В Україні запустилося Радіо Ісландія – цілодобово про кайф класичної музики

16 Травня 2019
музика

Прихильники класичної музики в Україні тепер зможуть бути ближчими до неї. В ефірі Радіо Ісландія обіцяють як музичні твори, так і серйозні і не дуже подкасти та шоу на цю тему.

Вже три сезони онлайн йде музичне шоу «Час класики», яке веде співачка, колишня учасниця Gorchitza і Dvoe Оля Діброва. Тепер на базі цієї передачі запустилася ціла радіостанція, присвячена академічній музиці в усіх можливих проявах, а Оля стала її програмним директором.

Автори проекту переконують, що класична музика в їхній подачі буде цікавою усім – сучасною в хорошому сенсі й просто модною. «Сьогодні в нашому цифровому світі стає все більше зайвої інформації і все менше спокою. В цьому безмежному потоці жителі великих міст все частіше шукають можливість розслабитись та відчути красу моменту, – говорить Оля Діброва. – Класична музика у цьому сенсі не панацея, але саме вона може бути джерелом натхнення і служити прекрасним фоном як для зосередженої роботи, так і для моментів відпочинку».

За словами авторів радіо, музика станції стартує з епохи бароко, далі рухається крізь симетрію класицизму до світлого смутку романтизму, й від яскравих фарб імпресіонізму до безмежних космічних просторів академічної музики ХХ і навіть ХХI століття.

Окрім власне музики на Радіо Ісландія вже виходять тематичні подкасти та радіошоу. Таким чином команда сподівається створити нову спільноту для музикантів, композиторів, музичних критиків й усіх фанатів класичної музики.

Радіо Ісландія працює цілодобово. Ефір доступний за посиланням.

16 Травня 14:05
музика
Найцiкавiше на сайтi

Слухати видовище: Алла Загайкевич пояснює видатні саундтреки світового кіно

24 Січня 2018

Алла Загайкевич – українська композиторка, що поєднує роботу в жанрах симфонічної, камерної опери та сучасному медіа-мистецтві. Крім того, вона є авторкою музики до багатьох українських фільмів, серед яких «Мамай», «Поводир», «Жива ватра», – і до того ж володаркою «Золотої Дзиґи» від Української кіноакадемії в номінації «Найкращий композитор» за останній. Для Platfor.ma вона аналізує музику в кінематографі, що вразила та вплинула на неї найбільше.

На музику в кіно, чесно кажучи, ніколи не звертала особливої уваги. Хоча кіно любила змалку – в центрі Рівного був великий кінотеатр «Жовтень» (а ще – «ім. Шевченка», «Аврора”, «Партизан») тому ми з сестрою майже кожної неділі сиділи перед великим екраном.

Саме вона мене витягла влітку перед вступним іспитом у музучилище подивитися «Сталкер» Тарковського. Напевно, це й був той перший фільм, де я відчула, як може працювати музика, особливо – електронна музика. Пізніше зрозуміла, що роботи Едуарда Артем’єва в кіно – зразок справжньої професійної відданості: вони завжди оригінальні, в них немає й натяку на «жанрову референтність», яку часто помічаємо в сучасному «продюсерському» кіно.

Яскравий приклад – сцена переїзду на дрезині в Зону. Саме музичні засоби забезпечують нам відчуття переходу в іншу реальність.

З інших чудових робіт Артем’єва у фільмах Тарковського – океан у фільмі «Соляріс».

Listen to me: всеохопна підбірка музики для роботи в офісі та вдома

Коли на фоні грає підходяща музика, працюєш вдвічі ефективніше. Але навіть улюблений плейлист колись набридає – і тоді в пошуках чогось свіжого, якісного та відповідного робочому настрою вирушаєш до друзів. Так зробили й ми. Platfor.ma опитала читачів і склала список гуртів, виконавців, радіо та сервісів, які можуть вдало розбавити будь-який «for work»-плейлист. Просто вмикайте і слухайте в офісі, вдома, в кафе чи на вулиці – там, де застане вас робота.

