У Києві пройде концерт «Контрабас. Дослідження білого». Це важливий музичний досвід

16 Квітня 2019
Київ музика події

17 квітня у Центрі Довженка відбудеться подія «Контрабас. Дослідження білого» — концерт українських прем’єр творів для контрабасу соло 80-х та 90-х років ХХ століття. Він буде перший у серії концертів камерної сучасної академічної музики Kyiv Contemporary Music Days у 2019.

«Дослідження білого» — це серія концертів камерної музики сучасних українських і зарубіжних композиторів. Кожен такий виступ присвячений вивченню певного музичного феномену. Для першого концерту обрали контрабас — музичний інструмент, що почав сприйматися як самостійний лише у післявоєнні роки ХХ століття, коли у країнах Західної Європи розквітали нові школи композиції та виникали розширені техніки гри на музичних інструментах.

Феномен найбільшого, — і наймолодшого серед струнних, — інструменту, досліджуватиме відомий український контрабасист Назарій Стець. Програму концерту контрабасист склав з опусів, що прозвучать в Україні вперше — через 30 і 20 років після їх створення.

Почути їх можна буде 17 квітня у приміщенні Сцени 6 Центру Довженка о 20:00.

Переглянути деталі та придбати квитки можна за посиланням.

16 Квітня 9:31
Київ музика події
Найцiкавiше на сайтi

«Моє слово – моя рушниця»: Alina Pash про етно-реп, фемінізм і одяг від Дрейка

АвторПавло Левицький
20 Вересня 2018

Аліна Паш народилася у містечку Буштино. Естетика Закарпаття, поєднання унікальних русинських слів та хіп-хоп – ось складові її проекту «Alina Pash». Plafor.ma зустрілася з Аліною, щоб з’ясувати, як поєднувати етно з репом, а також повчитися русинської мови.

Звідки у дівчини із Закарпаття захоплення хіп-хопом?

– Просто цікаву музику слухала мама, коли я була маленька. Я пам’ятаю, як вона на своїх «жигулях» їздила і слухала все те, що було на MTV. Вона записувала на касети трендову музику і давала мені слухати. Можливо, це був не хіп-хоп, але я точно пам’ятаю, як ми слухали Prodigy і сусіди думали, що ми дияволів виганяємо.

– Яка твоя перша музична платівка, що вразила найбільше?

Оскільки батьки полюбляють Майкла Джексона, то це був він. Мама свого часу була хореографом, і в неї дівчата танцювали саме під Джексона. І я пам’ятаю, що мені аж штирило, так класно було. Я завжди чекала цих танців.

– Чому ти вирішила співати про село? Зазвичай усі репують про місто і яскраве життя в ньому.

– Тому що я звідти. Що ж мені, блефувати і співати про те, чого насправді немає? Я вирішила розказувати про те, де я виросла, як у мене все було і з чого все починалося. Я впевнена, що моя сільська тема давно переросла у місто, в ідеали міста. Але почати потрібно було саме звідти.

– Взагалі, сучасне закарпатське село – воно яке?

– По-перше, село селу рознь. У кожного села є свій діалект. Іноді настільки, що можемо не зрозуміти одне одного. Десь більше угорців, десь більше румунів або словаків. В цілому, на Закарпатті все дуже спокійно і все дуже цікаво.

Взагалі я б хотіла, щоб у Закарпатті життя людей було більш різноманітне. Можливо, колись на це навіть вплину. Просто там мало творчості відбувається. Недостатня кількість музичних інструментів у музичних школах, немає чим зайнятися дітям у творчих аспектах. Мені навіть зі школи додому було діставатися майже три кілометри.
Я пам’ятаю, що спасав від нудьги наш клуб із хорошою музикою. Я в той час зустрічалася з хлопцем, який всім цим рулив, тому завжди слухала багато музики: електронної, хіп-хопу, R’n’B. Усе найсвіжіше потрапляло мені до рук. Хоча мене не пускали на танці – про це і співаю.

– Якщо дуже коротко – в чому унікальність русинів? Чому вони круті?

– Та всі ми круті. Я не кажу, що русини мегаунікальні. Я кажу, що у нас є крутість, чому це забувати? У нас є своя мова. І так класно іноді заговорити по-своєму. Чому ні? Я підтримую і пам’ятаю своє коріння.

– Як твої знайомі сприйняли синтез етно та хіп-хопу? Які найбільш несподівані відгуки?

