В Антарктиді дослідили нову ділянку дна і сфотографували неймовірне життя

14 Лютого 2018
наука планета фото

Експедиція «Грінпіс» зробила фотографії рідкісних видів флори і фауни на антарктичному морському дні. Екологи сподіваються, що це дивовижне різноманіття спонукає людство створити в цьому регіоні заповідник.

В раніше недослідженому південному районі зробили перші в історії знімки істот на дні. Ці рідкісні види були знайдені доктором Сюзан Локхарт, антарктичним біологом, яка опустилася на морське дно в підводному човні в рамках наукової експедиції, організованої «Грінпіс».

Виявлені представники флори і фауни, а також кілька годин відеоматеріалів будуть відправлені для вивчення в лабораторію. Локхарт сподівається, що їй вдасться відкрити нові види. Вона також переконана, що отримані дані мають велике значення для майбутнього океану.

«Визначаючи вразливі морські екосистеми і реєструючи їх місця в АНТКОМ (Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики), в подальшому ми можемо їх використовувати в математичних моделях, які допомагають створювати охоронювані морські зони в цьому регіоні», – пояснила біолог.

При цьому Сюзан Локхарт розповіла, що виявила неймовірну різноманітність тваринного життя на морському дні Антарктиди. «Діапазон кольорів і видової різноманітності, наприклад, коралів, дійсно, вражає, роблячи морське дно схожим на чудовий сад», – поділилася біолог, додавши, що вперше за 25 років в професії змогла побачити те, що вивчає, своїми очима в природному середовищі проживання.

Фахівці «Грінпіс» сподіваються, що нові дані допоможуть переконати громадськість в крихкості антарктичної екосистеми і необхідність створення в зв’язку з цим великого антарктичного океанського заповідника.

Дропстоун з дна. / © The Guardian

Антарктична морська лілія. / © The Guardian

Дно океану. / © The Guardian

Антарктична морська лілія. / © The Guardian

Мертвий роговий корал. / © The Guardian

Антарктичний морський їжак. / © The Guardian

Шестипроменева губка. / © The Guardian

14 Лютого 14:45
наука планета фото
Найцiкавiше на сайтi

Художником не народжуються: де в Києві знайти творчі заняття для дітей

АвторІрина Шостак
19 Червня 2018

Як розвивати креативність в дітях, як стати художником в Україні, навіщо потрібно мистецтво – на ці та інші питання Platfor.ma відповідає разом з Програмою студій для молодих художників PortArtStudio та групою компаній «Нові продукти». Цього разу ми підібрали для вас місця, куди варто прийти з вашими дітьми, щоб мистецтво їх точно зачепило.

Організатори пишуть, що вони «Ну дуууууже арт-спейс» І займаються тим, що хочуть навчити вашу малечу не просто відрізняти Моне від Мане, а закохати її в мистецтво так сильно, як закохані в нього творці простору.

Формат роботи арт-студії схожий на лекторій із практичними заняттями, дітей знайомлять із творчими сообловостями роботи різних художників, зокема Клода Моне, Едгар Дега, Фріда Кало, Анрі Матісс та ін.

Молодший викладач Анна розповідає, що заняття розраховані на різний вік —  є курс «Мистецтво з пелюшок», а є і для старших дітей. Лекції проходять по суботам. Після лекції діти мають інтерактивну частину, де заробляють бали, а після цього вони переходять до практичної частини, де за допомоги викладачів і певних заготовок можуть створити власні зображення.

Формат занять: інтерактивний лекторій з майстеркласами

Вік: 4-6 і 7-12 років

Слідкувати за подіями можна тут, а подивитися «що і як» ось тут.

 

«Бунтуй, кохай, права не віддавай»: как в Киеве прошел Марш равенства

В воскресенье, 17 июня, в Киеве состоялся Марш равенства Киев-Прайд-2018, традиционное шествие ЛГБТ-сообщества. По разным оценкам его посетили от 3,5 до 5 тыс. человек. Девиз этого года — «Страна свободных. Будь собой». Легко ли быть собой в Украине 2018 года – специально для Platfor.ma узнавал журналист Александр Михедов.

— Ганьба! Ганьба! Ганьба!

Собравшиеся у Национальной оперы противники Марша равенства не устают скандировать самый популярный украинский лозунг. В этот раз он адресован тем, кто пришел поддержать ЛГБТ-сообщество в его борьбе за равноправие. На часах 9:35, до начала шествия меньше получаса.

#kyivpride

Публикация от Anthony Bartaway (@anthonybartaway)

Как и в прошлом году, Киев-Прайд-2018 стартует у Дома учителя на Владимирской. За безопасность отвечают около пяти тысяч силовиков: патрульные полицейские, нацгвардейцы, конная полиция и так называемая «полиция диалога», чье оружие — слово, а не дубинки и пистолеты.

