В Атлантичному океані продають острів із пінгвінами, морськими левами та тисячами овець

15 Грудня 2018
планета

Оголосили продаж одного з островів Фолклендського архіпелагу в Атлантичному океані. Крім чотирьох миль пляжу щасливий покупець отримає натовп із п’яти видів пінгвінів, морських левів, тисячі овець і десятків видів птахів.

Острів Пеббл-Айленд знаходився у володіннях однієї сім’ї вже 150 років, однак нещодавно праправнук першого покупця Сем Харріс вирішив його продати. За його словами, цим місцем стало занадто складно управляти, але попрощатися з ним буде дуже важко.

Поторгуватися є за що – Пеббл-Айленд довжиною в 20 миль і шириною близько чотирьох миль є третім за величиною островом Фолклендського архіпелагу з гірським хребтом, озерами, кілометрами берегової лінії та скелями, а також гальковим пляжем. Це дивовижне місце, де мешкають п’ять видів пінгвінів, 42 види птахів, 6 тис. овець, морські леви та 125 голів великої рогатої худоби.

Харріс зауважив, що сім’я поки не знає, яку просити ціну, але бажає, щоб покупцем стала людина, яка цікавиться сільським хазяйством. Вони з родичами хочуть, щоб про острів і його жителів дійсно дбали.

15 Грудня 11:16
планета
Найцiкавiше на сайтi

Звіра надія і любов: як тварини вчаться говорити з людьми і доводять свій розум

АвторМикита Богданов
10 Серпня 2017

В зоопарку Атланти у віці 39 років помер орангутан Чантек. Він прославився тим, що вивчив мову жестів і мав цілий ряд інших інтелектуальних здібностей. Чантек ходив до коледжу і любив бургери, а його ім’ям назвали проект, що ставить за мету узаконити існування особистості у всіх людиноподібних мавп. Platfor.ma розповідає історію мавпи, яка вміла спілкуватися, і з’ясовує, чи готове людство поділитися частиною прав зі співмешканцями.

Чантек народився у 1977 році в дослідницькому центрі в США. Перші дев’ять років життя він провів у Теннессі з антропологом Лін Майлз. Лін досліджувала  навчання мавп мові – дуже поширений експеримент в Америці впродовж ХХ століття. За цей час орангутан усвідомив необхідність прибирати за собою в кімнаті, навчився використовувати і комбінувати підручні засоби у повсякденні, а також запам’ятав дорогу з кампусу до найближчої закусочної, яку міг навіть показати водієві. Однак найголовнішим його досягненням стало оволодіння американською мовою жестів – Чантек мав словник у 150 символів, – а також розуміння розмовної англійської. Після Чантека у світі лишилося тільки дві мавпи, що вміли користуватися людськими жестами: горила Коко і шимпанзе Уошо. Коко померла 19 червня 2018 року.

Чантек навіть відвідував заняття у місцевому університеті (про це зняли документальний фільм від Animal Planet та PBS: «Мавпа, що ходила до коледжу») та був улюбленцем академічної спільноти. Однак врешті адміністрація, яка побоювалася інцидентів і можливих судових позовів, наполягла, щоб вже дорослого Чантека відправили назад до зоопарку. Наступні 11 років він провів у тісній клітині, де страждав від депресії і зайвої ваги.

Одного разу колишні друзі-науковці завітали до нього. Чантек дуже розхвилювався, жестами показав ключі від автівки і попросив забрати його додому. Врешті в 1997 році зоопарк Атланти запропонував для розумного орангутана зону природного проживання, де він і залишився до кінця життя.

Чантек – гібрид двох єдиних існуючих на планеті видів орангутанів: борнейського і суматранського, а з місцевих мов його ім’я перекладається як «прекрасний». Це дуже розумні тварини, яким зараз загрожує зникнення. Разом з шимпанзе і горилами вони належать до родини гомінідів – де також є люди і наші викопні предки. Орангутанів, шимпанзе і горил відносять до людиноподібних мавп – тварин настільки фізіологічно і розумово близьких до людей, що деякі вчені домагаються визнання в них особисті і надання розширених прав.

Так, наприклад, у 1983 році була написана книга «Розум мавпи», автори якої, Девід та Анна Премаки, стверджували, що людиноподібних мавп можливо навчити мові. Вони писали: «Ми знаємо, що той, хто розуміє мовлення, повинен знати мову, навіть якщо він або вона не здатні відтворити її самостійно».

