У Києві пройде конференція для лідерів серед роботодавців Employer Leadership Summit

11 Жовтня 2018
знання підприємництво реформація

1 та 2 листопада в Києві пройде 7-ий щорічний форум лідерів бізнесу та держави Employer Leadership Summit 2018, де розкажуть, як вчитися на своїх помилках і перетворювати їх на переваги.

Протягом двох днів основною темою конференції буде вміння вчитися та працювати над своїми помилками. Власники та управлінці міжнародних бізнесів, керівники, HR та L&D експерти, науковці та комунікаційники розкажуть, як бути лідером, який надихає інших йти за собою. З учасниками форуму поговорять про те, як перебувати у постійному розвитку та обмінюватися знаннями всередині організації, що саме слід вивчати і як зробити так, щоб ці знання не загубилися, а також як у сучасному світі впоратися з великими обсягами інформації.

Серед спікерів – засновник «Yes&Design» і «Платформедіа» Олександр Акименко, засновник ProZorro та український реформатор Олександр Стародубцев, директорка «5 chairs project» і TEDx-спікерка Луїс Еванс, партнерка компанії Marchenko Danevych Наталія Кадя, а також засновники компанії Purple Monster Алан Хіп та Робін Фрітц.

Більше інформації можна дізнатися на сайті події.

Найцiкавiше на сайтi

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

Кафе, котики, екскурсії: 10 креативних способів подолати корупцію

АвторЄвгенія Олійник
31 Травня 2018

Боротьба з корупцією – дуже серйозна справа, але й тут є великий простір для творчості. Намалювати комікси, придумати гру чи організувати футбольний матч – все це може допомогти. Ось десять нестандартних та доступних кожному способів боротьби.

У 2010 році індійські активісти запустили сайт «Я дав хабар» (I Paid A Bribe), де можна анонімно повідомити про випадки корупції. Засновники сайту використовують ці дані, щоб продемонструвати масштаби проблеми та вплинути на кадрові призначення у владі та місцевих органах самоврядування. Вони вважають, що однією з причин поширення корупції є те, що люди часто не знають легальних шляхів протидії їй та бояться про неї повідомляти.

За вісім років активісти зібрали понад 158 тисяч свідчень про хабарництво у 1072 містах. Деякі з них привернули увагу медіа та спричинили арешти корупціонерів. На сайті також можна розповісти історії про відмову давати хабар та чесних поліцейських, які допомогли запобігти корупції – їх за вісім років зібралося понад тисячу. Подібні ініціативи за цей час також з’явилися у 30 інших країнах Азії, Африки, Європи та обох Америк.

На сайті «I Paid A Bribe» можна сповістити про випадок корупції, про відмову давати хабар, а ще лишити відгук про чесних працівників поліції.

 

«Для мене мінімум— фура на 24 тонни»: як діаспорянин вчить німців допомагати Україні

Отець Богдан Пушкар народився в українській родині в Польщі, навчався у Мюнхені, а зараз служить при Українській греко-католицькій персональній парафії у баварському Бамберзі. І вже тривалий час збирає по всій Німеччині гуманітарну допомогу та передає її до України. Platfor.mа поговорила з ним про діаспору в Баварії і про те, чому допомагати Україні сьогодні — справа не з легких.

– Ви ж українець, так? Звідки ви так добре володієте мовою?

– Моїх батьків свого часу вигнали з села, що знаходилось на українсько-польському кордоні — неподалік Рави-Руської. Сьогодні цього села вже на карті не знайти. А сам я народився в Польщі.

У сім’ї виключною мовою спілкування була українська. Мені було немислимо звертатись до батьків іншою мовою. Так на слух і вчився. Потім ще працював набирачем текстів у видавництві «Сучасність», яке мало за свій осередок Мюнхен.

– А як ви з Польщі опинились у Мюнхені?

– Навчався у Люблінському католицькому університеті, де у мене не склалися стосунки із тодішнім наставником — священиком, який опікувався студентами богослов’я. Нам хотіли нав’язати целібат, через це виринув конфлікт. І після четвертого року навчання мене не відрахували з числа студентів, але попередили, що краще шукати закінчення навчання десь за кордоном. Обрав Німеччину, хоча не мав нікого зі знайомих у Мюнхені. Тоді почав вивчати німецьку мову і працювати.

– Це ви тоді і почали працювати у видавництві «Сучасність»? Із ким з українців познайомились?

– Так, тоді довкола «Сучасності» гуртувалося багато талановитих людей: Іван Кошелівець —  критик, публіцист, він же був головним редактором однойменного місячника. Із нами працював тоді публіцист і геолог, крайовий провідник ОУН Богдан Кордюк (у 1941 році ув’язнений до концтаборів Заксенгаузен та Аушвіц, – Platfor.ma). Там працював тоді український богослов, громадський та політичний діяч Іван Гриньох, український поет, український журналіст Роман Купчинський, який пізніше очолив українську редакцію Радіо Свобода у Мюнхені (за його ініціативи відкритий кореспондентський пункт Радіо Свобода у Києві, – Platfor.ma).

