У Єлизавети II помер останній коргі, яких вона розводила 70 років

19 Квітня 2018
особистість

Представники королівської сім’ї Великобританії повідомили, що помер останній коргі Єлизавети II – Віллоу. Це останній представник сімейства домашніх тварин, яких розводив ще батько нинішньої королеви.

Коли Єлизавета була підлітком, вона багато гралася з коргі Дуки, який був вихованцем її батька, короля Георга VI. Перший власний коргі з’явився у неї в 1944 році – це була собака на ім’я Сьюзан, яку королеві подарували на 18-річчя.

Після цього Єлизавета розводила коргі протягом сімдесяти років, і всі чотирнадцять поколінь собак були нащадками тієї Сьюзан. Тільки у 2015 році королева вирішила перестати розводити коргі через вік: 88-річна жінка переживала, що тварини залишаться недоглянутими після її смерті. За весь час правління Єлизавета виростила 30 коргі.

18 квітня повідомили, що в палаці помер пес на ім’я Віллоу – останній нащадок тієї самої Сьюзан. 14-річна собака страждала від онкологічного захворювання, тож її приспали. Це було вимушеним кроком – королева особисто доглядала його і більше не могла дивитися, як собака страждає. Представники корони відзначають, що Віллоу був «відданим компаньйоном» Єлизавети і вона вкрай важко переживає його втрату. «Віллоу був останньою ниточкою, яка пов’язувала її з минулим, батьками і власним дитинством. Здається, це кінець епохи», – припустив співрозмовник Daily Mail з Букінгемського палацу.

Втім, у Єлизавети залишилися дві собаки породи доргі – це метис такси та коргі – Вулкан і Кенді. Вони випадкові нащадки кохання королівських коргі і такс, яких розводила принцеса Маргарет, сестра Єлизавети. Також під опікою королеви знаходиться справжній коргі Віспер, якого вона почала доглядати після смерті господаря, єгеря Сандрінгемського палацу, де розташовується заміська резиденція королівської сім’ї.

Віллоу буде похований саме в Сандрінгемском палаці в Норфолку.

19 Квітня 11:36
особистість
Найцiкавiше на сайтi

Звіра надія і любов: як тварини вчаться говорити з людьми і доводять свій розум

АвторМикита Богданов
10 Серпня 2017

В зоопарку Атланти у віці 39 років помер орангутан Чантек. Він прославився тим, що вивчив мову жестів і мав цілий ряд інших інтелектуальних здібностей. Чантек ходив до коледжу і любив бургери, а його ім’ям назвали проект, що ставить за мету узаконити існування особистості у всіх людиноподібних мавп. Platfor.ma розповідає історію мавпи, яка вміла спілкуватися, і з’ясовує, чи готове людство поділитися частиною прав зі співмешканцями.

Чантек народився у 1977 році в дослідницькому центрі в США. Перші дев’ять років життя він провів у Теннессі з антропологом Лін Майлз. Лін досліджувала  навчання мавп мові – дуже поширений експеримент в Америці впродовж ХХ століття. За цей час орангутан усвідомив необхідність прибирати за собою в кімнаті, навчився використовувати і комбінувати підручні засоби у повсякденні, а також запам’ятав дорогу з кампусу до найближчої закусочної, яку міг навіть показати водієві. Однак найголовнішим його досягненням стало оволодіння американською мовою жестів – Чантек мав словник у 150 символів, – а також розуміння розмовної англійської. Після Чантека у світі лишилося тільки дві мавпи, що вміли користуватися людськими жестами: горила Коко і шимпанзе Уошо. Коко померла 19 червня 2018 року.

Чантек навіть відвідував заняття у місцевому університеті (про це зняли документальний фільм від Animal Planet та PBS: «Мавпа, що ходила до коледжу») та був улюбленцем академічної спільноти. Однак врешті адміністрація, яка побоювалася інцидентів і можливих судових позовів, наполягла, щоб вже дорослого Чантека відправили назад до зоопарку. Наступні 11 років він провів у тісній клітині, де страждав від депресії і зайвої ваги.

Одного разу колишні друзі-науковці завітали до нього. Чантек дуже розхвилювався, жестами показав ключі від автівки і попросив забрати його додому. Врешті в 1997 році зоопарк Атланти запропонував для розумного орангутана зону природного проживання, де він і залишився до кінця життя.

Чантек – гібрид двох єдиних існуючих на планеті видів орангутанів: борнейського і суматранського, а з місцевих мов його ім’я перекладається як «прекрасний». Це дуже розумні тварини, яким зараз загрожує зникнення. Разом з шимпанзе і горилами вони належать до родини гомінідів – де також є люди і наші викопні предки. Орангутанів, шимпанзе і горил відносять до людиноподібних мавп – тварин настільки фізіологічно і розумово близьких до людей, що деякі вчені домагаються визнання в них особисті і надання розширених прав.

Так, наприклад, у 1983 році була написана книга «Розум мавпи», автори якої, Девід та Анна Премаки, стверджували, що людиноподібних мавп можливо навчити мові. Вони писали: «Ми знаємо, що той, хто розуміє мовлення, повинен знати мову, навіть якщо він або вона не здатні відтворити її самостійно».

В 50-х роках ХХ століття проводився експеримент з шимпанзе Вікі, де її розумові здібності порівнювалися з дитячими. За рівнем логіки вона цілком могла конкурувати з дітьми – людиноподібні мавпи користуються метафорами та вміють узагальнювати, використовуючи знайомі слова для описання нових: «запальничка – це пляшка і сірник». Але мовлення при цьому стало нездоланною перешкодою: вважається, що на заваді стоїть будова голосового апарату та можлива відсутність у мозку певних структур, пов’язаних з вимовою.

Натомість шимпанзе довели свою здатність до повноцінного спілкування, успішно освоївши мови жестів, символів та лексиграм – несхожих на позначувані предмети умовних знаків, які вигадали спеціально для навчання людиноподібних мавп. В більшості випадках вони могли переносити властивості символів на схожі предмети: наприклад, якщо синій трикутник позначав червоне яблуко, то шимпанзе могли використати цей символ для позначення вишні, яка здавалася їм схожою.

«Невже в мене справді рак?»: історія українських дітей, що перемогли онкологію

АвторСаша Косенко
30 Березня 2018

Що робити, коли ти мрієш скоріше вирости і підкорити цілий світ, але раптом незнайомець у білому халаті говорить, що тобі залишилося жити три місяці? В рамках проекту благодійного фонду «Запорука» підлітки з усієї України діляться своїми історіями боротьби з раком і надихають українців за жодних обставин не здаватися.

 

Моя історія почалася на випускному. Я пошила гарну сукню на замовлення, купила туфлі на 15-сантиметрових підборах – хотіла запам’ятати цей день назавжди. Однак у розпал вечірки в мене почала сильно боліти нога – я ледь не падала від болю. Після обстеження лікар констатував: «Рак. Вражено велику частину кістки. Залишилося жити два місяці». Пам’ятаю, як відповіла: «Тобто я помру? Ні, я здорова. Ви помилилися, от побачите».

Ми вирушили на лікування до Києва, де я зустріла свого янгола-охоронця лікаря Михайла Васильовича: «Ти особлива, казав він мені. І твій випадок особливий. Тобі встановлять ендопротез, і все буде добре». У той час я мріяла про кар’єру моделі і боялася лише одного: що після протезування до кінця життя шкутильгатиму, а моя нога буде спотворена шрамами, і це поставить хрест на моїй мрії. Тож уже наступного дня після операції я встала на милиці та, ігноруючи біль і сльози, почала займатися з реабілітологом.

Через рік мені вдалося перемогти хворобу. Я довела всім, хто не вірив: дитячий рак не вирок. Головне знайти свою мрію і поставити собі мету. Тоді ти переможеш усе!

 

«У кожного свої таргани в голові»: як живуть люди з обсесивно-компульсивним розладом

АвторЛєна Шуліка
2 Лютого 2017

Уявіть, що у вашій голові думки про нав’язливу дію, котру конче необхідно виконати. Дія може бути абсолютно позбавленою сенсу, але ви все одно її виконуватимете. Власне, так і живуть люди з обсесивно-компульсивним розладом. Platfor.ma розповідає про українців, життя яких складається з постійних ритуалів.

Ярослав Муха

– Це жодним чином мені не заважає. Це моя особливість. У кожного ж є свої таргани в голові, правильно?

Так Ярослав розповідає про свій обсесивно-компульсивний розлад, з яким він живе уже багато років. Ярослав Муха – студент, в той же час він працює в рекламному агентстві.

Обсесивно-компульсивний розладом, або скорочено ОКР називаються нав’язливі стани, котрі змушують людину повторювати певні дії.

– Вперше розлад проявився, ще коли я був маленьким. Коли мене торкалися з одного боку, я обов’язково мав відчути такий же дотик з іншого. Я не прошу людей зробити цей дотик – це було б дивно, я просто сам себе торкаюся, головним є факт дотику. Я можу потиснути руку, але я намагаюся не чіпати людей і не люблю, коли вони чіпають мене.  Я пам’ятаю, коли вперше побачив щось схоже. Я дивився серіал «Клініка» і в одній із серій з’явився лікар з чимось подібним. Той лікар мав торкатися до всіх предметів, коли заходив в кабінет. Тоді я почав читати і зрозумів, що ОКР проявляється і в дрібніших формах.

Терміну ОКР  не існувало ще 100 років тому, але сьогодні від цього страждає близько 5% населення світу. Як правило, більш високий відсоток людей з цим захворюванням в розвинених країнах. Статистика захворювань в Україні відсутня. Перш за все, тому що в посткомуністичних країнах люди традиційно соромляться зізнаватися в психічних розладах.

Коли Ярослав знайшов назву свого розладу, він уже мав кілька ритуалів. Якщо він повертається в один напрямок, він має так само повернутися в інший. Якщо випадково повертається в іншу сторону більше, ніж потрібно, має зробити симетричну дію. Ярослав відчуває дискомфорт при довгому стоянні в одному напрямку, адже потрібно відновити рівновагу і стояти в іншому напрямку впродовж того самого часу.

– Через те, що мені потрібно постійно відновлювати баланс у просторі, я не можу нормально їздити в метро. Адже коли я в натовпі і до ноги торкаються, хай навіть пакетом, я не можу дотягнутися, щоб торкнутися іншої ноги – і мене від цього трусить.

Всі знайомі знають, що я не люблю доторків. Взагалі. В більшості випадків люди розуміють і поважають особистий простір, а у деяких виникають зайві питання. Хтось навіть навмисне починає торкатися.

Боб в помощь: 5 примеров простых идей, которые спасают мир

Иногда важно не только делать, но и рассказывать об этом. Platfor.ma проанализировала пять заметных мировых социальных кампаний и узнала, как они меняют жизнь к лучшему.

 

Какой он, мир без света, электричества, телевидения или интернета? Ответ не только в учебниках истории, но и в наши дни. В субботу, 31 марта 2007 года, оживленный Сидней ошеломил весь мир, выключив свет на один час в рамках кампании «Earth Hour». 2,2 млн человек приняли участие в этой кампании, чтобы показать правительству, что изменения климата – это проблема, которая их беспокоит, и что они намерены с ней бороться.  

«Час Земли» – ежегодное международное событие от Всемирного фонда дикой природы (WWF), которое проводится в последнюю субботу марта, и призывает людей, организации, коммерческие учреждения и вообще всех-всех выключить свет и электрические устройства на один час, чтобы привлечь внимание к экологическим проблемам планеты.

Впервые событие было организовано Всемирным фондом природы Австралии совместно с изданием «The Sydney Morning Herald» в 2007 году, а с 2008 года инициативу поддержал весь мир. Мероприятие направлено главным образом на то, чтобы заставить людей задуматься о том, как они используют ресурсы Земли, и попытаться остановить изменение естественной среды планеты.

Кроме того, все это подсказывает людям, как каждый из нас может вести себя более разумно. Во-первых, мы можем научиться жить экологично, охраняя ресурсы планеты, во-вторых – присоединиться к акциям в своей стране, в-третьих  – стать волонтерами WWF или же донорами фонда.

В этом году кампания «Час Земли» объединила более 180 стран, в том числе Украину. На один час в темноту погрузились около 18 тыс. знаковых сооружений и памятников, среди которых Сиднейская опера, Эйфелева башня, Биг-Бен, «Лондонский глаз» и другие. А основной слоган 2018 года – Connect2Earth («Поймай связь с Землей»).