Вчені з’ясували, яку музику слухають розумні люди

28 Травня 2019
музика психологія

Аспірантка Оксфордського університету Брукса Олена Рачевська провела дослідження, в якому співставила музичні вподобання людей та їхні IQ.

Вчена дослідила музичні смаки 467 хорватських старшокласників. Добровольців також попросили пройти IQ-тест. Виявилося, що учасники з найвищим коефіцієнтом інтелекту були поціновувачами інструментальної музики – ембієнт-електроніки, джазу та класики. Вони також відзначили, що люблять аналізувати композиції та цінують техніку виконання.

«Ми виявили, що інтелект є значним предиктором надання переваги інструментальній музиці, а не вокально-інструментальній. Ми також встановили, що когнітивне використання музики суттєво корелює з поціновуванням інструментальної музики, а також рефлексивної, інтенсивної та складної музики», – йдеться у дослідженні.

28 Травня 8:50
музика психологія
Найцiкавiше на сайтi

Listen to me: всеохопна підбірка музики для роботи в офісі та вдома

Коли на фоні грає підходяща музика, працюєш вдвічі ефективніше. Але навіть улюблений плейлист колись набридає – і тоді в пошуках чогось свіжого, якісного та відповідного робочому настрою вирушаєш до друзів. Так зробили й ми. Platfor.ma опитала читачів і склала список гуртів, виконавців, радіо та сервісів, які можуть вдало розбавити будь-який «for work»-плейлист. Просто вмикайте і слухайте в офісі, вдома, в кафе чи на вулиці – там, де застане вас робота.

«Починає качати. Хочеться рухатися!»: чому наші традиційні музика й танці – крутіше за сучасні рейви

25 травня на подвір’ї музею Гончара за підтримки Українського культурного фонду відбудеться Ніч традиційних танців, де гості зіллються у запальних рухах під справжню автентичну українську музику прямо під зорями. Platfor.ma розпитала співорганізаторів події та засновників культурно-мистецького проекту «Рись», що таке взагалі традиційні музика й танці, як вони змінювалися з часом, що триста років тому співали у піснях про секс і чому це крутіше за сучасні рейви.

Катерина Капра

культурна менеджерка, займається проектами, пов’язаними з музикою, працює в організаціях «Рись» (культурно-мистецький проект, дослідження музики та події) і «Інша освіта» (неформальна освіта)

Андрій Левченко

співзасновник організації «Рись», музикант гурту US Orchestra, дослідник (традиційна музика, пошук її в архівах, у селах, в експедиціях)

– Традиційна українська музика – це частина глобальної музичної субкультури, яка довгий час була в андеґраунді. Часто люди на асоціативному рівні згадують бандуру, виступи хорів у віночках і в атласних шароварах, але насправді це картина, яка сформувалася за радянських часів і зі справжньою має не дуже багато спільного.

Ця музика виникла в селах, а поділити її можна на дві частини: інструментальну, яка більше для танців і розваг, і традиційний спів – обрядовий і ліричний, про почуття.

Взагалі, музика з’явилась тоді, коли люди почали більш-менш розуміти, хто вони, й відтворювати якісь звуки. Обрядові пісні – наприклад, купальські й веснянки, – створені для комунікації людини з природою, як мінімум ще до часів християнства на Русі, але точний час не скаже ніхто. Зараз жінки співають обрядові пісні про Івана Купала, – і вже можуть не знати, про що саме йдеться, але ця пісня передавалася із покоління у покоління.

Не звалювати, а боротися: навіщо Onuka зняла кліп на сміттєзвалищі

Грандіозні обсяги сміття – одна з ключових проблем людства. Чи не єдиною відповіддю прямо зараз є розумне споживання, сортування та переробка відходів. Однак в Україні це складно через майже відсутні станції прийому вторсировини. Та ситуація починає змінюватися, в тому числі завдяки мистецтву. Новий кліп Onuka присвячений саме цій проблемі, а його перегляди допоможуть ініціативі «Україна без сміття», яка силами активістів відкриває в Україні станції сортування. Ідеолог цього проекту Євгенія Аратовська написала для Platfor.ma про те, чому це важливо, та підказала перші кроки до перемоги над своїм сміттям.

Рух «Україна без сміття» об’єднує відповідальних людей, які не чекають, коли у держави з’являться кошти на заводи по переробці сміття і кольорові контейнери під будинками. Ми беремо на себе повну відповідальність за власні відходи вже сьогодні і шукаємо шляхи, як зменшити власний негативний вплив на навколишнє середовище – через відмову від зайвого пластику, через сортування і компостування відходів.

