В Івано-Франківську відбудеться Ретро Круїз. З велопарадом та костюмами-трійками!

25 Вересня 2019
події Україна

28 вересня свято гарного смаку та хороших традицій Ретро Круїз підкорюватиме Івано-Франківськ. Особливість та невід’ємна складова святавелопарад та дотрімання гостями дрес-коду у стилі ретро!

Ретро Круїз об’єднує поцінувачів класичної моди, їзди на міських велосипедах, слухачів джазу і всіх небайдужих до ретро епохи у будь-яких її проявах. Програма фестивалю включає традиційний велопарад, відвідування Палацу Потоцьких та музею міста, пікнік-чаювання у парку Тараса Шевченка в супроводі живої музики, нагородження кращих образів свята та джазове танцювальне шоу у пасажі Гартенберг.

На фестиваль також завітають головні актори фільму за романом Софії Андрухович «Фелікс Австрія» – «Віддана» – Маріанна Янушевич, Алеся Романова та Роман Луцький.

Свято пройде за підтримки міста, асоціації велосипедистів Івано-Франківська та проекту «Франківськ, який треба берегти». 

Квитки можно придбати на офіційному сайті Ретро Круїзу. Тут також шукайте детальну програму свята. 

25 Вересня 12:11
події Україна
Найцiкавiше на сайтi

«Ми або знищимо себе, або станемо богами»: що Юваль Харарі розказав у Києві

АвторКатя Тейлор
16 Вересня 2019

15 вересня у Києві відбувся міжнародний форум Facing the Future. Одним із головних його гостей став ізраїльський історик та автор світових книжкових бестселерів Юваль Ной Харарі. Platfor.ma записала його виступ про те, чому в історії планети немає нічого сталого і чому на світ треба дивитися дуже обережно.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, який стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.

«Моє слово – моя рушниця»: Alina Pash про етно-реп, фемінізм і одяг від Дрейка

АвторПавло Левицький
20 Вересня 2018

Аліна Паш народилася у містечку Буштино. Естетика Закарпаття, поєднання унікальних русинських слів та хіп-хоп – ось складові її проекту «Alina Pash». Plafor.ma зустрілася з Аліною, щоб з’ясувати, як поєднувати етно з репом, а також повчитися русинської мови.

Звідки у дівчини із Закарпаття захоплення хіп-хопом?

– Просто цікаву музику слухала мама, коли я була маленька. Я пам’ятаю, як вона на своїх «жигулях» їздила і слухала все те, що було на MTV. Вона записувала на касети трендову музику і давала мені слухати. Можливо, це був не хіп-хоп, але я точно пам’ятаю, як ми слухали Prodigy і сусіди думали, що ми дияволів виганяємо.

– Яка твоя перша музична платівка, що вразила найбільше?

Оскільки батьки полюбляють Майкла Джексона, то це був він. Мама свого часу була хореографом, і в неї дівчата танцювали саме під Джексона. І я пам’ятаю, що мені аж штирило, так класно було. Я завжди чекала цих танців.

– Чому ти вирішила співати про село? Зазвичай усі репують про місто і яскраве життя в ньому.

– Тому що я звідти. Що ж мені, блефувати і співати про те, чого насправді немає? Я вирішила розказувати про те, де я виросла, як у мене все було і з чого все починалося. Я впевнена, що моя сільська тема давно переросла у місто, в ідеали міста. Але почати потрібно було саме звідти.

– Взагалі, сучасне закарпатське село – воно яке?

– По-перше, село селу рознь. У кожного села є свій діалект. Іноді настільки, що можемо не зрозуміти одне одного. Десь більше угорців, десь більше румунів або словаків. В цілому, на Закарпатті все дуже спокійно і все дуже цікаво.

Взагалі я б хотіла, щоб у Закарпатті життя людей було більш різноманітне. Можливо, колись на це навіть вплину. Просто там мало творчості відбувається. Недостатня кількість музичних інструментів у музичних школах, немає чим зайнятися дітям у творчих аспектах. Мені навіть зі школи додому було діставатися майже три кілометри.
Я пам’ятаю, що спасав від нудьги наш клуб із хорошою музикою. Я в той час зустрічалася з хлопцем, який всім цим рулив, тому завжди слухала багато музики: електронної, хіп-хопу, R’n’B. Усе найсвіжіше потрапляло мені до рук. Хоча мене не пускали на танці – про це і співаю.

– Якщо дуже коротко – в чому унікальність русинів? Чому вони круті?

– Та всі ми круті. Я не кажу, що русини мегаунікальні. Я кажу, що у нас є крутість, чому це забувати? У нас є своя мова. І так класно іноді заговорити по-своєму. Чому ні? Я підтримую і пам’ятаю своє коріння.

– Як твої знайомі сприйняли синтез етно та хіп-хопу? Які найбільш несподівані відгуки?