В 50-х роках ХХ століття проводився експеримент з шимпанзе Вікі, де її розумові здібності порівнювалися з дитячими. За рівнем логіки вона цілком могла конкурувати з дітьми – людиноподібні мавпи користуються метафорами та вміють узагальнювати, використовуючи знайомі слова для описання нових: «запальничка – це пляшка і сірник». Але мовлення при цьому стало нездоланною перешкодою: вважається, що на заваді стоїть будова голосового апарату та можлива відсутність у мозку певних структур, пов’язаних з вимовою.

Натомість шимпанзе довели свою здатність до повноцінного спілкування, успішно освоївши мови жестів, символів та лексиграм – несхожих на позначувані предмети умовних знаків, які вигадали спеціально для навчання людиноподібних мавп. В більшості випадках вони могли переносити властивості символів на схожі предмети: наприклад, якщо синій трикутник позначав червоне яблуко, то шимпанзе могли використати цей символ для позначення вишні, яка здавалася їм схожою.

«Философия Либерленда заключается в свободе»: как на 7 км² пытается появиться новая страна

3 Березня 2016

Год назад на 7 кв. км нейтральной территории между Сербией и Хорватией чех Вит Едличка объявил о создании нового государства – Либерленда. За это время ни одна страна мира не признала новое образование, а доступ туда был заблокирован Хорватией. Тем временем самопровозглашенный президент Вит Едличка активно занимается продвижением Либерленда, разрабатывает Конституцию и ищет эмиссаров по всему миру. Platfor.ma поговорила с одним из них – «послом» Либерленда в Украине Петером Дейкстрой, а также с самим президентом непризнанной страны о том, как и зачем она появилась.

Либерленд – очень маленькая страна. Но при этом мы в три раза больше Монако. Провозглашение независимости Либерленда состоялось в день рождения Томаса Джефферсона – 13 апреля 2015 года.

По закону эта земля никому не принадлежала. Terra nullius – «ничья земля», ею никто не владел. Все это похоже на то, как если бы мы пошли к морю, взяли горсть песка и присвоили бы его – всем все равно, никто до нас не заявлял своего желания владеть этой территорией.

Если территорию никто не признает своими владениями, то это можете сделать вы. И если уж вы на это решились, то нужно следовать определенной процедуре. Сначала нужно найти землю, которая никому не принадлежит. Как у нас – мы находимся на клочке земли между Сербией и Хорватией, но они-то не заявляли на нее свои претензии. Дальше два способа развития событий. Первый – вы идете в международный суд и говорите что-то вроде: «Я занимаю эту землю, имею на нее право и хочу ею руководить». Это легальная процедура, международный закон, но все очень сложно и запутано, и в сумме занимает множество времени – примерно семь лет. Второй способ – начать с того, что вы просто создаете свою страну. Что наш президент, собственно, и сделал.

Вы объединяете людей, которые разделяют ваши взгляды и намерены инвестировать и помогать в развитии страны. И все вместе вы говорите миру: «Мы хотим быть признаны как жители Либерленда, и мы против того, чтобы Сербия или Хорватия нас контролировали». Так что для объявления новой страны есть два способа: де факто и де юре. По сути, мы используем оба.

 

Никто не уверен в том, что Сербия и Хорватия не начнут против нас войну. Но у нас очень маленькое государство – никому нет дела до этой земли. Тем более, что вообще-то Хорватия несколько лет назад стала членом Евросоюза, так что вряд ли они применят насилие. А Сербия только хочет вступить в ЕС, так что тоже маловероятно объявление войны просто из-за того, что несколько людей захотели создать свою страну.

Мы категорически против того, чтобы стать частью ЕС, потому что философия Либерленда заключается в свободе. Люди должны быть свободными, а властям не следует вмешиваться в их жизнь. В то время как Евросоюз – это фактически еще один уровень дополнительный власти: они будут давать нам указания что делать, и это противоречит идее свободе. По моему мнению, ЕС – это такой себе аналог Советского Союза, только его lite-версия. А кто бы захотел сейчас стать частью Советского Союза?

После провозглашения независимости все сначала подумали, что это шутка. Честно говоря, многие до сих пор так думают. Но пока все идет хорошо, мы получили очень большую поддержку со всего мира. На данный момент у нас десятки посольств (официальных дипломатических отношений у Либерленде нет ни с одной страной мира. – Platfor.ma).

Украинцы оказывают нам большую поддержку. Кажется, из Украины нам прислали уже около 400 заявок на получение гражданства в Либерленде. Правда, пока что они не могут там жить, так как первый этап – это подача заявки на сайте страны.

