В Україні стартує «Укрсучфото» – премія за досягнення в фотографії

1 Березня 2019
фото

Інтернет-журнал Bird in Flight запускає премію за досягнення в фотографії. За задумом видання, вони відзначать тих, хто позитивно вплинув на розвиток мистецтва в Україні, а також підтримають молодих авторів і посприяють розвитку різноманітних фотопроектів.

Загалом на «Укрсучфото» буде три номінації. Перша – премія за внесок у фотографію. В цій категорії кандидатів буде висувати група з 33 експертів – культурологів, представників медіа та арт-індустрії. Серед них, наприклад, арт-фінансист Денис Белькевич, експерт аукціонного дому «Корнерс» Дмитро Голець, мистецтвознавець і куратор Українського національного павільйону на 57-й Венеціанській бієнале Лілія Куделя, засновниця і куратор фестивалю фотографії Odesa Photo Days Катерина Радченко та інші. Переможець визначиться підрахунком кількості номінацій кожного претендента заявок. Грошова нагорода складе 30 тис. грн.

Друга категорія – «Відкриття року». Тут також є група експертів, тільки їх 14. Це фотографи, куратори, видавці та галеристи, серед яких куратор PinchukArtCentre Тетяна Кочубінська, куратори галереї «Артсвіт» Ірина Полікарчук і Віта Попова, фотограф Роман Пятковка та інші. Переможця визначать голосуванням на закритій зустрічі. Приз – камера Panasonic Lumix (ця компанія є головним партнером «Укрсучфото»).

Третя номінація – «Фотокнига року». Шорт-ліст номінантів складе редколегія журналу Bird in Flight, а переможця визначить міжнародне журі. До нього увійшли дизайнер фотокниг і засновник платформи REMINDERS Project Юмі Гото, фотограф, ініціатор Української фотографічної альтернативи Міша Педан, засновник видавництва Schilt Publishing Маартен Шильтах та інші. Приз номінації – 30 тис. грн.

Детальніше ознайомитися з правилами можна на сайті премії. Підсумки голосування оголосять 28 березня, а церемонія нагородження пройде 26 квітня в арт-просторі MetaCulture. Роботи переможців номінацій потім планують показувати на профільних виставках.

1 Березня 16:22
фото
Найцiкавiше на сайтi

Зніміть це негайно: книги, сайти та курси, з якими ви станете кращим фотографом

Вміння фотографувати у сучасному світі давно стало одною із найважливіших здібностей, ким би ви не були і де би не працювали. Тому Platfor.ma разом з Програмою студій для молодих художників PortArtStudio та групою компаній «Нові продукти» створили креативну підбірку ресурсів, щоб навчитися, набратись досвіду, віднайти власний стиль та подивитись на світ крізь призму об’єктива.

Світлана Пожарська «Фотомастер»

У цій книзі видатна представниця художньої фотографії ділиться міркуваннями про природу фотографічної майстерності, композиційні видіння, те, як народжується фотообраз, а також про те, що таке авторський стиль. Підходить як аматорам – мінімум технічної та наукової термінології, так і фанатам рідкісних світлин з архівів.

 

Кадри вирішують все: п’ять українських фотографів, яких цінує весь світ

АвторЕкатерина Скуридина
2 Листопада 2018

Разом із міжнародним ярмарком фотографії Photo Kyiv Fair 2018 Platfor.ma знайомить з п’ятьма українцями-учасниками заходу, чиї роботи прославили їх на весь світ.


Олександр Чекменьов

Офіційний сайт

У своїх знімках Олександр Чекменьов фіксує реальне життя та людей, які живуть поруч з кожним із нас. Усі проекти Олександра — відображення суворої реальності, кадри — чесні та без прикрас. Головні герої серій: донбаські шахтарі, мешканці вулиць маленьких провінційних містечок, учасники Майдану у Києві, біженці зі Слов’янську та інші.

Свого часу Чекменьову вдалося зафіксувати чимало кадрів на межі двох століть, а згодом продовжити цю фіксацію, знімаючи головні події в історії сучасної України. На заході відверті роботи цього фотографа часто шокують, втім саме тим і цікаві.

