. Я беру його з собою, повертаюсь на дорогу і йду далі додому. Розумію, що не маю більше годинника і багатьох інших речей. Я не думаю про їх цінність або про те, чи цілий я. Думки, які є в моїй голові, дуже прості – на мене напали, я не помер, потрібно дійти додому. Коли лишилось три хвилини дороги і лише два повороти, я чую десь позаду звук машини. Паніка заповнює порожнечу всередині. Пришвидшую ходу.

Я заходжу додому. Дивлюсь в дзеркало – моє обличчя не ушкоджене. Я піднімаюсь до своїх батьків, які, я знаю, сплять. Прошу їх прокинутись і подзвонити в поліцію. Я розповідаю їм про те, що трапилось і після цього йду вмитись, бо моє обличчя досі пече від перцевого спрею. Я можу достатньо детально переказати хронологію події до найдрібніших деталей, проте це не означає, що я розумію, що відбулось. Реальність така, що я ще тиждень не буду розуміти, що сталось і що змінилось.

Через 10 хвилин приїздить поліція і ми відправляємось шукати місце, де на мене напали. Я віддаю патрульним телефон, який знайшов. Розповідаю їм всю історію. На місці злочину ми знаходимо мої окуляри – їх врятувало те, що вони одразу впали. Я кладу їх в кишеню піджака і тільки зараз розумію, що мій лікоть сильно розбитий.

Поки я сиджу в патрульній машині, дзвоню з батьківського телефону в банк, щоб заблокувати свою картку. І до речі, мама теж в машині зі мною. Приїхав якийсь детектив. Я вкотре детально переказую те, що сталось, досі не розуміючи нічого. Ми їдемо кудись далі. Нам пояснили, що телефон, що я знайшов – єдиний ключ до того, щоб взяти нападників. Після зупинки патрульні виходять з машини і кудись йдуть. За години дві вони повертаються в машину і розповідають, що підозрюваних затримали. Їдемо до відділку. Після дачі показань для двох слідчих мене з мамою відпускають. Вже сьома ранку. По приїзду додому я лягаю спати і сплю без снів. Дуже болить голова.

Через декілька годин знову їду до відділку. Знову даю свідчення. Мені пояснюють процедуру слідчої дії: потрібно впізнати моїх нападників, які, до речі, вже зізнались.

Слідча дія – формальність. За голосами я їх дійсно впізнав. І мав можливість розгледіти їх. Подивитись в очі тим, хто близько 10 годин тому напав на мене ззаду, вкрав всі мої речі, обприскав обличчя балончиком і придушив. З одним із них мені навіть довелось поговорити за присутності слідчого і адвоката. Не з моєї ініціативи, але я прийняв запрошення. Я не тримаю на нього зла. Я пробачаю його, проте це не звільняє його від відповідальності, що на нього чекає. Ми самі творимо свою долю – і він прийняв свої рішення самостійно. Він зруйнував своє життя, а я став частиною цього. При цьому він навіть молодший за мене. Його спільники – також. До слова, їх всього троє. Двоє нападають і третій чекає в машині. Відпрацьована схема. Загублений телефон дозволив їх заарештувати і, якби я його не знайшов, все вийшло би по іншому. Але не телефон зруйнував їх життя, його зруйнували вони самі.

1218 гривен: как прожить месяц на минимальную зарплату

АвторЮрій Марченко
9 Жовтня 2014

Минимальная зарплата в Украине составляет 1218 грн. В 2014 году мне стало интересно, можно ли прожить месяц на эти деньги – и я решил проверить это на себе. Как мясоеду протянуть без мяса, что можно позволить себе на 39 грн в день и почему мопс питается лучше, чем главный редактор Platfor.ma – в первом материале об этом эксперименте.

Тридцатого сентября я проснулся и поел. Затем немного выждал и перекусил, после чего поел еще раз. Днем я пришел в редакцию, и не с пустыми руками – несколько видов роллов из ближайшего суши-бара и две большие пиццы обеспечили какой-никакой обед. Ближе к вечеру я немного покушал, а уже практически ночью плотно отужинал. Именно так я готовился к началу своего эксперимента, в рамках которого собираюсь месяц прожить на минимальную украинскую зарплату – 1218 грн.

Много это или мало? 1218 грн – это двести двадцать семь батонов марки «Киевский нарезанный». Или почти 25 кг куриных грудок. Шестьсот девять поездок на метро. Двадцать три бутылки Артемовского игристого вина. Около сорока процентов модели «Пальто серое в клетку» из магазина Zara. Впрочем, судя по моим расчетам, практически все это мне будет не по карману. Каждый день я могу тратить только по 39 грн и 29 копеек.

Я вешу 79 кг, живу в центре города и работаю в тридцати минутах ходьбы от дома – так что регулярных расходов на транспорт не предвидится. Что делать с коммунальными услугами – непонятно. В месяц мне нужно платить около 400 грн за свет и воду. Я и так не совсем представляю, как полноценно питаться, затрачивая по 13 грн на один прием пищи, и при этом не тратить деньги больше ни на что. А уж если еще и заплатить коммунальные, то я и вовсе рискую познакомиться с цингой ближе, чем хотелось бы. Решаю отложить этот вопрос. Вдруг в конце месяца я сорву куш в лотерею.

Зато сразу понятно, что в отдельный бюджет вне проекта нужно вывести моего мопса Агамемнона. Он создание странное, но вовсе не виноват в том, что и его хозяин не без странностей. К тому же Агамемнон не зарабатывает ничего, кроме лайков в Facebook, зато его корм, игрушки и пеленки отбирают в среднем по 600 грн ежемесячно. Такие затраты мне не по карману.