Віктор Придувалов: «Кліпи знімають усі, але не всі можуть у них говорити»

Цими днями головний кліпмейкер країни святкує 20 років своєї діяльності. Для когось він анархіст із нотками агресії, до якого краще близько не підходити, для когось – друг і партнер по знімальному майданчику. Але яким би не було ставлення, ця людина подарувала українському глядачеві десятки найбільш незвичних і якісних кліпів. «Океан Ельзи», «Скрябін» , ТНМК, Green Grey, Mad Heads – і це далеко не повний перелік. Platfor.ma поговорила з ним про те, де зараз українська музика, та чому кліпи – це не просто набір зображень.

Про дитинство і сни

– Яку музику ви слухали в дитинстві?

– У батька була велика колекція вінілів — і класика, і джаз, і ті самі Beatles, Rolling Stones. Тому я з малих років до них звик і для мене це не була рок-музика, а просто музика, яку я слухав в дитинстві.

З 13 років я почав грати, в мене був свій бенд і з того часу я нічим окрім творчості не займався. Усі основні для мене принципи були сформовані в 16 років, з того часу я вже знав, чим хочу займатись. Далі це було практичне відпрацювання.

Ви не раз говорили, що кліпи мають своє походження для вас зі сновидінь, чи відчуваєте ви таку саму свободу на знімальному майданчику? І чи це означає, приміром, відсутність структури?

На 90% те, що я роблю, для нормальних людей — це відсутність структури, бо я не пишу сценаріїв, не роблю розкадровок. Я передаю картинку оператору в голову і чекаю, коли він це зробить. Я лише на майданчику відчуваю себе повноцінним, у всьому іншому—я такий самий як інші.



Про Росію і прощання з нею

– У 2015 році у вас була спільна робота з «Гайдамаками», польським музикантом Мацеєм Маленчуком і росіянином Андрієм Макаревичем, пісня «Тільки любов залишить тебе живим». Чи було відчуття, що ви створюєте щось більше за музику, що це історія миру між країнами?

– Взагалі я не тягаю за собою пам’ять: зробив і забув. Але тоді одразу було відчуття, що це щось більше. Взагалі в мене відсутній аналіз, я не думаю словами, тому і не запам’ятовую їх. Я запам’ятовую енергетичний стан і те, що в мене вийшло у фіналі. Ця робота була як скульптура. Я довів це відео більше до форми маніфесту, саме тому там з’являються слова. Важливо, аби цей емоційний стан залишився.

«Моє слово – моя рушниця»: Alina Pash про етно-реп, фемінізм і одяг від Дрейка

АвторПавло Левицький
20 Вересня 2018

Аліна Паш народилася у містечку Буштино. Естетика Закарпаття, поєднання унікальних русинських слів та хіп-хоп – ось складові її проекту «Alina Pash». Plafor.ma зустрілася з Аліною, щоб з’ясувати, як поєднувати етно з репом, а також повчитися русинської мови.

Звідки у дівчини із Закарпаття захоплення хіп-хопом?

– Просто цікаву музику слухала мама, коли я була маленька. Я пам’ятаю, як вона на своїх «жигулях» їздила і слухала все те, що було на MTV. Вона записувала на касети трендову музику і давала мені слухати. Можливо, це був не хіп-хоп, але я точно пам’ятаю, як ми слухали Prodigy і сусіди думали, що ми дияволів виганяємо.

– Яка твоя перша музична платівка, що вразила найбільше?

Оскільки батьки полюбляють Майкла Джексона, то це був він. Мама свого часу була хореографом, і в неї дівчата танцювали саме під Джексона. І я пам’ятаю, що мені аж штирило, так класно було. Я завжди чекала цих танців.

– Чому ти вирішила співати про село? Зазвичай усі репують про місто і яскраве життя в ньому.

