В прямому ефірі відтворили усі епізоди серіалу «Офіс» у корпоративному Slack

13 Травня 2020
інтернет креатівіті серіали

Компанія із Нью-Йорка MSCHF, яка спеціалізується на абсурдних інтернет-проєктах, в прямому ефірі відтворила усі 201 епізод серіалу «Офіс» через корпоративний месенджер Slack. Так би виглядало шоу, якби Майкл, Дуайт, Джим та інші працювали з дому чи у модному оупен-спейсі.

У Slack вигаданої компанії Dunder Mifflin з серіалу існують канали для різних департаментів – відділу продажів, складу, переговорів або комітету планування вечірок, де автори ідеї розігрують різні епізоди.

slack office

Кожен охочий може приєднатися до робочого простору, де «персонажі» повторюють репліки з шоу. MSCHF адаптують серії «Офісу» в прямому ефірі щодня з понеділка по п’ятницю з дев’ятої до п’ятої за північноамериканським східним часом (з четвертої дня до півночі за київським). 

Під час адаптації сценарій не змінився, тому автори змушені шукати гіфки, картинки і інші способи передати сенс жартів. Творці проекту обіцяють, що адаптують усі епізоди за два-три тижні.

Найцiкавiше на сайтi

.сom в горлі: як працює sadfishing – пошук уваги й підтримки через скарги в інеті

АвторАнна Соха
17 Грудня 2019

Останнім часом за кордоном заговорили про появу нової тенденції, яку назвали седфішинг. Це систематичні розповіді про свої проблеми, сумні події та навіть хвороби на широку аудиторію – у соцмережах. Platfor.ma разом із психологом та блогерками розбирається, добре це чи погано.

У соцмережах люди часто показують своє життя з найкращого боку: курорти, красива їжа, спорт. Але для багатьох віртуальний простір стає до того ж і можливістю пожалітись на невдалий день. Нещодавно для такого контенту з’явився спеціальний термін – sadfishing. Його придумала британська дослідницька організація Digital Awareness UK, що вивчає психічне здоров’я. 

Отже, седфішинг – прагнення людей ділитися особистими проблемами і переживаннями в інтернеті, замість того щоб по-старому обговорити це з парою близьких людей. Загалом ми розповідаємо про свої переживання та проблеми, аби отримати слова підтримки і співчуття або щоб витягнути засілі думки з голови у світ та відпустити. Ми можемо накручувати себе, а перечитавши текст, зрозуміти, що насправді все добре.

Чому простір соціальних медіа замінює нам плече друга/подруги/партнера/мами? Невже, розповідаючи про проблеми з самооцінкою на широкий загал в Інстаграмі, ми почуваємось затишніше і комфортніше, аніж вдома в обіймах на дивані? Разом із гештальт-терапевтом та трьома героїнями ми спробували відповісти на ці питання. 

Отже, чи є седфішинг таким корисним явищем, чи він може погано впливати на здоров’я? Розповідає Антон Федорець – кандидат психологічних наук, гештальт-терапевт, співзасновник платформи онлайн-психотерапіі treatfield.com.

 

Антон Федорець

Цікаво, що термін «седфішинг» виник лише на початку 2019 року, – і це в англомовних матеріалах. Українською ж про явище досі майже нічого не написано. Зараз цей феномен трапляється часто і метафора дійсно дуже вдала: пишучи про свої проблеми, люди начебто «закидають вудку» – і ніколи не можуть бути впевненими, що саме вони витягнуть: підтримку, сміття чи токсичні відходи. 

Слід від початку зазначити, що причини і наслідки такої поведінки бувають різні, і седфішинг навряд чи можна розглядати як щось однозначно шкідливе або однозначно корисне. 

Почнемо з плюсів. Така кількість постів про хвороби, проблеми та складнощі – досить природна реакція на надмір «інстаграмного глянсового життя‎». Багато хто демонструє в мережі тільки свої перемоги, завжди шукає найкращого ракурсу для селфі, замовчує усе негативне. Не дивно, що в соцмережах народжується протест: ні, життя складається не тільки з професійних успіхів та подорожей тропічними пляжами! Ще один плюс в тому, що пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам. 

Пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам.

Time Well Spent: почему уведомления крадут наше время и как их победить

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

В среднем человек проверяет смартфон 150 раз в день. И это только смартфон, а есть ведь еще и уведомления на ноутбуках и других гаджетах. Год назад соосновательница Platfor.ma Мария Фронощук попыталась взять под контроль влияние технологий на свою жизнь, а затем случайно обнаружила движение Time Well Spent. Его идеологи призывают менять сервисы таким образом, чтобы они не отвлекали людей, а помогали им сфокусироваться на важном. Чего Мария вам и желает. ось тут цей текст можна прочитати українською.)

Представьте, что выдающиеся ученые прошлого начинали бы день не с размышлений о том, как устроена гравитация, атомы или еще что-то важное, а с разглядывания фото в Instagram и листания ленты Facebook. Затем они разбирали бы почту от уведомлений Групона и LinkedIn, а за секунду до величайшего открытия их отвлекало бы уведомление из Slack. Момент гениального озарения был бы потерян навсегда. Приблизительно такими словами создатели Dropbox объясняют, как современные технологии отчаянно борются за наше внимание и отбирают его у других занятий, изобретая для этого все больше манипуляций.

