В Японії створили «людський Uber», який живе і діє замість вас

5 Лютого 2018

Японський розробник представив технологію ChameleonMask. Фактично це інша людина, замість обличчя в якої висить планшет з вашим зображенням. За задумом автора, інновація дозволить замінювати себе на зустрічах та інших справах, де ви не хочете чи не можете бути.

Спеціаліст в області віртуальної і доповненої реальності Юн Рекімото розробив проект, який вже назвали «людський Uber». Технологія дозволяє показувати обличчя віддаленого користувача на іншій особі. Виглядає це приблизно так:

За планами автора, стартап можна буде використовувати для заміни тіла користувача на різних зустрічах. У цьому випадку людина-сурогат одягає спеціальну маску з планшетом, що закриває обличчя. На гаджеті в прямому ефірі транслюється обличчя користувача, який бачить все через камеру і може розмовляти.

Юн Рекімото розробляє технологію вже кілька років. На сайті ChameleonMask зазначено, що справді якісний «аватар» користувача заради максимальної схожості повинен в тому числі імітувати його жестикуляцію. Загалом Рекімото розглядає свій проект як заміну відносно примітивним пристроям телеприсутності, які поєднують особу на планшеті і основу робота.

Втім, досі не зрозуміло, як, власне, «аватар» буде сприймати оточення і бачити все, що відбувається навколо, адже ніяких прорізей в планшеті не видно.

5 Лютого 11:21
Найцiкавiше на сайтi

Штучний інтелект чи штучний хайп: як головна інновація світу виглядає з України

Останніми роками штучний інтелект став чи не головним н’юсмейкером світу: технології стрімко розвиваються, а нейромережі роблять вже що завгодно у майже всіх сферах. Platfor.ma вирішила перевірити, що про ключову інновацію планети думають українські спеціалісти з IT, етики, та юриспруденції.

Майже 100 років тому, 25 січня 1921 року, у Празі відбулася прем’єра п’єси «R.U.R.» чеського письменника і драматурга Карела Чапека. За сюжетом твору, люди живуть у цілковитому достатку й безтурботності, а всю роботу виконують людиноподібні роботи, яких сьогодні ми б назвали андроїдами. Врешті вони піднімають повстання і виявляються здатними на емоції, створюючи своїх Адама і Єву.

Саме Карел Чапек був першим, хто вжив слово «робот», після чого воно увійшло в активний вжиток. При цьому термін «штучний інтелект» приписують Джону Маккарті, якого й вважають піонером цієї сфери. Якраз він у 1956 році організував першу тематичну подію – Дартмундський семінар, де й зібралися науковці, які почали розвивати цей напрям.

А от перший робот з’явився лише через 13 років – у 1969 науковці Стендфордського дослідницького інституту представили Шекі. Шекі міг рухатися і пересувати предмети, щоправда, на людину він був не дуже схожим. Пізніше почали з’являтися й роботи-андроїди, а японська компанія Honda розробила робота ASIMO, який зміг ходити на своїх двох. Ну а далі роботи почали грати у пінг-понг, футбол і навіть опанували скрипку.

25 жовтня 2017 року гіноїд (тобто робот з жіночою зовнішністю) Софія отримала громадянство Саудівської Аравії. Ця подіє підсилила побоювання противників розвитку штучного інтелекту. Мовляв, такими темпами роботи швидко не лише зрівняються у правах з людьми, але й займуть їхнє місце. То чи є розвиток подій, описаний у «R.U.R.», реальним, а передбачення Стівена Хокінга – правдою?

Зе­новій Ве­рес, кан­ди­дат технічних на­ук, ди­рек­тор освітнь­ого нап­рямку в Львівсь­ко­му ІТ клас­тері

На мою думку, поняття штучний інтелект є маркетинговим. Адже взагалі-то це лише набір математичних формул – достатньо складних, але все-таки формул. Мабуть найгучнішим прикладом застосування штучного інтелекту є автомобіль Тесла. Також згадайте – коли ви заходили переглянути той чи інший товар в онлайн-магазинах, то потім бачили рекламу цього товару на різноманітних сайтах. Це все результати роботи штучного інтелекту. Юриспруденція, медицина, сфера продажів також активно застосовують ці розробки, а аналіз поведінки злочинців допомагає поліції в розкритті злочинів.

