В Україні запускається перший онлайн-курс з фактчеку

8 Листопада 2018
активізм знання соцмережі

Проект VoxCheck і студія онлайн-освіти EdEra розробили онлайн-курс «Фактчек: довіряй-перевіряй». Це стане в пригоді тим, хто не хоче вестися на маніпуляції.

Завдяки курсу українці зможуть зрозуміти, як важливо працювати тільки з правдивою інформацією та наскільки багато фейків у сучасному світі. Слухачі дізнаються про головні ознаки фейків, те, як створюються новини та якими джерелами даних варто користуватися, а також яким чином можна швидко перевірити сумнівний факт або фото.

Розкажуть про це редакторка проекту VoxCheck Олена Шкарпова, її заступник Максим Скубенко, а також виконавчий директор та головний редактор VoxUkraine Борис Давиденко. Спікери заручилися експертною думкою та підтримкою журналіста VICE, CNN і ВВС Саймона Островського, менеджера видання ain.ua Олександра Лінника та заступника директора агенції «Інтерфакс Україна» Дмитра Кошевого.

Курс стартує 15 листопада і буде тривати чотири тижні. Зареєструватися можна за посиланням.

8 Листопада 13:52
активізм знання соцмережі
Найцiкавiше на сайтi

Беду накликали: какие данные мы отдаем интернету и почему это опасно

В эпоху смартфонов, приложений и геолокации информация о любом человеке доступна в сети на расстоянии двух кликов. Это его интересы, путешествия, и даже истории взаимоотношений с противоположным полом. Но кроме данных, которые человек размещает сам, в той или иной степени осознавая, что он делает эту информацию публичной, есть и другое. Мы мало представляем себе, какого рода досье на нас хранится на серверах Google, Facebook, Instagram, WhatsApp, Apple, Viber, «Новой почты» или Uber. Да, мы подозреваем, что эти компании знают о нас многое. Но часто не задумываемся над тем, какие объемы данных они контролируют и, самое главное, как могут их использовать. Platfor.ma разбиралась, как же так.

В сентябре 2017 года французская журналистка Юдит Дюпорталь запросила у сервиса Tinder все данные, которые он хранил о ней и ее активности. Компания ответила на запрос, прислав 800-страничный документ с подробнейшей информацией. В документе содержалась вся активность журналистки на сайте с момента регистрации в 2013 году, включая даты авторизации, отправленные сообщения, лайки из Facebook и многое другое.

Уже в феврале этого года журналист из Новой Зеландии Ник Вайгам решил проанализировать, какие данные хранятся в его профайле в соцсети Facebook. Среди этих файлов он нашел не только всю историю сообщений, но и личные документы, в том числе счета за квартиру и даже старые видеоролики. Позже выяснилось, что соцсеть хранит еще и контакты всех людей, которым звонили пользователи Android.

Facebook одним из первых позволил своим пользователям просмотреть такую информацию. Скачать ее не так уж сложно – Facebook не прячет эти данные и прямо на главной странице настроек можно найти ссылку «Скачать копию ваших данных на Facebook». Вот она. Размер файла с данными зависит от длительности и активности использования социальной сети, но в любом случае в нем вы найдете все фото, сообщения, пересылаемые документы и размещенные записи в своем профайле.

Например, мой архив за восемь лет активного использования соцсети составил 200 мегабайт. Там можно найти не только фотографии и все свои записи, но еще и истории сообщений, а также список контактов с номерами телефонов людей, с которыми вы общаетесь. Если на телефоне установлено приложение Facebook Messenger, то в скачанном архиве обнаружатся еще и метаданные об отправляемых и получаемых СМС.

Не менее интересным будет и архив Google, который поисковая система тоже предлагает скачать всем желающим. Размер этого архива для меня составил более 8 гигабайт, правда, львиную долю в нем занимает содержимое электронной почты Gmail. А кроме того, все фото, сообщения и, самое интересное, история посещений и история пользования картами.