– Загалом я пам’ятаю, що перший сингл я написала ввечері вдома на свій день народження. У мене був чудовий біт. І вранці я презентувала пісню батькам. Пісня була ще жорсткішою. Те, що ви чули – це вже синтез всього. Початково був «жоский» русинський діалект. І ось ми сильно посміялися зі своїми родичами. Там були мої баточки-маточки, уся рідня. Вони ж думали, що це повний стьоб, а я їм кажу: «Нє, нє, це буде моя перша пісня». Вони, звісно, не очікували, що таке можливо. Особливо русинською. І вони питають: «А як тебе зрозуміють?» Я відповіла: «Мені не потрібно, щоб мене сильно розуміли». Наприклад, коли більшість людей слухає пісні англійською, вони теж не розуміють, про що йде мова в куплетах. Вони не розуміють прямо кожне-кожне слово. І тут така ж сама ситуація.

– Взагалі, наскільки складно вписати народну естетику в хіп-хоп?

– У русинській мові є багато скорочень, які класно звучать у хіп-хопі. І так було з першим синглом. Це мені допомогло розкритися.

Зараз, до речі, багато грають на цьому, починають теж вписувати все народне в хіп-хоп, але, мені здається, це не зовсім чесно. Не потрібно усім все підлаштовувати. Це прикладом, як бачиш, що всі носять Balenciaga, і ти теж починаєш теж носити Balenciaga.

Щодо етно і хіп-хопу, то мені дуже приємно, що я в цьому новатор, так би мовити, в «істоках» усього цього. Воно в мені є початково. Народні початки, якийсь грув до хіп-хопу… І не тільки до хіп-хопу. У майбутньому мої слухачі побачать, що там не тільки це.

Ти, до речі, носиш Balenciaga?

– No… У них є гарні речі, а є ті, які абсолютно не подобаються. І других, мабуть, більше.

А який в тебе найулюбленіший бренд одягу?

– October’s Very Own. Це одяг від Дрейка. А взагалі, to be honest, я ношу багато й українських брендів. У мене багато є друзів, які роблять речі. І я вважаю, що український виробник навіть не програє якимось там October’s Very Own, за який ти багато башляєш. Іноді за кордоном питають: «А що це за річ?», і коли я відповідаю, що це наш бренд, відчуваю гордість.  

«Починає качати. Хочеться рухатися!»: чому наші традиційні музика й танці – крутіше за сучасні рейви

25 травня на подвір’ї музею Гончара за підтримки Українського культурного фонду відбудеться Ніч традиційних танців, де гості зіллються у запальних рухах під справжню автентичну українську музику прямо під зорями. Platfor.ma розпитала співорганізаторів події та засновників культурно-мистецького проекту «Рись», що таке взагалі традиційні музика й танці, як вони змінювалися з часом, що триста років тому співали у піснях про секс і чому це крутіше за сучасні рейви.

Катерина Капра

культурна менеджерка, займається проектами, пов’язаними з музикою, працює в організаціях «Рись» (культурно-мистецький проект, дослідження музики та події) і «Інша освіта» (неформальна освіта)

Андрій Левченко

співзасновник організації «Рись», музикант гурту US Orchestra, дослідник (традиційна музика, пошук її в архівах, у селах, в експедиціях)

– Традиційна українська музика – це частина глобальної музичної субкультури, яка довгий час була в андеґраунді. Часто люди на асоціативному рівні згадують бандуру, виступи хорів у віночках і в атласних шароварах, але насправді це картина, яка сформувалася за радянських часів і зі справжньою має не дуже багато спільного.

Ця музика виникла в селах, а поділити її можна на дві частини: інструментальну, яка більше для танців і розваг, і традиційний спів – обрядовий і ліричний, про почуття.

Взагалі, музика з’явилась тоді, коли люди почали більш-менш розуміти, хто вони, й відтворювати якісь звуки. Обрядові пісні – наприклад, купальські й веснянки, – створені для комунікації людини з природою, як мінімум ще до часів християнства на Русі, але точний час не скаже ніхто. Зараз жінки співають обрядові пісні про Івана Купала, – і вже можуть не знати, про що саме йдеться, але ця пісня передавалася із покоління у покоління.

Не на своєму місці: у чому Economist помилився з Києвом в рейтингу міст

АвторБорис Давиденко
20 Серпня 2018

Минулого тижня авторитетний журнал The Economist опублікував щорічний рейтинг найбільш зручних для проживання міст. Київські результати рейтингу розворушили сонне українське медіаполе: виявилося, що за останні п’ять років Київ показав найбільше зниження рівня комфортності серед всіх 140 учасників рейтингу. З 2013-го по 2018-й інтегрований показник комфортності життя в столиці України впав на 12,6% і зараз (за результатами 2017) становить 56,6 бали. У методології рейтингу говориться, що така оцінка означає – умови життя істотно обмежені. Головред VoxUkraine Борис Давиденко розбирається, як же так.

Весь тиждень я читав жовчні заголовки ЗМІ, єхидні коментарі фейсбук-експертів і мляві відмазки київської влади. Накипіло. Я не згоден. І у мене є дві важливі причини.

Перша і головна: Київ – моє рідне місто, я його люблю і хочу, щоб у нього все було добре. Тому все, що написано далі, слід розглядати з урахуванням моєї 100% ангажованості.

