У США почали продавати зелень, вирощену роботами. Можливо, це початок революції

7 Травня 2019
еко технології

Роботизована ферма із США Iron Ox почала продавати базилік, щавель та салат, вирощені роботами. Поки продукція доступна лише в одному магазині в Каліфорнії, але це лише початок.

Iron Ox – це одна із компаній, які намагаються тотально автоматизувати трудомісткі процеси в сільському господарстві. Наразі там використовують комбінацію з робототехніки, гідропонних чанів і автономних систем, що самостійно переносять продукцію. Проте до повної «автономності» ще далеко, адже люди все ж висаджують саджанці та пакують зелень, коли вона готова до вживання. Втім, саме роботи підтримують рослини, поки ті ростуть: поливають, стежать за світлом, ґрунтом та станом паростків.

На думку фахівців, технологія є дуже перспективною, а такий приклад її втілення чітко показує переваги та недоліки напівавтоматизованого сільського господарства. Переваги полягають в ближчому розташування до клієнтів та, відповідно, зменшення транспотрних витрат та зниження рівня забруднення повітря. З недоліків – обмеженість виробництва – так, Iron Ox вирощує лише три сорти зелені, – а також вища за середню ціна (чотири головки салату обійдуться в $4,99), адже людська праця все ще коштує дешевше, аніж обслуговування роботизованих механізмів.

Однак за подальшого розвитку технологій повністю або майже повністю роботизоване виробництво може глобально змінити весь сільскогосподарський ринок.

7 Травня 8:30
еко технології
Найцiкавiше на сайтi

Техноетика: чи можна бити та ображати робота

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У другому випуску ми досліджуємо, чи можна ображати машину – бити робота, жартувати над Siri, знущатися над штучним інтелектом?

 

Алевтина Шевченко, психолог-консультант на телеканалі «Україна»

Бити роботів – ненормативно, адже страждає якийсь внутрішній конструкт, який заведено називати гуманністю, емпатією, людяністю. Тобто кривдник сам потерпає від своїх дій. «Але ж це залізяка!» – скаже хтось і не буде правий до кінця. Людина з легкістю проектує почуття, подібні власним, легко приписує їх тваринам, рослинам, неживим предметам. Найочевиднішим прикладом можна вважати ставлення до ляльок, а робот, строго кажучи, і є лялька, тільки просунута.

А ось в самому понятті «образити робота» є суперечність. Адже образа – це почуття, а якщо робот здатний ображатися, тобто відчувати, то він цілком живий?

Проте нам боляче і неприємно бачити, як роботів ображають, тому що ми перекладаємо на них свої почуття. Вони для цього навіть набагато зручніші, ніж тварини, які зазвичай викликають подібні емоції. Так влаштована людська психіка.

Насправді роботи не потребують захисту. Їх інтелект – програма, а почуття – всього лише імітація. Решта – тільки ілюзії та проекції. Той же, хто вірить в образу роботів, схожий на клієнта повії, який хоче думати, що вона стогне від насолоди по-справжньому. На жаль, статистично це не так.

Володимир Хіцяк, керівник Центру етики і технологій Львівської бізнес-школи Українського католицького університету

Образа чи агресія – це, передусім, намір того, хто ображає. Не має значення, чи ми вчиняємо агресію щодо робота чи людини. Агресія – в будь-якому випадку зло. Це з погляду етики. З погляду закону, треба розуміти, який правовий статус має інша сутність, чи можна стосовно нього застосовувати норму «моральної шкоди».

До того ж, ми зараз надто мало знаємо про так звану «машинну емпатію», щоби передбачити, якою може бути реакція машини на певні людські емоції. Інший аспект – щоб емоція людини стала образою, треба, щоби машина саме так її сприйняла. Тут ми вже торкаємося питання самосвідомості машини, що, як на мене, є областю фантастики.

Редагуй як бог: технологія зміни геному CRISPR-Cas9

За цю технологію ведуться патентні війни між корпорацією ІМТ і Каліфорнійським університетом. Білл Гейтс інвестує у стартап, який допоможе завдяки їй змінити людство. Дженіфер Лопес продюсує кримінальний серіал про її розвиток. Знайомтеся: у спецтемі «Ідеї» – CRISPR-Cas9, високоточна система редагування геному.

Передісторія. Уявімо кишкову паличку. У різних штамів цієї бактерії є різна кількість генів, але переважно їх 4200 – зовсім небагато. І з усім цим щастям паличка повинна вижити сама і ще й розмножитися. Зрозуміло, що вона ставиться до свого геному економно й абищо там не триматиме. Але у 1980-х роках під час розшифровування її геному вчені раптом знайшли, здавалося б, беззмістовну послідовність: мало того, що вона складалася з фрагментів ДНК, що повторювалися багато разів, так ще й нічого не кодувала.

