В Чорнобилі прямо біля АЕС добудовують сонячну електростанцію. І є подальші плани

16 Січня 2018
підприємництво планета технології

Усередині зони відчуження закінчується створення екологічної електростанції, яка зможе виробляти достатньо струму для селища середнього розміру. Комплекс збудують прямо поруч із зруйнованим реактором.

Нова сонячна електростанція буде виробляти один мегават електроенергії. Вона розташовується всього лише в 100 метрах від саркофага, побудованого над зруйнованим ядерним реактором. Будівництво комплексу вже завершується.

За словами керівника проекту «Сонячний Чорнобиль» Євгена Варягіна, потужності електростанції буде вистачати, щоб забезпечувати електрикою селище, що складається приблизно з двох тисяч будинків. Однак в майбутньому електростанція зможе виробляти в сто разів більше електроенергії.

На площі в 1,6 гектара будуть розташовані 3,8 тис. сонячних батарей. При цьому чутливі фотоелементи будуть закріплені на спеціальних бетонних плитах, а не вкопані в грунт, як зазвичай робиться, оскільки земляні роботи в зоні відчуження заборонені через ризик поширення радіоактивного пилу. Завдяки цьому проекту його автори сподіваються перетворити величезну пустку посеред країни на щось, що приносить користь.

Активний пошук інвесторів для будівництва сонячних електростанцій в районі Чорнобильської АЕС почали ще у 2016 році. Загалом є плани встановити там сонячні батареї загальною потужністю в один гігават. Для досягнення цієї мети потрібно близько мільярда євро інвестицій. Для порівняння – в Німеччині, де альтернативна енергетика є надзвичайно розвиненою, всі сонячні електростанції приносить країні близько 39 гігават.

Найцiкавiше на сайтi

Эко самое: как манипулируют тягой к здоровой еде и где ее все-таки найти

«Ты – это то, что ты ешь», – сказал как-то Гиппократ. Тогда люди еще ничего не знали о чудо-смузи и пользе водоросли спирулина. По инициативе Magic Garden мы решили разобраться, как же жителям большого города можно обеспечить себя здоровой и полезной едой. Чем экологическая еда отличается от органической, почему лучше покупать в супермаркетах, а не на рынках, а также где и как выбирать фрукты и овощи, так, чтобы протянуть еще хотя бы лет десять? На вопросы Platfor.ma отвечала эксперт по развитию органического рынка в Украине Татьяна Ситник.

Органическая еда – это сертифицированная сельскохозяйственная продукция, выращенная или изготовленная по определенным правилам. В каждой стране эти правила отличаются, но фундамент везде примерно одинаковый –   нельзя использовать минеральные удобрения, синтетические пестициды, ГМО, антибиотики в целях профилактики, а также гормоны, консерванты, красители, усилители вкуса и ароматизаторы. Проще говоря, органическая еда – это пища, по чистоте и экологичности производства максимально похожая на ту, что ели наши предки, а органическое фермерство – просто уважительное отношение к природе при производстве продуктов питания.

По данным Федерации органического движения Украины, сегодня в нашей стране под органическое производство отведено около 1% сельскохозяйственных земель. При этом 95% органического сырья, полученного на них, уходит на экспорт. Нам остаются только крохи из той здоровой еды, которую мы же и производим. Нельзя винить фермеров за это – сегодня в Украине этой деятельностью выгодно заниматься именно для продажи за границу.

Однако здоровый образ жизни и забота о себе становятся, наконец, важной частью жизни украинцев. Они готовы заниматься спортом и ответственно относиться к своему питанию. Эта потребность становится наконец базовой и растет невероятными темпами. И даже намного быстрее, чем адаптируется рынок продуктов питания, поэтому спрос на здоровую еду сегодня стал больше, чем предложение. В связи с этим некоторые производители начинают спекулировать на тяге к здоровой жизни, лепят где ни попадя наклейки «Эко» и «Органик», а люди, в силу своей неосведомленности, это покупают. Доверчивость – наш порок.