Щорічно українці продукують до 16 млн тонн побутових відходів. Сумно, але майже все це сміття їде на звалища і лише 4% сортується і переробляється. Це дуже мало, адже у розвинених країнах рівень переробки сягає щонайменше 50% відходів. Наслідок такого байдужого відношення до проблеми — численні переповнені звалища, які є справжньою екологічною катастрофою. Щоб ці слова не звучали надто абстрактно – за 30-40 років експлуатації звалище перетворюється на круті гори заввишки як 18-типоверховий будинок. Уявіть – цілі міста із нашого сміття.

При цьому у звалищному смітті міститься безліч отрути — важкі метали, канцерогени, небезпечні пластики і токсини, які з дощами просочуються у ґрунти і  отруюють підземні води. Відходи людства сильно впливають на водну систему і незворотньо руйнують її. Скажімо, ви знали що в Україні більше немає поверхневих джерел, з яких безпечно пити воду? Бо майже в кожному населеному пункті є маленьке чи велике звалище.

І все це через те, що в Україні досі немає іншого способу поводитися зі сміттям, ніж викидати його просто неба. Це хибний і руйнівний шлях для всіх нас — для природи, здоров’я людей і тварин.

Щоб зрозуміти, як багато сміття відправляється на звалище, достатньо почати розділяти вдома власні відходи. Вас вразить, які купи пластику ви раніше бездумно викидали.

© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв
© Олександр Добрєв

Сортування – це єдиний спосіб контролювати життєвий шлях відходів. Тільки так ми зупиняємо його рух на звалище. Роздільний збір повертає вторинні матеріали на заводи по переробці. Сортування дозволяє зберегти природні ресурси, адже їх більше не потрібно брати тільки у природи, достатньо просто використати повторно матеріал, який міститься у вторинних ресурсах — паперових, металевих, скляних і пластикових. Щонайменше 50% всього сміття — це цінні матеріали і мільярди додаткових коштів у економіці.

Розвинені країни розділяють відходи десятиріччями. Завдяки культурі сортування пластиковий пакет замість звалища  відправляється на переробку і стає гранулою для виробництва нового сміттєвого пакету чи каналізаційної труби. Небезпечні сполуки, які містяться у батарейках, ніколи не опиняються у землі, бо люди можуть їх  здати на переробку у кожному супермаркеті електроніки. Навіть органічні відходи компостуються і перетворюються на добриво або біогаз. Наприклад, саме таким газом заправляють міський транспорт у Швеції.

Українці також починають розуміти цінність сортування. Важко порахувати, скільки людей в Україні сьогодні вже постійно сортують відходи, адже більшість населених пунктів в Україні навіть не мають послуги регулярного вивезення сміття, не те що сортування. Але результати опитувань показують, що більше 40% людей готові сортувати свої відходи, якщо отримають можливість відносити вторсировину в спеціальні баки, які мають бути розташовані у дворі багатоквартирних будинків.

Коли немає інфраструктури роздільного збору, у сміття теж немає шансів перетворитися на щось корисне і не забруднювати довкілля. Нам потрібні баки для сортування, сортувальні станції і місця здачі небезпечних відходів. Це стане можливим, якщо правильні європейські закони приймуть вже в цьому році, а не відкладатимуть їх на потім. Якщо у кожного українця під домівкою буде контейнер для вторсировини і спеціальні інструкції щодо сортування і шкоди викидання небезпечних відходів у смітник, проблема вирішиться значно швидше.  

«Моє слово – моя рушниця»: Alina Pash про етно-реп, фемінізм і одяг від Дрейка

АвторПавло Левицький
20 Вересня 2018

Аліна Паш народилася у містечку Буштино. Естетика Закарпаття, поєднання унікальних русинських слів та хіп-хоп – ось складові її проекту «Alina Pash». Plafor.ma зустрілася з Аліною, щоб з’ясувати, як поєднувати етно з репом, а також повчитися русинської мови.

Звідки у дівчини із Закарпаття захоплення хіп-хопом?

– Просто цікаву музику слухала мама, коли я була маленька. Я пам’ятаю, як вона на своїх «жигулях» їздила і слухала все те, що було на MTV. Вона записувала на касети трендову музику і давала мені слухати. Можливо, це був не хіп-хоп, але я точно пам’ятаю, як ми слухали Prodigy і сусіди думали, що ми дияволів виганяємо.

