У Житомирі пройде фестиваль сучасної культури. Це справді актуально

19 Жовтня 2018
мистецтво реформація урбаністика

З 26 жовтня по 4 листопада у Житомирі пройде фестиваль «Жовтень у Жовтні», присвячений питанню культурної ідентичності. В програмі – виставка, лекції, воркшопи, конференція та концерт.

«Жовтень у Жовтні» – це мультидисциплінарний фестиваль, побудований навколо ідеї децентралізації культури та формування культурної ідентичності міста та регіону. За задумом організаторів, в перспективі подія має проходити щороку і стати каталізатором змін як на локальній території, так і по всій країні.

Фестиваль складається з двох частин: програми для широкої аудиторії та конференції «Коли територія набуває ідентичності» (29-30 жовтня), яка буде присвячена формуванню культурної ідентичності міста та регіону.

Ключова подія публічної програми – виставка-дослідження монументально-декоративного мистецтва Житомирської області радянського періоду «Можливо це мистецтво». Над проектом працював колектив дослідників, серед яких Євген Нікіфоров, відомий за проектом «Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics». Крім того в програмі фестивалю заплановані концерт джазмена Володимира Тарасова з Литви, лекції, презентації та майстер-класи.

«Наша команда об’єдналась навколо громадської організації “Житомир, зроби голосніше!”, що вже давно і послідовно працює над розвитком регіону. Разом ми задумали фестиваль сучасної культури “Жовтень у Жовтні”, що має стати ключовою подією культурного життя регіону та запустити процес перетворення колишньої будівлі кінотеатру “Жовтень” на сучасний культурний центр, – розповідає менеджерка проекту Катерина Семенюк. – Нам цікаво обговорити методологію побудови локальної ідентичності й на прикладі Житомира розробити методику для подальшого використання в інших містах».

Детальну інформацію та програму можна знайти на сайті фестивалю.

Найцiкавiше на сайтi

Есть чему получиться: почему Винница становится европейским городом, а другие — нет

Сокоординатор Совета Киева по урбанистике Григорий Мельничук – о европейской «урбанистике сверху» в главном городе Подолья.

С точки зрения общественного урбанистического движения Винница – странный город. С одной стороны, ее часто ставят в пример: и трамваи швейцарские сумели бесплатно получить, и wi-fi туда поставить, и плавучий фонтан на обновленной набережной лучший в стране, и маршрутки пару лет назад наполовину сократили.  Проблемы незаконных МАФов здесь нет, а крупный нелегальный рынок в центре города здесь разгоняли едва ли не с водометами. Кстати, предварительно построив альтернативу для частных предпринимателей.

С другой стороны, на всевозможных межрегиональных мероприятиях винничан или нет, или они сидят тихо в уголочке. Здесь почти нет общественно-экспертных обсуждений и инициирования городских проектов жителями. Причина проста – в отличие от почти всех других городов Украины, включая Киев, здесь позитивные нововведения инициируют сами городские власти. Начиная от открытия дверей в трамваях кнопками и заканчивая совершенно новым для Украины подходом к созданию генерального плана города.

С генеральными планами в Украине беда. Советские подходы плановой экономики и просто давно устаревшее видение автомобилецетристских городов с развязками и подземными переходами превращает даже новые проекты генеральных планов в параллельную реальность. Что говорить об идеях пятой линии метро в Киеве и более 60 развязках, подземных переходах на жилых улицах и скандалах с зелеными зонами.

В Одессе разработчики генплана, как и 20-30 лет назад, предлагали прорыть под центром города подземный скоростной трамвай – как раз там, где катакомбы… В Житомире – построить за рекой, текущей в глубоком скалистом каньоне, жилой массив и проложить туда новый мост. Виннице же киевские генпланисты предлагали построить окружную дорогу с двумя новыми мостами. А затем развивать вдоль нее город, растянув коммуникации и обескровив центр. Винничане первыми сказали «стоп» – причем именно городские власти. Как же дела с генпланом в «параллельной реальности», где не проталкивают сомнительные документы в угоду застройщикам?

В условиях, когда в Украине практически нет градостроителей, работающих по современным европейским подходам, винницкая мэрия поступила просто – пригласила иностранцев.

В условиях, когда в Украине практически нет градостроителей, работающих по современным европейским подходам, винницкая мэрия поступила просто – пригласила иностранцев.

Без привычного ныне в правительстве пафоса и еще до Революции достоинства. Урбанист Урс Томанн, русскоговорящий швейцарец, уже почти два года координирует работу по созданию нового генерального плана в Винницком муниципальном центре градостроительства и архитектуры.

Первое, что сделала команда швейцарца, – это анализ структуры города. «Успех города во многом определяется структурными решениями, определяющими будущее на десятки и сотни лет. Со старыми подходами мы растратим слишком много ресурсов. Потому чем плотнее города – тем выше доля общественного транспорта», – критикует Урс идеи предыдущих разработчиков о строительстве новых мостов через Южный Буг и строительство новых районов на окраине за железной дорогой.

