В Італії знайшли кіборга VI століття – замість руки в нього був ніж

16 Квітня 2018
наука пороблено

Під час археологічних розкопок на півночі Італії вчені виявили досі небачений скелет людини. Замість кінцівки правої руки в нього був вбудований довгий ніж.

Кіборгом називають будь-яку живу істоту, яке має механічні або електронні компоненти. Тепер першим кіборгом в історії може вважатися невідомий чоловік, що жив у VI-VIII століттях нашої ери в Ломбардії, і мав ножа замість руки.

За даними фахівців, на момент смерті йому було від 40 до 50 років. Задовго до цього його праву руку ампутували на рівні передпліччя. Чому так сталося, сказати складно. Учасниця розкопок Ілля Мікареллі з Римського університету Ла Сапієнца висловила кілька припущень: «Можливо, кінцівку ампутували за медичними показаннями. Але з огляду на те, які звичаї існували тоді в цьому регіоні, руку можна було втратити і в сутичці». Тож в результаті чоловік отримав вбудований прямо в тіло ніж.

Фото: Journal of Anthropological Sciences

Через імплантований протез кістки передпліччя згодом деформувалися. Крім того, змінам піддалася і ліктьова кістка, очевидно, пошкоджена при протезуванні, яке проходило з явним зусиллям. Деформувалося і плече, на якому з’явилася С-образна дуга, тому що чоловік постійно утримував руку в неприродній позі, коли підводив ніж до зубів. Скоріше за все, він робив це, коли затягував ремені, що додатково фіксували протез – їх рештки теж знайшли, а зуби були відповідним чином пошкоджені.

Фото: Journal of Anthropological Sciences

Судячи з відмітин на кістках, чоловік прожив з протезом досить довгий час. На думку вчених,  життя з таким пристосуванням в епоху без антибіотиків – це справжнє диво.

16 Квітня 12:25
наука пороблено
Найцiкавiше на сайтi

Левова частка: як допомога киян віднайшла в Худмузеї 119-річну записку і чому це важливо

АвторЮрій Марченко
15 Лютого 2018

Влітку 2017-го в столичному Національному художньому музеї розпочали краудфандинг для реконструкції старовинних вхідних дверей. Чималі гроші вдалось зібрати за півроку, а під час відновлювальних робіт знайшли послання з минулого від тих, хто ці двері колись створював. Крім того, краудфандинг заради музею продовжується, і допомогти йому може кожен. Platfor.ma розповідає, чому це важливо і логічно з точки зору історії місця.

Національний художній музей України (НХМУ) був заснований 1 серпня 1899 року на кошти уряду та родини меценатів Терещенків. Наприкінці 1904 він відкрив свої двері відвідувачам, демонструючи унікальну колекцію українського мистецтва, що була зібрана на благодійні гроші. Більше ніж через століття благодійники допомогли ці ж двері реконструювати.

В. Городецький. Проектний ескiз музею.
Зала археологiчного вiддiлу музею. Початок ХХ ст.
Будiвля музею. 1906 рiк.

31 липня 2017-го року Національний художній музей оголосив про старт кампанії #ЛевовийКраудфандинг. Вхідні двері НХМУ – дійсно автентичні, їм стільки ж років, скільки й музею – 119. При цьому вони жодного разу не реставрувалися і вже двічі падали. «Оскільки музей – пам’ятка архітектури, а реставрацію пам’яток мають право робити лише ті реставраційні організації, які отримали відповідну державну ліцензію, їхні послуги зовсім недешеві. Тож реставрація “потягнула” на 378 537 грн», – пояснила співробітниця установи Валентина Клименко.

Музею, якому держава не покриває на 100% навіть послуги охорони і комунальні платежі, важко самому викручуватися з такими сумами. Тому установа вирішила звернутися до друзів. Необхідну суму кияни зібрали за півроку, і в січні цього року в музеї встановили нові тимчасові двері, а історичні поїхали на реставрацію до ТОВ «Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне проектно-виробниче управління».

