У Києві відкриють «Музей» виборчого трешу. Зберуть усі артефакти «гречкосійства». Приходьте!

2 Липня 2019
Київ події політика

5 липня у Києві відкриється «Музей» виборчого трешу. Виставка триватиме до кінця літа та розміститься на четвертому поверсі Національного музею історії України. Експозиція складатиметься лише з найбільш вражаючих та дещо абсурдних прикладів «гречкосійства» кандидатів під час виборів різних років.

Усі артефакти зібрали рух ЧЕСНО, їх партнери та читачі. «Гречкосійством» вони називають спроби політиків вплинути на виборців, роздаючи подарунки, надаючи послуги або інші матеріальні чи нематеріальних активи.

Мета «Музею» виборчого трешу — нагадати українцям, що ганебне явище «гречкосійства» не має толеруватися у свідомому суспільстві, адже призводить лише до змагання «гаманців», а не досвіду та програм політиків. 

У відкритті виставки візьмуть участь:

Віта Думанська — координаторка Руху ЧЕСНО (ГО «Центр UA»);

Дарина Рогачук — журналістка проекту «Вибори-вибори» (ГО «Центр UA» та Українська правда);

Тетяна Сосновська — генеральна директорка Національного музею історії України.

«Музей» має освітній характер та не несе жодної агітаційної мети та покликаний продемонструвати виборцям, чому «гречкосійство» — ганебне явище української політики.

Деталі про «Музей» виборчого трешу шукайте за посиланням.

2 Липня 14:57
Київ події політика
Найцiкавiше на сайтi

«Я счастлив быть в вашей стране»: абстрактная знаменитость о хобби, планах и мире

АвторЮрій Марченко
18 Вересня 2015

Зачастую заезжим знаменитостям задают одни и те же вопросы, на которые они отвечают одними и теми же фразами. Platfor.ma подготовила специальное интервью, которое наконец даст окончательные ответы на все важнейшие вопросы. Для этого мы расспросили собирательный образ знаменитости о хобби, нашем городе (любом нашем городе), творческих планах и многом другом. А знаменитость дала стандартные ответы, не отвечающие ни на один вопрос.

– К сожалению, я прибыл сюда не так давно и еще не успел ознакомиться со всеми достопримечательностями вашего замечательного города. Но тем не менее я уже успел увидеть, что он очень красивый, в нем множество прекрасных зданий и исторических мест. Надеюсь, я смогу узнать его получше, потому что он действительно стоит того.

– Еще нет, поскольку я обычно вожу с собой своего собственного повара, но обязательно попробую, ведь знакомиться с особенностями местной культуры – это одно из самых приятных обстоятельств любого путешествия. А я, в конце концов, совершенно обычный человек и, как и все, люблю вкусно поесть!

«Яйця собаки не закрили»: Фоззі дивиться і коментує легендарні кліпи ТНМК

АвторОлег Гнатюк
12 Липня 2018

Ця людина точно знає, як зробити вам хіп-хоп. Фоззі із гурту ТНМК подивився свої найперші кліпи та розповів редакції Platfor.ma про те, як їх створювали. А ми нічого не приховали – і показуємо це нашим глядачам.

Підписуйтеся на наш YouTube, щоб дивитися ще більше відео!

«У нас все треш. Треба заробляти на цьому»: журнал «5.6» про архітектуру та фото в Україні

АвторPlatfor.ma
29 Серпня 2018

В Україні вийшло вже десять номерів журналу «5.6». Це нестандартне видання про фотографію, яке оглядає різноманітні аспекти цього мистецтва. Критичний одинадцятий номер автори планують присвятити українській архітектурі, й зараз збирають гроші на Спільнокошті. Platfor.ma поговорила з ідеологами журналу фотографом Віктором Марущенком та архітектором Олексієм Биковим про те, що у нас з цими сферами та навіщо підтримувати «5.6» своїми коштами.

– В проекті на Спільнокошті ви згадуєте, що протягом ХХ століття в Україні декілька разів докорінно змінювалась архітектура. Коли і як це відбувалося?

– На початку століття можна відзначити дореволюційний архітектурно-будівельний бум у Києві – з його шикарними прибутковими будинками та громадськими будівлями, наприклад, Національним художнім музеєм. Після революції 1917 року архітектура, так само, як і інші галузі мистецтв, стала на нові рейки, винайшла нову мову – нею став конструктивізм.

Однак із приходом Сталіна ситуація ще раз кардинально змінилася – відповідно до вимог нової політики партії. Конструктивізм був забутий. Повноцінне становлення СРСР як імперії вимагало таких же архітектурних образів, тому головним стилем став ампір. А далі з початком кампанії викриття культу особи викрили і таку архітектуру, звинувативши її в завеликій розкоші.

Радянський модернізм 60-х в одну ногу зі світовими настроями космічного майбутнього проголошував нові норми і стандарти. До кінця свого існування цей стиль також зазнав кілька внутрішніх змін. Наприклад, останній його період, постмодернізм, знаменував часи перебудови і свободу вибору, в тому числі архітектурних засобів і можливостей.

Як назвати архітектуру часів незалежної України ще ніхто навіть особливо не задумувався. Хоча, на наш погляд, це можна назвати поц-модернізм.