Крупные компании, построившие свой бизнес на хранении и управлении пользовательскими данными, позволяют скачивать эти архивы и, при желании, удалять информацию о себе, равно как и свои аккаунты. Другое дело, что удаленная информация будет еще полгода хранится на серверах этих компаний, но таковы требования американского законодательства, в соответствии с которыми работают Facebook и Google.

А вот какие данные о своих пользователях берегут крупные украинские сайты и возможно ли удаление зарегистрированного на них аккаунта.

«Новая почта» хранит номер телефона и город регистрации, указанные самим пользователем, на странице клиента может размещаться список операций, можно указать карту для получения денежного перевода. Возможности удалить аккаунт нет, по крайней мере, она не очевидна и кнопка для этого действия не видна.

Интернет-магазин «Розетка» хранит данные клиента после его заказа – адрес, телефон, e-mail. Есть в акаунте и множество других полей (про детей, животных, автомобиль, увлечения), но их заполнение не является обязательным. Удаление аккаунта также неочевидно, если оно и есть (нам найти не удалось), то клиенту нужно будет потратить время, чтобы обнаружить ту самую кнопку.

Авторы портала электронных петиций на сайте президента Украины – одни из немногих, которые при регистрации предлагают пользователям согласиться с тем, что их персональные данные будут обрабатываться. Но чтобы завершить регистрацию, нужно воспользоваться либо электронно-цифровой подписью, либо идентификатором Bank ID – возможностью идентифицировать себя с помощью своей банковской карты Приватбанка либо Ощадбанка. Есть еще третий способ – с помощью своего идентификационного кода, но на его использование нужно два дня.

Еще один неудаляемый аккаунт – почта на ukr.net, разработчики которой тоже не особенно побеспокоились о том, чтобы рассказать, какая информация о пользователе хранится и как удалить аккаунт. А вот раздел «Конфиденциальность» написан сухим языком юридических документов, напоминающих длинные «простыни» банковских документов, которые хочется быстрее подписать и отдать клерку. Слова «Володілець» и обороты типа «знеособлені дані для таргетингу рекламних та/або інформаційних матеріалів» могут напугать человека, не разбирающегося в тонкостях интернет-рекламы. Удалить аккаунт тоже не так и просто.

В целом украинские компании работают с данными не так уж прозрачно и понятно, а, главное, очень рады зарегистрировавшемуся пользователю, но не особенно хотят давать ему возможность перестать быть их клиентом.

Не рви сеть: правила этикета современного интернета

22 Жовтня 2016

Интернет – особый мир, где есть свои правила, нормы и этикет. Platfor.ma сформулировала десять пунктов, на которые стоит обратить внимание, чтобы вас считали человеком разумным даже в таком безумном месте как интернет.

Времена изменились. Множество людей практически переселились в интернет и чат для них – не только способ швырнуть другу видео о том, как совенок играет с котиком (кстати, вот оно), но и рабочий инструмент. Поэтому не стоит продолжать писать так же, как будто на дворе все еще времена ICQ.

 

Привет

как дела?

:))))

слушай

есть вопрос

точнее, идея

а!

хотя стоп

я ж сам могу

все, уже не надо

:))

 

Безудержно нажимать Enter при отправке своих посланий, особенно малознакомому человеку – невежливо. Здороваться в интернете вовсе необязательно, а сакральный вопрос «как дела» вводит в ступор слишком многих, чтобы мучить им всех людей. Попробуйте писать сообщения из более чем двух слов – и люди отблагодарят вас развернутыми и полезными ответами, даже если вы будете просить денег в долг.

«Хто вбив істину?»: Бернар-Анрі Леві про постправду і фейки

У Києві в 15 раз пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Серед гостей форуму був французький мислитель Бернар-Анрі Леві, який розповідав про постправду, фейкові новини, та те, звідки це все взялося. Platfor.ma наводить розшифровку промови філософа.