Спеціалісти розпочали роботу, та у середині лютого 2018-го прислали директорці музею Юлії Литвинець фотографію: під бронзовою накладкою з мордою лева вони знайшли «записку» на дереві: «Іюня 25-го 1900 года столяра Семенъ Антоновъ, Алексей Антоновъ, Яковъ Р..ди..» А зі звороту: «Архитекторъ Городецкий Владиславъ».

10 хвилин на все майбутнє: киянин про те, як його пограбували і це змінило все життя

23 Травня 2017

На початку травня молодий киянин йшов додому пізно ввечері. На нього напали ззаду, відібрали всі речі і придушили так, що він втратив свідомість. Нападників спіймали вже за кілька годин, але ця подія повністю змінила його життя. Для Platfor.ma він на умовах анонімності написав про те, як злочин і безпорадність показали йому, що в цьому житті є справді важливим.

Була ніч і я йшов додому. Нікого окрім мене на вулиці не було. Я слухав музику в своїх навушниках, здається, тоді грала пісня «Personal Jesus». Завжди любив слухати музику голосно і, скоріше за все, навіть підтанцьовував. Раптом я відчуваю, що мене вдарили по голові і я падаю вперед. Мене б’ють ще раз. Потім знову. Відтягують з дороги на узбіччя, ближче до дерев. Схоже, що з іншого боку вулиці нікого в цей момент немає.

З моєї голови знімають навушники і забирають з кишені айпод. Стягують годинник. Мене притискають до обличчям ближче до землі. Мені ставлять прості запитання про місця, де знаходяться мої речі. Я даю прості відповіді. Знімають мій рюкзак. Я розумію, що нападників двоє. Забирають інші речі. В обличчя мені пшикають балончиком. Мене починають душити. Я втрачаю свідомість – але розумію це тільки тоді, коли вже опритомнів. Я питаю дозвіл піднятись. Ніхто не відповідає. Я один.

Я встаю на ноги. Шукаю залишки своїх речей довкола. Знайшов лише мобільний телефон, який ніколи раніше не бачив. Я беру його з собою, повертаюсь на дорогу і йду далі додому. Розумію, що не маю більше годинника і багатьох інших речей. Я не думаю про їх цінність або про те, чи цілий я. Думки, які є в моїй голові, дуже прості – на мене напали, я не помер, потрібно дійти додому. Коли лишилось три хвилини дороги і лише два повороти, я чую десь позаду звук машини. Паніка заповнює порожнечу всередині. Пришвидшую ходу.

Я заходжу додому. Дивлюсь в дзеркало – моє обличчя не ушкоджене. Я піднімаюсь до своїх батьків, які, я знаю, сплять. Прошу їх прокинутись і подзвонити в поліцію. Я розповідаю їм про те, що трапилось і після цього йду вмитись, бо моє обличчя досі пече від перцевого спрею. Я можу достатньо детально переказати хронологію події до найдрібніших деталей, проте це не означає, що я розумію, що відбулось. Реальність така, що я ще тиждень не буду розуміти, що сталось і що змінилось.

Через 10 хвилин приїздить поліція і ми відправляємось шукати місце, де на мене напали. Я віддаю патрульним телефон, який знайшов. Розповідаю їм всю історію. На місці злочину ми знаходимо мої окуляри – їх врятувало те, що вони одразу впали. Я кладу їх в кишеню піджака і тільки зараз розумію, що мій лікоть сильно розбитий.

Поки я сиджу в патрульній машині, дзвоню з батьківського телефону в банк, щоб заблокувати свою картку. І до речі, мама теж в машині зі мною. Приїхав якийсь детектив. Я вкотре детально переказую те, що сталось, досі не розуміючи нічого. Ми їдемо кудись далі. Нам пояснили, що телефон, що я знайшов – єдиний ключ до того, щоб взяти нападників. Після зупинки патрульні виходять з машини і кудись йдуть. За години дві вони повертаються в машину і розповідають, що підозрюваних затримали. Їдемо до відділку. Після дачі показань для двох слідчих мене з мамою відпускають. Вже сьома ранку. По приїзду додому я лягаю спати і сплю без снів. Дуже болить голова.