Я совсем не выдающаяся, но около года назад заметила, что слишком часто отвлекаюсь. Какие-то минутные дела затягиваются на час, а рабочий день – до полуночи. Начиная с безобидного TED-ролика на YouTube, ты заканчиваешь десятичасовым ретро-видео по аэробике, а потом находишь себя безнадежно скролящей ленту Facebook и напрочь забывшей, зачем вообще его открывала. На встречах твой телефон всегда должен быть на виду – вдруг кто-то напишет, и даже на отдыхе, где ты вроде и так отвлечен, нужно обязательно отвлечься еще на что-то, например, посмотреть новые фото друзей.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype – это даже не полный список сервисов, которыми я пользуюсь каждый день. Все они шлют мне какие-то уведомления тогда, когда запланировано алгоритмом, удобно каким-то людям или изданиям. Но не мне. Мне это почти всегда неудобно – я либо работаю, либо учусь, либо отдыхаю. Если абстрагироваться от навязчивого желания быть всегда на связи, то можно задать себе вопрос: с какой стати вообще кто-то может считать свои дела, просьбы и напоминания настолько важными, чтобы я должна была все бросить и уделить внимание именно ему?

В какой-то момент, после очередного дня со шквалом звонков и сообщений, я просто разозлилась и удалила со смартфона все приложения соцсетей и отключила абсолютно все уведомления. А потом составила себе короткий график того, когда буду проверять каждый из сервисов. Для экстренных ситуаций оставила только звонки. К счастью, за последнее время звонящих столь многие и столь часто посылали гореть в аду, что звонков стало намного меньше.

Первый месяц такой детокс давался мне сложно, но скоро кровная привязанность к смартфону, порывы проверить почту или ленту, страх, что я упускаю нечто важное, куда-то испарились. Сейчас я часто могу выйти из дома в выходной вообще без телефона, а на встречах к нему даже не прикасаюсь.

Это удивительно, и я сама была поражена, но за все этого время, за целый год, не было еще ни одного дела, которое пострадало бы из-за того, что я не была на связи в сию же минуту и круглосуточно.

Кроме прочего, во многом достичь такого дзена мне помог Тристан Харрис и его движение Time Well Spent. Этим мысли показались мне настолько ясными и уместными, что я решила пересказать самое важное.

 

Харриса и его движение называют чуть ли не единственным, что есть общего у Кремниевой долины и совести. Харрис окончил Стэндфорд по специальности «Компьютерные науки», где изучал в том числе поведенческую экономику, социальную психологию, а также способы изменения привычек и поведения людей в Лаборатории технологий убеждения.

До 2016 года Харрис работал в Google, исследуя, как можно проектировать технологические продукты так, чтобы этически уберечь миллионы людей от манипуляций. А после основал некоммерческую инициативу Time Well Spent – движение, которое стремится ввести новые стандарты этического дизайна. Именно показатель time well spent (хорошо проведенное время) Марк Цукерберг провозгласил главной дизайн-целью Fаcebook на 2018 год – большая победа, даже несмотря на то, что до цели еще далеко.

 

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

 

UI чи UX: гід для тих, хто хоче стати дизайнером інтерфейсів

Інтерфейси оточують нас всюди: телефони, автомобілі, вулиці та літаки, квиткові автомати і сайти – вони у всьому, на що людина може вплинути своїми діями. І, звісно, інтерфейс – король у діджиталі. Разом зі школою Projector ми розбираємося, що треба знати, читати і робити тим, хто вирішив зайнятися напрямками UI та UX.

Якщо інтерфейс – це взаємодія людини з неживим предметом, то користувацький інтерфейс – це взаємодія людини і комп’ютера: сайти, мобільні додатки, програми. І цю взаємодію має хтось проектувати. Цим займаються дизайнери інтерфейсів, яких ще називають UI/UX-дизайнерами. Вони працюють над принципами роботи системи, послідовністю дій, які може здійснити користувач, результатом, який він отримає на виході, зрозумілістю, красою і зручністю об’єкта в користуванні. Мета роботи дизайнера інтерфейсів – зробити взаємодію людини та програми приємною, логічною і дружньою. Це робота на перетині дизайну, інженерії, маркетингу і психології.

Зручність та красу інтерфейсів часто проектує одна й та сама людина, але інтерфейси стають все складнішими, тому професію ділять на дві. User Interface Designer (UI) – той, хто відповідає за красу та задоволення. User Experience Designer (UX) – той, хто відповідає за зручність та відповідність бізнес-задачам.

UI-дизайнер займається усім, що стосується оформлення інтерфейсу і створює зрозумілі, цілісні та гарні інтерфейси для користувача. Його ключові обов’язки: розробка стилю, створення макетів, безпосередній дизайн сторінок. Він працює з кольорами, іконками, типографією, навігацією, меню, кнопками, вікнами, анімацією, сповіщеннями. UI-фахівець створює дизайн, базуючись на даних, отриманих від UX-спеціаліста.

UX-дизайнер вивчає проблеми користувача, розбирається у його поведінці, досліджує досвід. UX-дизайнер повинен впевнитися, що продукт працює логічно та вирішує конкретні проблеми. Ключові обов’язки UX-профі: дослідження аудиторії та продукту, проектування користувацьких сценаріїв. UX-дизайнер займається «щастям» користувача: задоволенням і продуктивністю від роботи з інтерфейсом, загальним розумінням і легкістю вирішення проблем.

Ролі обох дизайнерів перетинаються, тому займатися лише UI неможливо без знань UX – і навпаки.