Ми будемо з вами розмовляти про так звані фейкові новини, про неправдиві факти, втручання у вибори, підтасовку результатів виборів у США і Франції. Я впевнений, що в Україні будуть дуже активні спроби зробити теж саме, тож ви повинні готуватися до цього. За декілька хвилин я спробую намалювати загальну картину на цій арені – як я бачу та сприймаю цю кризу.

Хто ж убив істину? Я не знаю. Але звідки походить криза правди – ось тут у мене є кілька підказок та підозрюваних. Я сказав би, що існує три джерела, які є парадигмою для всього подальшого обговорення. Перш за все, ми маємо філософського підозрюваного, далі – технологічно відповідальну особу, а також є політичне джерело.

Філософська сторона кризи істини розпочалася дуже давно – десь півтора століття тому, коли з’явився філософський модернізм. Цілком можна стверджувати, що ті, хто сьогодні ставлять під сумнів правду, мають своє коріння десь у філософії Фрідріха Ніцше. Саме з нього розпочався дуже тривалий процес, свідками якого ми є, процес підриву самої цінності істини – загалом модернова філософія помістила на свій прапор її критику. Вона ставить питання: чому треба віддавати перевагу істині в порівнянні з брехнею? Чому це вона повинна мати більшу цінність, ніж будь-що ще? Це метафізичне питання, яке розпочалося з Ніцше і далі продовжувалося у найсучасніших моделях філософії.

Друге – технологічне джерело. Ми повертаємося до надзвичайного феномену – до інтернету, соціальних мереж і решти нових технологій. Якщо двома словами, що сталося з правдою? Одна річ – вкрай позитивна, а друга – абсолютно катастрофічна. Нові технології пропонують чудову ідею – про те, що кожен із нас має абсолютно однакове право на самовираження. Це найкраща ідея у світі. Але вона перетворюється на катастрофу, коли ви отримуєте другий нюанс. Він полягає у тому, що кожен голос, кожна із пропозицій, кожне висловлене слово мають однакову вагу і вартість під егідою істини. Це абсолютно нова ідея. Ідея демократизації істини. І річ не тільки в тому, що я маю право висловлювати свої думки, а й те, що я сказав, має абсолютне право претендувати на те, щоб бути єдиною правдою.

Нова технологія вигадала цю демократизацію істини, що, по суті, стало катастрофою. Я скажу, що це не цілком нова ідея. Якщо уважно на це подивитися, то бачимо, що певною мірою це відродження того, з чим ми зіштовхуємося сьогодні. В світі кожен має право претендувати на істину – це наслідок колишніх дебатів західної філософії в Греції в V столітті до нашої ери. Тоді з одного боку виступали Сократ, Платон та інші філософи, а з іншого – софісти. Всі вони були дуже хорошими мислителями, а їхнє вчення полягало в тому, щоб сказати – Сократ не має жодного права на володіння істиною. Що це тільки одна з інших правд.

Отже, інтернет, Google, Facebook, Twitter тощо, які були вигадані у наш час, є новими софістами сьогоднішнього дня. Вони є відродженням цього напрямку думок, софізму, і джерелом кризи істини.

Ну і звичайно, є ще третя причина, останній підозрюваний у цій картині.

«1984» Джорджа Орвелла – це настільна книга тиранів. Один із найбільш ефективних інструментів тиранів – це втручатися не тільки в хід історії, а й в те, як вона викладається.

Орвелл повністю мав рацію. Всі тоталітарні держави говорили так, як відомий лідер нацистів: «Правда – це те, що я кажу». Звичайно, вони це казали у більш м’якій формі.

Можна, наприклад, уважно подивитися на те, що відбувається у цьому регіоні, на війну, яка була запущена Росією проти України, на цю агресію. Приходиш до висновку, що Путін наніс удар своїми військами, але не тільки через насилля, а й через маніпуляцію істиною, побудовою альтернативних наративів тими словами, які подібні до виразів президента США. Якщо подивитися на ситуацію у цьому регіоні, не можеш не думати про те, що президент Росії, хто би ним не був, звичайно, є главнокомандуючим своєї країни. Але крім того він є ще й головним істориком, головним журналістом і тим, хто знаходить способи переписати та винайти заново історію минулого.