Через декілька годин знову їду до відділку. Знову даю свідчення. Мені пояснюють процедуру слідчої дії: потрібно впізнати моїх нападників, які, до речі, вже зізнались.

Слідча дія – формальність. За голосами я їх дійсно впізнав. І мав можливість розгледіти їх. Подивитись в очі тим, хто близько 10 годин тому напав на мене ззаду, вкрав всі мої речі, обприскав обличчя балончиком і придушив. З одним із них мені навіть довелось поговорити за присутності слідчого і адвоката. Не з моєї ініціативи, але я прийняв запрошення. Я не тримаю на нього зла. Я пробачаю його, проте це не звільняє його від відповідальності, що на нього чекає. Ми самі творимо свою долю – і він прийняв свої рішення самостійно. Він зруйнував своє життя, а я став частиною цього. При цьому він навіть молодший за мене. Його спільники – також. До слова, їх всього троє. Двоє нападають і третій чекає в машині. Відпрацьована схема. Загублений телефон дозволив їх заарештувати і, якби я його не знайшов, все вийшло би по іншому. Але не телефон зруйнував їх життя, його зруйнували вони самі.

Всегда говори «да»: что будет, если отвечать согласием на все предложения

АвторТома Істоміна
24 Листопада 2015

Журналистка Тома Истомина в качестве эксперимента решила повторить сюжет книги и фильма «Yes man». В течение недели на все вопросы и идеи она отвечала только «да» – в том числе на предложение Platfor.ma написать текст об этом опыте. Да, это он и есть.

Южный вокзал. 23:45. На улице прохладно и мерзко. Я на перроне. Достаточно спонтанно решила ехать к семье на выходные. В голове возникает вопрос: «А зачем я это делаю?». Вспоминаю, что сейчас мои решения – вовсе и не мои. Через пятнадцать минут после отправления проводник включает режим повтора и предлагает чай. Каждому. Я, конечно, соглашаюсь. Тут уже вопросом «почему?» не задаюсь, но удивляюсь доведенному до автоматизма «да». Все-таки четвертый день экспериментирую.

За это время я уже успела узнать, что каждый день мы сталкиваемся с множеством раздражающих вопросов. Успела понять, кто и как при возможности будет меня эксплуатировать, а также признаться себе, что к любому эксперименту можно приспособиться. По истечении недели подвожу итоги затеи говорить всему «да».

В первые дни было сложно привыкнуть к отсутствию опции отказаться. Я машинально выпаливала «нет», затем понимала, что такого слова в моем лексиконе сейчас не должно быть и исправляла ситуацию. Иногда люди думали, что я сумасшедшая. Кто-то снисходительно удивлялся тому, как быстро я меняю свое мнение. Ну а я подумала, что для чистоты эксперимента не хватает человека с электрошокером, который помог бы мне запомнить, что нужно дважды подумать перед тем, как ответить.

Каждый день я сталкивалась с десятками мелких вопросов. Поскольку испытание предполагало «да» буквально всему с поправкой на угрозы психическому или физическому здоровью, то приходилось соглашаться на все эти мелочи. Теперь да – мне нужен был пакетик в супермаркете, да, водичку по акционной цене я хотела, и «долоньку» в МакДональдсе мне тоже, пожалуйста, дайте.

Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить.

Кроме опасностей во внешнем мире, интересную неделю дома мне гарантировала прописка в студенческом общежитии. Вы правильно поняли: я мыла посуду, убирала, делала чай, в общем, всячески радовала соседей. Наша комната также временно превратилась в круглосуточную приемную. «Нет, нельзя зайти, занята», – мысленно кричала я и приглашала заглянуть очередного гостя.