11 Січня 2018

Як справи: сьогодні і завтра креативних індустрій в Україні

В межах проекту Culture Matters Platfor.ma підбиває підсумки, як у нас змінилось бачення культури і що стоїть на заваді розвитку українських креативних індустрій.

Цього року в Україні добігає кінця трирічна Програма ЄС та Східного партнерства «Культура і креативність» – велика міжнародна ініціатива, яка серед іншого ставила за мету змінити звичне на пострадянському просторі розуміння культури: наприклад, показати, який влив вона має на економіку, та чому це не лише дозвілля, але й рівень толерантності в суспільстві.

Урочисті виходи в театр двічі на рік, нудні й безбожно довгі екскурсії в музеях або щось народне, де обов’язково фігурує бандура, – приблизно з таким поняттям культури українське суспільство жило до Євромайдану. Одразу після завершення революції митці, громадські активісти та культурні менеджери зібралися, щоб зрозуміти, якою має бути культура в країні, яка щойно виборола демократію.

Цей рух часом набував радикальних форм (згадати хоча б численні заклики ліквідувати Міністерство культури, які подекуди з’являються й досі) – надто коли урядова політика стала відверто популістською, а до слова «патріотизм» перестали ставитись серйозно. Однак відтоді культура поволі перестала асоціюватися лише з «надбудовою» та розвагами. Стало ясно, що це також і вагома частина економіки, і водночас те, як ми вибудовуємо суспільні зв’язки.

Останні три роки показали, що культура розвивається в новому напрямку – як в Україні, так і в усьому світі, вважає керівник програми «Культура і креативність» Тім Вільямс. Це пов’язано з розвитком технологій, економічним переходом від масштабних виробництв до малого бізнесу та затребуваністю креативних професіоналів в інформаційному суспільстві.

Тім Вільямс

«Україна пережила геополітичні події, які дозволили винайти її заново: як для самих українців, так і для світу. Наприклад, з’явився Український інститут, який промотуватиме країну за кордоном. Інструменти для цього лише з’являються, але я сподіваюся, що він транслюватиме спільні для всієї нації ідеї, які зможуть змінити ситуацію в Україні».

Адвокація культури, зокрема, серед політиків, стала одним із напрямків «Культури і креативності». Так, Кабінет міністрів України використав структуру функціонального аналізу, зробленого експертами програми, як шаблон для оцінки роботи дев’яти інших міністерств. Аналітичний огляд, підготовлений асоціатами програми, вплинув на рішення Міністерства закордонних справ створити Український інститут. Деякі українські партії включили розвиток креативних індустрії до своїх програм, а позаминулого року Міністерство культури створило департамент для їх розвитку.

25 Січня 2018

Потерпеть отражение: как месяц не видеть себя ради эксперимента

Еще в Средневековье за обладание зеркалом вполне можно было попасть на костер. Но в современной культуре многое зависит именно от того, как ты выглядишь, а некоторые люди практически зависимы от селфи и зеркал. Художница Мариам Найем решила проверить, как это – месяц не видеть саму себя, и написала об этом для Platfor.ma. А также нарисовала себя до эксперимента и сразу после.

Когда я рассказывала об этой идее своим друзьям, они мигом делились на две группы. Первая половина – преимущественно девушки, удивлялись: «Ого, ничего себе». Вторая, обычно мужчины, недоумевали: «А что тут особенного?». Дело в том, что социальное давление заставляет женщин постоянно смотреть на себя, оценивать, сравнивать, искать недостатки. От мужчин подобного никто не ждет, а контролировать свое щетинистое лицо ежечасно совсем не нужно, вот и связь с зеркалом не так очевидна. Кстати, знак Венеры, вот эта штука со стрелочкой штука – ничто иное как символ зеркала.

На мысли об эксперименте отчасти повлияли социальные сети. В особенности чувство тотального раздражения из-за моего участия в интернет-культуре лжеулыбок. Вы точно знаете такие случаи: лично знакомы с человеком, в курсе его проблем, часто их обсуждаете, и в целом очень вовлечены в процесс. А тут вдруг фотография в Инстаграме с улыбками, эмодзи, подписями «прекрасное утро», хештегами и вот этой всей социальной мишурой.