Чтобы дойти до Дома учителя, сперва нужно пройти через металлоискатель. Около него стоят поборники семейных ценностей с плакатами «Мама папа хорошо — папа папа плохо», «Закон для сімей — Україна для сімей», «Ні — пропаганді гомосексуалізму» и пытаются перекричать друг друга. Полицейские бегло осматривают содержимое сумок и рюкзаков и пропускают внутрь оцепления, где уже стоит колонна участников.

ТРАДИЦІЙНІ ЦІННОСТІ VS МАРШ РІВНОСТІ Про ще це? Про політику, економіку, релігію, гендер чи традиції? Чому ЛГБТ ? На цей пост мене наштовхнули коментарі у соціальних мережах моїх друзів. Вони запитували чи я на “гей-параді”. Ситуація дещо інша. Давайте спочатку розберемо назву заходу. Це був “Марш Рівності” . Підкресліть і запам’ятайте собі. Тобто це про визнання людини як такої, це про повагу без осуду її вибору, фізіологічних даних, психологічних особливостей. А чому такий рух почався на основі ЛГБТ ? Тому що представники ЛГБТ вирішили захистити себе як людей. Вони мають відвагу і бажання бути рівними в оточенні інших людей. І тому таких людей варто поважати! Мені приємно розуміти, що система безпеки була настільки сильною. Це говорить, про те, що “владі” є важливою тема захисту прав людини. Самі подумайте 5000 поліцейських, нац.гвардійців, сбушніків охороняло марш, в якому брало участь біля 3500 людей. За це дуже вдячний. Я особисто приймав участь у марші для того, щоб відстояти своє право бути рівним. Так склалось, що в школі з мене часто жартували через інвалідність руки. Та саме це дало мені зрозуміти цінність людини. Цінність мене, як людини. А якщо дивитись на політику, економіку, традиції та соціум отримує тільки позитив від визнання інших людей. Тому, що ККД зростає. якось так. БУНТУЙ, КОХАЙ, ПРАВА НЕ ВІДДАВАЙ! #kyivpride #kyiv #humanrights

Публикация от Yura Obach (@yura_obach)

Эти меры предосторожности вынужденные: угрозы и провокации давно стали привычными атрибутами прайда. Так, в 2016 году «Правый сектор» пообещал активистам «кровавую кашу» и частично сдержал свое слово: тогда националисты прорвали оцепление и устроили потасовку. Годом ранее все те же «правосеки» забросали участников петардами.

Против прайда выступают не только националисты. Игорь Мосийчук, народный депутат от Радикальной партии Олега Ляшко не видит никакой разницы «между бессмертными полками и гей-парадами». «Некрофилы, которым в Украине не место» — такое определение он дает обеим группам в своем эмоциональном посте в Фейсбуке. Тем временем митрополит Онуфрий считает, что гей-парад может «навлечь гнев Божий на украинскую землю, на которой и без того уже несколько лет подряд проливается невинная кровь украинцев».

 

Ану марш на марш: правозахисниця про три причини підтримувати КиївПрайд

АвторІрина Виртосу
15 Червня 2018

В неділю, 17 червня, у столиці пройде Марш рівності КиївПрайд. Журналістка Центру інформації про права людини Ірина Виртосу написала для Platfor.ma, чому цей день в Україні – не тільки про представників спільноти ЛГБТ+. І підкріпила свої думки статистикою.

Пригадую, як у дитинстві мене «оберігали» від дітей з інвалідністю, навіть відвертали, якщо хтось їхав на інвалідному візку. Якось я спитала, чому цей дорослий хлопчик ще досі у візочку, на що мені дуже тихо відповіли, що він хворий. І так, наче це якийсь злочин чи щось, про що недоречно запитувати.

Про гомосексуалів я дізналася випадково, гортаючи старезний радянський журнал «Моє здоров’я». Коли ж заходила мова про молдован, турків чи корейців, яких чимало є в моєму рідному місті, нерідко в розмові вчувала поблажливість або меншовартість. Як дитина я тоді не могла собі пояснити, чому мене це пригнічувало. Адже йшлося про таких самих людей, як і я, просто вони чимось відрізнялися…

Згідно з національним соціологічним дослідженням «Що українці знають і думають про права людини», тільки чверть українців вважають толерантність найважливішою цінністю. Для половини опитаних (50,9%) це загалом важлива, але не основна цінність. Але є солідна частка населення (15,9%), яка переконана, що бути толерантним не так уже і важливо. Ще 8,2% було важко відповісти.

Неприйняття інакших, несхожих на нас – чи то за вірою, чи то за національністю, віком, мовою, сексуальною орієнтацією, – впливає на наше життя. Я помічаю дуже тісний зв’язок між тим, що сьогодні розповідають «смішні» анекдоти про грузинів, а завтра спалюють ромські табори на Львівщині й Київщині, сьогодні «працює» трудова книжка замість працівника з інвалідністю, а завтра водій автобуса спокійно проїжджає зупинку, де очікує пасажир на інвалідному візку.