Стоит отметить, что, помимо этих детских эксплуатационных шалостей, люди из моего окружения проявили себя абсолютно по-разному. Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить. Конечно, нашлись друзья, которые пугали меня нелепыми заданиями вроде прихода в институт с дурацкой прической. Но были и те, кто решили обернуть эксперимент в мою же пользу. Заставляли ложиться спать в нормальное время, не есть сладости, брали с меня обещание провести незабываемую неделю.

Абсолютный пик эксперимента – сообщение от незнакомого человека с просьбой организовать визит в Киев для людей из разных городов Украины. Я, конечно, согласилась и таким образом подписалась на инициативу в рамках довольно популярного всеукраинского движения «Твоя країна». С того дня и по сегодня занимаюсь разработкой трехдневной программы, отбором участников и поиском для них жилья. Выполнение задания затянется еще на несколько недель, а таинственную незнакомку, попросившую об этом, я буду помнить еще долго.

И хотя на абсолютное большинство заданий и предложений я соглашалась, все же были и пути для отступления. После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере, не отправит меня за мандаринами через весь город. А когда не точно формулировали вопрос, я всегда переспрашивала.

– Придешь завтра на митинг под Раду?

– Ты просишь прийти или спрашиваешь, собираюсь ли я идти?

Вообще, если не очень настроены на такого рода испытание, вы найдете десятки уловок и оправданий только бы не исполнять песню Андрея Губина посреди Льва Толстого.

После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере не отправит меня за мандаринами через весь город.

Геній генів: як наука навчилась творити суперлюдей і чому це лякає саму науку

CRISPR Cas9 — це складна назва простої та дешевої технології редагування геному, яка кардинально змінила можливості молекулярної біології. Ця система дозволила вченим серйозно говорити про перемогу над раком, ВІЛ та вірусом Зіка, спадковими генетичними захворюваннями та малярією. Завдяки CRISPR Cas9 можна здійснити аграрну революцію або «запрограмувати» собі ідеальну дитину. Фактично ця технологія кинула людству виклик на наукових, етичних, соціальних та політичних фронтах. Platfor.ma спробувала розібратися, чого в ній більше: корисного чи небезпечного.

Ланцюг ДНК — як намисто, де структурні елементи, нуклеотиди, зібрані в унікальній послідовності. Це намисто пасує саме вам і визначає ваше життя. Коли в послідовності всі намистини складені правильно, організм працює добре. Але коли туди втручаються віруси або мутації, гармонійна послідовність руйнується і людина хворіє. Вчені з’ясували, що організмові боротися з вірусами допомагає dream-team: CRISPR та білки Cas9. Ці круті хлопці в парі можуть «вирізати» з геному частинки вірусу, зупинивши зовнішнє вторгнення в клітину.

CRISPR — це імунна система багатьох одноклітинних, яка рятує мікроорганізми від вірусів. Розшифровується як Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats (короткі паліндромні повтори, регулярно розташовані групами). Це необхідно знати, тому що між повторами містяться важливі частини — спейсери (проміжки). Вони несуть інформацію про чужорідні елементи, які колись проникали в клітину або в її пращурів.

Тобто CRISPR — це такий собі колекціонер, в якого є знімки усіх вторгнень в клітину. Він також турбується про оновлення своєї колекції. А Cas9 — це вже справжній ювелір, який за допомогою знімків вишукує на 100% ідентичні послідовності та вирізає їх із ланцюга ДНК. Потім ланцюг відновлюється і заповнюється правильними комбінаціями нуклеотидів.

Емануель Шарпентьє

У 2012-му науковці Емануель Шарпентьє та Дженіфер Дудна запропонували самостійно програмувати РНК для колекції, щоб Cas9 впізнавав і видаляв саме ті ділянки гену, які потрібно науковцям. Приблизно тоді ж інші дослідники встановили, що така технологія може спрацювати не лише в бактеріях, а й у людському організмі. Коли ж стало відомо, що цей відносно недорогий та ефективний спосіб редагування геному дійсно працює, учені по всьому світові розпочали найрізноманітніші дослідження.