У персональних та групових експозиціях Чекменьов виставлявся у галереях та музеях Словаччини, Німеччини, Польщі, Литви й Швейцарії. Серед відзнак, що отримав фотохудожник: приз на Європейському конкурсі фотожурналістики у VeVey (Швейцарія) за серію фотографій «Український паспорт» та Grand Prix prize of photography in Ukraine 2013. Його фотографії публікували Time Lightbox, The New Yorker Photo Booth, MSNBC, а проект Чекменьова «Донбас» отримав схвальні відгуки від американського видання The New York Times.

ВОЇНИ (2014)
ВОЇНИ (2014)
ВОЇНИ (2014)
ВОЇНИ (2014)
ВОЇНИ (2014)
ВОЇНИ (2014)
ВОЇНИ (2014)
ВОЇНИ (2014)
ВОЇНИ (2014)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
STREET PEOPLE LUHANSK (1994-1999)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
ЛЮДИ ДОНБАС (1994-2015)
WAR IN DONBASS (2014-2016)
WAR IN DONBASS (2014-2016)
WAR IN DONBASS (2014-2016)
WAR IN DONBASS (2014-2016)
WAR IN DONBASS (2014-2016)
WAR IN DONBASS (2014-2016)
WAR IN DONBASS (2014-2016)

Цінний кадр: як українець сконструював власний фотоапарат за допомогою 3D-принтера

Щодня ми робимо мільйони знімків, використовуючи різні девайси – телефони, планшети, веб-камери, цифрові та плівкові фотоапарати. Але чи замислювався хтось із нас, наскільки чарівним і разом із тим складним є процес створення фотоапарату? Український графічний дизайнер і фотограф Єгор Сігнієнко розробив та сконструював свою власну плівкову широкоформатну камеру. Platfor.ma розпитала його про ідею та покрокову реалізацію, а також попросила поділитися матеріалами, які ілюструють усю цю магію.

Єгор Сігнієнко

– Як давно ти став фотографувати? З чого це почалося?

– Фотографувати я почав ще зі школи батьковим «Зенитом», а ось більш серйозно почав займатися вже в інституті. Але це було все таке, неспішне, знімав два рази на рік.

– Знаю, у тебе була серія «Coffee time», про яку у тебе брав інтерв’ю журналіст з Daily Mail. Розкажи, як ти взагалі вирішив зробити подібні фото?

– Так, але вже скільки часу пройшло – це був десь 2006-2007 рік. На той момент я надихнувся одним фотографом, який знімав дівчат в «одязі» з молока. Мені стало це цікаво з технічної точки зору. Я вирішив спробувати зробити щось подібне, навіть прогулював пари в інституті. Фотографував я просто на своєму робочому столі – зробив фон, приготувався витратити купу молока та часу на подальше прибирання. Результати вийшли непоганими, як я тоді думав, і захотілося десь цю парочку кадрів показати.

У мене з’явилася можливість виставити роботи в одному закладі, але для цього знімків на одну тему потрібно було не менше десяти. Довелося дознімати – на сьомій фотографії я вже був знесилений і висмоктував ідеї з пальця. Тобто перші дві роботи мені було дико цікаво зробити, я горів і багатьом для цього жертвував, а ось останні дві вже вимучував як міг.

– Як думаєш, чому це викликало такий загальний хайп?

– Не знаю! Я ще й знімав тоді «по-бідному». У мене був один-єдиний спалах із парасолькою, Nikon D40 старенький… Якість цих знімків жахлива, зараз я на них без сліз дивитися не можу. Але тим не менш, ці роботи сильно розійшлися по інтернету – мені навіть друзі постійно надсилали посилання, натикаючись на публікації. Можливо, тоді технології були не настільки розвиненими, а люди – не розбещеними. Адже цей самий Nikon D40 ще десять років тому був нормальною камерою – для початківців її з головою вистачало.

– Фотографія схожа на залежність?

– У мене не спостерігається. Я знаю людей, які не розлучаються з камерою, у мене теж це якийсь час було. А зараз з’явилася якась «надивленність» – все підряд фотографувати вже не хочеться. Дивишся на потенційний кадр і думаєш: «Це знімати? Ну не знаю…», тому що не хочеться тиражувати однакові знімки.

