Ватикан почав виганяти демонів по телефону. Не всім це подобається

18 Квітня 2018
здоров'я пороблено

На доповіді, присвяченій екзорцизму, один з кардиналів католицької церкви розповів, що все частіше займається вигнанням демонів по телефону. Серед духовенства це викликало бурхливі суперечки.

В Ватикані проходить традиційна навчальна конференція про екзорцизм і демонів за участю 250 священиків, теологів, психологів та кримінологів з 51 країни світу. Це вже тринадцята така подія, а кількість учасників зростає з кожним роком.

Під час свого виступу 89-річний албанський кардинал Ернест Сімоні розповів, що він і деякі інші священики почали виганяти демонів по телефону. Служитель церкви також подякував Ісусу за цю технологічну можливість.

За словами Сімоні, який вже довгі роки займається екзорцизмом, останнім часом він зазвичай проводить обряд по телефону: йому дзвонять і він читає одержимому спеціальні молитви на латині.

Щоправда, не всім учасникам конференції сподобалась така інновація. Чимало із них заявили, що дистанційний екзорцизм – це навряд чи мудре рішення. За словами деяких священнослужителів, зазвичай одержимих потрібно тримати, щоб вони не завдали собі каліцтва під час процедури, а контролювати їх поведінку віддалено неможливо. Священики також відзначили, що люди в цьому стані мають нелюдську силу, розмовляють різними мовами, а їх голос змінює тембр.

«Буває, що священики читають молитви по телефону, щоб заспокоїти людей, але якщо ви не поруч з ними, то ви не можете контролювати фізичні аспекти. Деякі екзорцисти кажуть, що це ефективно. Втім, я не можу сказати, наскільки це ортодоксально або коректно», – вагається професор, експерт з демонічних сект Джузеппе Феррарі.

Незважаючи на заперечення з боку агностиків і атеїстів, в католицькій церкві до одержимості ставляться з максимальною серйозністю. Священики стверджують, що за останнє десятиліття попит на екзорцизм тільки в Італії зріс утричі. За їх словами, в цьому частково винен інтернет, який зробив сатанізм таким популярним, а також фільми і серіали, які породжують інтерес до теми.

18 Квітня 10:45
здоров'я пороблено
Найцiкавiше на сайтi

Им веры нет: психотерапия против религии в решении проблем украинцев

По данным Всемирной организации здравоохранения, Украина лидирует в Европе по числу больных депрессией (6,3% населения), а 3,2% населения страдает от тревожных расстройств. При этом зачастую утешения люди ищут в церкви – соцопросы свидетельствуют, что среди всех социальных институтов именно она пользуется наибольшим доверием. Катерина Чудненко поговорила со специалистами, чтобы разобраться, в чем основные различия между религиозным и психотерапевтическим подходом к решению психических проблем; как ожидания меняют реальность; и почему для кого-то прыжки на пятой точке считаются признаком левитации.

Спартак Суббота

кандидат психологических наук, врач-психиатр, психотерапевт. Работает методом психоанализа и когнитивно-поведенческой терапии. Живет в Киеве.

Артем Осипян

психолог, психотерапевт. Работает методом когнитивно-поведенческой терапии. Специализируется на изучении личностных расстройств.

Спартак Суббота: Думаю, это правда. Проблема, на мой взгляд, в том, что людям тяжело признавать, что с ним что-то не так — это слишком бьет по самооценке. Депрессия — это болезнь. Панические атаки — болезнь. Вместо того, чтобы проходить через неприятный процесс коррекции деструктивного поведения, человеку проще назвать свою ситуацию особенностью духовного развития.

Артем Осипян: У меня еще одна версия. Психотерапевт работает с клиентом, преимущественно, в режиме медленного аналитического мышления. По крайней мере, это касается метода когнитивно-поведенческой терапии, в котором практикую я. Такой режим предполагает анализ, проверку фактов. Но человек устроен так, что ему гораздо приятнее мыслить интуитивно, эмоционально, когда под любое решение можно подвести обоснование в духе: «Я художник, я так вижу». Это быстрее и легче. Именно на интуитивном подходе построены все экзотерические и религиозные практики – они обещают быстрый результат при минимальных мыслительных усилиях.

27 Вересня 2017

«Для мене мінімум— фура на 24 тонни»: як діаспорянин вчить німців допомагати Україні

Отець Богдан Пушкар народився в українській родині в Польщі, навчався у Мюнхені, а зараз служить при Українській греко-католицькій персональній парафії у баварському Бамберзі. І вже тривалий час збирає по всій Німеччині гуманітарну допомогу та передає її до України. Platfor.mа поговорила з ним про діаспору в Баварії і про те, чому допомагати Україні сьогодні — справа не з легких.