Ці послідовності назвали CRISPR – Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats (короткі паліндромні повтори, регулярно розташовані групами). У різних штамів бактерій ці послідовності відрізнялися. Що вони роблять, ніхто до кінця не розумів, але їх почали застосовувати як маркери: наприклад, компанія з виробництва ензимів і біопродуктів Danisco, щоб запобігти «крадіжці» цінних штамів молочнокислих бактерій для виготовлення закваски.

Прийшли 2000-і і вчені вирішили порівняти CRISPR-послідовності та вже наявні послідовності в ДНК-базах. Виявилося, що CRISPR схожі на геноми вірусів. Відкриття описали у кількох низькорангових журналах і ним ніхто не зацікавився. Тоді ж поруч з CRISPR-послідовностями виявили Cas-гени (Cas – CRISPR associated protein, або CRISPR-асоційований білок).

Група вчених зробила припущення, що білки групи Cas розпізнають вірус завдяки наборам CRISPR-спейсерів (унікальних послідовностей): як тільки РНК з CRISPR збігається з генним матеріалом вірусу, запускається «імунна реакція». Ба більше, у вже згадуваній компанії Danisco провели експеримент: у геном бактерії вбудували нову CRISPR – і вона стала стійкою до вірусу, геном якого повторювала ця CRISPR. Результати опублікували вже не абиде, а в журналі Science.

Проблема. Уся інформація про те, як функціонує наш організм, записана в генах. Літерами A, G, T, C позначають нуклеотиди, з яких складається ДНК. 6,4 млрд нуклеотидів – і навіть однієї помилки достатньо, щоб спричинити генетичне захворювання. Це і синдром Дауна, і серповидноклітинна анемія, і гемофілія, і рак, і ще дуже багато не таких відомих хвороб, спричинених мутаціями, які руйнують життя неймовірній кількості людей.

Ідея. У вчених виникла думка: чому б не боротися з генетичними хворобами, зігравши на випередження – змінюючи ДНК людини ще до народження? Серед групи білків Cas найбільш універсальним виявився Cas9. Для досягнення мети вирішили використати саме поєднання CRISPR і Cas9. І технологія не підвела.

Рішення. Експерименти з CRISPRCas9 успішно проводили на бактеріях та в умовах in vitro («у пробірці»), а у 2013 році технологія вийшла на новий рівень – CRISPRCas9 запрацював у клітинах еукаріотів (організмів, у чиїх клітинах є ядро – як у людей). А ще через два роки сталося те, що здавалося неможливим: китайські вчені опублікували статтю, де описали свій успішний експеримент з редагування геному людського ембріона. Їм вдалося виправити ген, який відповідав за бета-таласемію (синтез аномального гемоглобіну, що спричиняє анемію).

Якби ембріон вирішили розвивати далі, цілком могла б народитися здорова дитина. При цьому точність редагування була дуже низькою, наукова спільнота відреагувала неоднозначно. Але у 2016 році вчені з США звели вірогідність помилки редагування до нуля і всі визнали – тепер ми можемо змінювати геном людини. Це стало найбільшим науковим відкриттям останніх десятиліть. (Ми вже писали про те, які етичні проблеми ставить перед людством це відкриття.)

Технологія. Як працює CRISPRCas9? У живу клітину система потрапляє завдяки «упаковці» з нешкідливих вірусів, що дозволяють проходити крізь мембрани. ДНК людини – дволанцюгова спіраль, що складається нуклеотидів. РНК, що є в CRISPRCas9, називають «гідом» – місце, де має відбутися розрив (усього 20-30 нуклеотидів) вона впізнає завдяки комплементарності. Комплементарність – це здатність одних нуклеотидів (A, G) «впізнавати» інші (T, C) й утворювати з ними специфічні стійкі пари, що не дають «розплутатися» спіралі з двох ланцюгів ДНК.

За допомогою ферменту Cas9 зв’язки «розрізаються» і непотрібний фрагмент вилучається. Розрив відновлюється за рахунок природних процесів репарації ДНК під час поділу клітини (при диплоїдному наборі хромосом, коли в кожної є пара, яка підставить дружнє хромосомне плече допомоги) або ж правильний фрагмент ДНК вносять разом з системою CRISPRCas9 (при гаплоїдному наборі, коли кожна хромосома є тільки в одному екземплярі).

Що далі? Зараз різні системи CRISPRCas9 використовують у найрізноманітніших цілях: для затримки розвитку бокового аміотрофічного склерозу (хвороба, на яку страждав Стівен Хокінг), для лікування міодистрофії Дюшенна, раку, анемії та «очищення» від ВІЛу (елімінація – усунення вірусу з клітини). А завдяки CRISPR-Cas13 (з іншим білком групи Cas) учені навчилися «вимикати» гени.