– Яка твоя перша музична платівка, що вразила найбільше?

Оскільки батьки полюбляють Майкла Джексона, то це був він. Мама свого часу була хореографом, і в неї дівчата танцювали саме під Джексона. І я пам’ятаю, що мені аж штирило, так класно було. Я завжди чекала цих танців.

– Чому ти вирішила співати про село? Зазвичай усі репують про місто і яскраве життя в ньому.

– Тому що я звідти. Що ж мені, блефувати і співати про те, чого насправді немає? Я вирішила розказувати про те, де я виросла, як у мене все було і з чого все починалося. Я впевнена, що моя сільська тема давно переросла у місто, в ідеали міста. Але почати потрібно було саме звідти.

– Взагалі, сучасне закарпатське село – воно яке?

– По-перше, село селу рознь. У кожного села є свій діалект. Іноді настільки, що можемо не зрозуміти одне одного. Десь більше угорців, десь більше румунів або словаків. В цілому, на Закарпатті все дуже спокійно і все дуже цікаво.

Взагалі я б хотіла, щоб у Закарпатті життя людей було більш різноманітне. Можливо, колись на це навіть вплину. Просто там мало творчості відбувається. Недостатня кількість музичних інструментів у музичних школах, немає чим зайнятися дітям у творчих аспектах. Мені навіть зі школи додому було діставатися майже три кілометри.
Я пам’ятаю, що спасав від нудьги наш клуб із хорошою музикою. Я в той час зустрічалася з хлопцем, який всім цим рулив, тому завжди слухала багато музики: електронної, хіп-хопу, R’n’B. Усе найсвіжіше потрапляло мені до рук. Хоча мене не пускали на танці – про це і співаю.

– Якщо дуже коротко – в чому унікальність русинів? Чому вони круті?

– Та всі ми круті. Я не кажу, що русини мегаунікальні. Я кажу, що у нас є крутість, чому це забувати? У нас є своя мова. І так класно іноді заговорити по-своєму. Чому ні? Я підтримую і пам’ятаю своє коріння.

– Як твої знайомі сприйняли синтез етно та хіп-хопу? Які найбільш несподівані відгуки?

– Загалом я пам’ятаю, що перший сингл я написала ввечері вдома на свій день народження. У мене був чудовий біт. І вранці я презентувала пісню батькам. Пісня була ще жорсткішою. Те, що ви чули – це вже синтез всього. Початково був «жоский» русинський діалект. І ось ми сильно посміялися зі своїми родичами. Там були мої баточки-маточки, уся рідня. Вони ж думали, що це повний стьоб, а я їм кажу: «Нє, нє, це буде моя перша пісня». Вони, звісно, не очікували, що таке можливо. Особливо русинською. І вони питають: «А як тебе зрозуміють?» Я відповіла: «Мені не потрібно, щоб мене сильно розуміли». Наприклад, коли більшість людей слухає пісні англійською, вони теж не розуміють, про що йде мова в куплетах. Вони не розуміють прямо кожне-кожне слово. І тут така ж сама ситуація.

– Взагалі, наскільки складно вписати народну естетику в хіп-хоп?

– У русинській мові є багато скорочень, які класно звучать у хіп-хопі. І так було з першим синглом. Це мені допомогло розкритися.

Зараз, до речі, багато грають на цьому, починають теж вписувати все народне в хіп-хоп, але, мені здається, це не зовсім чесно. Не потрібно усім все підлаштовувати. Це прикладом, як бачиш, що всі носять Balenciaga, і ти теж починаєш теж носити Balenciaga.

Щодо етно і хіп-хопу, то мені дуже приємно, що я в цьому новатор, так би мовити, в «істоках» усього цього. Воно в мені є початково. Народні початки, якийсь грув до хіп-хопу… І не тільки до хіп-хопу. У майбутньому мої слухачі побачать, що там не тільки це.

Ти, до речі, носиш Balenciaga?

– No… У них є гарні речі, а є ті, які абсолютно не подобаються. І других, мабуть, більше.

А який в тебе найулюбленіший бренд одягу?

– October’s Very Own. Це одяг від Дрейка. А взагалі, to be honest, я ношу багато й українських брендів. У мене багато є друзів, які роблять речі. І я вважаю, що український виробник навіть не програє якимось там October’s Very Own, за який ти багато башляєш. Іноді за кордоном питають: «А що це за річ?», і коли я відповідаю, що це наш бренд, відчуваю гордість.