– Ви ж українець, так? Звідки ви так добре володієте мовою?

– Моїх батьків свого часу вигнали з села, що знаходилось на українсько-польському кордоні — неподалік Рави-Руської. Сьогодні цього села вже на карті не знайти. А сам я народився в Польщі.

У сім’ї виключною мовою спілкування була українська. Мені було немислимо звертатись до батьків іншою мовою. Так на слух і вчився. Потім ще працював набирачем текстів у видавництві «Сучасність», яке мало за свій осередок Мюнхен.

– А як ви з Польщі опинились у Мюнхені?

– Навчався у Люблінському католицькому університеті, де у мене не склалися стосунки із тодішнім наставником — священиком, який опікувався студентами богослов’я. Нам хотіли нав’язати целібат, через це виринув конфлікт. І після четвертого року навчання мене не відрахували з числа студентів, але попередили, що краще шукати закінчення навчання десь за кордоном. Обрав Німеччину, хоча не мав нікого зі знайомих у Мюнхені. Тоді почав вивчати німецьку мову і працювати.

– Це ви тоді і почали працювати у видавництві «Сучасність»? Із ким з українців познайомились?

– Так, тоді довкола «Сучасності» гуртувалося багато талановитих людей: Іван Кошелівець —  критик, публіцист, він же був головним редактором однойменного місячника. Із нами працював тоді публіцист і геолог, крайовий провідник ОУН Богдан Кордюк (у 1941 році ув’язнений до концтаборів Заксенгаузен та Аушвіц, – Platfor.ma). Там працював тоді український богослов, громадський та політичний діяч Іван Гриньох, український поет, український журналіст Роман Купчинський, який пізніше очолив українську редакцію Радіо Свобода у Мюнхені (за його ініціативи відкритий кореспондентський пункт Радіо Свобода у Києві, – Platfor.ma).

Мюнхен тоді став для мене місцем, де можна було зсередини вивчити діаспорну структуру. Два семестри слухав лекції українського професора, славіста та літературознавця Юрія Шевельова в Українському вільному університеті в Мюнхені (одним з його учнів був Олесь Гончар, згодом викладав українську і російську мови в Гарвардському університеті, – Platfor.ma).

– А наскільки численною була та українська еміграція у Мюнхені?

– Розумієте, після війни тут опинилось більше 2 млн українців. У більшості це були остарбайтери або ті, хто добровільно переїхав. Люди погоджувались, адже тоді на Західній Україні був вербунок, де запрошували на роботу в Німеччину, а праці у самій Галичині було недостатньо. Були і студенти, що навчались у німецьких університетах, а також члени ОУН, які переслідувались. Колишні в’язні концентраційних таборів, до речі, теж залишались тут. Але їх майже немає у статистиках, бо рахувались як громадяни Радянського Союзу або Польщі. Офіцери Червоної армії зазвичай жили разом — цілі райони були лише для їхніми.

– А коли вони поверталися додому?

– Так були і ті, хто повертався на батьківщину — повірили, що треба їхати, підіймати країну. Але важливо, що згодом почалась і велика еміграція до Америки, Канади, Австралії, Аргентини, частини Англії. Ті країни радо запрошували молодих людей. Саме тоді виїхала майже вся інтелігенція. Кінець кінцем, на початку 60-х років тут залишається не більше 20 тис. українців.

– Це з тих двох мільйонів?

– Так.

7 Березня 2018

«Мы создаем новую цифровую нацию»: как Эстония манит инновациями и простотой

30 Грудня 2017

Эстония – это страна, в которой цифровые технологии интегрируются в жизнь чуть ли не активнее всего в мире. При этом некоторые инновации доступны не только гражданам. Уже несколько лет в стране действует система e-Residency – это когда кто угодно может зарегистрировать компанию в Эстонии и вести бизнес как житель страны ЕС. Кроме того, эта программа снижает расходы предпринимателей и в целом серьезно облегчает им жизнь.Platfor.ma поговорила про электронное резидентство с IT-директором эстонского правительства Сиимом Сиккутом, чтобы выяснить, зачем это бизнесу и зачем самой Эстонии.

– Вы директор программы e-Residency. Звучит солидно, но что это значит на самом деле? За что именно вы ответственны и какова ваша главная задача?

– Я отвечаю за разработку программы электронных резидентов. Поскольку я запускаю e-Residency в качестве государственного стартапа, то считаю самой важной задачей изучение и развитие проекта в тесной связи с пользователями — нынешними электронными резидентами. Да и вообще нужно постоянно работать над улучшением и расширением возможностей системы e -Residency.