Друга частина аргументів більш раціональна.

По-перше, ЗМІ висмоктали сенсацію. Київ звалився в цьому рейтингу ще в 2014 році, побував майже на самому дні в 2015-му (132-е місце з 140) і з тих пір видряпується – 118-е місце зараз.

Це не скасовує факту, що п’ять років тому столиця України була майже на три десятка місць вище і перебувала в компанії таких міст, як Бухарест і Ріо-де-Жанейро. Сьогодні це Хошимін, Мумбаї і Абіджан.

Але чому рейтинг погано відображає ситуацію в Києві за останні п’ять років?

The Economist, щоб виміряти комфортність життя в місті, використовує п’ять напрямків, в які входить 30 критеріїв – від небезпеки терористичних загроз до клімату. У реальному житті оцінка liveability трохи простіше – городяни оцінюють комфортність того чи іншого міста ногами і гаманцем: населення міста зростає або убуває. У Києві дуже швидко зростає – за східноєвропейськими мірками. За офіційними даними, населення Києва за п’ять років збільшилося на 103 000 чоловік, до 2,94 млн. Експерт з транспортного планування Дмитро Беспалов говорить, що за різними оцінками реальне населення набагато більше – 3,5-4 млн осіб.

Від такого голосування за київську комфортність можна відмахнутися: мовляв, столиця безальтернативна в Україні, так як інші міста набагато гірше. Не згоден: Київ конкурує за людей з не тільки в чомусь кращими Львовом, Одесою і Дніпром, а й з Варшавою, Москвою, містами балтійських країн і так далі.

Як змінився Київ за п’ять років – за критеріями, які використовує The Economist для оцінки комфорту? Відразу скажу, що можливості комплексно проаналізувати оцінку журналу немає, дані по категоріях закриті і коштують дорого.

1. Інфраструктура (20% від загальної оцінки). У цій категорії багато чого: якість доріг, доступність житла, громадський транспорт, зв’язок з іншими країнами, якість телекомунікацій. Киньте в мене камінь, якщо в чомусь Київ став гірше за останні п’ять років. Короткі «інфраструктурні» новини столиці: 3G і 4G, капітальний ремонт доріг, сотні нових автобусів, трамваїв і тролейбусів, дворазове зниження доларової ціни квадратного метра, безвіз і з десяток нових авіаперевізників (в тому числі і знаковий Ryanair), нові поїзди-експреси як по Україні, так в Польщу.

2-3. Наступні два великих критерію рейтингу: медицина (20%) і освіта (10%). Я не експерт в цих сферах, але суб’єктивне відчуття – гірше точно не стало. Варто лише згадати, що п’ять років тому освітою завідував Дмитро Табачник, а медициною – Раїса Богатирьова.

4. Наступний розділ – культура і навколишнє середовище (25%). Тут «змішалися коні, люди» – кліматичні умови, корупція і цензура ЗМІ, театри і ресторани та багато іншого. Найболючіше – корупція. Цей показник беруть у Transparency international: п’ять років тому Україна була на 144-му місці (25 балів), зараз на 130-му (30 балів). Про цензуру в ЗМІ… Журналісти «Корреспондента», Forbes, TBі, яких вичавили з видань в 2013-му, з зацікавленням послухають, як «Вести», «Країна» і News One зараз скаржаться на утиски свободи слова. Ну а ресторани, театри, доступ до спорту взагалі сильно виросли за п’ятирічку.

5. Залишається група критеріїв «стабільність» (20%). Тут про кримінал, загрозу терактів, війни і цивільних заворушень. Редактори рейтингу з року в рік підкреслюють, що саме ця група – близькість Києва до військового конфлікту – тягне українську столицю вниз. Більшість киян можуть багато розповісти, як змінювалося відчуття «стабільності» та комфорту за ці роки: якщо в 2014-му ми чекали російські танки на житомирській трасі і прокидалися о 04:00 ранку прочитати зведення з Іловайська, то в цьому році дізналися, що таке змішані почуття, коли ожив Бабченко.

З злочинністю в Києві все не дуже добре. Статистика показує погіршення криміногенної на 48%, кількість злочинів в минулому році склала 70 600. Половинчаста реформа поліції – погана ідея.

Не виключаю, що арифметика журнального рейтингу правильна: ми не бачимо всіх показників по Києву та іншим містам, тож сперечатися складно. Але…

Інфраструктура, освіта, медицина, культура і т.д. – це дуже важливо. Місто – це люди. Люди, які живуть поруч і працюють разом. Люди, що знаходять однодумців, які вигадують і створюють щось нове. Люди, яким не все одно, що з їхнім будинком, вулицею, містом і країною. І в Києві 2018 го я бачу в рази більше активних і небайдужих городян, ніж п’ять років тому. І може бути, у Відні, що очолює рейтинг, безпечніше, краще дороги і якісніше медицина, але я вибираю Київ. Бо стародавній Київ сьогодні в рази молодше і цікавіше, ніж солідна і доглянута столиця Австрії.