Вечером 30-го сентября я иду в супермаркет и начинаю заранее сорить деньгами из отложенных 1218 грн. Впрочем, советы друзей не проходят даром, и шопинг получается довольно мудрым. Ячневая и пшеничная крупы, килограмм картофеля, несколько морковок, капуста. Во фруктовом отделе обнаруживаются яблоки по 5 грн за килограмм. Выглядят они так, как будто есть их побрезговали даже червяки, но выбирать мне не приходится. В соседнем отделе нахожу две пачки макарон по цене одной. Обожаю акции. Особенно теперь.

Мясо мне не особенно по карману, но белок организму все равно нужен, поэтому я раскошеливаюсь на десяток яиц. В сумме все покупки обходятся мне в 57 грн. Не так уж много, учитывая целую кучу еды, лежащую на прилавке. Я настроен оптимистически.

Александр Пасхавер: «С нашими нынешними ценностями мы не можем быть богатой страной»

19 Лютого 2015

Украинский мыслитель, ученый-экономист и член-корреспондент Академии технологических наук Украины Александр Пасхавер выступил в рамках проекта «Что могу я», организованного Freud House. Platfor.maпубликует ключевые мысли Александра о том, почему мы не европейцы и как из-за этого тормозят реформы, как доверие делает жизнь лучше и почему против России воюет сама история.

С точки зрения качества и уровня жизни европейская цивилизация сейчас очень успешна. Мы хотим стать европейцами, но не можем достичь такого же уровня жизни, как окружающие нас страны, даже те, которые далеко не всегда сами ведут себя как европейцы. Почему?

Обычно ответы приблизительно такие: «Ну, нам не повезло с властями. Они вороватые, они нас обманывают. Они и реформы не умеют делать, поэтому мы все так плохо живем». Это неправильный ответ. Потому что этот ответ основан на совершенно понятном для любой личности противопоставлении себя хорошего им плохим. Правильный же ответ доказан специальными гигантскими исследованиями, которые ведутся по всему миру, и показывают, что в основе развития лежат ценности. И, если мы живем плохо, значит что-то у нас как раз с ними. Возьмем нас и Европу – между нами стоят непреодолимым порогом различия в ценностях. Мы не европейцы.

Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас.

В чем же разница между нами? Европейские ценности основаны на двух интегральных определениях. Первое – это ответственная свобода. Свобода для европейца – это не лакомство, свобода – это условие их существования, потому что вне свободы они не могут самореализоваться. Свобода – это возможность выбора во всех жизненных ситуациях, и они ограничивают ее так, чтобы не наносить вред другим. Когда люди добровольно себя ограничивают, это называется ответственная свобода. Дальше начинает действовать государство, которое наказывает тех, кто не хочет добровольно ограничивать себя. Но закон действует лишь тогда, когда основная масса населения с ним согласна. Если закон не соответствует ощущениям справедливости большинства населения, то он просто не будет работать.

Мы все согласны, что убивать не хорошо, и закон, который преследует за убийство, достаточно эффективен. Но мы совершенно не склонны считать, что дать взятку – плохо. Каждый из нас этим занимается. Не знаю как вы, а я к врачу без денег все-таки не хожу – иначе он просто будет плохо со мной обращаться. Большая часть населения воспринимает коррупцию как грех, но допустимый. Поэтому и не работают антикоррупционные законы. А в основе европейских ценностей лежит как раз эта ответственная свобода.

Второе – это ответственное сотрудничество. Это значит, что вы склонны к сотрудничеству, вы активны, вы готовы к компромиссам, и компромисс не является для вас поражением. И когда вы достигаете какого-то соглашения, вы подходите к нему с ответственностью.

Вот этот комплекс из ответственной свободы и ответственного сотрудничества создает то, что мы называем социальным капиталом. Если одним словом – это доверие. Доверие к своим институтам, доверие к не своим, к незнакомым людям. В обществе, где есть доверие, все обходится дешевле. Потому что недоверие вызывает целый ряд инструментов, которые стоят дорого. Это значит, что общества, которые имеют этот капитал, богаче тех обществ, которые его не имеют.

У нас же другая философия. И мы в этом не виноваты – такова наша история. У нас крайне высокий уровень технологий самовыживания, то есть реакций на неблагоприятные внешние условия. Здесь мы бесподобны. В свое время я написал статью, которая была с любопытством воспринята в Европе. Статья о том, каким образом была организована теневая экономика в 1992–1993-м, да и в последующих годах. Это было блестяще: теневую экономику совершенно спонтанно создало все общество. И в целом она спасла нас. Мы не развалились, на улицах не валялись трупы, никто не убивал друг друга. Несмотря на то, что все вокруг развалилось, мы жили жизнью сохраненного социума. Это была самая яркая иллюстрация того, насколько наше общество совершенно с точки зрения технологий выживания.

КОГДА-ТО ОДИН ИЗ РУКОВОДИТЕЛЕЙ ЕС НЕОФИЦИАЛЬНО СКАЗАЛ: «ЕСЛИ БЫ РУССКИЕ НЕ БЫЛИ БЕЛЫМИ, У НАС БЫ К НИМ ПРЕТЕНЗИЙ НЕ БЫЛО. А ТАК ВЕДЬ БЕЛЫЕ, ВРОДЕ БЫ СВОИ, НО НЕ КАК МЫ». ТО ЖЕ САМОЕ МОЖНО СКАЗАТЬ И ПРО НАС.

Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.