Є відома цитата французького сучасника Орвелла: «Ніхто не знає тих несподіванок, які може для нас приховувати минуле». Ми знаходимося у ситуації, коли популістичні режими заново винаходять минуле. Подивимося на ті дебати та дискусії, які відбуваються зараз в Польщі: переписування історії солідарності, мінімізація ролі Леха Валенси, намагання зруйнувати репутацію Броніслава Геремека. Ви бачите, що популісти, нові тирани сьогодення, мають одну з найкращих зброй і найбільш ефективну – це бажання і засоби переписувати, змінювати і підривати минуле.

Якщо є всі ці три ознаки, то ви відразу знатимете відповідь на питання, хто вбив правду.

Всі в курсі: як онлайн-освіта Prometheus робить дива для півмільйона українців

У жовтні 2014 онлайн з’явився сайт Prometheus, на якому почали викладати безкоштовні онлайн-курси, підготовлені провідними українськими та світовими спеціалістами. Зараз це масштабний портал з десятками програм на різноманітні теми: від менеджменту чи медіаграмотності до підготовки до ЗНО та філософії. Проект є одним із ідеологів перетворення української освіти на дещо сучасне та актуальне. Тому Platfor.ma поговорила з засновником Prometheus Іваном Примаченком про те, чим пишаються ці безкоштовні онлайн-курси, через що хвилюються, та яким буде майбутнє освіти.

– Перш за все, розкажіть якісь новини про Prometheus, щоб всі вас ще більше полюбили?

– Найближчим часом ми запустимо велику кількість нових курсів. Серед травневих анонсів – перший в Україні онлайн-курс з сексуальної освіти, що зробить основи сексуального виховання доступними кожному. Українським підліткам зараз реально не вистачає таких знань. З ними ніхто не розмовляє про секс, ані в школі, ані в родині. Ми сподіваємося змінити цю ситуацію і розраховуємо, що до поширення цього курсу приєднаються як дорослі, так і самі підлітки. Якщо батьки не знають, як обговорити тему сексу з підлітком, то вони можуть встановити своїй дитині на смартфон додаток Prometheus з цим курсом. А вчителі біології можуть поширювати курс серед своїх учнів (до речі, ось тут можна подивитись наш спецпроект про секс «Тойво». – Platfor.ma)

Інший великий проект – це курс «Як вступити в провідні західні школи та університети» на повну стипендію від випускників Гарварду, університету Пенсильванії та Стенфорду. Головна мета курсу – не тільки допомогти українцям вступати в найкращі західні навчальні заклади, а й мотивувати їх повернутися після навчання в Україну, щоб зробити країну кращою.

– Курси про економіку, математику, ЗНО, дизайн-мислення – це зрозуміло. А як взагалі можливо навчати, скажімо, медицині в онлайн-форматі? Такі курси ж існують.

– Медицина, як і багато інших областей, поділяються на теорію і практику. І теорія прекрасно вивчається в онлайн-форматі. Гарвардська медична школа запустила цілу серію масових онлайн-курсів для того, щоб використовувати в своєму власному навчальному процесі. Скажу більше, в онлайні теорія часто вчиться краще, ніж в офлайні, хоча б тому, що в онлайн-матеріалах може бути багато інтерактивних завдань, ілюстрацій, інфографіки та інших наочних матеріалів.

Зрозуміло, що практична сторона питання повинна вивчатися тільки на практиці. Поєднуючи онлайн і офлайн, ми отримуємо змішане навчання, яке, згідно з багатьма дослідженнями, більш ефективне ніж просто офлайн.