Вскоре мы планируем закончить карту кадастра территории, а уже потом принимать жителей. Процесс отбора новых граждан занимает много времени, но мы должны быть уверены в том, что люди отвечают нашим требованием и разделяют философию Либерленда – то есть они не преступники, не нацисты, не коммунисты и так далее.

В теории все могут стать нашими гражданами. Но должны быть некие рамки, правильно? Мы не можем впускать всех подряд, ведь в таком случае многие передумают к нам присоединяться. Сейчас человек должен заплатить за гражданство $10 тыс. или выполнить для страны какую-то работу. Например, стать послом, как поступил я.

Мы не принимаем исключительно богатых людей.  Конечно, $10 тыс. – это большая сумма, особенно учитывая сегодняшнюю ситуацию в мире, когда нет уверенности в завтрашнем дне. Но если вы действительно заинтересованы в Либерленде, то вы можете оказать нам поддержку другим образом. У меня, кстати, до сих пор нет паспорта – я пока не получил гражданства.

Александр Пасхавер: «С нашими нынешними ценностями мы не можем быть богатой страной»

19 Лютого 2015

Украинский мыслитель, ученый-экономист и член-корреспондент Академии технологических наук Украины Александр Пасхавер выступил в рамках проекта «Что могу я», организованного Freud House. Platfor.maпубликует ключевые мысли Александра о том, почему мы не европейцы и как из-за этого тормозят реформы, как доверие делает жизнь лучше и почему против России воюет сама история.

С точки зрения качества и уровня жизни европейская цивилизация сейчас очень успешна. Мы хотим стать европейцами, но не можем достичь такого же уровня жизни, как окружающие нас страны, даже те, которые далеко не всегда сами ведут себя как европейцы. Почему?

Обычно ответы приблизительно такие: «Ну, нам не повезло с властями. Они вороватые, они нас обманывают. Они и реформы не умеют делать, поэтому мы все так плохо живем». Это неправильный ответ. Потому что этот ответ основан на совершенно понятном для любой личности противопоставлении себя хорошего им плохим. Правильный же ответ доказан специальными гигантскими исследованиями, которые ведутся по всему миру, и показывают, что в основе развития лежат ценности. И, если мы живем плохо, значит что-то у нас как раз с ними. Возьмем нас и Европу – между нами стоят непреодолимым порогом различия в ценностях. Мы не европейцы.

Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас.

В чем же разница между нами? Европейские ценности основаны на двух интегральных определениях. Первое – это ответственная свобода. Свобода для европейца – это не лакомство, свобода – это условие их существования, потому что вне свободы они не могут самореализоваться. Свобода – это возможность выбора во всех жизненных ситуациях, и они ограничивают ее так, чтобы не наносить вред другим. Когда люди добровольно себя ограничивают, это называется ответственная свобода. Дальше начинает действовать государство, которое наказывает тех, кто не хочет добровольно ограничивать себя. Но закон действует лишь тогда, когда основная масса населения с ним согласна. Если закон не соответствует ощущениям справедливости большинства населения, то он просто не будет работать.

Мы все согласны, что убивать не хорошо, и закон, который преследует за убийство, достаточно эффективен. Но мы совершенно не склонны считать, что дать взятку – плохо. Каждый из нас этим занимается. Не знаю как вы, а я к врачу без денег все-таки не хожу – иначе он просто будет плохо со мной обращаться. Большая часть населения воспринимает коррупцию как грех, но допустимый. Поэтому и не работают антикоррупционные законы. А в основе европейских ценностей лежит как раз эта ответственная свобода.

Второе – это ответственное сотрудничество. Это значит, что вы склонны к сотрудничеству, вы активны, вы готовы к компромиссам, и компромисс не является для вас поражением. И когда вы достигаете какого-то соглашения, вы подходите к нему с ответственностью.

Вот этот комплекс из ответственной свободы и ответственного сотрудничества создает то, что мы называем социальным капиталом. Если одним словом – это доверие. Доверие к своим институтам, доверие к не своим, к незнакомым людям. В обществе, где есть доверие, все обходится дешевле. Потому что недоверие вызывает целый ряд инструментов, которые стоят дорого. Это значит, что общества, которые имеют этот капитал, богаче тех обществ, которые его не имеют.