– Загалом я пам’ятаю, що перший сингл я написала ввечері вдома на свій день народження. У мене був чудовий біт. І вранці я презентувала пісню батькам. Пісня була ще жорсткішою. Те, що ви чули – це вже синтез всього. Початково був «жоский» русинський діалект. І ось ми сильно посміялися зі своїми родичами. Там були мої баточки-маточки, уся рідня. Вони ж думали, що це повний стьоб, а я їм кажу: «Нє, нє, це буде моя перша пісня». Вони, звісно, не очікували, що таке можливо. Особливо русинською. І вони питають: «А як тебе зрозуміють?» Я відповіла: «Мені не потрібно, щоб мене сильно розуміли». Наприклад, коли більшість людей слухає пісні англійською, вони теж не розуміють, про що йде мова в куплетах. Вони не розуміють прямо кожне-кожне слово. І тут така ж сама ситуація.

– Взагалі, наскільки складно вписати народну естетику в хіп-хоп?

– У русинській мові є багато скорочень, які класно звучать у хіп-хопі. І так було з першим синглом. Це мені допомогло розкритися.

Зараз, до речі, багато грають на цьому, починають теж вписувати все народне в хіп-хоп, але, мені здається, це не зовсім чесно. Не потрібно усім все підлаштовувати. Це прикладом, як бачиш, що всі носять Balenciaga, і ти теж починаєш теж носити Balenciaga.

Щодо етно і хіп-хопу, то мені дуже приємно, що я в цьому новатор, так би мовити, в «істоках» усього цього. Воно в мені є початково. Народні початки, якийсь грув до хіп-хопу… І не тільки до хіп-хопу. У майбутньому мої слухачі побачать, що там не тільки це.

Ти, до речі, носиш Balenciaga?

– No… У них є гарні речі, а є ті, які абсолютно не подобаються. І других, мабуть, більше.

А який в тебе найулюбленіший бренд одягу?

– October’s Very Own. Це одяг від Дрейка. А взагалі, to be honest, я ношу багато й українських брендів. У мене багато є друзів, які роблять речі. І я вважаю, що український виробник навіть не програє якимось там October’s Very Own, за який ти багато башляєш. Іноді за кордоном питають: «А що це за річ?», і коли я відповідаю, що це наш бренд, відчуваю гордість.  

Говори, пиши, борися: бесіда з ведучою, перекладачкою, активісткою Іриною Славінською

АвторКатя Москалюк
28 Лютого 2018

Ведуча «Громадського радіо», журналістка та перекладачка Ірина Славінська говорить в ефірі про права людини, написала про Ольгу Кобилянську та перекладає для України важливі книжки. У Львові Ірина зустрічалась із спільнотою Школи журналістики Українського католицького університету. Катерина Москалюк для Platfor.ma поговорила з нею про перевагу радіо над ТБ, про кампанію проти сексизму в українських медіа, а також одну прочитану сторінку щодня.

 

Ті, хто починають працювати на радіо, одразу можуть зрозуміти, як багато можливостей дає цей вид медіа. На телебаченні часто неможливо зробити сюжет через те, що просто немає «картинки». Наприклад, деякі журналістські розслідування взагалі неможливо показати на ТБ, оскільки їхні результати – це гора папірців із таблицями цифр. Натомість у нашому ефірі можна просто розповідати історію – це свобода, яку дає радіо.

Люди, яких ми запрошуємо в ефір, повинні бути першоджерелом, фаховим експертом чи експерткою у своїй галузі. Ми у ньюзрумі «Громадського радіо» жартуємо, що дуже цінуємо тих гостей, які у відповідь на запрошення дати коментар кажуть, що не є фахівцями у певній темі – це свідчить про високий рівень відповідальності.

Ми також пробуємо працювати з вишами, і, якщо нам потрібен коментар, скажімо, із астрономії, фізики, хімії чи пояснення, що таке балістична ракета, ми дзвонимо на кафедру та просимо телефоном включитися, щоб розповісти про це нашим слухачам.

Тема науки присутня в роботі усієї нашої редакції, ми стежимо за останніми новинами у цій царині. Я особисто страшенно люблю Іnstagram NASA, читаю Twitter космонавтів, які перебувають на Міжнародній космічній станції, дивлюсь їхні фантастичні фото та відео. Ми робимо тематичні ефіри, коли відбувається щось релевантне із темою науки.