А взагалі, я б хотів знімати більше портретів. Я людина не особливо товариська і підійти познайомитися з кимось, щоб сказати «підемо фотографувати» – не можу. Відразу думки: «Що про мене подумають? Приймуть за якогось маніяка чи вбивцю» Тому я мало людей фотографую. Часто у мене з’являються якісь творчі ідеї, але все лежать у голові в очікуванні свого моменту, а потім просто забуваються, так і не побачивши світ.

– Але ідея зробити свою власну камеру таки втілилася в життя! Як вона з’явилася?

– Крупноформатні камери взагалі вже досягли свого апогею та особливо інноваційного зараз нічого немає. Все трохи вдосконалюється, змінюються матеріали, з’являються якісь нові технології, але система, по суті, все та ж. Тобто копіюй з якихось вже наявних камер, підлаштовуй це під свої можливості та роби.

У мене був старий фотокор, але, якщо чесно, знімати на нього ще те задоволення. Цю камеру навіть соромно на поличку поставити для краси – мотлох мотлохом. До того ж вона розрахована на метричний розмір плівки, а вона вся зараз випускається в дюймах. Тому потрібно було міряти, підрізати, шматувати – це не дуже зручно.

Я вирішив або купити, або зробити свою камеру, і звернувся до знайомого, який на цьому питанні собаку з’їв – він володіє достатньою кількістю технічної інформації про широкий формат. Тому що, наприклад, я не знав, які потрібні зрушення – для великого формату це найголовніша складова, вони допомагають змінювати перспективу.

Наприклад, у живописі є правило, що всі вертикалі повинні бути паралельними – по суті, якщо ми подивимося на будівлю в перспективі, то вона буде звужуватися вверх. Це вважається нехудожнім. А зрушення дозволяють ці перспективні викривлення виправити. Навіть якщо ми зайдемо на сайт Apple, то побачимо, що всі вертикальні лінії в продукції паралельні – це класика зображення.

Спочатку покупка мене більше приваблювала. Знайомий тоді скинув мені посилання на хлопців, які роблять камери на сучасному виробництві – дуже круті, але й коштують кілька тисяч доларів. Зайвих грошей у мене не було, а ось робити щось своїми руками мені завжди подобалося. І я подумав: «Чому я не можу створити свою камеру?»

«Получил Нобеля, позвонил маме»: разговор с выдающимся химиком о его Украине

Роалд Хоффман – один из самых именитых химиков современности, профессор Корнеллского университета и лауреат Нобеля-1981 за работы в сфере химических реакций. А еще он родился в Золочеве Львовской области и несколько раз приезжал на историческую родину. Platfor.ma поговорила с ученым по скайпу, чтобы расспросить его об украинской семье, изнанке Нобеля и том, почему он чувствует вину за свою фундаментальную науку.

– Расскажите, как вы записывали видеопослание жителям Золочева из Корнеллского университета (оно есть чуть ниже. – Platfor.ma).

– Я надеялся заинтересовать молодых людей наукой. В первые годы после получения независимости украинская молодежь хотела изучать скорее бизнес и экономику – все то, что способствовало построению нового общества. Кроме того, тогда поддержка науки была недостаточной. И в результате молодые люди просто в ней разочаровались. Сейчас ситуация улучшилась, но это все равно нужно поддерживать.

Для того, чтобы страна развивалась, ей нужны образованные молодые люди. Какой-то процент из них поедет учиться в европейские страны или США. Кто-то там останется – и это нормально. Но важно, что они будут помнить свою родину и могут вернуться в будущем. Это определённый этап развития страны. 15 лет назад 10% китайских выпускников после окончания университета оставались в США, а теперь больше половины из них вернулись на родину. Дело в экономической ситуации страны – сегодня в Китае очень благоприятная среда для науки и исследований. Я думаю, что Украину ждёт то же самое.

Ро­алд Хоф­фман

А история с видео такая – я записал его в своем университете. Меня об этом попросил Евгений Захарчук – он мой хороший знакомый, работает в западном центре украинской Академии наук. Вообще-то поначалу он и вовсе пригласил меня снова приехать в Украину. Я был очень тронут, но, увы, не мог, поэтому хотя бы записал сообщение.