«Как можно было не обратить внимание на линеарное развитие города – вдоль единого хребта активности, на нем сосредоточена и торговля, и админздания? Виннице предлагали сделать ‘город-бублик’, с постепенно деградирующим центром. Мы же увидели потенциал в промзонах, расположенных практически в центре города», – отметил швейцарский урбанист. Также вдоль оси города были проанализированы центры активности – по сути, аналоги тех самых «метроцентров» и транспортных хабов, которыми в Киеве являются станции метро и ряд площадей.

Homo urbanisticus: уривок з книжки архітектора Йена Ґела «Міста для людей»

АвторPlatfor.ma
18 Травня 2018

Нещодавно видавництво «Основи» спільно з освітньою платформою СANactions презентувало книгу Йена Ґела «Міста для людей» – визнаний у всьому світі бестселер з урбаністики. Platfor.ma публікує уривок про те, чому пішоходи не дуже змінилися за останні кількадесят тисяч років і чому квитки в оперу такі дорогі.

 

Планування міста для людей цілком природно починати з розуміння того, як люди пересуваються і як задіюють органи чуття, адже саме ці біологічні параметри визначальні для діяльності, поведінки й комунікації в міському просторі.

Міські пішоходи ХХІ століття – результат еволюції, яка тривала мільйони років. Людина розвивалася так, щоби пересуватися повільно й пішки, а тіло людини пряме і вертикальне.

Ноги легко несуть нас уперед, а от пересуватися боком чи спиною вперед нам помітно важче. Наші органи чуття теж пристосовано до повільного пересування вперед переважно горизонтальними поверхнями.

Наші очі, вуха й носи спрямовано вперед, щоби помічати небезпеку чи вигоду на шляху перед нами. Палички й колбочки сітківки наших очей так само підпорядковано пересуванню по горизонтальній земній поверхні.

Ми добре бачимо перед собою, периферійний боковий зір у нас гірший, ми непогано бачимо, що у нас під ногами, але набагато гірше – те, що над нами. Наші руки спрямовано вперед і добре пристосовано для обмацування нових об’єктів чи розсування гілок, щоб звільнити собі шлях. Одним словом, вид homo sapiens – це лінійні, фронтальні, горизонтально орієнтовані, прямоходячі ссавці. Стежки, вулиці й бульвари – простори для лінійного пересування за допомогою людського опорно-рухового апарату.

Одна з найважливіших подій у житті людини – мить, коли вона підводиться на ноги і робить перший крок, адже з цього починається справді нове життя.

Такий наш клієнт – пішохід з усіма наведеними вище якостями, обмеженнями і потенціалом. Фактично проектувати людський вимір міста – це створювати міські простори, де зручно пішоходам, звісно, з урахуванням можливостей і певних обмежень, продиктованих будовою тіла.

Не на своєму місці: у чому Economist помилився з Києвом в рейтингу міст

АвторБорис Давиденко
20 Серпня 2018

Минулого тижня авторитетний журнал The Economist опублікував щорічний рейтинг найбільш зручних для проживання міст. Київські результати рейтингу розворушили сонне українське медіаполе: виявилося, що за останні п’ять років Київ показав найбільше зниження рівня комфортності серед всіх 140 учасників рейтингу. З 2013-го по 2018-й інтегрований показник комфортності життя в столиці України впав на 12,6% і зараз (за результатами 2017) становить 56,6 бали. У методології рейтингу говориться, що така оцінка означає – умови життя істотно обмежені. Головред VoxUkraine Борис Давиденко розбирається, як же так.

Весь тиждень я читав жовчні заголовки ЗМІ, єхидні коментарі фейсбук-експертів і мляві відмазки київської влади. Накипіло. Я не згоден. І у мене є дві важливі причини.

Перша і головна: Київ – моє рідне місто, я його люблю і хочу, щоб у нього все було добре. Тому все, що написано далі, слід розглядати з урахуванням моєї 100% ангажованості.

Друга частина аргументів більш раціональна.

По-перше, ЗМІ висмоктали сенсацію. Київ звалився в цьому рейтингу ще в 2014 році, побував майже на самому дні в 2015-му (132-е місце з 140) і з тих пір видряпується – 118-е місце зараз.

Це не скасовує факту, що п’ять років тому столиця України була майже на три десятка місць вище і перебувала в компанії таких міст, як Бухарест і Ріо-де-Жанейро. Сьогодні це Хошимін, Мумбаї і Абіджан.

Але чому рейтинг погано відображає ситуацію в Києві за останні п’ять років?

The Economist, щоб виміряти комфортність життя в місті, використовує п’ять напрямків, в які входить 30 критеріїв – від небезпеки терористичних загроз до клімату. У реальному житті оцінка liveability трохи простіше – городяни оцінюють комфортність того чи іншого міста ногами і гаманцем: населення міста зростає або убуває. У Києві дуже швидко зростає – за східноєвропейськими мірками. За офіційними даними, населення Києва за п’ять років збільшилося на 103 000 чоловік, до 2,94 млн. Експерт з транспортного планування Дмитро Беспалов говорить, що за різними оцінками реальне населення набагато більше – 3,5-4 млн осіб.

Від такого голосування за київську комфортність можна відмахнутися: мовляв, столиця безальтернативна в Україні, так як інші міста набагато гірше. Не згоден: Київ конкурує за людей з не тільки в чомусь кращими Львовом, Одесою і Дніпром, а й з Варшавою, Москвою, містами балтійських країн і так далі.

Як змінився Київ за п’ять років – за критеріями, які використовує The Economist для оцінки комфорту? Відразу скажу, що можливості комплексно проаналізувати оцінку журналу немає, дані по категоріях закриті і коштують дорого.

1. Інфраструктура (20% від загальної оцінки). У цій категорії багато чого: якість доріг, доступність житла, громадський транспорт, зв’язок з іншими країнами, якість телекомунікацій. Киньте в мене камінь, якщо в чомусь Київ став гірше за останні п’ять років. Короткі «інфраструктурні» новини столиці: 3G і 4G, капітальний ремонт доріг, сотні нових автобусів, трамваїв і тролейбусів, дворазове зниження доларової ціни квадратного метра, безвіз і з десяток нових авіаперевізників (в тому числі і знаковий Ryanair), нові поїзди-експреси як по Україні, так в Польщу.

2-3. Наступні два великих критерію рейтингу: медицина (20%) і освіта (10%). Я не експерт в цих сферах, але суб’єктивне відчуття – гірше точно не стало. Варто лише згадати, що п’ять років тому освітою завідував Дмитро Табачник, а медициною – Раїса Богатирьова.

4. Наступний розділ – культура і навколишнє середовище (25%). Тут «змішалися коні, люди» – кліматичні умови, корупція і цензура ЗМІ, театри і ресторани та багато іншого. Найболючіше – корупція. Цей показник беруть у Transparency international: п’ять років тому Україна була на 144-му місці (25 балів), зараз на 130-му (30 балів). Про цензуру в ЗМІ… Журналісти «Корреспондента», Forbes, TBі, яких вичавили з видань в 2013-му, з зацікавленням послухають, як «Вести», «Країна» і News One зараз скаржаться на утиски свободи слова. Ну а ресторани, театри, доступ до спорту взагалі сильно виросли за п’ятирічку.

5. Залишається група критеріїв «стабільність» (20%). Тут про кримінал, загрозу терактів, війни і цивільних заворушень. Редактори рейтингу з року в рік підкреслюють, що саме ця група – близькість Києва до військового конфлікту – тягне українську столицю вниз. Більшість киян можуть багато розповісти, як змінювалося відчуття «стабільності» та комфорту за ці роки: якщо в 2014-му ми чекали російські танки на житомирській трасі і прокидалися о 04:00 ранку прочитати зведення з Іловайська, то в цьому році дізналися, що таке змішані почуття, коли ожив Бабченко.

З злочинністю в Києві все не дуже добре. Статистика показує погіршення криміногенної на 48%, кількість злочинів в минулому році склала 70 600. Половинчаста реформа поліції – погана ідея.

Не виключаю, що арифметика журнального рейтингу правильна: ми не бачимо всіх показників по Києву та іншим містам, тож сперечатися складно. Але…

Інфраструктура, освіта, медицина, культура і т.д. – це дуже важливо. Місто – це люди. Люди, які живуть поруч і працюють разом. Люди, що знаходять однодумців, які вигадують і створюють щось нове. Люди, яким не все одно, що з їхнім будинком, вулицею, містом і країною. І в Києві 2018 го я бачу в рази більше активних і небайдужих городян, ніж п’ять років тому. І може бути, у Відні, що очолює рейтинг, безпечніше, краще дороги і якісніше медицина, але я вибираю Київ. Бо стародавній Київ сьогодні в рази молодше і цікавіше, ніж солідна і доглянута столиця Австрії.

Тень Киева: главные неофициальные символы города

30 Травня 2015

Украинская столица – один из лучших городов мира, это вам скажет любой киевлянин. Как люди, искренне (и безответно) влюбленные в этот город, мы вместе с сообществом Urban sketching project Kyiv решили собрать в одном месте ключевые символы Киева. И написать о них правду.

Один из центральных парков Киева славен многими вещами: к примеру, Тарасом Григорьевичем, хмуро взирающем на двоечников, выходящих из красного корпуса. Или изредка работающими фонтанами и не пересыхающим бюветом.

А еще здоровенными псинами, которые с ехидными мордами гадят под табличкой «Выгул собак запрещен». Но настоящий символ парка – это матерые ветераны шахматных битв.

Сутками напролет здесь прорываются турами по флангу и отправляют офицеров в безрассудную лобовую атаку. При этом пешкой здесь может почувствовать себя каждый. Поговаривают, что однажды в этом парке самому Гарри Каспарову поставили трехэтажный мат.