На Українському радіо я веду програму «Права людини понад усе». Була ідея зробити ефіри, які б стосувалися правозахисних викликів. Коли ми почали працювати, головним завданням було зробити програму максимально конкретною, щоб наші гості, говорячи про певні проблеми, розповідали, зокрема, і про своє життя. «Ні слова про нас без нас» – дуже просте гасло, яке допомагає робити правозахисні матеріали незалежно від того, в якому жанрі журналістики працюєш. Якщо це програма про дискримінацію ромів в Україні, то в моїй студії ромські активісти, якщо про життя трансгендерів в Україні, то в студії трансгендерний чоловік і трансгендерна жінка – і так далі в інших ситуаціях (до речі, ось тут можна прочитати як одна дівчина шукала в Україні дітей-трансгендерів – і це перетворилось на дивну подорож. – Platfor.ma).

Дім-музей: як подивитись світові колекції у себе вдома

АвторОксана Федорук
19 Травня 2018

У ці вихідні по всьому світі відзначають День музеїв. Чимало таких закладів працюють безкоштовно і радо запрошують усіх охочих. Але сьогодні, щоб відвідати деякі з них, можна навіть не виходити з дому. Необов’язково, наприклад, їхати в Париж, щоб порапити в Лувр – достатньо зробити кілька кліків мишкою. Ми не гарантуємо тих же відчуттів, що й у реальності, але віртуальна екскурсія допоможе ознайомитися, роздивитися зблизька дрібні деталі або ж спланувати реальний маршрут у майбутньому.

 

Один із найвідоміших та найпопулярніших серед туристів художніх музеїв світу. Його колекції нараховують близько півмільйона експонатів, з яких побачити можна лише 35 тис. Тут знаходяться легендарні «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі, Венера Мілоська, Ніка Самофракійська та інші шедеври світового мистецтва.

Також Лувр – один із найбільших світових музеїв. Щоб обійти його повністю (а це 58 тис. квадратних метрів) знадобиться багато часу. Тому на сайті www.louvre.fr можна потрапити у Париж і відвідати виставкові кімнати та галереї музею віртуально. До прикладу, пройти онлайн-тур експозицією стародавнього Єгипту чи ще деякими цікавими місцями Лувра.

Також музей має 1,6 млн фоловерів у Instagram. Тут можна побачити фото експонатів та самої будівлі, прочитати новини про виставки чи надихнутися французькими висловами.

 

«Вам потрібні горизонти неможливого»:
талановиті жінки про культурне лідерство

7 Березня 2019

Leadership School for Women in Culture — це програма розвитку лідерських навичок у жінок, які працюють у креативних індустріях на Сході України. В межах проекту відомі культурні менеджерки ділились власним досвідом про те, як створювати гучні проекти, співпрацювати та змінювати професійний світ. Platfor.ma зібрала найцікавіше.

Тетяна Соловей, оглядачка Vogue Ukraine

Сейчас, в условиях быстро меняющейся реальности, женщины оказываются более эффективными топ-менеджерами, ведь они более мобильны и гибки. Например, я наблюдаю перемену в очень консервативной индустрии – изготовлении ювелирных украшений и часов – там всегда заправляли мужчины. Они управляли бизнесом, делали украшения и, чего тут греха таить, последние лет 20 лишь они и покупали их. Это был совершенно мужской мир – женщины были просто витринами, на которые выкладывали украшения. Сейчас ситуация кардинальным образом изменилась – самыми модными дизайнерами становятся женщины, ведь они производят продукт, который меняет традиционную форму.

В силу неуемности натуры я два года работала с Музеем Ивана Гончара как независимый куратор – занималась пиаром, коммуникациями и имиджем музея. Я попробовала, как это – на волонтерских началах помогать государственной институции и достигать поставленных целей.

Когда я только начала заниматься Музеем Гончара, первым примером, о котором я думала, был Музей моды в Антверпене. Этот музей стал вишенкой на торте культурной политики Бельгии, которая в какой-то момент заявила о себе на мировой арене как о стране суперталантливых дизайнеров. Этот музей собирает всю бельгийскую моду и таким образом играет еще и очень важную роль в культурной дипломатии. Можете себе представить, что я себе нафантазировала: Музей Гончара может улучшить репутацию Украины. Мне казалось, что наш традиционный крафт – это история, которую можно донести всему миру.