– Тому що я звідти. Що ж мені, блефувати і співати про те, чого насправді немає? Я вирішила розказувати про те, де я виросла, як у мене все було і з чого все починалося. Я впевнена, що моя сільська тема давно переросла у місто, в ідеали міста. Але почати потрібно було саме звідти.

– Взагалі, сучасне закарпатське село – воно яке?

– По-перше, село селу рознь. У кожного села є свій діалект. Іноді настільки, що можемо не зрозуміти одне одного. Десь більше угорців, десь більше румунів або словаків. В цілому, на Закарпатті все дуже спокійно і все дуже цікаво.

Взагалі я б хотіла, щоб у Закарпатті життя людей було більш різноманітне. Можливо, колись на це навіть вплину. Просто там мало творчості відбувається. Недостатня кількість музичних інструментів у музичних школах, немає чим зайнятися дітям у творчих аспектах. Мені навіть зі школи додому було діставатися майже три кілометри.
Я пам’ятаю, що спасав від нудьги наш клуб із хорошою музикою. Я в той час зустрічалася з хлопцем, який всім цим рулив, тому завжди слухала багато музики: електронної, хіп-хопу, R’n’B. Усе найсвіжіше потрапляло мені до рук. Хоча мене не пускали на танці – про це і співаю.

– Якщо дуже коротко – в чому унікальність русинів? Чому вони круті?

– Та всі ми круті. Я не кажу, що русини мегаунікальні. Я кажу, що у нас є крутість, чому це забувати? У нас є своя мова. І так класно іноді заговорити по-своєму. Чому ні? Я підтримую і пам’ятаю своє коріння.

– Як твої знайомі сприйняли синтез етно та хіп-хопу? Які найбільш несподівані відгуки?

– Загалом я пам’ятаю, що перший сингл я написала ввечері вдома на свій день народження. У мене був чудовий біт. І вранці я презентувала пісню батькам. Пісня була ще жорсткішою. Те, що ви чули – це вже синтез всього. Початково був «жоский» русинський діалект. І ось ми сильно посміялися зі своїми родичами. Там були мої баточки-маточки, уся рідня. Вони ж думали, що це повний стьоб, а я їм кажу: «Нє, нє, це буде моя перша пісня». Вони, звісно, не очікували, що таке можливо. Особливо русинською. І вони питають: «А як тебе зрозуміють?» Я відповіла: «Мені не потрібно, щоб мене сильно розуміли». Наприклад, коли більшість людей слухає пісні англійською, вони теж не розуміють, про що йде мова в куплетах. Вони не розуміють прямо кожне-кожне слово. І тут така ж сама ситуація.

– Взагалі, наскільки складно вписати народну естетику в хіп-хоп?

– У русинській мові є багато скорочень, які класно звучать у хіп-хопі. І так було з першим синглом. Це мені допомогло розкритися.

Зараз, до речі, багато грають на цьому, починають теж вписувати все народне в хіп-хоп, але, мені здається, це не зовсім чесно. Не потрібно усім все підлаштовувати. Це прикладом, як бачиш, що всі носять Balenciaga, і ти теж починаєш теж носити Balenciaga.

Щодо етно і хіп-хопу, то мені дуже приємно, що я в цьому новатор, так би мовити, в «істоках» усього цього. Воно в мені є початково. Народні початки, якийсь грув до хіп-хопу… І не тільки до хіп-хопу. У майбутньому мої слухачі побачать, що там не тільки це.

Ти, до речі, носиш Balenciaga?

– No… У них є гарні речі, а є ті, які абсолютно не подобаються. І других, мабуть, більше.

А який в тебе найулюбленіший бренд одягу?

– October’s Very Own. Це одяг від Дрейка. А взагалі, to be honest, я ношу багато й українських брендів. У мене багато є друзів, які роблять речі. І я вважаю, що український виробник навіть не програє якимось там October’s Very Own, за який ти багато башляєш. Іноді за кордоном питають: «А що це за річ?», і коли я відповідаю, що це наш бренд, відчуваю гордість.