Селфи и зеркало – составляющие одного процесса. Как-то раз я наткнулась на фейковую новость о том, что психологи определили новое отклонение «селфитис» – «обсессивно-компульсивное желание фотографировать самого себя и размещать эти снимки в социальных сетях». И, хотя статья была шуточная, само название мне понравилось.

Ведь за каждым селфи – от 5 до 40 неудачных фотографий и несколько минут потраченного времени. Это если вы участник. Подозреваю, каждый помнит, как неловко смотреть со стороны, когда кто-то делает селфи. Где-то такое же чувство я испытываю, когда захожу в общественный туалет, а там кто-то не закрылся: невероятно неловко и хочется провалиться под землю. Вот так и селфи. Кажется, что нужно срочно отвернуться и сделать вид, что ничего не было и говорить как ни в чем не бывало.

В общем, так:

Цель эксперимента – не оценивать себя посредством зеркала или объектива фронтальной камеры.

Условия – Не смотреть на себя в зеркало и любые отражающие поверхности, никаких селфи.

Длительность – четыре недели.

Объект исследования – я.

Нарушение правил – было пару раз, в особенности, когда нужно было купить зимнюю куртку, а продавщица отказывалась понимать, почему я не могу оценить, как вещь на мне сидит.

9 Січня 2018

Плащ из травы, пластинка из крови: как дизайн ищет новые пути и находит их

Пока консерваторы копают картошку у бабушки на огороде, новаторы из мира дизайна озаботились тем, как синтезировать из этой картошки что-то полезное в хозяйстве, например, ложку. Ресурсы планеты исчерпываются, а человечество не только потребляет все больше, но и отправляет в отходы невероятное количество сырья. Выпускница Эйндховенской академии дизайна Даша Цапенко прочла лекцию о биоматериалах в дизайне, а Platfor.ma записала самое интересное.

В Эйндховенской академии лабораторию биоматериалов открыли несколько лет назад, а в США дизайнеры уже многого достигли в этом направлении. Очевидно, руководство академии решило не отставать от тренда – и в первый год магистратуры нам предложили создать что-то свое, используя потенциал биотехнологий.

Я, например, вырастила плащ из семян чиа. Прорастила их в ткани, пока «ворс» не достиг нескольких сантиметров. В Голландии постоянно идут дожди, и никто не любит эту погоду. А суть моей идеи была именно в том, чтобы человек искал дождь ради полива плаща. Я сама ходила так под ливнем, а потом выкладывала плащ на специальный поддон. В итоге он «прожил» около двух недель.

А наш преподаватель Эрик Кларенбик создал стул из мицелия – это корневая система грибов. Для этого он использовал специальный 3D-принтер, поместил субстрат с мицелием в него и напечатал части стула, которые потом собрал в единую конструкцию.

Плащ из ростков чиа - проект Даши Цапенко / dashatsapenko.com
Myceliumchair - проект Эрика Кларенбика / ericklarenbeek.com

Кстати, в качестве биоматериала чаще используют именно мицелий, а не сами грибы. Американская компания Ecovative увидела в этом материале строительный потенциал и начала выращивать утеплитель для домов. Он легкий, плотный, пористый, полностью биоразлагаемый. Для субстрата они применяют местные материалы: солому, например. Измельчают ее и смешивают с грибными спорами. Когда добавляют влагу, материал растет. Чтобы остановить рост и получить готовый продукт, который не будет расти даже при попадании воды, его запекают при определенной температуре.

Несколько лет назад Ecovative создали биоразлагаемые кирпичи.  В качестве субстрата использовали сельскохозяйственные отходы. Потом из кирпичей выстроили временную башню для проекта, разработанного архитектором Дэвидом Бенджамином в рамках программы молодых архитекторов MoMA.

Кроме того, в США уже довольно давно продают наборы по принципу «Сделай сам», только теперь это «Вырасти сам». В них вегетативная корневая структура грибов, субстрат и разъемная форма. Делаешь все по инструкции: растишь, запекаешь в обычной духовке – и готова твоя лампа, горшок для цветов или какая-то другая несложная вещь для дома.

30 Січня 2018