Читайте этикетки и, пожалуйста, запомните вот этот знак. Это – евролисток. Маркировка, которая свидетельствует, что продукт прошел проверку, является органическим и отвечает стандартам Европейского союза об органическом производстве. Этому знаку можно и нужно доверять, ищите его на упаковках.

 

18 Серпня 2016

Село в шоколаді: арт-хутір і еко-село як мрія створити дещо неймовірне

Неосело – це не про відновлення пам’яті чи реконструкцію будинків, а про переосмислення. Так говорять ті, що покидають своє звичне життя у місті і переїжджають у село, де прагнуть побудувати щось цілковито нове. Platfor.ma дослідила цей феномен і те, в чому різниця між різними видами таких незвичайних сіл.

В Україні є два типи неосіл: еко-села та мистецькі хутори. Їх часто плутають, але насправді це зовсім різні речі. Так, люди, які створюють еко-поселення, повністю відмовляються від благ цивілізації: живуть у хатах-мазанках, не користуються електрикою та інтернетом.

Натомість «Обирок» на Чернігівщині, «Гойч» на Житомирщині, «Дідова хатчина» та «Хата-майстерня» на Косівщині, «Хрулі-на-Сулі» та «Баранівка» на Полтавщині – це арт-хутори, засновники яких намагаються створити нове культурне середовище: запрошують митців, проводять фестивалі, соціальні, екологічні проекти. Вони не відмовляються від комфортного життя, а творять альтернативне село як творчий осередок.

Мистецький хутір зазвичай починається з однієї хати, яку викуповують у власника. Згодом, якщо проект розвивається, біля хати добудовують гостели, місця для худоби, сарай для зберігання господарських речей, читальні, майстерні. Зазвичай там постійно живе щонайменше одна людина, яка доглядає за хутором. Інші учасники та учасниці ініціативи можуть їздити до міста на роботу, а на вихідні повертатись у село.

Зазвичай спочатку кошти для облаштування арт-хуторів засновники беруть із власної кишені або отримують грант. Часто проекти таких хуторів згортаються саме через фінансові проблеми. Однак головною причиною невдач є непорозуміння між людьми.

Громадський активіст Валентин Бондаренко заснував арт-хутір «Баранівку» у 2010 році, коли шукав місце для проведення різних культурних та освітніх проектів. Назвав хутір «Будинком гарних людей»: активних, творчих, без поганих звичок. Допомагала облаштовувати місце в Баранівці організація Foundations for Freedom. Однак через два роки порозуміння між людьми, що творили проект, було втрачене, і він почав занепадати. Валентин покинув хутір.

10 Січня 2018

Звіра надія і любов: як тварини вчаться говорити з людьми і доводять свій розум

На початку серпня в зоопарку Атланти у віці 39 років помер орангутан Чантек. Він прославився тим, що вивчив мову жестів і мав цілий ряд інших інтелектуальних здібностей. Чантек ходив до коледжу і любив бургери, а його ім’ям назвали проект, що ставить за мету узаконити існування особистості у всіх людиноподібних мавп. Platfor.ma розповідає історію мавпи, яка вміла спілкуватися, і з’ясовує, чи готове людство поділитися частиною прав зі співмешканцями.

Чантек народився у 1977 році в дослідницькому центрі в США. Перші дев’ять років життя він провів у Теннессі з антропологом Лін Майлз. Лін досліджувала  навчання мавп мові – дуже поширений експеримент в Америці впродовж ХХ століття. За цей час орангутан усвідомив необхідність прибирати за собою в кімнаті, навчився використовувати і комбінувати підручні засоби у повсякденні, а також запам’ятав дорогу з кампусу до найближчої закусочної, яку міг навіть показати водієві. Однак найголовнішим його досягненням стало оволодіння американською мовою жестів – Чантек мав словник у 150 символів, – а також розуміння розмовної англійської. Відтепер у світі лишилось тільки дві мавпи, що користуються людськими жестами: горила Коко і шимпанзе Уошо.

Чантек навіть відвідував заняття у місцевому університеті (про це зняли документальний фільм від Animal Planet та PBS: «Мавпа, що ходила до коледжу») та був улюбленцем академічної спільноти. Однак врешті адміністрація, яка побоювалася інцидентів і можливих судових позовів, наполягла, щоб вже дорослого Чантека відправили назад до зоопарку. Наступні 11 років він провів у тісній клітині, де страждав від депресії і зайвої ваги.

Одного разу колишні друзі-науковці завітали до нього. Чантек дуже розхвилювався, жестами показав ключі від автівки і попросив забрати його додому. Врешті в 1997 році зоопарк Атланти запропонував для розумного орангутана зону природного проживання, де він і залишився до кінця життя.

Чантек – гібрид двох єдиних існуючих на планеті видів орангутанів: борнейського і суматранського, а з місцевих мов його ім’я перекладається як «прекрасний». Це дуже розумні тварини, яким зараз загрожує зникнення. Разом з шимпанзе і горилами вони належать до родини гомінідів – де також є люди і наші викопні предки. Орангутанів, шимпанзе і горил відносять до людиноподібних мавп – тварин настільки фізіологічно і розумово близьких до людей, що деякі вчені домагаються визнання в них особисті і надання розширених прав.

Так, наприклад, у 1983 році була написана книга «Розум мавпи», автори якої, Девід та Анна Премаки, стверджували, що людиноподібних мавп можливо навчити мові. Вони писали: «Ми знаємо, що той, хто розуміє мовлення, повинен знати мову, навіть якщо він або вона не здатні відтворити її самостійно».

В 50-х роках ХХ століття проводився експеримент з шимпанзе Вікі, де її розумові здібності порівнювалися з дитячими. За рівнем логіки вона цілком могла конкурувати з дітьми – людиноподібні мавпи користуються метафорами та вміють узагальнювати, використовуючи знайомі слова для описання нових: «запальничка – це пляшка і сірник». Але мовлення при цьому стало нездоланною перешкодою: вважається, що на заваді стоїть будова голосового апарату та можлива відсутність у мозку певних структур, пов’язаних з вимовою.

Натомість шимпанзе довели свою здатність до повноцінного спілкування, успішно освоївши мови жестів, символів та лексиграм – несхожих на позначувані предмети умовних знаків, які вигадали спеціально для навчання людиноподібних мавп. В більшості випадках вони могли переносити властивості символів на схожі предмети: наприклад, якщо синій трикутник позначав червоне яблуко, то шимпанзе могли використати цей символ для позначення вишні, яка здавалася їм схожою.

10 Серпня 2017

Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

АвторPlatfor.ma
10 Січня 2018

Щороку волонтери з усього світу з’їжджаються в Україну, щоб у шкільних таборах GoCamp навчати дітей англійській, німецькій і французькій мовам та ділитися своєю культурою. А вже за кілька тижнів вони везуть додому власні враження. Разом з ініціативою GoGlobal ми вирішили дослідити, що іноземцям подобається в Україні й від чого вони не в захваті, а також які з їхніх очікувань не справдилися і чому.

 

Фото: www.facebook.com/laurens.soenen

До того, як взяти участь у GoCamp, я вивчав політику та історію України, але не мав жодного уявлення про те, якою буде реальність. Коли я їхав в Україну минулого літа, у мене було кілька найпоширеніших негативних стереотипів. Усі вони виявилися помилковими. Замість сірої, старомодної та нудної країни я побачив сучасну і яскраву Україну з величезним потенціалом. Більше того, я був вражений гостинністю, незважаючи на стереотип про українців як досить відчужених людей.

Я завжди буду пам’ятати, як усі, кого я зустрів, зробили все можливе, щоб дати мені лише найкраще. Україна займає особливе місце в моєму серці завдяки надзвичайним людям, які завжди прийдуть на допомогу. Через це Україна стала моїм другим домом. Я не побачив тут чогось особливо негативного, але мушу визнати, що мої подорожі тривали не дуже довго. Я не надто переживав через погану інфраструктуру або прояви корупції, але можу уявити, наскільки це розчаровує, якщо жити в таких умовах тривалий час.

Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
10 Січня 2018