У нас же другая философия. И мы в этом не виноваты – такова наша история. У нас крайне высокий уровень технологий самовыживания, то есть реакций на неблагоприятные внешние условия. Здесь мы бесподобны. В свое время я написал статью, которая была с любопытством воспринята в Европе. Статья о том, каким образом была организована теневая экономика в 1992–1993-м, да и в последующих годах. Это было блестяще: теневую экономику совершенно спонтанно создало все общество. И в целом она спасла нас. Мы не развалились, на улицах не валялись трупы, никто не убивал друг друга. Несмотря на то, что все вокруг развалилось, мы жили жизнью сохраненного социума. Это была самая яркая иллюстрация того, насколько наше общество совершенно с точки зрения технологий выживания.

КОГДА-ТО ОДИН ИЗ РУКОВОДИТЕЛЕЙ ЕС НЕОФИЦИАЛЬНО СКАЗАЛ: «ЕСЛИ БЫ РУССКИЕ НЕ БЫЛИ БЕЛЫМИ, У НАС БЫ К НИМ ПРЕТЕНЗИЙ НЕ БЫЛО. А ТАК ВЕДЬ БЕЛЫЕ, ВРОДЕ БЫ СВОИ, НО НЕ КАК МЫ». ТО ЖЕ САМОЕ МОЖНО СКАЗАТЬ И ПРО НАС.

Вертикальний ліс – штучні легені для планети

Передісторія. У студентські роки італійський архітектор Стефано Боері був учасником лівих молодіжних рухів і мало цікавився екологією, хоча його з дитинства надихало поєднання архітектури та спонтанної рослинності. Переїхавши з Мілана до Флоренції, Стефано увійшов до об’єднання Gruppo 9999. Його учасниками були молоді митці, які у своїх роботах осмислювали взаємодію людини й природи. Їхні настрої були радикальними, тому шляхи розійшлися, але Стефано згадав про ці ідеї за кілька років – під час подорожі до ОАЕ, а потім і до Китаю.  

Проблема. У XXI столітті Китай претендує на статус індустріальної наддержави – й однієї з найзабрудненіших країн світу. Для опису стану повітря у Піднебесній створили нове слово – «аероапокаліпсис». І цей смог впливає не тільки на саму країну, а й на сусідні Японію, КНР і КНДР, ба більше – навіть на перебіг глобального потепління.

В останні десятиліття заводи-гіганти й інші промислові об’єкти забезпечили Китаю не тільки швидке економічне зростання, а й низку екологічних проблем: смог у містах знижує видимість до 50 метрів, а його хмари, що прямують на Японію, помітні з космосу. За даними ВООЗ, рівень шкідливих речовин у повітрі подекуди в десятки разів перевищує норму.

Хоча ця проблема найбільш кричуща в Китаї, інших країн вона також стосується. У Європі забруднення повітря спричинює 500 000 передчасних смертей на рік. 8 років тому у Мілані кілька тижнів у повітрі тримався смог, а саме місто стабільно входить до найбільш забруднених в Італії.

Ще один фактор, який погіршує ситуацію, – висока температура повітря. Через сезонну спеку шкідливі домішки накопичуються та утримуються в приземному шарі повітря, яким дихають люди. Те, чи буде на вулицях пекельний жар або приємна прохолода, залежить від площі озеленення. Так, відповідно до досліджень в Києві у 2013-2015 роках найбільше нагріваються найменш зелені райони.

На фоні цих даних особливо насторожує тенденція до скорочення площі лісів на планеті: за даними ОНН, починаючи з 1990 року, їх стало менше на 3%.

Звісно, ліси й парки не можуть в одну мить зупинити появу нових міст і замінити собою промислові об’єкти, але нові підходи до озеленення міст можуть покращити ситуацію.

Ідея. Варто вбудовувати ліси в міста, переосмисливши взаємодію мегаполіса й природи – так вважає Стефано Боері. Його подорож до Китаю у 1979 році показала дійсний стан справ: країна неминуче рухалася до надзвичайно високого рівня забруднення, і ситуацію треба було змінювати.

Він знову звернувся до думки про єднання людини й природи заради чистої планети у 2007 році під час поїздки в Дубай, збудований всуціль зі скла та бетону. Боері загорівся ідеєю оживити міста, додати їм зелені. В 2008 році, проаналізувавши ситуацію в рідному Мілані, він презентував дослідження, де запропонував одне рішення кількох проблем – вертикальні ліси: не окремі будинки з садками на даху, а цілі міста нового покоління, де зелень органічно співіснує з бетоном. (До речі, ми вже писали, що в Україні кожен може почати з маленького міського городу).