Як не прикро, в нашій державі дискримінація не вважається серйозною проблемою для більшості українців. Так, 43,9% опитаних переконані, що, хоч це загалом серйозно, але є і більші біди. Ще чверть респондентів (25,7%) кажуть, що це взагалі не актуально. І тільки 15,6% визнають дискримінацію як велику проблему в українському суспільстві.

Це у вас у крові: чому донорство – не зовсім те, що ви думаєте

14 червня у всьому світі відзначають День донора. Журналістка Platfor.ma Тетяна Капустинська є одним із ідеологів проекту «Середи в Охматдиті», який спонукає здавати кров. У свій день вона написала про те, як вперше потрапила в донорство, та пропонує всім доєднатися.

Ненавиджу лікарні. Настільки, що навіть здавати кров там – справжня мука. Ти рано вранці приходиш у стомлене часом, пилом і чварами приміщення, займаєш своє місце в кінці нескінченної змійки з людей і очікуєш. За весь цей час встигаєш сказати «ні» всім, хто «я тільки за довідкою» або «я просто відходив ненадовго», почитати книгу, незлічену кількість разів позіхнути та вивчити всю макулатуру, яка висить на стінах.

Після йде низка подій, яку хочеться забути – аналіз крові з пальця, пошуки себе і сенсу життя в довгих чергах, тривалі розмови з лікарями та жахлива процедура здачі крові. Озлоблена на весь світ бабуся безуспішно намагається встромити величезну голку в вашу вену якийсь час, а після того, як у неї це виходить, залишається тільки пару годин потерпіти – ниючий біль, різкий запах ліків і захопливий підрахунок плитки на старій стелі. Після процедури тебе не надто делікатно просять звільнити місце й забувають про твоє існування, ніби ти й не сидів тут пару годин в надії врятувати комусь життя.

Приблизно так я уявляла собі процедуру донації до того, як стала донором. І хоч лікарні все ще не викликають у мене ніжних почуттів, я зрозуміла, що уявлення про процедуру здачі крові не збігалися з реальністю трохи більше, ніж зовсім.

Потреба в добрих вчинках була в моєму житті завжди – то я працювала в благодійному магазині, то була волонтером на різних акціях, то придумувала свої проекти, всі засоби з яких пішли б на допомогу різним організаціям. І, звичайно, часто міркувала про те, щоб стати донором. Зупиняли дурні міфи, упередження та просте незнання – здавалося, що це так складно і довго, що донорами можуть бути лише обрані, а моя кров поширеної групи навряд чи стане в пригоді.

І ось одного разу я побачила пост у свого знайомого в Фейсбуці – він натхненно розповідав про те, що здавав кров в «Охматдиті» з командою волонтерів, а його 4+ група допомогла хлопчикові. Він пишався своїм вчинком, це відчувалося в кожному слові, і закликав своїх друзів не бояться, а діяти. «Це знак!» – подумала я і звільнила собі ранок середи на наступному тижні. «Це доля!» – кожен день повторювала я собі.

Фото: Iнга Передерій

І знаєте, що? Виявилося, що донорство – це дуже просто. Це не страшно та не боляче, а працівники відділення трансфузіології намагаються зробити все, щоб допомогти донору та кожній дитині, яка потребує переливання крові. Мене зустріли з посмішкою та повагою, не раз подякували, що прийшла, і супроводжували на всіх етапах. Кілька разів запитали про те, як давно зробила татуювання – повинен пройти рік, але багато хто досі вважає, що тату означає довічний відвід від здачі крові. Відділення всередині було чистим, світлим і фотогенічним – ось прямо коли відкриваєш сторіз в Інстаграмі й знімаєш-знімаєш, нічого спільного з моїми похмурими уявленнями. Лікарі та медсестри, в основному, молоді та усміхнені дівчата, які сиплять жарти та історії, щоб підняти настрій або відвернути увагу, наприклад, від проколювання пальця, що, до речі, найстрашніша з усіх процедур.

За результатами аналізів мене допустили до здачі крові, що виявилося великою вдачею. Там же мені розповіли, що приводів дати потенційному донору відведення – на пальцях не перелічити: маленька вага, надто поганий зір, свіжі тату або пірсинг, недавня хвороба, низький гемоглобін або високий білірубін, низький тиск і це навіть не чверть списку. Тоді я дико пораділа своєму везінню та буквально застрибнула на канапу, оголюючи вени й душу. Здивування спіткало мене знову, коли стало зрозуміло, що процес виявився абсолютно безболісним, а через 7 хвилин одна з медсестер в рожевому костюмі прокричала «Друга плюс, перев’язуємо». 7 хвилин – і ти зробив значний внесок в чиєсь життя.

Фото: Iнга Передерій