– А як ви перевіряєте ефективність курсів? Чи є якийсь умовний показник «скільки людей після нашого онлайн-курсу влаштувалися на роботу» або ще якісь дані, які дозволяють зрозуміти результати?

У нас є ціла серія індикаторів. І один з них – це відсоток тих, хто успішно закінчив курс. З іншого боку, ми дивимося на відгуки слухачів на форумі курсу. Ми також збираємо історії успіху наших слухачів і публікуємо деякі з них. Але зрозуміло, що ми не можемо перевірити, як справи у всіх наших «випускників», адже кількість зареєстрованих слухачів платформи вже перевалила за 550 тис. людей.

– Ми нещодавно писали текст про нестандартні професії, що можна отримати у різних країнах, а поштовхом стало те, що в Україні відкрили курс з «Гри престолів». За вашими відчуттями, наші ВНЗ все ще нафталінові та архаїчні, чи ситуація міняється на краще?

– З моєї точки зору, ситуація поступово змінюється на краще. Хоча, звичайно, більшість українських вищих навчальних закладів залишаються надзвичайно консервативними. У той же час ми співпрацюємо з тридцятьма українськими університетами, які впроваджують наші онлайн-курси у свій навчальний процес офлайн у форматі змішаного навчання.

Мені здається, це є прекрасною демонстрацією того, що передові ВНЗ готові до нових форм співпраці і до нових форм предметів. Цей процес рухається повільно, але коли бачиш, як в обласному центрі студенти першокурсники навчаються за перекладеним нами найкращим в світі онлайн-курсом програмування Гарвардського університету CS50, то розумієш, що майбутнє в українській освіті вже наступило – просто воно нерівномірно розподілено.

Професії стають все більш вузькопрофільними, а світ взагалі скоро лусне від кількості інформації. Що буде далі?

– Я згоден з тим, що кількість інформації збільшується, а вузькопрофільні спеціальності сьогодні є трендом. Але ще один тренд – це міжгалузеві дослідження і міжгалузева робота, яка об’єднує в собі кілька спеціальностей одночасно. І попит на таких широкопрофільних фахівців зростає вибуховими темпами. Нехай вони не дуже глибоко розбираються в кожній окремо взятій темі, але можуть об’єднати і синтезувати в собі знання з різних областей і стати своєрідним містком між галузями.

Інший тренд полягає в тому, що ми повинні знайти спосіб доступно поясняти складність світу навколо нас. Ми не можемо довіряти виключно вузько кваліфікованим фахівцям. Якщо громадяни не розуміють основ політики та економіки, загальних тенденцій розвитку країни та світу, то ними легко маніпулювати. Зараз ми спостерігаємо, що політтехнологи добре освоїли слабкі місця і вроджені «сліпі зони» людської свідомості і вміло використовують їх. Таким же чином поширюється неправдива інформація і пропаганда.

Це відбувається тому, що шкільна система навчання застаріла, вона не змогла ефективно пристосуватися і навчити громадян хоча б азам цих нових відкриттів у галузі роботи людської свідомості, а також пов’язаних з ними маніпуляцій. Тому зараз ми в режимі лихоманки повинні створювати курси медіаграмотності, критичного мислення і поширювати їх. Мені здається, цей тренд буде і далі зростати, це не просто якийсь одноразовий виклик.

Єдина фундаментальна відповідь на цю ситуацію – радикальна реформа освіти. Освіта повинна не просто навчати окремим фактам або набору навичок. Ми повинні вже в школі навчати учнів критично аналізувати інформацію і факти, відокремлювати правду від брехні. Ми повинні навчати їх навчатися самостійно. Потрібно дати людям ефективні стратегії прийняття складних рішень. Всі ці навички повинні бути інтегровані в навчальний процес і повинні стати основною метою навчального процесу. Тому що просто факти ми і так можемо знайти в книгах або інтернеті. Тільки нова система навчання дозволить людям і суспільству в цілому ефективно пристосовуватися до стрімких змін світу.