Мюнхен тоді став для мене місцем, де можна було зсередини вивчити діаспорну структуру. Два семестри слухав лекції українського професора, славіста та літературознавця Юрія Шевельова в Українському вільному університеті в Мюнхені (одним з його учнів був Олесь Гончар, згодом викладав українську і російську мови в Гарвардському університеті, – Platfor.ma).

– А наскільки численною була та українська еміграція у Мюнхені?

– Розумієте, після війни тут опинилось більше 2 млн українців. У більшості це були остарбайтери або ті, хто добровільно переїхав. Люди погоджувались, адже тоді на Західній Україні був вербунок, де запрошували на роботу в Німеччину, а праці у самій Галичині було недостатньо. Були і студенти, що навчались у німецьких університетах, а також члени ОУН, які переслідувались. Колишні в’язні концентраційних таборів, до речі, теж залишались тут. Але їх майже немає у статистиках, бо рахувались як громадяни Радянського Союзу або Польщі. Офіцери Червоної армії зазвичай жили разом — цілі райони були лише для їхніми.

– А коли вони поверталися додому?

– Так були і ті, хто повертався на батьківщину — повірили, що треба їхати, підіймати країну. Але важливо, що згодом почалась і велика еміграція до Америки, Канади, Австралії, Аргентини, частини Англії. Ті країни радо запрошували молодих людей. Саме тоді виїхала майже вся інтелігенція. Кінець кінцем, на початку 60-х років тут залишається не більше 20 тис. українців.

– Це з тих двох мільйонів?

– Так.

Наука історії: креативні українці про те, чому вам потрібен сторітелінг

АвторІрина Шостак
26 Червня 2018

Що таке сторітелінг і як він пов’язаний із брендами? Як створювати захоплюючі історії, які помітять, у які повірять, і які змотивують підтримати вашу ідею/купити продукт/надихнуть на власний проект? Ці та інші питання обговорювали на другій події з циклу Creative innovation factory — спільного проекту Port creative hub та Havas Group Ukraine, присвяченого успішному досвіду креативних підприємців. Platfor.ma записала найцікавіші думки спікерів. Ми, до речі, побували і на першій події з циклу, про культуру інновацій.

Ярослав Лодигін, кінорежисер, співзасновник радіо Аристократи

Сторітелінгом я почав займатися з 16 років – спочатку на радіо. Тоді я працював переважно голосом,  а далі вже були гумор, стендап, телебачення і різні інші формати. Ось врешті прийшов до кіно. Це одна з найважчих форм сторітелінгу, адже в ній історію допомагають створювати сотні людей за допомогою різних способів. І часто вся ця грандіозна робота направлена всього лише на одну секунду майбутнього фільму.

Найкраща порада — ніколи не говорити через силу, із якихось зобов’язань, принаймні, на радіо. А ще дуже добре уявляти конкретних людей, якогось ідеального споживача, слухача. І чим більш конкретною буде така людина, тим тіснішим буде зв’язок зі споживачами контенту, тим інтимнішим. І, як це не парадоксально, – тим більшою ставатиме аудиторія.

 

Юрій Бабинець, креативний директор Havas Kyiv

Якщо ми говоримо про рекламу, то кожна історія відштовхується не від продукту,  не від бізнес завдання, а від людини, від її життя. Дуже важливо, щоб у історії людина впізнавала себе. При цьому краще такі історії не вигадувати, а шукати, просто тому що придумувати їх дуже складно. Часто вигадані історії стають таким собі Франкінштейном воно ніби дихає, рухається, але душі немає.

Шукайте історії це завжди цікаво. Ось ми, скажімо, використовуємо такий інструмент як форуми. Там люди розповідають такі життєві історії, які вигадати неможливо. А за кожною історією, якою ви продаєте рекламу, повинна бути правда, в якій глядач водночас і впізнає себе, і розважиться.

Чому ми любимо історії? Тому що наша свідомість пристосована до шаблонів. Свідомість з легкістю розпізнає метафори із казок, які нам розказували у дитинстві. Саме тому ми краще засвоюємо інформацію, що нам передають через непрямі історії — казки, легенди, міфи. Через це навіть для цікавих історій варто шукати нестандартний спосіб подачі, щоб підвищити їх ефективність.

Одна з технік стимуляції мислення та генерації ідей примусити думати себе як хтось інший. Спробувати стати іншою людиною або іншою твариною.  Є бренд, про який треба розповісти, але у вас ступор? Варто уявити себе кимось іншим, що дозволить перенести розум у зовсім інші рамки і розслабити свідомість. А підсвідомість іноді видає дуже цікаві теми.

Серед інших найпростіших технік — збір наслідків, адже ми просуваємо чи комунікуємо не продукт, а те, що він може зробити. Найпростіша техніка — модель Декарта:  що відбудеться, якщо я буду використовувати цей продукт? Чого не відбудеться, якщо я буду використовувати цей продукт? Що відбудеться, якщо я не буду використовувати цей продукт? Чого не відбудеться, якщо я не буду використовувати цей продукт? Ставите собі такі питання і виписуєте усі наслідки. Побачите – ви отримаєте дуже незвичні інсайти.