– Какие услуги доступны в рамках электронного резидентства?

– Электронные резиденты могут онлайн регистрировать предприятия за один день, управлять компанией из любой точки мира, подавать заявки на открытие платежных счетов и кредитных карт, использовать электронный банкинг, использовать международные платежные системы (PayPal, Braintree и другие), подавать налоговую декларацию в Эстонии (если есть такая потребность), подписывать любые документы и контракты. Все это можно сделать в цифровом виде и без необходимости нанимать местного руководителя предприятия.

Система e-Residency будет полезна очень многим. Например, деловым людям вне Европейского Союза, которые хотят получить доступ к единому рынку ЕС; фрилансерам из стран с формирующимся рынком, которым необходима возможность принимать оплату по онлайн-кредитным картам, но в их стране такой услуги еще нет; «цифровым кочевникам», которые путешествуют по миру и хотят управлять своей компанией комфортно через сеть, где бы они ни находились в данный момент; начинающим предпринимателям, которые желают получить доступ к трансграничному капиталу, и бизнесменам из ЕС, которые хотят снизить свои расходы на администрирование компании. Как и в случае с цифровыми идентификационными карточками, решения и контракты могут быть мгновенно юридически заверены и подписаны онлайн – это устраняет хлопоты и расходы на отправку документов курьерскими службами.

E-резиденты присоединяются к одному из самых передовых цифровых сообществ и наиболее функциональной виртуальной бизнес-среде в мире. Они становятся частью бизнес-экосистемы ЕС и пользуются согласованными правилами Единого рынка ЕС. При этом расходы на регистрацию и обслуживание своей компании снижаются, поскольку государственная пошлина за оформление предприятия составляет всего 190 евро, а услуги бухгалтерского учета для частного сектора начинаются от 60 евро в месяц.

– Правильно ли я понимаю, что с помощью таких нововведений Эстония намерена стать мощным финансовым центром как, например, Сингапур, только виртуальным? Что делает систему безопасной и благоприятной для ведения бизнеса?

– Система e-Residency создает новую цифровую нацию для всех людей на планете, где никто не ограничен в плане предпринимательского потенциала только из-за места проживания или желания путешествовать. С электронной резидентностью мы стремимся разблокировать глобальное развитие путем демократизации доступа к предпринимательству и электронной коммерции.

– Какое преимущество e-Residency можно считать наиболее впечатляющим и значительным? Что действительно изменило жизнь мировых предпринимателей к лучшему?

– Я бы сказал, что это полная независимость от места расположения и доступ к платежным системам.

Финансовая изоляция — это одна из самых больших проблем, стоящих сегодня перед миром, особенно в среде предпринимателей. Огромное количество людей по-прежнему не может получить доступ к финансовым услугам, в которых они нуждаются, поскольку эти услуги недоступны в том месте, где они находятся.

Одной из основных причин роста популярности электронной резидентности является возможность пользователей системы получать доступ к PayPal и финансированию от заграничных заказчиков, в то время как эти услуги ограничены в их стране пребывания. Например, с компанией, созданной через e-Residency, украинский предприниматель может предлагать свои услуги по программированию немецкому клиенту и получать оплату за свою работу, не покидая родины.

30 Грудня 2017

2017 vs. 1917: яким був Київ сто років тому

АвторPlatfor.ma
28 Грудня 2017

Початок ХХ і ХХІ століть приніс Україні революційні зміни. Спогади про одні події лишилися тільки на фотографіях, про інші – на наших вулицях. Разом з історичним курсом #1917_UA від «Культурного проекту» ми вирішили поглянути, як змінилися важливі місця Києва за цей час.

 

Володимирська, 57

Власником будівлі була київська міська управа. Будинок почали споруджувати як громадську установу і розмістили в ній педагогічний музей – з 1911 року він функціонує як Педагогічний музей цесаревича Олексія.

У березні 1917 року, коли постало питання про приміщення для щойно утвореної Української Центральної Ради, її активний учасник Микола Порш домігся передачі кількох приміщень музею майбутньому українському парламентові. Окрім цього тут розміщувалися багато громадських та громадсько-політичних організацій. Тут же проводились різноманітні зʼїзди та інші революційні заходи.

Зараз цей будинок функціонує як Київський міський будинок учителя. Також тут знаходиться багато інших установ, наприклад, київський хореографічний коледж «Кияночка», Педагогічний музей України, а в одній із кімнат працює Музей Української революції 1917-1921 рр.

 

28 Грудня 2017