– А якщо порівнювати зі світом, то де зараз знаходиться наша архітектура і норми забудови? Чи є наші проблеми унікальними?

– Архітектура нерозривно пов’язана з усіма сферами життя, в якійсь мірі є їх втіленням і відображенням в матеріальному світі. Тому це швидше питання відсталості суспільства в цілому.

Наприклад, крім об’єктивно низької якості вітчизняної архітектури у виконанні наших архітекторів, у нас немає жодних прикладів, коли в Україні щось би будували світові майстри. Але ж це одна з особливостей сучасного світу архітектури – його абсолютна глобалізація.

Важливо ще відзначити, що не тільки конкретні будівлі, але і концепції розвитку міст в цілому знаходяться ще на рівні пострадянського розвитку. Хоча в світі це одне з найбільш важливих питань, і йому приділяється багато часу і коштів.

– Ви прагнете зафіксувати стан сучасної архітектури України, щоб звернути на нього увагу суспільства. Чи можете ви навести світові чи українські приклади, коли фотографія дійсно щось змінила?

– Прикладів багато. Скажімо, Енсель Адамс і його фотографія існуючого пейзажу врятували місцевість від запланованого будівництва гідроелектростанції. Або португальський фотограф Фернандо Гуеро, чиї фото сучасної архітектури Португалії зробили її однією з наймодніших на світовій сцені, а також ще більш посилили значення таких корифеїв як Алваро Сиза і Соуто де Моура.

– Одна із найгучніших суперечок останніх років в Україні – це театр на Андрієвському узвозі. Що цей скандал говорить про наше суспільство та його смаки?

– Він говорить про те, що ми до цих пір так і не готові сприймати і чути один одного. Це велика проблема.

– Які найцікавіші архітектурні об’єкти ви знаєте в Україні? Умовно, заради чого сюди їхати іноземцям?

– Зараз у всьому світі шалено популярний радянський модернізм. Україна і Київ у цій сфері займає одне з перших місць, тому що в Росію не хочуть їхати, Середній Схід – все ще трохи дикувато, а ми гостинні й у нас відкриті кордони. Але, на жаль, ми продовжуємо байдуже ставиться до цієї архітектури, вона досі не має статусу пам’яток, а будівлі хаотично перебудовуються.

Левко Лук’яненко: «Якщо у країні погано, то треба не втікати з неї, а боротися, щоб стало добре»

9 Березня 2018

Український дисидент, громадський діяч і політик Левко Лук’яненко у лютому 2015 виступив у Києво-Могилянській академії. Platfor.ma публікує найцікавіші думки Героя України про здобуття незалежності, боротьбу за розпад Російської імперії та те, як змінити систему і людей.

Протягом сімдесяти років Росія проводила геноцид української нації. Трьома Голодоморами було вбито п’ятнадцять мільйонів українців, а крім того скільки ж ще було репресовано, заслано в Сибір – якщо скласти разом, то, мабуть, буде всі двадцять мільйонів. Москва проводила політику геноциду і постійну русифікацію. Обмежували все поступово – української літератури ставало менше, дисертації могли захищатись тільки російською мовою – йшла повільна і непомітна русифікація. Виробили таку концепцію, що в Радянському Союзі створюється нова етнічна спільнота – радянська людина. Ця ідеологія була для  того, щоб виправдати русифікацію і примирити українців, литовців і інших з тим, що ми нібито неперспективні.

У 1991-му році ми скористались сприятливим історичним моментом і проголосили Україну незалежною державою. Я мав честь своєю рукою написати Акт проголошення незалежності України. Але у нас не було можливості усунути окупаційну адміністрацію. Вона залишилася, і керувала Україною 23 роки, до Революції гідності. Цю революцію почала молодь, і саме молодь проявила ініціативу, бо люди старшого і середнього віку ще не звільнилися від тієї московської  ідеології. А молодь – вона вільніша.

Не можна одразу змінити те, що будувалося протягом 70 років. Необхідно, щоб виросло нове покоління, вільне від впливу Москви.

Наприкінці 2013-го року різниця між поляризацією суспільства була вкрай великою. Більшість людей жила дуже бідно, а багатіла лише невеличка часточка народу – олігархи і злодії. Ця експлуатація дійшла до такої міри, що народ підтримав ініціативу молоді – і революція перемогла. Та не встигли ми створити свою владу, як на нас посунула Росія. Але Путін промахнувся. Росія – це для азіатів. В Росії влада дивиться на народ як на об’єкти. Що влада хоче, те вона з народом і робить. В Росії колись Соловйов сказав, що для росіян неприпустимо думати чи сумніватися в праві влади  зробити з ними все, що вона хоче. Путін думав, що так можна буде і з українцями, але виявилося, що український народ не об’єкт, а суб’єкт. Хоча влада у нас ще несформована і вона така-сяка, але сам народ став на захист України і наших кордонів.

Ми переживаємо момент, коли з українського народу твориться українська нація. Люди розуміють, що РФ – це повна азіатчина, вони розуміють, що у нас із ними немає нічого спільного. Це прозріння йде швидко і тому ми маємо консолідовану українську націю. Сьогодні ми чуємо, що краще загинути в бою, ніж повернутись у московське рабство.