За допомогою CRISPRCas9 відтворюють фільми, внутрішні органи свиней роблять придатними для трансплантації людині, диференційовані клітини перетворюють на стовбурові. Під дією технології «відредаговані» томати не потребують запилення для розмноження, а мурахи перестають реагувати на інших членів колонії, натомість обираючи самітне існування. Хоча до самого методу є багато запитань з етичної точки зору і називати його панацеєю ще рано, ми точно стали на поріг медичної революції та маємо шанс пересмислити усе людське існування.

Село в шоколаді: арт-хутір і еко-село як мрія створити дещо неймовірне

Неосело – це не про відновлення пам’яті чи реконструкцію будинків, а про переосмислення. Так говорять ті, що покидають своє звичне життя у місті і переїжджають у село, де прагнуть побудувати щось цілковито нове. Platfor.ma дослідила цей феномен і те, в чому різниця між різними видами таких незвичайних сіл.

В Україні є два типи неосіл: еко-села та мистецькі хутори. Їх часто плутають, але насправді це зовсім різні речі. Так, люди, які створюють еко-поселення, повністю відмовляються від благ цивілізації: живуть у хатах-мазанках, не користуються електрикою та інтернетом.

Натомість «Обирок» на Чернігівщині, «Гойч» на Житомирщині, «Дідова хатчина» та «Хата-майстерня» на Косівщині, «Хрулі-на-Сулі» та «Баранівка» на Полтавщині – це арт-хутори, засновники яких намагаються створити нове культурне середовище: запрошують митців, проводять фестивалі, соціальні, екологічні проекти. Вони не відмовляються від комфортного життя, а творять альтернативне село як творчий осередок.

Мистецький хутір зазвичай починається з однієї хати, яку викуповують у власника. Згодом, якщо проект розвивається, біля хати добудовують гостели, місця для худоби, сарай для зберігання господарських речей, читальні, майстерні. Зазвичай там постійно живе щонайменше одна людина, яка доглядає за хутором. Інші учасники та учасниці ініціативи можуть їздити до міста на роботу, а на вихідні повертатись у село.

Зазвичай спочатку кошти для облаштування арт-хуторів засновники беруть із власної кишені або отримують грант. Часто проекти таких хуторів згортаються саме через фінансові проблеми. Однак головною причиною невдач є непорозуміння між людьми.

Громадський активіст Валентин Бондаренко заснував арт-хутір «Баранівку» у 2010 році, коли шукав місце для проведення різних культурних та освітніх проектів. Назвав хутір «Будинком гарних людей»: активних, творчих, без поганих звичок. Допомагала облаштовувати місце в Баранівці організація Foundations for Freedom. Однак через два роки порозуміння між людьми, що творили проект, було втрачене, і він почав занепадати. Валентин покинув хутір.

Неформали: як учні створюють креативні простори у містах і селах

Українські школярі беруть на себе все більше відповідальності, щоб формувати власне оточення і майбутнє. Наприкінці 2017 року на освітньому спільнокошті GoFundEd з’явилися перші учнівські проекти – усі вони стосуються створення креативних просторів. В межах спецпроекту «Шкільна re:форма» ми разом з фон­дом WNISEF та Цен­тром інно­вацій­ної освіти «Про.Світ» дізналися в ініціативних підлітків та їхніх наставників, заради кого вони працюють і чого хочуть досягти.

Проект молодіжної платформи Soft Skills – це ідея учнівського самоврядування Савранської школи, що на Одещині. Самоврядування давно вирішує, здавалося б, недитячі питання. Наприклад, учні домовилися з владою селища про встановлення «лежачих поліцейських» біля школи, з комунальними службами – про зріз небезпечних дерев, а потім і самі займалися озелененням шкільного подвір’я.

Організатори кажуть, що на створення нового простору їх надихнув молодіжний центр «Нове покоління» у селищі: «Там так усе влаштовано, що хочеться вчитися нового, хочеться дізнаватися цікаве, і взагалі там добре бути. Так з’явилася ідея мати схожу атмосферу десь у своїй школі, бо зараз та піонерська кімната, де ми збираємося, зовсім не дає відчуття комфорту: тільки сів і вже хочеться йти. Ті самі засідання самоврядування можуть бути інтерактивнішими – ми не лише поговоримо і в блокнотиках попишемо, а зможемо робити презентації, показувати на екрані, чаювання влаштовувати. Це також платформа, навколо якої буде крутитися навчання – батьківські збори, уроки, проектний менеджмент, зустрічі з відомими людьми».

Основна мотивація учнів – бажання отримувати неформальну освіту, вивчати шкільні предмети в інтерактивному форматі та обговорювати такі «незручні» теми, як булінг.

За пiдтримки: